“Податок на Перемогу”: пропозиція для тих, хто виїхав з України – налаштувати додатковий щомісячний донат на 3%

Євген Дикий
громадський активіст, колишній командир взводу батальйону “Айдар”, голова Національного антарктичного наукового центру

ПОДАТОК НА ПЕРЕМОГУ (FB)

…Цей допис адресований лише тій частині моїх читачів, які наразі перебувають західніше Чопа – наскільки знаю, таких у мене немало.

Дисклеймер: ніщо в цьому дописі не є хейтом, претензіями до будь-кого, чи тим більше спробами протиставити “залишенців” та тимчасових (і не тимчасових так само) емігрантів. Ми всі українці, у нас спільна війна та спільний ворог, і кожний робить те що може там де зараз перебуває. Принаймні гадаю, що ті, хто так не вважає і принципово виносять себе за наш український контекст (а таких, на жаль, також чимало), навряд чи читатимуть цей допис, тож далі все лише для ідейно своїх, хоч і географічно дистанційованих.

Отже, що принципово відрізняє всіх нас, тиловиків в Україні, від тих кого війна та/або трудова міграція занесла на Захід? Я зараз не про “прильоти”, повітряні тривоги (зараз якраз завиває за вікном), та інші приколи нашого тилового, але не зовсім мирного життя. Не повірите – я про податки!

Крім звичайних податків (які однаково платимо ми в Україні, а працевлаштовані українські мігранти у країнах перебування), ми всі також окремо сплачуємо 3% спеціального військового збору, який іде виключно на потреби оборони. Тоді як прикриті ППО НАТО наші земляки у безпечних країнах цього тягаря позбавлені.

Так, я знаю що наші за кордоном багато донатять на волонтерку. Але ж ми тут так само це робимо, і не у менших обсягах. А плюс до того ще й платимо регулярний 3-відсотковий збір.

Та й будемо відвертими: донатять не всі, не однаково і не регулярно. Знову ж таки, це абсолютно однаково і в нас, і “поза Чопом”, тут якраз жодної різниці – волонтерство явище по самій своїй суті стихійне, в чому і його сила, і його слабкість.

Емоційний підйом та потужні потоки донатів на початку, потім втома та емоційне вигорання із відповідним зменшенням донатів (та й підшікірні запаси потроху тануть, ніде правди діти), потім окремі сплески на тлі або чергових болючих новин, або ж, навпаки, переможних підйомів – це все неминучі риси волонтерства як явища. І це те, що дуже дисгармонує із характером нинішнього етапу нашої війни – етапу війни на виснаження ресурсів.

Під час війни на виснаження дуже потрібні стабільні джерела, з яких можна планово та прогнозовано щось фінансувати. І форма щомісячного регулярного збору – вона якраз про це.

Також війна вимагає час від часу великих витрат, які не так просто акумулювати. І якщо на розпіарений по саме німагу “Байрактар” можна на мережевому хайпі зібрати потрібні великі кошти, навіть за досить короткий термін, то на більш прозаїчні речі такий механізм не працює. Між тим є багато коштовних речей, які на відміну від “Барйактара”, не піарні, але від того не менш потрібні на фронті.

Що я пропоную?

Так, дорогі закордонні українці, вибачте, але я хочу обкласти вас хоча б таким само 3-відсотковим військовим збором, який платимо ми всі в українському тилу.

А з врахуванням трохи більшої безпеки, в якій ви перебуваєте, то, може, справедливіше було б 4-5%.

Звісно, це може бути винятково на добровільній основі. І на відміну від нас, у кого збір відраховують автоматично, за кордоном його доведеться сплачувати власноруч, налаштувавши, наприклад, опцію щомісячного переказу. Але це зовсім не так складно, звісно, якщо забажати.

І звісно ж, я не пропоную скидатись цими грошима кудись у “закрома родіни”, тобто переказувати кошти державі – у нас забагато питань щодо ефективності розпорядження нею нашими податками. Звісно ж, у випадку закордонних українців йдеться саме про волонтерський “оборонний збір”, а не про переказ коштів державі.

Принципова відмінність від нинішнього стихійного волонтерства – саме регулярність збору, його добровільно для себе встановлена, але обов’язковість, та відповідно – передбачуваність надходжень, можливість акумулювати значні кошти та планувати їх використання.

