Командир роти 58 омпбр Сергій Дорошенко: Держава має бути жорстокішою до зрадників. Тепер усе можна вирішити тільки кров’ю

 

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото автора та з архіву Сергія Дорошенка

Колишній держслужбовець, який став воїном-добровольцем, а офіцерське звання отримав за те, що зміг упорядкувати хаос на полі бою – це Сергій Дорошенко, і він командує ротою у 58-й мотопіхотній бригаді ЗСУ ім. гетьмана Івана Виговського.

В інтерв’ю неподалік Донецького аеропорту, де зараз тримає оборону його підрозділ, 38-річний лейтенант Дорошенко розповів “Новинарні” про те, як рятував поранених, коли був парамедиком, чому вирішив стати кулеметником, про те, як створити боєздатний підрозділ, про “колективного Путіна” і бачення деокупації Донбасу. Останнє – одне з найбільш безкомпромісних переконань, що мені доводилося чути від офіцерів.

Обережно: пацифістам, вагітним, “втомленим” від війни і нервовим може бути складно це читати.

Держслужбовець-гвардієць:
“Я просто хотів вбивати тих грьобаних загарбників”

Дорошенко – чоловік високий, кремезний, міцний і жорсткий. Він був державним службовцем, працював в управлінні міжнародних відносин Запорізької облдержадміністрації.

Сергій Дорошенко

Сергієва персональна революція почалася задовго до подій листопада 2013-го – російськомовний удома, він переходив у зросійщеному місті на українську з продавцями, водіями маршруток, ловив косі погляди за вишиванку, яку міг вдягти на роботу.

У кабінеті Дорошенка висів портрет Бандери. А за вивішування державного прапора на вікно запорізькому чиновнику погрожували навіть складанням адмінпротоколу – мовляв, “наруга над державними символами, що висять як штора”. Однак не склали.

На Євромайдан Сергій Дорошенко їздив кілька разів, коли мав вихідні чи знаходив коротке відрядження.

– А потім у Запоріжжі сталися події на Алеї Слави. Коли колона ватних дегенератів почала рухатись у бік облдержадміністрації, я прочитав у соцмережах заклик: “Хто може, під’їдьте, бо ватники захоплюють ОДА!” Ну, я відгукнувся. А далі ви знаєте: борошно, яйця (13 квітня 2014 року в Запоріжжі сталася “яєчна неділя” – майданівці та самооборона закидали яйцями і борошном активістів “русской вєсни” – “Н”). Це було шикарно, – пригадує Сергій.

Тоді ж Дорошенко познайомився з активістами “Правого сектору”.




– Здавалося, що це все на тиждень-два. Хлопці казали: треба ще ось на Донбас з’їздити, дещо зробити. Здавалося, що перемога близько. Та й армія влітку звільняла міста на Сході швидкими темпами.

Із “правосеками” Дорошенко виїжджав у район Авдіївки. На місці велику групу розподіляли на менші, які й виконували бойові завдання.

Потім була пауза – “правосеки” більше стали займатися запорізькими справами: боротьбою з корупціонерами, відстоювали і власні інтереси. Сергій вважав це марнуванням часу, адже сили були потрібні на передовій.

Бійці батальйону “Донбас” під час боїв літа 2014. До наших днів дожили не всі

Після участі в боях за Іловайськ із зони АТО вийшов батальйон Нацгвардії “Донбас”, і 6 вересня Дорошенко приєднався до цього підрозділу. Спершу його зарахували резервістом. Потім була участь в операції зі звільнення Широкиного, яку розпочав “Азов”, штурм елінгів на березі Азовського моря. А вже після того Дорошенко потрапив під хвилю мобілізації.

– Я пішов. А коли настав час демобілізуватися, попросили підписати контракт. І я підписав – “до закінчення особливого періоду”.

Після боїв за Широкине вони несли службу на блокпостах біля Маріуполя. Дорошенко в “Донбасі” встиг побути парамедиком, кулеметником, командиром відділення, взводу, заступником командира роти з бойової підготовки.

