27 серпня під час бойових дій на території Курської області РФ загинув випускник Українського католицького університету (УКУ), військовослужбовець 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади Микола Гаєвой. Йому було 28 років.
Про це в УКУ повідомили 30 серпня.
Микола Гаєвой народився в Ужгороді, у Горянах. Вчився на історика в Ужгородському національному університеті, а згодом — в УКУ, у Львові. Має також релігійну освіту, навчався у Теологічному інституті в Брюховичах.
В УКУ Микола – випускник гуманітарного факультету, магістерської програми “Історія”. У 2019 році вступив та навчався в аспірантурі УКУ з історії. 24 лютого 2022 року взяв академвідпустку та пішов до війська добровольцем.
“Друзі згадують, що на перервах між парами він читав Арістотеля, а спілкуючись з ним, важко уявити собі когось більш підхожого під визначення української молодої наукової еліти. Сфера його наукових інтересів — український радикальний націоналізм ХХ ст., війни, тоталітарні ідеології й режими, їх вплив на українське суспільство. Він прочитав сотні архівних сторінок та стільки ж книжок і спогадів про життя українських націоналістів. Знає не тільки їхній образ у суспільній свідомості, але й реальні принципи та цінності” – написало видання “Varosh” про Миколу в опублікованому 2022-го року з ним інтерв’ю.
Микола Гаєвой розповідав, що початок повномасштабної війни зустрів так: ” Десь о 5 ранку мене розбудили сирени (я жив та працював у Львові) і груба лайка сусіда по кімнаті. Я відкрив стрічку “УП” й прочитав про “напад РФ, бої за Київ, вибухи в Івано-Франківську”. І теж пішов лаятися. Покурив декілька цигарок, випив пару чашок кави та подався до військкомату. В місті — паніка й кошмар, всюди черги. Відчуття фаталістичне. Дійшов до військкомату, там теж все переповнене. Сказав, що йду добровольцем, але я ж не служив, досвіду не мав, в ТрО не хотів. Наступного дня з’явилася можливість потрапити в роту охорони, де я й провів десь 3 місяці”.
Своє рішення йти до війська він назвав “голосом крові”.
“Можна сказати дещо пафосно — це був голос крові. Уявіть ситуацію: ви постійно читаєте класиків нашого націоналізму, для яких реальністю є світ війни, де за свободу потрібно боротися. Проте ви самі живете у відносно мирному світі, навчаєтеся, працюєте, живете життям такого собі розслабленого хіпстера — посиденьки за вином, дискусії, семінари, зручні м’які крісла. І в один день все йде шкереберть! Виявляється, що рацію мали якраз ті, котрі говорили про світ вічної боротьби, а весь комфорт — ілюзія, яку здатна знищити одна людина на чолі великої країни з ще більшими комплексами. Миттєве переосмислення. Після цього простого волонтерства вже тобі недостатньо, культурні фронти нехай будуть за тими, хто відчуває у собі сили на те і не хоче чи не може тримати зброю. Мене ж кров погнала туди, де я зараз є”, – розповів воїн в інтерв’ю.
Тоді на запитання від “Varosh”, що для нас буде перемогою у цій війні, Микола відповідав: «Ідеальна перемога — це вихід на кордон 1991 року та зміна режиму у РФ на мирний прозахідний як план-мінімум, та розвал й демілітаризація РФ як план-максимум. Нам обов’язково треба добиватися репарацій, не кажучи вже про повернення полонених й суду над військовими злочинцями. Думаю, що має бути міжнародний договір й контроль над політикою у РФ з боку міжнародної спільноти. Росія має бути покарана. Як це все зробити — це вже важке й довге питання. Війна покаже”.
Журналіст, історик, громадський діяч Вахтанг Кіпіані такими словами згадує Миколу: “Талановитий історик, мав бронь, міг не іти до війська. Пішов. Воював. Загинув…Біль невимовний. Микола писав чудові статті і готував наукову роботу про Ярослава Стецька. Надіслав мені фрагмент. Все руки не доходили опрацювати ці двадцять сторінок… Ми опублікуємо на “Історичній правді” як нев’янучий вінок на могилу українського героя”.
Читайте також:
На Курщині загинув вихованець ФК “Карпати” Ігор Северенчук
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!