Не тицяти й не закушувати губу: чому унікальні екскурсії для військових від Тані Рибак потрібні не лише їм, а й усім нам

 

автор: Марія Куряча
фото авторки, надані Тетяною Рибак та з відкритих джерел

“Я взагалі тепер хочу переїхати до Вінниці й тут жити. Дуже сподобалося в цьому місті! Ніхто на тебе не обертається, не тицяє, — зовсім не так, як у деяких інших містах, де я бував…” — каже Євген.

Євген – військовослужбовець. Воюючи за Україну і всіх нас, він отримав тяжке поранення на фронті. І це насправді дуже сумно, що йому та його побратимам на вулицях українських міст на 11-му році війни доводиться стикатися з оцим “тицяють пальцем”.

На жаль, війна триває і стає дедалі жорстокішою, тож людей на колісних кріслах, із милицями, на протезах у наших містах ставатиме все більше. І дуже важливо не лише адаптувати для їхньої зручності вулиці та громадські заклади, а й змінювати сприйняття суспільства щодо того, як треба спілкуватися з тими, хто повернувся з війни.

Тому такі ініціативи, як екскурсії містом для ветеранів від вінницької гідеси Тетяни Рибак, особливо важливі й потрібні в наш час.

Ідея долучитися до такої прогулянки і написати про неї в авторки цих рядків виникла давно. Проте втілити її було не так і просто, адже журналістам потрапити на таку подію складно. Екскурсії проходять за співпраці і допомоги кількох організацій, які Тетяна залучає до проведення, а головне — треба мати дозвіл від військових чи лікарні, в якій зараз перебувають ветерани.

Та зрештою все вдалося: “Новинарня” відвідала особливу інклюзивну екскурсію від Тані Рибак у Вінниці й розпитала учасників про враження.

Від “Дому вар’ятів” до ексклюзивних маршрутів для ветеранів

Біля історичної вінницької Водонапірної вежі

До локації, де ми збираємося, військових доправляє Служба перевезень. У супроводженні містом допомагає французька організація “Мехад”. Додатково гід турбується про смаколики наприкінці — купує їх за власний кошт або з донатів. На цей раз цей приємний додаток до екскурсії забезпечує ІТ-компанія.

На початку зустрічі – зворушливий момент знайомства: Таня окремо підходить до кожного учасника, розпитує про ім’я, побажання, та хоч би й погоду – щоб заприязнитися й дізнатися більше про своїх сьогоднішніх “гостей”.

Якщо ви колись бували на оглядових екскурсіях містом, то знаєте, що вони можуть бути складними для проходження і сприйняття навіть фізично витривалими людьми. Погана погода, зайва метушня, банальна неорганізованість чи незручно обрані локації спроможні зіпсувати враження від прогулянки навіть найцікавішим містом. Проте в цьому випадку враховано все до дрібниць.

Маршрут досить короткий — мабуть, не більше кілометра завдовжки, — і побудований таким чином, щоб усім було цікаво й ніхто не встиг втомитися чи занудьгувати. Окрім того, завдяки Тетяниному таланту оповідачки й неабиякій харизмі в якусь мить узагалі забуваєш, що це інклюзивна екскурсія, а не довгоочікувана прогулянка з найкращими друзями.

Фото: Марія Куряча / Новинарня

Тетяна Рибак відома у Вінниці як амбасадорка міста й організаторка “особливих” екскурсій. Вона проводить справді незвичайні прогулянки містом. Ось лише кілька прикладів:

  • костюмована екскурсія до психоневрологічної лікарні “Дім вар’ятів”,
  • інклюзивна екскурсія для мам із візочками “Мама. Мія. Вінниця”,
  • дитяча “12 казок про Вінницю і 13-й секрет”,
  • літня прогулянка мальовничим Бугом “Під три мости”,
  • жіноча “Жінки, плітки та дрібка любові”.

Усі її тури стали аншлаговими, а частина прибутку завжди йшла на соціальну складову: спершу це була допомога відділенню психоневрологічної лікарні, тепер – підтримка ЗСУ.

