Дві колонії за дев’ять місяців, пачка цигарок за $100: історія полону 20-річного строковика НГУ Данила Чеботарьова

Данило Чеботарьов

автор: Надія Зінченко
фото надані героєм матеріалу та з відкритих джерел

Дев’ять місяців полону у двох колоніях на окупованій території Донеччини провів військовослужбовець Нацгвардії Данило Чеботарьов, якому лише 21.

У квітні 2021 року юнак із Переяслава був призваний на строкову службу до Національної гвардії України. Служив у Маріуполі, в роті конвою 12-ї бригади оперативного призначення НГУ. Із 28 лютого 2022-го строковик перебував в оточеному місті. Після виходу із заблокованого заводу “Азовсталь” опинився в колонії в Оленівці, ще за три місяці його етапували до Горлівки; звільнили ж у лютому 2023 року за обміном.

Після реабілітації у трьох госпіталях Києва Данило вже знову служить –   у полку НГУ “Азов”. Хлопець розповідає “Новинарні” про свій тюремний досвід та побут у полоні.

“Руки вдалося нормально помити через півтора місяці виходу в полон”

Данило Чеботарьов у лавах НГУ

…Новина про вихід з “Азовсталі” в полон 20-річного вояка страшенно вразила. Данило каже, що спочатку ставився до цієї інформації з недовірою. Але за офіційним наказом із 15-го по 21 травня 2022 року всі 2,5 тисячі захисників Маріуполя, що лишалися на заводі – полк “Азов”, прикордонники, морпіхи, ТрО автобусами відвезли до бараків колонії в Оленівці, що в окупованому Кальміуському районі Донеччини.

Головним спочатку вбачалося – всіх розселити. Коли галас стих, почали процедури оформлення.

До того, як полонених привезли в Оленівку, там господарювали “денери”. Потому в керівництво заступили “русаки”, як їх називає Данило.

У бараку тільки на другому поверсі спочатку жили понад 600 людей, хоча він весь розрахований щонайбільше на 200 осіб. На ліжку спали і по троє, хтось – під ліжком, у проходах. Ходили обережно, щоб не наступити комусь на руку чи ногу.

Минуло три дні, й “азовців” відселили на бараки 9-10 та 1-2.

Протягом першого місяця було два етапи – багатьох вивезли на інші “зони”. 

Для військовополонених поставили 500-літрові бочки. Періодично приїздила пожежна машина і наповнювала ємність.

“Перший місяць я був у шоці від того, що відбувається, і відсипався. Прокидався сходити у туалет і на прийом їжі. Дуже здивувало, коли з’явилася вода в трубах. Бо ми як вийшли брудними, то так і сиділи десь із місяць. Лив дощ, у нас стояв стіл, ми з нього згрібали руками воду, щоб їх помити. Руки я нормально відмив через півтора місяці”, – згадує Данило Чеботарьов.

Коли полагодили трубопровід, вода вже подавалася більш-менш стабільно. 

“Один чоловік знався на електриці. Він зробив саморобний кип’ятильник. Це – одна дерев’яна тоненька пластиночка і дві металеві, перев’язані ниткою, до яких під’єднали дроти. Кожен із цих дротів на «плюс» і «мінус» ми встромляли в розетку і гріли воду. В нас росла абрикоса і виноградна лоза – рвали з них листя чи ламали гілки і заварювали такий чай”.

Схема кип'ятильника, яким полонені користувалися

Схема кип’ятильника, яким полонені користувалися

“Хотів висушити шматочок хліба, щоб діставати і нюхати, бо боявся забути запах”

Підйом о 6.00 під “підорпєсню”, тобто гімн Росії. Перший час “азовці” співали український гімн: тобто лунав гімн РФ, але “азовці” впевнено виводили “Ще не вмерла”. Спочатку адміністрація була в шоці від такої зухвалості, а потім оговталась і покарала їх. “Азовців” взагалі карали неодноразово. І про всяк випадок їхні бараки тримали під постійним контролем, щоб вони не спілкувалися з рештою полонених, розповідає Чеботарьов.

Потім усі розходилися до своїх спальних місць і чекали сніданку о 7.00. Перший місяць полонених годували вкрай погано. Данило в полоні втратив 23 кг. При його високому зрості це було дуже помітно. Мамі Лесі потім при зустрічі розказав, що два місяці не куштував хліба.