Аналогом пропонованої системи є добровільні пожертви у релігійних громадах – десятина у християн, 2,5% закята у мусульман тощо.

Звідси ж і “механізми примусу” – виключно через те, що у громаді так домовились, і тебе ніби ніхто і не силує, але якщо ти цього не робиш – то ти вже ніби не зовсім свій.

Наприклад, ставиш на аватарку значок “3%”, і всі розуміють, що ти свій, охоплений добровільним збором – і це лише так, навскидку, насправді технічно це можна відпрацювати багатьма способами.

Куди донатити? Тут є купа варіантів, і не мені це вирішувати, бо це ж ваші гроші, а не мої. Можна створити під цей регулярний збір якийсь спецфонд (або фонди – окремі у країнах з найбільшою кількістю наших), яким керуватимуть найбільш авторитетні із закордонних українців, а ми з України лише надсилатимемо якісь запити на закупівлі. Можна зробити якійсь спільний борд з авторитетів по обидва боки кордону.

Можна, зрештою, не паритись зі створенням та менеджментом нової дієвої структури, а лише відкрити відповідні рахунки, і в соцмережах визначитися з рейтингом довіри закордонних українців до діючих відомих фондів а-ля Притули, Чмута тощо, та пропорційно до цієї довіри фінансувати першу п’ятірку або десятку цих фондів.

Якщо загалом буде бажання та реальний намір запровадити такий “український закят на Перемогу” – далі матиме сенс дискутувати про механізм управління. В наш прозорий інтернетний час технічно це точно не є проблемою.

Ще один важливий дисклеймер: пропонований “податок” ні в якому разі не замість тих стихійних донатів, які зараз ми витрачаємо на поточну волонтерку! Все те “мікроволонтерство”, яким зайняті і я сам, і дуже багато моїх читачів по обидва боки кордону – комусь «намутити» розгрузки, бігом зібратись другові на фронті на джипика, десь прикупити рації на знайому роту – так само має тривати, бо саме воно є найбільш живим та дієвим наразі, хоч і має всі вади притаманні стихійним процесам. Але ж ми тут в Україні якось тягнемо і таке “мурашине” волонтерство, і одночасно державний 3-відсотковий збір. Чому ж те саме не можливе на захід від Чопа?

До речі, технічно в наш час не є проблемою навіть самому визначити розмір щомісячного внеску – хтось хто працює може платити щонайменше 3-5% (а хтось, може, і “десятину” потягне), а хтось, хто виживає на соціалі, можливо, дозволить собі тільки 1-2%, але також не лишиться осторонь.

Розмір “закяту Перемоги” – тема для окремої дискусії, і без моєї участі, суто в колі закордонних українців. Хоча нагадую, що ми тут всі платимо 3%, і якось тойво, з торбами світом не пішли.

Головна думка цього допису – не про конкретний відсоток, а саме про необхідність налагодження регулярного “оподаткування” закордонних українців на користь нашого фронту і Перемоги та охоплення цим оподаткуванням максимального числа наших за кордоном – через механізми добровільних обов’язків та моральний примус громади.

Війна на виснаження вимагає від нас не лише подвигів на емоційному підйомі (здатність до чого ми вже довели), а набагато складніших та прозаїчніших речей, зокрема витривалості та організованості на довгій дистанції.

Наш марафон лише розпочався, і ніхто не знає, як довго він триватиме. Він потребує від нас нових форм самоорганізації

– форм “довгограючих”, стабільних та стійких до емоційних та інформаційних коливань. Це стосується всього – але зокрема і фінансування нашої оборони.

Тож, мої дорогі закордонні українці, поміркуйте над тим, як вам прирівнятися до нас, “залишенців”, у сенсі регулярного військового збору. Якщо ви це зробите – це не лише дасть нам потужне та стабільне джерело фінансів для наших захисників, а й допоможе підняти повагу до українських громад у країнах перебування.

Світ брутальний – він поважає сильних, організованих та солідарних. І допомагає насамперед тим, хто довів свою здатність допомагати собі сам та допомагати іншим.

Так що, як це не парадоксально, але добровільно обкласти себе податком на Перемогу також і у ваших інтересах.

Отак от з миру по нитці, раніше чи пізніше, переможемо. Слава Україні!

Читайте також:
Для війни “вдовгу” не важить, що зараз ми втратимо шматок Донбасу, – Дикий