автор: Олена Шарговська
фото: Віталій Грабар
Чи потрібно проводити мистецькі події під час війни – такі дискусії виникають час до часу вже протягом 10 років. Звісно, особливо вони загострилися в останні роки, з початком повномасштабного вторгнення. Паралельно в цьому десятилітті почала з’являтись комбатанська література, навіть виокремилась в особливий напрямок – тепер уже на книжкових форумах письменники-військові і ветерани мають свої заходи, стенди, проходять резиденції саме для письменників і поетів з числа комбатантів.
А дискусії тривають: чи на часі, чи потрібно виділяти письменників-військових в окрему касту, чи не зарано, зрештою, описувати війну, яка ще не завершилась?
Поговорили про це з учасниками однієї з таких резиденцій – “Контекст: війна”, яка відбулася 11-13 листопада в Києві в рамках Форуму Via Carpatia 2024.
Під час міні-резиденції письменники спілкувались між собою, а також із видавцями, читачами, починаючи від найменших.
Всі зійшлись на тому, що такі зустрічі корисні, але кожен виділив щось своє. Так, Олена Мокренчук, майор, пресофіцерка Збройних Сил України, журналістка і письменниця, вважає, що на зустрічі з видавцями не лише письменники-початківці отримали інформацію, як пройти шлях від рукопису до книжки, а й військові змогли пояснити свою позицію.
Олена Мокренчук. Фото: Віталій Грабар
“Мені здається, ми зуміли донести їм свою думку, що все ж таки військова література завжди буде відрізнятися від цивільної. І найголовніше, буде відрізнятися тим, що ми пишемо правду – так, як воно було. Те, що правда у кожного своя, то так. Але, наприклад, у моєму випадку, коли мені видавці кажуть: “А давайте ми цю вашу лисичку намалюємо, навіщо вам фотографії”. Я відповідаю: “Ну вибачайте, це справжнє лисенятко. Я не хочу малювати, не хочу вдавати, ніби це вигадка. Це абсолютно реальні історії. Те, що вони художньо описані, не робить їх несправжніми”. (Ідеться про книжку Олени Мокренчук “Аліска, фронтова лисичка” – “Н”).
Також Олена наголосила, що твори, фільми про бойові дії, написані цивільними авторами, обов’язково мають проходити експертизу військових. Адже їй якось дали сценарій, у якому головна героїня “іде по лінії фронту, крізь свист куль і вибухи”, що абсолютно неможливо, а далі ще химерніше – “чує в одному з бліндажів плач дитини”.
На думку Мирослава Отковича, пресофіцера 241-ї бригади ТрО Києва, досвідченого журналіста, який лише готує свою першу збірку поезії та прози, для авторів дуже важливо проводити таку апробацію текстів:
“Резиденція дає можливість “декантації творчості”, яка в контакті зі слухачем, як вино з киснем, розкриває свої смакові якості. Всі ми хочемо відкоркувати пляшку доброго вина – те ж саме і з поезією та прозою. Я категорично проти літературної макулатури”.
Чи виділяти комбатантську літературу в окремий жанр – питання неоднозначне.
Учасники та організатори резиденції “Контекст: війна”. Мирослав Откович – крайній праворуч (робить селфі з Марією Матіос). Фото: Віталій Грабар
“Залежно яка мета. Якщо ми розглядаємо військове письменництво як терапію, тоді так. В такому випадку будь-який текст є цінністю. Насамперед для самого автора. Він лікує його, може полікувати ще когось.
Якщо ми говоримо про літературу як мистецтво, тоді ні. Всі повинні бути в рівних конкурентних умовах. Мистецтво має бути затребуваним, викликати щирі рефлексії в широкої аудиторії ну і, зрештою, продаватись як якісний продукт.
Якщо одне та інше співпадає – це джекпот. За такими текстами повинні полювати видавці”, – вважає Откович.
Одним з акцентів резиденції були “антилекції”, де історикиня Олеся Ісаюк розповідала про українську комбатантську літературу, написану давніше. Вона переконана, що сучасним письменникам необхідно знати базу, причому свою, а не спиратись на Ремарка чи, тим більше, совєтську воєнну літературу:
“Нинішня війна просто кричить про те, що вона є продовженням визвольного руху. Це проривається в різного роду культурних практиках – і у війні, і навколо війни.
Це і спалах інтересу до національної символіки. Увага до прапора, яка є природною: в критичній ситуації загострюється бажання означити себе як приналежного до спільноти. Навіть те, що виринула “Червона калина” (я думала, що це залишилося в 1990-х).