Тетяна знає, як, наприклад, “звичайне” “полювання” за бобрами на річці перетворити на закритий збір для підрозділу. Її чоловік теж захищає нашу країну, тож вона не вперше проводить великі збори і допомагає військовим усіма можливими способами. Один із них – екскурсії для поранених.

“Інклюзивні екскурсії почалися ще задовго до повномасштабного вторгнення, — розповідає Таня. — Я й раніше проводила екскурсії для Центру реабілітації “Гармонія”. І найперші мої прогулянки у 2019 році, після випуску зі школи Вінницького гіда, також були інклюзивні – для мам із візочками. Просто я сама була мамою з візочком і на власному досвіді відчувала всі складнощі цього становища (а тоді їх було ще більше, ніж зараз) – і з візком далеко не всюди можливо зайти, і дитину не завжди можеш залишити…

Спочатку це була екскурсія центральною частиною міста, де більш доступна ділянка. А потім я зробила таку екскурсію ще й по центральному парку. І зрозуміла, що там, де можна провезти дитячий візочок, проїде й колісне крісло. Так у 2020 році й почала проводити екскурсію по парку для “Гармонії”.

Читайте також:
Рятівні ретрити для родин загиблих героїв: як працює намолене місце вінницьких ветеранів

“Я це називаю “співчутливе закушування губи”. Так не треба робити”

Інклюзивна екскурсія з Танею Рибак

Після повномасштабного вторгнення у Вінницю почали доправляти на реабілітацію все більше військових після поранень та ампутацій. Так у календарі Тетяниних екскурсій з’явилася ще одна графа.

“З травня-червня 2022-го пацієнти, що зазнали поранень, почали виходити на вулицю. І психологи з Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М. І. Пирогова запитали в мене, чи можу я провести для хлопців екскурсію. Звісно, я погодилася, адже дуже хотілося якось урізноманітнити їхнє перебування у шпиталі.

Пам’ятаю, першого разу дуже хвилювалася, бо взагалі не знала, хто прийде, що це буде…”

Проте хвилювання Тетяни були даремними: поранені воїни не лише зібралися, а й були просто щасливі, що мають таку нагоду.

“На першу екскурсію прийшли хлопці з ампутаціями, травмами черепа, без ока… Найбільш мене вразив чоловік, якого “супроводжувала” крапельниця: він ішов, а ця штука їхала за ним. Я запитувала медперсонал: “А так точно можна?”.

Вони відповіли, що цей чоловік дуже погано почувається в обмеженому просторі. Тому так і сказав: “Я все одно маю туди прийти”.

Для мене це стало на той момент усвідомленням, що, по-перше, для них важливий сам факт вийти з чотирьох стін до людей. А по-друге, людям, які навколо на вулицях, теж важливо це бачити. Бо коли ти живеш у своїй бульбашці, то не уявляєш, як це”, — пригадує екскурсоводка.

– Як зараз люди на вулиці реагують на групи поранених?

– Я завжди відслідковую реакцію перехожих і бачу, що простежується певна тенденція.

У 2022 році, та й ще на початку 2023-го, підходили люди зі словами: “Слава Україні!”. Сьогодні ми йшли – і не було жодного такого звертання. Також раніше нерідко траплялося, що люди, побачивши нашу групу, відходили, щоб купити хлопцям морозиво чи каву, і приносили їм, дякували. Зараз це вже одиничні випадки.

Також буває реакція якогось страху: деякі мами хапали дітей і ледве що очі їм не закривали, щоб “не бачили”. Хтось відвертався, хтось починав плакати. А сьогодні я бачила, як біля облради чоловіки у вишиванках зробили так (Тетяна нахиляє голову, ховає очі і стискає губи, демонструючи реакцію чоловіків). Я це називаю “співчутливе закушування губи”. Цього не треба робити.