Причому парамедицині вчився на станції швидкої допомоги – попросився попрацювати з лікарями, які мали досвід роботи з вогнепальними пораненнями. Зрозумів, що паніки від крові, нутрощів і кісток у нього немає. Вважає ту підготовку хорошою як для перших років війни. Відтак перекваліфікувався на кулеметника.

– Про причину краще не говорити вголос, адже її не зрозуміють дуже багато людей. Але…

Я просто хотів вбивати тих грьобаних загарбників, щоб їх фізично ставало менше.

У вересні 2016-му колишній підрозділ Семена Семенченка був реформований. Залишки людей пішли зокрема в 16-й батальйон 58-ї бригади ЗСУ, де Сергій служить досі.

Читайте також:
Під Пісками загинув старший солдат Андрій Гонар із 58 омпбр

Офіцер із “Богданом” та дружиною з Донбасу

У 2017-му Дорошенко за наказом генерала Забродського, який тоді командував АТО, отримав перше офіцерське звання – молодшого лейтенанта – і “бонусом” – п’ятирічний контракт.

Офіцерський пістолет Сергія Дорошенка

Про ті події в районі Кримського, що на Луганщині, Сергій згадувати не любить. 23 листопада біля села Жолобок стався запеклий бій, який тривав близько восьми годин.

Тоді загинуло четверо українських військових із 16-го батальйону 58 омпбр (Олександр Тюменцев, Сергій Шевченко, Олександр Сухінін, Денис Кривенко – Ред.), один потрапив у полон (Роман Фурсов), троє дістали поранення. Двом бійцям вдалося сховатися в окопі на боці сепарів і повернутися до своїх позицій живими.

У тих боях бійцям 58-ї бригади вдалося знищити чотирьох окупантів.

– З чого все почалося? Які були ваші дії?

– У листопаді одному молодому офіцеру стало нудно. Він підбив досить велику кількість особового складу на штурмові дії. Зовсім нічого не було сплановано, прораховано, і це призвело до катастрофи. Я від початку пояснював, що це неправильна ідея. Але пішов із ними як кулеметник, щоб їх не кидати. І коли все перетворилося на хаос, я з того хаосу зробив порядок: роззосередив людей, спланував евакуацію поранених, – розповідає Сергій.

Відео з поясненнями після бою в районі Жолобка/Сентянівки, 2017 рік:

За той бій Дорошенко отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а через два роки – нагородний пістолет Стєчкіна із підписом “За честь і доблесть”.

У 2019-му став лейтенантом.

– Це не мотивація. Я не збираюся пов’язувати життя з армією, рости по кар’єрних щаблях, паритися щодо зірочок. Для мене мотивація – досяжна перспектива закінчення цієї війни нашою перемогою, конкретні кроки політичної верхівки щодо досягнення цієї цілі.

Сергій Дорошенко

Війну/АТО/ООС Дорошенко кілька разів називає незвичним для вихідця зі Східної України словосполученням “визвольні змагання”.

Він переконаний, що зараз триває боротьба з російськими окупантами, яка почалася кілька століть тому. Просто фази її то гостріші, то спокійніші.

Через визвольні змагання чоловік втратив родину.

– Прислала смс, що все. Ну, я одразу приїхав, бо не було якогось охолодження стосунків – то подумав, може, хтось є. Сказала, що з війни повертаються ненормальними, а раптом що, а діти. Я намагався на певні поступки піти, на які міг, щоб зберегти сім’ю. Але сталося, як сталося, – розповідає офіцер.

У січні 2018-го вони розлучилися після 17 років разом.

– Другу дружину я в якості трофею знайшов собі на Донбасі. Порахував, що маю щось забрати звідти, і забрав жінку. Зустрів її в Сєвєродонецьку, вона працювала на заправці. Я пробив біля заправки колесо і зайшов випити кави. Вирішальним чинником було те, що Олена заговорила до мене українською. Я чомусь полюбив пити каву саме там, а потім сказав: ходімо, я знаю, де є нормальна кава в достатній кількості. Це було в тому ж 2018-му.