А от у літературі цього зв’язку насправді не помітно. Не скажу, що його нема, щонайменше – є інерція дискурсу, який я умовно називаю “висока могила, червона калина” – коли патріотичний герой мужньо б’ється, гине, його оплакують…
Але загалом у нас колосальний пласт мілітарної літератури. Наші військові добровольці, професіонали від культури, вмудрилися створити міт, який став народним, це я про усусусів (УСС, українські січові стрільці – “Н”), який ще досі не вичерпаний насправді. Далі: ми перші в літературі описали ПТСР і що з ним робити – Осип Турянський, “Поза межами болю”… Нашим письменникам є на що спиратись”.
Читайте також:
“Війна в них ще не відрефлексована”. Як письменниця на Харківщині навчає дітей життю через літературу
Незмінною організаторкою і натхненницею військових письменників от уже багато років є Тетяна Пилипець, бібліотекарка і культурна менеджерка. Це її “парафія” тепер – кураторство воєнних програм на книжкових подіях, упорядкування збірки “Голоси. Антологія військових письменників”, формування “Всеукраїнського форуму військових письменників” – платформи для спілкування, і тепер – міні-резиденція “Контекст: війна”.
Фото: Віталій Грабар
“Цікаво, що найбільш досвідчені автори були найактивнішими саме на навчаннях. Я називаю це навчаннями, бо хоч тут немає лектора і студентів, але є саме оцей вайб навчань, на якій треба людині переключитися, особливо з передової.
Це не вивчення нового озброєння, боєприпасів, певної тактики. Тобто не те навчання, яке потрібно для виживання й успішного бойового досвіду. Але, як виявилось, для найбільш досвідчених, найбільш дорослих наших резидентів – це те, що їх, власне, і повертає.
Тепер я можу зробити висновок, що дехто з них збирається лишатися в літературі. Був період, коли було зрозуміло, що вони пишуть, бо просто не можуть не писати. А зараз я розмовляю з кількома і розумію, що вони готові вже мислити категоріями свого письменницького майбутнього. Попри таку гарячу фазу війни, це дає мені надію. Ще в травні під час наших презентацій таких розмов практично не було. Вони всі були в боях, задіяні саме в оцій історії нашого виживання і перемоги.
Тепер хлопці, дівчата говорять про те, що планують займатися літературою і навіть щось пробують стратегувати, і це найбільш оптимістичне в резиденції. Це реальний плід моєї роботи. Тепер вони своїм результатом надихають мене”, – каже Тетяна Пилипець.
Окрім читань для широкої аудиторії в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану та барі БарменДиктат, військові зустрілися зі студентами та в Національній бібліотеці України для дітей поспілкувалися з найменшими читачами.
Як виявилось, для малюків питання “чи потрібні такі зустрічі” і чи є у військових письменників точки перетину з малими читачами взагалі не стоїть. Аудиторія 8-річок була дуже вдячною, дивилась на військових широко розплющеними очима і підхоплювала всі пропозиції.
Сергій Пантюк. Фото: Віталій Грабар
Особливо коли Сергій Пантюк запропонував поримувати разом із Паном Перевертасом, персонажем його книжки.
Взагалі, Сергій Пантюк, який зараз служить у ЗСУ на посаді головного сержанта батареї протитанкових керованих ракет 23-го ОБСП, серед військових, певно, абсолютний лідер за кількістю книжок: і дитячих, і представлених у бібліотеці, і загалом – письменницький шлях він почав значно раніше за військовий.
Але абсолютною фавориткою стала Олена Мокренчук. Бо тема фронтових тварин – найвдячніша, певно, у спілкуванні з юною аудиторією. Зокрема, Олена розповіла, що побачивши, як тварина починає непокоїтись, ховатись – ти маєш лічені секунди, щоб добігти до укриття. І запропонувала спробувати: надіти “бронежилет”, роль якого виконував рюкзак, і добігти до “укриття” на протилежному боці кімнати.
Діти охоче брали участь у грі, решта хором рахували секунди, і кожен хотів спробувати себе у ролі солдата.
Ця гра – квінтесенція дитинства українських малюків: вони спрагло читають книжки, радіють новим знанням, жваво діляться власними ідеями… І так само весело грають в укриття від обстрілу.
Літературно-мистецьку зустріч “Контекст: війна” підтримав Український інститут книги
Читайте також:
“Де українські ремарки? Цінуйте їх, поки живі”. Історії шістьох наших письменників, які воюють
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