Фото: Марія Куряча / Новинарня

І для мене насправді такі спостереження теж цінні, адже я кожного разу намагаюся відрефлексувати на такі речі в соцмережах, пояснити людям, як поводитися не варто, а що, навпаки, було б добре зробити, коли бачиш поранених.

– А де ти сама вчилася “правильному” поводженню з військовими, що повернулися з війни?

– Коли я починала у 2022 році, то про це насправді було ще не так багато інформації. Я намагалася знайти якісь освітні канали, програми на цю тему — і це було непросто. Тож зрештою довірилася інтуїції, досвіду.

Мій рідний дядько був на колісному кріслі, я виросла з тим, що в нас вдома все було адаптовано, і це для мене нормально. Я розумію всі побутові потреби людей з інвалідністю, тому, наприклад, коли формую маршрут екскурсії, то враховую зупинки з доступним туалетом. А навички спілкування саме з військовими набувала вже в процесі.

– А які “психологічні” особливості роботи з такою аудиторією? Є якісь теми, які їх особливо цікавлять або які навпаки, не варто порушувати, щоб “не тригерити”?

– Ті, хто готується до протезування, вже прийняли цей факт і пройшли певний психологічний шлях. А хто лише недавно повернувся з полону чи отримав поранення, часто розгублені, бо ще не знають, що їх чекає.

Якось у мене були хлопці після полону, і мене попередили, що не варто зачіпати “військові” теми. Але так вийшло, що вони самі попросили більше розповісти про німецьку окупацію. Їм було це справді цікаво, і я зрозуміла, що, можливо, це якісь порівняння зі своїм власним досвідом.

Тетяна Рибак

Загалом, щоразу мусиш маневрувати, неможливо прийти з одним заготовленим матеріалом “для всіх”. Тому я завжди дивлюся на їхню реакцію і вже залежно від неї дію далі.

Пам’ятаю, у 2022 році в мене на екскурсії був здоровий двометровий дядько в камуфляжі, а на футболці – смішний кіт, намальований акриловими фарбами. Він упродовж усієї прогулянки ніяк не реагував – усі якось усміхаються, щось запитують, а цей такий капець незворушний.

По завершенні, коли вже піцу поїли і я їх проводила до транспорту, всі традиційно дякували, обіймалися, шуткували. І тут він підходить до мене й каже: “Я отримав стільки задоволення, я вам такий вдячний, я так морально відпочив! Не дивіться, що я не посміхався — в мене просто контузія, травма і я не відчуваю обличчя, в мене немає реакції”.

Для мене це був такий шок — я тоді переосмислила звичайну реакцію. Ніколи не знаєш, хто приходить і як це все буде.

– А незручні ситуації траплялися? Як ти з них виходила?

– Для мене важливою є історія знайомства. Зараз тепла пора року, тож такі речі видно, а от коли минулого разу була прохолодніша погода, один військовий був у флісці. Я підходжу до нього вітатися, як з усіма, за руку – а він її піднімає і виявляється, що в нього ампутація нижче ліктя. Я така: “Значить, будемо з вами обійматися”. Якось виходиш з цього положення, причому зреагувати треба буквально за якісь частки секунди.

Читайте також:
Жити після травми. З чим стикаються поранені військові під час реабілітації та як це виправити

“Якщо на вулицях багато людей з протезами чи на колісних кріслах — значить, це місто подбало про доступність”

Ветерани на екскурсії

Оскільки Тетяна працює “сама по собі”, а не, скажімо, в структурі Офісу туризму, то й усе організовує, і вирішує всі проблеми самостійно. Групи збирає невеликі, максимум до 15 учасників. Знайти охочих допомагають медичні заклади.

“Спочатку все трималося на особистих контактах, знайомстві в одній лікарні. Потім я випадково познайомилася з організатором таких заходів іншому госпіталі, вони почали радити мене іншим. Я знаю всі місця, де у Вінниці займаються реабілітацією військових. Деякі з них гнучкіші, а інші належать до структури Міністерства оборони, і там складніше — доводиться зустрічатися рідше.