У нас у військових усе чітко: дружина вибула – значить, дружина має прибути, – каже Сергій дуже серйозно, хоча очі сміються. – І коли мені буває тяжко, кажу собі, що все це почалося у 2014-му, щоб я зустрів свою другу дружину.

Сергій Дорошенко

Читайте також:
Любов під обстрілами, полон, поранення і коти. Три історії фронтового кохання

“Для воїна честь – загинути в бою”

Як парамедик Сергій урятував не одного військового. Але траплялися й летальні випадки.

Запам’яталося, як у 2015-му в бетонний ДОТ на позиції “Маяк” неподалік Широкиного влучив артилерійський снаряд калібру 152 мм. Тоді одному бійцеві фактично відірвало ноги – вони висіли на сухожиллях.

– Ми з іншим медиком його витягали, обстріл іще тривав. Я ззаду якраз біг. А він чи довгий такий, чи ми його не дуже добре поклали… І я біжу й думаю: “Бляха, не наступити б йому на берці, бо відірву ноги, буде негарно”. І я витягнув руки попереду себе якомога далі й біжу, як чапля, – гірко посміхається Дорошенко.

Потім вибачається за сміх і вже серйозно розповідає: той чоловік помер, хоч його стан і стабілізували.

– Там іще був сильний “запреградний” удар – це коли куля, уламок або вибухова хвиля влучають у бронежилет, і вже захист стає тією великою площею, що може зламати ребра, б’є по внутрішніх органах, від чого стаються внутрішні крововиливи.

Ми не товаришували, але я його знав. Наші ДОТи були поруч. Просто мені пощастило, а йому ні. Я вважаю, що для воїна – честь загинути саме так, у бою.

Як би це цинічно не звучало, я за них навіть радий. Бо загинути так – це честь і слава.

Сергій Дорошенко (ліворуч)

У серпні 2017-му біля Кримського Сергій рятував чоловіка, якому куля ввійшла в бік і прошила обидві легені.

– Везти його довелося 30 із чимось кілометрів по ґрунтах. Тоді в мене не було оклюзивних плівок. Тож я використовував клапани індивідуального перев’язувального пакета і притискав їх руками. Весь цей час тримав його у свідомості, цікавився його диханням, щоб розуміти, тиснути чи ні. Ми його довезли в шпиталь стабільного. Лікарі навіть згодом віддзвонилися, сказали, що все чітко, житиме. Не пам’ятаю, скільки він іще прожив діб. Але помер, бо відірвався тромб. Я так і не зрозумів, це пов’язано з пораненням чи ні, – розповідає офіцер.

Аптечка ротного – колишнього парамедика

Під час нинішньої ротації бійця його підрозділу поранив снайпер – влучив у голову, коли армієць дивився в прилад нічного бачення. Побратими швидко доповіли, надали першу допомогу, командир організував евакуацію. Куля не вразила мозок. Щоправда, спершу це було незрозуміло.

– Якщо чесно, думав – жопа. А воно все добре. За два тижні він уже подзвонив, сказав, що все добре. Без пластин, без нічого. Ось приїхати має.

Снайпери на цій ділянці фронту – в районі Пісок, неподалік Донецького летовища – працюють дуже часто, кажекоманди роти.

– Вони ж ніколи не входять у цей процес припинення вогню. Воно вже якось так повелося, що припинення припиненням, а вони працюють завжди. За той час, що ми тут стоїмо, вже були всі калібри. А по сусідній роті днями працював танк.

Російські окупанти відкривали вогонь по підрозділу Дорошенка з протитанкових керованих ракет, мінометів калібру 82 і 120 мм, ствольної артилерії калібру 122 мм.

Читайте також:
Піски в зеленому морі:
як живе і воює колись елітне селище на лінії фронту під Донецьком

Тату й опіки Сергія Дорошенка

– У вас руки у великих опіках. Чи це пов’язано з війною?