Данило хотів навіть висушити шматочок хліба, щоб діставати і нюхати – боявся забути запах.

“Мамо, ти бачила оті фото, де щойно звільнений полонений дивиться на яблуко? Ми всі так дивились на хліб!” – каже Данило.

Мама Леся плаче і згадує, що при зустрічі обіймала не сина, а загорнутий у куртку скелет. Зріст Данила 190 см. Вага, коли заїхав на Горлівку з Оленівки, становила 57 кг, при виході – 63 кг.

Вранці давали каші: перлову, ячмінну, пшеничну. Продуктів могло бути більше: хтось з керівництва “Азову” домовився довезти свої харчі.

Українські полонені в Оленівці. Кадр відео

Хлопець розповідає: “Біля “зони” стояли дві вантажівки з продуктами. З них харчі брали до їдальні. Але вони на столи не доходили. Риби й м’яса у стравах не було. Однак у супі могли плавати волокна м’яса, від риби – хвости і голови. На обід була вода з парою картоплин, кількома смужками буряка і моркви. Це русаки називають “щі”. Ще плавала кисла капуста.

Хліб давали білий. Спочатку на столи клали привозний кругляш, розділений на чотири частини, згодом – на вісім: поступово норму хліба урізали.

Давали вранці і на вечерю чай, деколи заварений вдруге-втретє. Щоправда, солодкий – через раз.

Ті, хто працювали на кухні, продуктами не гребували. Масла додавали мінімальну норму. На обід готували тільки суп. На вечерю – кашу пшеничну або ячмінну. Перловку давали дуже рідко. Також була кисла капуста на вечерю. Але якщо на обід варили щі, то капусти ввечері вже не давали”.

Начальник колонії заборонив рвати фрукти з дерев на території усім –  і працівникам, і полоненим. Співробітникам адміністрації було простіше порушувати цю заборону: вони підняли плід, поки ніхто не бачить, з’їли і забули. У військовополонених не так: хіба що якась черешенька упала – хтось зі строю вибіг і отримав хвилинну радість.

Під час кожного прийому їжі полонені просто дивилися, як фрукт падає або гниє на деревах. Це тиснуло на психіку, згадує Данило.

Читайте також:
Рижуля повернулася з полону. Бойовий медик-морпіх Анна Олсен – про свою війну в Маріуполі, тюрму в Росії і звільнення

“Вивіска залишилась – “клуб”. Туди полонених водили на допити, тортури, екпертизу ДНК”

“Днювальний обирав групу людей на роботу. Ця група ходила працювати. У робочої команди були свої привілеї: ходили на прийом їжі не тричі, а п’ять або шість разів. Робота була така: замести перед “клубом”, наприклад. Це був штаб русаків. Просто вивіска залишилась – “клуб”. Туди полонених водили на допити, тортури, екпертизу ДНК, робити відбитки пальців. Приїздили слідчі з Донецька, які в базі даних пробивали всю інформацію про полоненого: хто, де жив, де служив, якщо служив і т.ін. Вербували полонених із Донецької області або Криму: “Че ты против нас пошел? Ты ж с Крыма – типа наш”.

Колонія №120 в Оленівці. Ілюстративне фото

Якщо деякі військовополонені бунтували або психували, їх одразу забирали в ІЗО, продовжує Данило. Це приміщення камерного типу, де з ними могли робити, що завгодно – катувати, бити.

Був такий тип, співробітником його важко назвати, – місцеве створіння з “ДНР”, яке катувало – підвішувало за геніталії або било до смерті. В’язні називали його “Кірюша”.

Причому в Оленівці він був у відрядженні – показував, напевно, колегам, як треба катувати військовополонених. Потім повернувся у Горлівку і був там начальником однієї зі змін в адміністрації”.

Годині о восьмій ранку адміністрація здавала зміну і щоразу приходила перевіряти полонених – скільки їх є, чи ніхто не втік. Також шикування було о восьмій вечора.

Полонені нагадували стежитиза собою: митися і стригтися, бо в бараках є блохи.

Українські полонені медики оглядали всіх хворих. Спочатку щотижня, потім – щодня. Типові хвороби в’язнів: діарея, біль у спині. Знеболювального бракувало, тому його давали не всім.