Загалом, запит зріс, бо розвивається інститут забезпечення альтернативного дозвілля для військових, а не тільки лікування. Почали активніше дбати про “психологічну” складову”, — констатує гідеса.

Усі екскурсії для ветеранів – безплатні. Проте для завершального обіду, якихось перекусів під час прогулянки тощо потрібні кошти. Раніше Таня в таких випадках писала окремий допис про те, що для підтримки потрібні пожертви, а для допомоги в проведенні екскурсії – волонтери. Але тепер завдяки підтримці від IT-компанії, яка взяла це на себе, потреба у волонтерах відпала.

Фото: Марія Куряча / Новинарня

“Тепер у нас є супровід і люди, які завчасно замовляють каву, смаколики — щоб коли ми прийшли, для хлопців уже все було готово. Організація “Мехад” допомагає з супроводжуючими. Завжди є представник з Veteran Hub, вони також займаються логістикою події.

Зазвичай я пригощаю учасників екскурсії кавою з тих коштів, які скидають люди (інколи, трапляється, хтось і просто підійде й дасть готівкою, щоб допомогти). Але сьогодні, скажімо, гроші на каву дала французька організація. Тож цього разу я для подарунків учасникам обрала не листівки, як зазвичай, а магніти.

Гідеса переконана: інклюзивні екскурсії корисні не лише для військових, а й для міста та його жителів.

– Людей потрібно призвичаювати до того, що поранених на вулицях буде багато. Щоб було розуміння, що ми повинні адаптувати вулиці, кав’ярні, ресторани, бізнеси для зручності людей на колісних кріслах, — наголошує Таня. — Тому наша екскурсія працює на дві сторони: вона корисна не лише для військових, а й для цивільних, хоч вони, напевно, цього й не усвідомлюють.

– Як ти оцінюєш доступність Вінниці в порівнянні з іншими містами?

– Із тих, де я була останнім часом — найкраще, от відверто. Я була в Ужгороді, Одесі, Львові. У Кам’янці-Подільському взагалі трешняк, валізку тричі губила. Вінниця — однозначно “в топі”.

У нас теж є проблеми, дворики доступні частково. Але основна базова можливість добратися до закладів, кав’ярень, транспорту існує – хай ще не ідеальна, але значно краща, ніж багато де. І нарешті заклади в центрі починають замислюватися над тим, щоб зробити входи доступними. У лікарні Ющенка, де було просто дві сходинки, зробили мобільний пандус, а тепер встановили ліфт для колісних крісел.

Після того, як вийшов сюжет про Вінницю шоу “Відвал ніг”, відреагували департамент туризму і благоустрою: вони приходили зі мною маршрут, щоб подивитися, де є проблеми, закрити мілкі водостоки тощо.

Програма “Відвал ніг” у Вінниці

– Чи готові наші міста до повернення військових?

– Не знаю, чи всі. Але коли я буваю в інших містах, то звертаю увагу на кількість поранених військових, протезованих навколо. Якщо вони перебувають на вулицях, відвідують кав’ярні та інші заклади – значить, там із цим ОК

Враження учасників екскурсії

Сашко:

“Це можливість провітрити мозок. Я на екскурсії взагалі вперше, раніше такого не відвідував. А тепер буду й далі ходити. Місто старе, думаю, тут ще багато є цікавих історій”.

Андрій:

“Я — водій далекобійник, раніше дуже часто бував у Вінниці, бачив об’їзну дорогу. Але приємно бути в центрі, особливо, коли така приємна розповідь — не нав’язлива, але змістовна — про розвиток міста. Мені сподобалося. Зі мною колись товариш служив, він мені за цю вежу розказував, що з часів війни побита. А зараз у пам’яті щось поновилося.

Проєкт “Strategic Media Support Program” реалізує Львівський медіафорум
за фінансової підтримки People in Need (PIN) та Pioneer Foundation

Читайте також:
“На двох людей – дві руки і дві боксерські рукавиці”. Як реабілітують важкопоранених військових у київському центрі


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.