Помер визначний поет і політик Дмитро Павличко

доповнено

У віці 93 років помер Дмитро Павличко – поет-шістдесятник, перекладач, критик, публіцист, громадський і політичний діяч, один з організаторів Народного руху, Герой України.

Про смерть поета ввечері 29 січня сповістив голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський.

“Сьогодні ввечері помер Дмитро Павличко. Мені щойно про це повідомив Богдан Горинь з посиланням на доньку письменника. Світла пам’ять і Царство небесне, шановний і дорогий Дмитре Васильовичу”, – написав голова НСПУ в фейсбуці.

Дмитро Павличко. Біографічна довідка

Дмитро Павличко був ревним комуністом та полум’яним борцем за незалежність і демократію, народним депутатом України трьох скликань. Та, напевно, найбільш відомий людям як автор слів пісні “Два кольори”.

Павличко народився 28 вересня 1929 року, за Польщі,  в селі Стопчатів на Івано-Франківщині (Косівщина) у багатодітній родині.

Початкову освіту здобув у польськомовній школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській гімназії, потім — у Яблунівській середній школі.

З осені 1945 pоку по літо 1946-го — ув’язнений за справою щодо звинувачення в належності до Української повстанської армії. В інтерв’ю розповідав, що його загін розпустили, а його відправили до школи.

У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету.

Член КПРС з 1954 по 1990 роки. З 1955 року — член ЦК ЛКСМУ.

Був активним комсомольцем та співцем радянської влади (“Слів не дали мені солов’ї, / Сонця в неволі не бачив я. / Партія – очі мої, / Партія – мова моя!”).

Завідував відділом поезії редакції журналу “Жовтень” (нині — “Дзвін”). Після переїзду до Києва працював у секретаріаті Спілки письменників, очолював сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми “Сон” (1965) — у співавторстві з В. Денисенком та “Захар Беркут” (1970 р.).

Упродовж 1971–1978 pp. редагував журнал перекладної літератури “Всесвіт”, який був прогресивним явищем для української справи, адже утверджував українську мову та публікував багато перекладів західної літератури раніше, ніж вони виходили російською в Москві.

Історик та архівіст Едуадр Андрющенко оприлюднив у фейсбуці довідку КДБ на Павличка 1976 року, де йдеться і про його участь в УПА, і про неблагонадійність у “Всесвіті” та зв’язки з націоналістами:

Ще 1977 року Павличко став лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка.

Працював секретарем Спілки письменників СРСР із 1986 року, а з 1988-го — секретарем правління СП України.

1989 року Дмитра Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет стає одним з організаторів Народного руху України, одним із засновників та лідерів Демократичної партії України.

У 1990—1994, 1998—1999, 2005—2006 роках — народний депутат України.

Із червня 1990 року, в парламенті 1-го демократичного скликання, — голова Комісії Верховної Ради України у закордонних справах.

Один з авторів Декларації про державний суверенітет України та першої зовнішньополітичної доктрини самостійної держави, що передбачала нейтральний та позаблоковий статус України (“доктрини Павличка”).

“Читай! А ні – то я задушу тебе!” – гучним шепотом просичав Дмитро Павличко Леоніду Кравчуку о 17:42 24 серпня 1991 року. За 18 хвилин Україна проголосила Незалежність. Перед тим він біг з друкарського бюро в руках із щойно надрукованим Актом проголошення незалежності”, – нагадує історик Олександр Зінченко, автор фільму “Колапс. Як українці зруйнували імперію зла”.

У 2002 році став почесним професором НаУКМА. 1 вересня він прочитав інавгураційну лекцію на тему “Українська національна ідея”.

На IV Всесвітньому форумі українців, що відбувся в Києві у серпні 2006 року, Дмитра Павличка було обрано головою Української всесвітньої координаційної ради.

Був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці (1995-1998), Послом України в Республіці Польща (1999-2002). Зокрема і його стараннями в центрі Варшави в березні 2002-го було споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку.

Герой України із врученням ордена Держави (2004).

Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступенів (1999, 2009), ордена “За заслуги” III ступеня (1997), ордена Свободи (2015).

Активно підтримував президентів Віктора Ющенка, Петра Порошенка, прем’єрку Юлію Тимошенко.

У літературному доробку Дмитра Павличка – поетичні збірки “Любов і ненависть” (1953 р.), “Моя земля” (1959 р.), “Правда кличе!” (цикл “Ленін іде”), “Чорна нитка” (1958 р.), “Бистрина” (1959 р.), “Днина” (1960 р.), “Пальмова віть” (1962 р.), “Пелюстки і леза” (1964 р.), “Хліб і стяг”, “Гранослов” (1968 р.), “Сонети подільської осені” (1973 р.), “Таємниця твого обличчя” (1974 р., 1979 р.), Вибрані твори в двох томах, “Спіраль” (1984 р.), “Задивлений у будущину”, “Поеми й притчі”, “Вибрані вірші” (1986 р.), “Покаянні псалми” (1994 р.), “За нас” (1995 р.), “Золоте ябко” (1998 р.), “Ностальгія” (1998 р.), “Засвідчую життям” (2000 р.), “Наперсток” (2002 р.), “Рубаї” (2003 р.), “Сонети” (2004 р.), “Не зрадь” (2005 р.), “Три строфи” (2007 р.), “Аутодафе” (2008 р.) та ін. Автор збірок літературно-критичних, публіцистичних статей.

Дмитро Павличко був також і визначним майстром перекладу (перекладав з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов’янських мов). Серед іншого, переклав “Сонети Шекспіра”. Завдяки перекладацьким та організаторським зусиллям Павличка український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Луїсом де Камоенсом. Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнера Марія Рільке, Генріка Ібсена тощо.

Дмитро Павличко – автор відомих знаменитих пісенних текстів: “Впали роси на покоси”, “Долиною туман тече”, “Явір і яворина”, “Я стужився, мила, за тобою”, “Розплелись, розсипались” та ін. А пісня “Два кольори” (1949 р.) ще в молодості поета стала народною.

Читайте також:
Помер визначний письменник і політик Володимир Яворівський (2021)

Помер Іван Драч (2018)