– Дід, який під час Другої Світової воював, мені завжди казав, щоб я всім говорив, наче я горів у танку. І уявіть, як би воно було круто, на цю війну наклалося, – сміється Дорошенко. – Але це ще з дитинства. У три роки я перевернув на себе окріп. Був при свідомості, пам’ятаю, як із мене зняли штани зі шкірою, пам’ятаю всі пересадки. Так що ні, блін! Ці 60% опіків – не в танку!

Але ви напишіть, що сам сів у танк, стріляв-стріляв, а потім залишився горіти і не догорів. – Як багато військових, Сергій доволі специфічно жартує.

Ідеальний підрозділ

Дорошенко вже понад три роки командує ротою.

– Командувати не важко. Важко створити роту, якою можна ефективно командувати. Командування – це не тільки кидання в людей своїм погоном зі словами: “Слухайся мене, бо я командир”. Це копітка праця, це робота з людьми, це підбір людей, їхня мотивація, піклування про них.

Не оця імпотентна “турбота”, коли командири дозволяють робити підлеглим усе, що завгодно, сподіваючись, що це принесе повагу до них. У таких підрозділах алкоголь, напевно, доречний, і відсутність дисципліни впадає в очі. Я ж завжди вважав, що життя і здоров’я військових зберігає якраз дисципліна й виучка.

У підрозділі Дорошенка обов’язково носити бронежилет не тільки на спостережниках, а й біля позицій – адже до ворога недалеко, будь-якої миті може прилетіти що завгодно.

Із кожним претендентом на місце в роті офіцер проводить співбесіду. Перше питання – “про стосунки з алкоголем”.

– Я пояснюю одразу перспективу заборони за будь-яких умов вживання алкоголю тут, у зоні проведення операції Об’єднаних сил.

Чи народжує кішка, народилась дитина, померла собака – це не привід для мене!

Я ще не був командиром роти, але в мене служив типок, у якого дівчина одна й та сама вмирала двічі. І він пояснював свій нетверезий стан похоронами, – сміється лейтенант.

Комроти переконаний: якщо одразу не створити “безалкогольний” підрозділ, не може йтися про якісне виконання бойових завдань. Крім того, рівень мотивації залежить і від побуту, гарного навчання та зрозумілих команд.

– Відтак складається така ситуація, що сам колектив стає вихователем. І коли хтось новий приходить, мені вже не треба ним займатися.

Важлива і підтримка цих ініціатив і з боку вищого командування. Дорошенко каже, йому пощастило з командирами бригад: і попереднім – Михайлом Драпатим, і нинішнім – Дмитром Кащенком.

На позиціях українських військових із 58 омпбр у Пісках

Матзабезпечення, говорить комроти, не бракує. Не вистачає хіба ВОГ-17.

Із нового озброєння у підрозділі – снайперська гвинтівка UAR-10, а також протитанкові керовані ракети “Корсар”.

– Нема “зради”. Я не те, що хочу когось похвалити, але в цій бригаді у мене ніколи не було жодних проблем із боєприпасами чи забезпеченням.

Так само немає “зради” і в забороні на відкриття вогню, якщо він обґрунтований.

– Якщо ворог наближається чи робить конкретні дії, які слід зупинити, бо вони можуть завдати шкоду життю і здоров’ю моїх військовослужбовців, є “добро” на відкриття вогню. АГС наш, наприклад, в окопній війні – шикарна штука, що має дві траєкторії стрільби. І з закритих позицій, якщо ворог риється або виходить на вогневі позиції, є висока вірогідність його дістати, вистріл залетить зверху, – пояснює Дорошенко.

Резюмує: – Якщо вони відкрито ведуть прицільний вогонь або виконують зухвалі інженерні роботи, маневри, які можуть зашкодити, – ми стріляємо. Я забороняю стріляти “по кущах”, “аби було”, “я вважаю, що він там”.

Пусті простріли – це хвороба 2014-15 років. Ми це побороли ще два роки тому.

Читайте також:
26-річний комбат Олександр Сак “Стафф” із 93-ї бригади: Готуємося до масштабної війни з Росією

“Рецепт деокупації? Агресивна українізація!”

