“Навчання лайно, але мені сподобалося”: збори резервістів на Яворівському полігоні очима учасника

 

Юрій Руденко
журналіст, письменник, військовослужбовець резерву ЗСУ, ветеран АТО (служив у зенітно-артилерійському взводі 101-ї бригади)

Збори – гівно, але мені сподобалося. 🙂

Ця “парадоксальна” коротка фраза – для тих, хто не читає довгі пости і лайкає фотографії. А для тих, кому цікаво, далі буде вельми розлогий лонгрід.

Отже, в період із 22 червня по 7 липня на Яворівському полігоні, паралельно з підготовкою до відправлення в ООС, 95-та десантно-штурмова бригада проводила збори резервістів, де я мав честь бути присутнім.

Фото: ФБ Юрій Руденко

Загальна, так би мовити, “сферична ідея в вакуумі” передбачала інтеграцію банди резервістів у штатну структуру і бойові порядки бригади. Наскільки я розумію, планувалося відпрацювання в цілому правильної концепції, яка полягає в наступному: “коли у випадку серйозного загострення бойових дій бригада зазнає втрат в особовому складі, резерв бригади має бути готовим влитися в її штат без додаткової підготовки…”

Тобто, кажучи простими словами: резервісти мають бути готовими (за потреби) прибути просто в район бойових дій, отримати там зброю і приступити до виконання завдань, як-то кажуть, “з коліс” – бо необхідні знання і вміння, вони вже набули на зборах.

Забігаючи вперед, скажу одразу, ідея хороша, але над реалізацією її ще треба працювати…

Але по порядку.

Фото: ФБ Юрій Руденко

Місцем проведення зборів високі штаби обрали Яворівський полігон, де вже багато років діє Міжнародний центр миротворчості та безпеки. І тут я буду високе керівництво хвалити, бо з моменту мого попереднього візиту в ці краї ситуація з полігоном значно покращилася (в якості мобілізяна я проходив тут підготовку у 2015 році).

За минулі роки інфраструктура полігону була приведена до ладу. Значно покращили побутові умови (банально, з’явилася велика кількість біотулаетів, щоб зольдати срали куда треба, а не куда попало :)). З’явилася комп’ютеризована система контролю й управління полігоном, з’явилося (чи було відремонтоване) освітлення та відеоспостереження. Тобто, дивлячись у монітори, розташовані в секретній хатинці, черговий може бачити, що відбувається на стрільбищах і навчальних комплексах, хто де лазить і чим займається.

Окрім того, я бачив макети міських кварталів для відпрацювання боїв в місті (там навіть проводили заняття), бачив кіллхаус, бачив комплекс для підготовки водолазів, автодром, частину танкодрома і ще багато цікавих штук.

На Яворівському полігоні є навіть спеціальній підрозділ, який на навчаннях грає за супротивника і додає військовим маневрам реалізму. 🙂

Окрім того, у порівнянні з 2015-м, покращено пропускний режим (на дорогах стоять стаціорнарні блокпости), тож місцевим жителям стало складніше лазити перед стволами гармат і кулеметів у пошуках грибів та металобрухту. Це підвищує безпеку цих жителів. 🙂

Кажучи ще простіше, Яворівський полігон приємно здивував. Тому перейдімо власне до організації зборів.

На відміну від 2015 року, військкомати дійсно провели медичну комісію резервістів. Тож “кривих-косих-сліпих і недолугих” бійців цього разу в армії я не побачив. Більшість резервістів мали вельми войовничий вигляд, хоча – парадокс – деякі з них, як виявилося, навіть не служили досі в армії взагалі…

Як воно так може бути, щоб людину без підготовки запхали одразу в десантники – то вже питання до окремих воєнкомів. Але, справедливості заради, слід сказати, що військкомати міста Києва, певно, відправили на збори в ДШВ найкраще, що мали :). І київських резервістів можна було б назвати радше підстаркуватими “рексами”, ніж юними “сонечками”.

Фото: ФБ Юрій Руденко

Важливо зазначити, що бригада також проводила свій вхідний медичний контроль та навіть відсіяла кількох гавриків, яких (через тиск чи інші проблеми зі здоров’ям) вхопив кондратій просто в перший день зборів. Окрім того, як мінімум одного резервіста “завернули” за спробу провезти з собою наркотичну речовину…

Тобто певний відбір все ж таки був, і це добре.