Бізнес у бараках

“Насправді час на себе був постійно. Хтось читав книги або спав, але в Горлівці спати було суворо заборонено: покарання – 200 присідань, 20 палиць чи інше. Хтось розмовляв або майстрував, наприклад, мундштуки. Хтось навіть мутив бізнес: продавав хліб або форму “вертухаям”, наглядачам з адміністрації, за цигарки. Або відбувався обмін гривень чи доларів на цигарки.

Цигарки діставали “вертухаї”. 100 доларів – пачка.

Данило Чеботарьов (на передньому плані другий праворуч) серед полонених. Кадр відео

Потім ці цигарки розходились бараком, бо в людей так само були гроші, і так заробляли. Наприклад, “вертухай” продав тобі за 2,5 тисячі доларів блок цигарок, а ти – за 4 тисячі [вроздріб] розкидав по бараку. Хто пачку купив, хто – дві. Такий бізнес крутився, поки не відбулися обшуки. Щомісяця, як мінялася зміна, приїздили “вертухаї” з різних регіонів Росії і трусили полонених. Знаходили срібло, золото, гроші. Полонені ховали, хто де міг: в туалеті, пхали у щілинах між цеглинами, закопували підручними матеріалами – шматками шиферу – десь на території.

Перша зміна адміністрації провела обшук.

У полонених у сумі нібито знайшли 500 тисяч гривень і 40 тисяч доларів готівкою”.

СМС рідним за шматок хліба

У колонії була Біблія, і навіть українською мовою. Данило прочитав. Священника в Оленівці не було. Натомість у 27-й колонії в Горлівці полонених водили у приміщення до попа МП, і той розказував, що російський патріархат – найкращий, а решта споганились. Причастя не передбачалось, тільки лекція на півтори години з молитвою. Молитися, однак, не змушував. Священник читав уривки із Біблії і трактував на свій розсуд.

Ігри, кіно й карти були в обидвох колоніях під забороною. В Оленівці хтось мав нарди і доміно. Але їх доводилося ховати, щоб не забрали “вертухаї”. Перші місяці грати не забороняли, та згодом ввели обмеження.

Данило Чеботарьов

Данило Чеботарьов

В Оленівці обшуки часто проводили нашвидкуруч, тож телефон можна було пронести. Дивно те, що Оленівка розташована далеко від ретранслятора, але мобільний зв’язок там ловив, розповідає Данило. Можна було й смс писати, і дзвонити.

Навіть ловило Українське радіо. Данило до 1 вересня знав усі новини. Потім його етапували на Горлівку. Там такої розкоші зі зв’язком не передбачалося, і пронести щось здавалось нереальним.

В Оленівці за хліб можна було попросити когось, хто мав телефон, щоб написали смс рідним. Траплялося, що хлопці навіть дивилися фільми зі смартфона, закачані ще між боями в Маріуполі. Але надійшов наказ здати телефони, інакше погрожували обшуками. Офіцер із бараку Данила здав.

Паперові листи писати не дозволяли. Така можливість з’явилася тільки в Горлівці уже перед виходом на обмін.

Читайте також:
“Це питання грошей”: в “Азові” знають, хто стоїть за терактом в Оленівці, та обіцяють помсту

“Обміни можуть і зривати. Серед оголошених людей може виявитися хтось, хто відмовляється виходити”

Логіки у формуванні списку на обмін у росіян немає, каже Чеботарьов. Приходить співробітник адміністрації і диктує прізвища з листка. 15 імен зачитав та наказує їм зібрати цивільний одяг і речі. У кращому випадку цих щасливців забирають наступного дня. Ті, хто лишилися, не знають, куди повезли людей та навіщо їх забрали.

Данило Чеботарьов

Данило Чеботарьов

“Звичайний день, минув сніданок і обід. Було сонячно, але холодно. У Горлівці полонені до грудня ходили у капцях, – згадує Данило. – Заскочив у котельню, єдине місце в бараку, де було тепло. За хвилин п’ять почув своє прізвище. Запитав у хлопців, що сталося. У відповідь почув, що кличе Микола Миколайович. Це був начальник зміни, один із нормальних людей. До полонених ставився по-людськи. Микола Миколайович наказав скласти свої речі і приготуватися до етапу. З кожним етапом до колонії «вертухаї» речі забирають – переважно одяг. Відбирають все, що їм сподобається. Роздав свої речі побратимам і чекав. Час тягнувся повільно”.