Дорошенко від війни не втомився. Виснажують його не холоди, спека, затяжні дощі, копання окопів чи неуникні проблеми зі здоров’ям від носіння бронежилета, поганої води й неможливості вчасно потрапити до лікарів. Втомлює безперспективність.

– Окопна війна – це не щось зі знаком “мінус”. Хорвати теж сиділи в окопах десятиліття, азербайджанці. Окопна війна – це можливість накопичити сили і засоби. Має бути політична воля, і суспільство повинне бути готовим до наслідків цих дій.

Адже будуть трупи: сотні, тисячі. І треба буде не жувати шмарклі про “сонечок”, які загинули, а сприйняти це правильно.

Запам’ятати на все життя, що тільки потвора може ходити на дебільні референдуми і ставити ідіотські карлючки, мріючи про “совок”, який йому повернуть в окремо взятому депресивному регіоні, – жорстко говорить колишній держслужбовець про мешканців ОРДЛО.

Поки ми про це розмовляємо, зовсім поруч чути автоматну чергу. Постріли тріскотять, як, буває, тріскотять гілки у вогнищі, тільки гучніше і неприємніше. Стає зрозумілою пересторога щодо постійного носіння бронежилетів.

Сергій Дорошенко під час інтерв’ю

Дорошенко загалом жорсткий в оцінці співгромадян.

– Люди не хочуть думати. Вони хочуть уже готових відповідей. Їм потрібно поставити ящик і ввімкнути певний канал, і там розумні дядько чи тітка зроблять висновки за них. Бо воно втомилося на роботі, не хоче читати книжки, історію. Воно – я так називаю людей, які не думають своєю головою.

Читайте також:
55% громадян України не погоджуються із заявою Путіна про “один народ”, – соціологія

Жорсткий Сергій і в своєму баченні воєнної стратегії. Вважає першочерговим повернення Криму через бойові дії.

– А як щодо окупованих частин Донецької та Луганської областей?

– Хай воно наразі так лишається. Все питання в людях, що там нині живуть. Доки ми будемо потурати їм, що вони помилилися, діла не буде. Це буде ракова пухлина в тілі більш-менш здорового організму під назвою Україна.

Мають понести відповідальність абсолютно всі: цивільні, військові [з ОРДЛО] за дії в ці роки. І не тільки за те, що вони стріляли в мій бік, а й за будь-яку підтримку сепаратистів.

Якщо за таких умов повертати [Донбас] – добре, повертаємо. Якщо за умов якоїсь амністії чи чогось такого – слухайте, як ви доведете, що вони точно вбивали і катували? Ну, відсотків п’ять доведуть. А скільки таких, які ґвалтували проукраїнських жінок, виганяли людей із їхніх домівок?

Тим більше, що марити територіями і не потрібно. Бо якщо копати глибше, то за результатами Паризької мирної конференції і Кубань наша.

Питання не в червоній лінії на карті. Питання в червоній лінії у головах людей, які там живуть.

Лейтенант Дорошенко вважає, що фрази про “наших людей”, які і досі залишаються на тимчасово окупованих територіях, – популістські.

– Я спілкувався з такими “нашими людьми”. Питаєш, чому він там, а він: “Та в мене там житло…” Виходить, я маю померти за твою цеглу чи меблі в твоїй хаті?! Ну, ні.

Сергій Дорошенко

– Як повертати “не наших” людей?

– Агресивна українізація. Ми ж уже всі зрозуміли, що мова має значення, що україномовні громадяни не будуть зупиняти українських військових, виходячи на асфальт, щоб танки наші не проїхали, україномовні громадяни не будуть виходити на вулиці і горлати про “руській мір”. Культура має значення. Потрібно насаджувати все українське.

Нічого страшного. Ну, послухаємо ми ці шмарклі десять років, цих ватників. А вже їхні діти нікуди не дінуться. Я й сам колись кривився через український дубляж. А зараз не уявляю без нього кіна.

Всі все вивчать. Полюблять Україну, історію знатимуть нормально. Європа висловить своє знову якесь занепокоєння нацменшинами. І нічого. Через п’ятнадцять років матимемо нормальну національну державу.