Загалом на збори, з усієї України запросили близько 350 головорєзів. 🙂

Побутові умови, як для формату “життя в полі”, можна назвати досить гарними. 95-та бригада має нові (!) намети, які на вигляд є тими ж УСБ-56, але виконані з сучасних матеріалів, із певними модернізаціями – такими, як москітні сітки (!) на вікнах, і самі вікна з полиетилену на велкро – як в американських наметах.

І ці нові намети… не течуть! 🙂

Кажучи ще простіше: коли у Львові був буревій і на голови обивателів падали дерева, резервісти, які не полінувалися обкопати свого оновленого намета, сухо й комфортно лежали собі в ліжечках на нових (!) матрацах із подушками й дивилися в інтернетах срамниє картінкі. 🙂

Питної води в пляшках вистачало всім, якогось ліміту на її споживання не було. Окрім того, була вода технічна – щоб митися.

Один раз був збій із доставкою води – він тривав десь пів дня, і не всі той збій помітили.

Харчування: не знаю як було раніше, але голодних зольдатів я не бачив. Меню вельми просте, але всі страви їстівні й поживні. Періодично були йогурти, банани. Кожного дня, в супі чи борщі, або разом із пюре чи макаронами – м’ясо, салати, необмежена кількість хліба, масло, періодично якийсь український аналог снікерса. А одного разу навіть щось схоже на хотдог! 🙂

Коротше, голодних чи невдоволених якістю харчування людей я не побачив.

Фото: ФБ Юрій Руденко

Чи не єдиним мінусом у побутових питаннях був доісторичний сральник в місці розташування мого батальону, який військові жартома назвали “кіллхаус” 🙂 (Але той, хто вижив під час мобілізації, навряд чи назве цю незручність якоюсь катастрофою.

У той же час питання з помитися та попрати одяг проблем не викликали. До ваших послуг як літній (холодна вода), так і звичайний душ (топиш буржуйку, отримуєш гарячу воду). Прати шкарпетульки можна власноруч, а можна віддавши їх спеціально навченому оператору прального комплексу. 🙂

Шкарпетки та інший одяг, зокрема форму, бронежилет і каску, держава резервістові дає. Однак слід розуміти, що якість “державного” спорядження, яке закуповується в армію, м’яко кажучи, посередня.

У порівнянні з 2014 роком, коли не було нічого, навіть посередньої якості майно – це вже прорив. Але ж станом на сьогодні вітчизняні виробники спорядження обігнали у своїх розробках західних конкурентів… Поляки, країни Балтії та інші сусіди купують спорядження у нас, якщо хто не знає…

Фото: ФБ Юрій Руденко

Так от, краще, якщо резервіст збере й матиме в себе свій, для нього зручний і оптимальний (по розміру, вазі, конструкції) комплект взуття, одягу та спорядження.

Власне, кадрові військовослужбовці, яких я бачив на зборах, вчиняють саме так.

Так чи інакше, все необхідне на зборах є. Чого нема – можна купити в магазині поруч.

Словом, у 2021-му на зборах резерву 95-ї бригади умови були санаторні, і це нормально.

Ті зольдати, які бачили, як воно було в навчальних центрах і на війні в 2014-15-му, будуть якістю побутових умов приємно здивовані.

Однак збори резервістів – це все-таки не піонерський табір, і в плані організації бойової підготовки було помічено низку проблем.

Важливо розуміти, що бригада готується до відрядження в зону бойових дій і проводить відповідні тренування з технікою, бойовою стрільбою, застосуванням вибухової техніки тощо. Тобто командири зайняті навчанням своїх штатних бійців і зацікавлені в першу чергу в їхній підготовці.

Бо “двійки” в “залікових книжках” можуть перетворитися в зоні ООС на записи “200” у вечірніх зведеннях.

На жаль, високі штаби й досі не хочуть (чи не можуть) зрозуміти того факту, що рівень підготовки резервістів геть різний.