Тут варто зазначити, що обміни можуть і зривати. Відбувається це так: серед десятьох людей може виявитися хтось, хто відмовляється виходити. Тоді всю групу повертають у “зону”. Серед причин відмови: вдома може чекати тюрма після обміну, бо скоїв злочини, самовільно покинув частину. Або має дружину й сім’ю на окупованій території та сподівається скоро вийти до них.

Читайте також:
“Начальник колонії сказав: забудьте всі домовленості щодо виходу з “Азовсталі”.
Як киянин Володимир Несмачний полетів в оточений Маріуполь та 400 днів провів у полоні

Того дня, як Чеботарьову сказали про обмін, хлопці понаписували йому на складках одягу телефони своїх рідних.

Наступного дня Данила таки обміняли. Перед обідом сказали готуватися і здати “скатку” – матрац, подушку, рушник, покривало і ковдру. Завели в камеру обшуку, обшукали.

Данила повели до воріт, наказали сісти – голову вниз, руки за голову. За ворітьми стояла тісна машина. Змусили одягти каптур і замотали скотчем, так само дуже туго замотали руки. Посадили в машину. Всього в автівці сиділи троє полонених. За кожним заїздили і забирали окремо.

Згодом в автобусі наглядачі погрожували: “Якщо вдруге попадетесь, то вже не вийдете”. За цією погрозою Данило Чеботарьов остаточно зрозумів, що його таки везуть у бік України. Не вірилось у це.

Було 16 лютого 2023 року. Уже коли розмотали руки й голову, бранець побачив в автобусі хлопців зі своєї роти.

На території, підконтрольній Україні, чекали військові, репортери, волонтери. Разом із Данилом Чеботарьовим тоді повернувся додому 101 полонений.

Посвідчення Данила Чеботарьова, яке йому видали в полоні

Оленівка

У 1984р. було створено лікувально-трудовий профілакторій №37 УВС Донецької області на базі сільськогосподарського училища. За 10 років заклад було реорганізовано в установу виконання покарань №120, а в 1999р. – у Волноваську виправну колонію (№120). До 2014 року – це була колонія середнього рівня безпеки для чоловіків, які уперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини. 

В установі діяли вечірні навчальні класи на базі Волноваської загальноосвітньої школи. В’язні працювали також на семи дільницях: деревообробній, ремонтно-інструментальній, пилорамі, виготовляли товари народного споживання, металообробці, швейній, авторемонтній майстерні. Виготовляли, зокрема, огорожу “Єгоза”, секції для огородження, гранітну бруківку, піддони, шлакоблоки, робочі рукавиці та ін.

У медичній частині і в стаціонарі на 11 місць працювали 13 фахівців: терапевт, стоматолог, психіатр, рентгенолог. Працювала аптека. У міській лікарні м. Докучаєвська передбачалась окрема палата для засуджених.

Із 2014 року Оленівська виправна колонія № 120 Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р.

Російська Федерація утримує там частину українських військовополонених, зокрема бійців полку “Азов”, а також цивільних заручників, які не пройшли так звану “фільтрацію”.

Уранці 29 липня 2022 року угруповання “ДНР” поширило заяву, нібито ЗСУ вчинили ракетний обстріл колонії ракетою HIMARS. Пропагандисти стверджували, що обстріл був навмисним, прицільно били по бараках, де утримуються полонені українські військові, які “почали співпрацювати зі слідством”. У тюремних бараках загинули близько 50 полонених з “Азову”, ще приблизно 70 – були поранені.

Українська сторона та ООН спростували брехню росіян про обстріл колонії з HIMARS. За висновками, оприлюдненими генпрокуророрм Андрієм Костіним, способом вбивства була термобарична зброя.

Через рік після теракту МІПЛ презентувала реконструкцію масового вбивства “азовців”, че росіяни готували заздалегідь. За тиждень до вбивства вони склали список “азовців”, яких потім зібрали в окремому бараку. У ніч теракту пролунало три вибухи. Перший — за межами бараку, ще два — всередині.

Станом на липень 2023 року в Офісі генпрокурора все ще не могли зрозуміти мотиви підриву росіянами бараку з полоненими.

Читайте також:
“Росіяни питали, що означає “Нава” – я відповіла, що для них нічого хорошого”.
Валерія Суботіна – про полон, “Азовсталь”, рідний Маріуполь, вбитого чоловіка і перемогу

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.