Якщо нинішніх п’ятирічних занурити в українську культуру, то в двадцять вони будуть українцями, а в гіршому випадку – космополітами.

Сергій Дорошенко

Сергій – прихильник теорії еволюції. Усі, хто не розвивається, мають померти, причому не обов’язково фізично. Кожен повинен приносити світові користь. А виживуть тільки ті, хто зроблять правильний вибір. Якщо йдеться про ОРДЛО, то “наші” діти – ті, хто попри безупинну проросійську пропаганду вирішили вступити в українські виші.

– Взагалі діти, які там зараз ростуть, мають “подякувати” своїм дурним батькам за такий вибір. Я не винен, що вони його зробили. І я не маю жертвувати собою і своїми дітьми, щоб створити їм якісь умови. Я свій вибір у 2014-му зробив, зокрема і для того, щоб мої діти росли в нормальній країні.

Якщо їм вистачить розуму зробити правильний вибір і обрати Україну – добре, якщо ні – до побачення. Шкода? Ні, мені не шкода. Мені нікого не шкода. Ми маємо рухатися далі, освоювати інші світи, летіти на Марс, Місяць. А ми в ХХІ столітті стріляємо один в одного зброєю 70-х років минулого століття, щоб якась потвора дожила свого кінченого віку. Бо комусь хочеться назад у державу, якої вже ніколи не буде, – це Сергій про Путіна.

Сергій Дорошенко

Дорошенко переконаний: держава має бути більш жорсткою до зрадників і до тих, хто заперечує збройну агресію Росії проти України.

– Якби запровадили кримінальну відповідальність, пару медійних випадків – і все, стаття. Після цього всі закрили б свого рота про “це незрозуміла війна”!

– А як щодо інших регіонів? На Закарпатті угорці паспорти роздають…

– Це ж питання до правоохоронців, до політиків. Із цією ситуацією можна справитися на раз-два! Це все кримінальна відповідальність. У нас є спецслужби, поліція, суди, Конституція. Але як в нас у парламенті опинилися депутати, які говорять просто в залі Верховної Ради відверто антиукраїнські речі, фінансують проросійські групи і проєкти? Це вже питання до суспільства.

І я вважаю, що якщо ми настільки тупі, що нам потрібно ще раз їсти своїх дітей і захлинутися своєю кров’ю, бо в нас немає ні сміливості, ні здатності відстоювати свою державу, то хай воно так і буде. Ми тоді маємо просто щезнути з цієї карти і звільнити місце для більш сильних і стійких суспільних груп. Це буде правильно з точки зору еволюції.

Слабкі мають зникати. Сильні мають рухатися далі. Станом на сьогодні ми сильні.

Але загальна маса інертних українців – це трава на полі бою: їх куди примнеш, туди вони і гнуться.

Що робити? Лейтенант Дорошенко вважає: нам потрібно обрати проукраїнську політичну більшість, укріплювати боєздатність, якісно обороняти території, які ми контролюємо, і формувати на міжнародному рівні проукраїнської коаліції.

– А потім уже чекати смерті цього імбецила (Путіна). Зрозуміло, що в них (росіян) колективний Путін, може бути що завгодно. Але знаючи історію цих потвор, перше, що вони робитимуть, – боротимуться за владу. А коли політичні структури борються за владу, саме тіло держави слабшає. Чечня посиплеться, інші регіони. Просто потрібно скористатися нагодою і забрати своє. Бойовим шляхом.

Сергій Дорошенко

Думати потрібно було у 2014 році. Тепер усе можна вирішити тільки кров’ю.

Не втомлюйтесь від війни. Нікуди ви не подінетесь. Ніхто вас ніде не чекає. Ця держава – єдине місце, де більшість із вас можуть створити умови для себе і своїх дітей. Любіть Україну, вивчайте нашу історію і підтримуйте нашу армію.

Читайте також:
“Донбас упаде до нас, як гнилий фрукт. Але краще б пізніше”.
Донеччанин Мирон – про свою війну за Україну


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]