До прикладу: в моєму резервному взводі були як люди, що володіють зброєю на рівні натовських інструкторів, так і люди, які взагалі не вміють тримати того автомата…

Відповідно, концепція “берем резервістів і кидаєм їх у бій” накрилася мідним тазом. Адже деякі “воїни” без додаткового навчання будуть буквально небезпечні для себе і оточуючих – вони не мають культури поводження зі зброєю, базових знань і вмінь.

Водночас додаткового часу і людського ресурсу для вирівнювання рівня знань і вмінь виділено не було.

Логічно і правильно, що, спостерігаючи таку строкату картину, командири на місцях від масштабного залучення резервістів до навчань бригади відмовилися.

Фото: ФБ Юрій Руденко

Однак, і це позитивний момент, військові схвалювали і підтримували будь-яку ініціативу з самостійної підготовки в форматі “більш кваліфіковані резервісти вчать менш кваліфікованих”.

Та якість і системність такої самопідготовки цілковито залежала від лідерських і викладацьких якостей тих смих “більш кваліфікованих” резервістів.

Відповідно, не можна говорити про те, що всі 350 резервістів набули потрібних знань і вмінь.

Традиційно: хто схотів – той навчився. Хто виявив бажання пролежати всі збори в ліжку – таку можливість отримав.

Тобто в майбутньому для реалізації концепції “готуємо резервістів поруч зі штатними військовослужбовцями” було б непогано, якиби, окрім вхідного контролю здоров’я, був ще вхідний контроль знань і вмінь резервістів, із наступним розподіленням їх за групами: “початківці”, “впевнені користувачі ПК :)” тощо. Із відповідним підтягуванням рівня знань і вмінь, у випадку їх нестачі.

Проміжний висновок: власне програма підготовки резерву має правильну ідею й мету, але її методологія потребує вдосконалення.

Фото: ФБ Юрій Руденко

Про виконання стрибків з парашутом багато писати не буду.

На зборах ті, хто мав таке бажання, виконали по два-три стрибки, з відповідною підготовкою (навчання на повітрянодесантному комплексі, укладання парашута і т. ін.). Я маю сумніви щодо доцільності витрачати час – до чотрьох днів із наявних 14 – на таку підготовку. В умовах сучасної війни є не так багато місць, куди можна успішно викинути десант. Це я вам як людина, що крапельку знається на ППО, кажу. 🙂

Як на мене, краще спочатку зробити з людини нормального, кваліфікованого піхотинця, який вміє поводитися зі зброєю, діяти у складі відділення й роти, вміє поводитися з колективною зброєю (АГС, великокаліберні кулемети), має базові знання з мінно-підривної справи – а вже потім вчити цього піхотинця десантуватись.
Якщо ж робити навпаки – вчитися виконувати стрибок, але не вчитися банально розбудовувати кругову оборону чи орієнтуватись на місцевості, то це виходить не зовсім армія, а радше “клуб парашутистів”, які, на жаль, не знатимуть, як діяти після приземлення.

Фото: ФБ Юрій Руденко

Висновок: збори резервістів дозволили

  • згадати, як воно в армії;
  • познайомитись із купою цікавих особистостей;
  • пересвідчитись, що в армії (незважаючи на “зраду”, яка панує в інфополі), є велика кількість адекватних і професійних людей;
  • побачити, що зокрема в 95-й бригаді є в асортименті нова техніка, засоби зв’язку, практикуються сучасні “схожі на НАТО” протоколи :),
  • і загалом збори лишили приємне “емоційне” враження.

Але, об’єктивно, до підготовки резерву треба ставитись більш серйозно.

Тут усі дорослі й прагматичні люди. Всі мають розуміти, що якщо (коли) штатних військовослужбовців уб’ють, то на їхні позиції має зайти резерв. Дуже хотілося б, щоб ця “заміна” була здатна дати супротивнику просратися.

Бо хто б шо не казав, війну виграє той, у кого резерв кращий, більший і вправніший.

Хоча, звісно, хочеться перемог без втрат, і дай Боже, щоб той резерв ніколи не став у нагоді.

Текст друкується за узгодженням з автором (джерело).

Читайте також:
Боєць ЗСУ показав, чим годують на Гончарівському полігоні. Бригада спростовує, але не та

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна

[sendpulse-form id="91944"]