Війна триває. Протягом червня російські окупанти вчинили 196 обстрілів по позиціях ЗС України на Донеччині та Луганщині. Ще 16 разів у штабі Об’єднаних сил фіксували інші порушення “режиму припинення вогню” – прольоти ворожих безпілотників. Два українські воїни загинули, дев’ять – отримали бойові поранення.
Число полеглих і поранених – найменше з початку 2021 року. Та горе від смертей – величезне, незважаючи на їхню кількість. Для родин, друзів, побратимів. Для всіх, хто знав цих двох воїнів, чоловіків. Для тих, хто шанує їхній чин і подвиг.
Володимир Бєлов, 36 років, із Київщини. Загинув на Приазов’ї в Донецькій області.
Андрій Гонар, 51 рік, із Кривого Рогу. Поліг біля селища Піски під Донецьком.
Вони загинули за всю Україну і кожного з нас. Згадаймо, якими вони були.
Володимир Бєлов
Сержант Володимир Бєлов народився 28 липня 1984 року в Казахстані. У 1993-му з батьками переїхав в Україну, в село Забір’я Фастівського району на Київщині, де надалі й мешкав. Вступив в авіаційний університет, потім працював у житлово-комунальному господарстві. Захоплювався електронною музикою.
А з 2015 року місцем його постійної “прописки” Володимира стали фронти російсько-української війни. Пройшов безліч найгарячіших точок цього конфлікту: Михайлівку, Піски, Зайцеве, Гранітне, Чермалик, Водяне.
Військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Володимир Бєлов підходив до виконання бойових завдань професійно. Не дарма його призначили старшим взводного опорного пункту.
Бєлов не був офіцером, але постійно розвивався по сержантській вертикалі: закінчив курси підготовки, лідерства, успішно складав тести і мав амбітні плани щодо військової кар’єри. Пройшов бойовий вишкіл у рамках британської тренувальної місії “Орбітал”.
“Він завжди продумував усе до дрібніших деталей: розміщення вогневих точок, спостережних постів, усе, що стосується логістики і ворожих сутичок.. Важко знайти більш відповідального та тямущого воїна», – розповів агенції “АрміяInform” бойовий побратим Бєлова Юрій Москаленко.
За його словами, Володя був “людиною війни” – у хорошому сенсі слова: відважним воїном, чудовим тактиком, патріотом України. Мріяв про перемогу і постійно вдосконалювався як воїн”.
“Володя був дуже позитивним та веселим, часом аж занадто. З ним було неможливо не потоваришувати. Та це не головне. Головне, що він був надійним у всьому. Це та людина, на яку завжди можна було покластися”, – каже товариш загиблого.
Сержант Бєлов загинув 11 червня близько 15:45 поблизу села Водяне на Приазов’ї. В той день російські найманці чотири рази відкривали вогонь по позиціях ЗСУ – з автоматичних станкових, ручних протитанкових, підствольних гранатометів і великокаліберних кулеметів. Володимир отримав осколкове поранення, несумісне з життям…
Поховали воїна в Забір’ї.
Залишилися батько, брат і сестра.
Андрій Гонар
Старший солдат Андрій Гонар на війні з 2015 року – спершу був мобілізований, а згодом підписав контракт із ЗСУ.
Він народився 14 серпня 1969 року в Кривому Розі на Дніпропетровщині. Працював водієм на різних підприємствах – в автобусному парку, на заводі “Комуніст” тощо. Захоплювався автомобілями, полюванням. А риболовлю любив так, що навіть на фронті знаходив час для улюбленого хобі. Побратими розповідають, що нерідко ласували смаженою рибкою, щойно впійманою Андрієм Миколайовичем.
Особисте життя в Андрія Гонара не склалося, зате залишилося троє чудових дітей: дорослі син та дочка від перших двох шлюбів та 11-річна донечка від третього. Як розповідає 23-річний син бійця Віталій, після строкової служби він також хотів підписати контракт і служити разом із батьком, але той йому не дозволив.
Сам Андрій, відслуживши рік за мобілізацією, повернувся додому. Знайшов непогану роботу – особистим водієм директора фірми. Але зізнавався товаришам, що його тягне назад, на фронт – де залишилися друзі, де “все простіше і зрозуміліше”. Тож зрештою він таки підписав контракт і повернувся у військо – у 128 огшбр.
По завершенні контракту знову спробував пристосуватися до цивільного життя. Однак і на цей раз не зміг опиратися поклику війни, і пішов служити за контрактом уже у 58-му окрему мотопіхотну бригаду імені гетьмана Івана Виговського. Старший солдат, старший водій мотопіхотної роти.
До завершення контракту Андрію Миколайовичу залишалося якихось один-два дні, коли рано-вранці 26 червня ворожі війська обстріляли українські позиції поблизу селища Піски на Донеччині з мінометів та інших видів зброї. Від осколкового поранення 51-річний боєць загинув на місці.
Похований у Кривому Розі.
Залишилося троє дітей та сестра.
* * *
Також у червні померли кілька українських воїнів, які були важко поранені на фронті попередні роки. Зокрема, це Роман Кубишкін – доброволець ДУК “ПС”, що дістав поранення голови в селищі Піски взимку 2015-го.
Вічна пам’ять полеглим.
Над матеріалом працювали: Дмитро Лиховій, Леся Шовкун, Христина Горобець
Читайте про кожного загиблого в попередні місяці
(історії й портрети):
травень 2021
квітень 2021
березень 2021
лютий 2021
січень 2021
грудень 2020
листопад 2020
жовтень 2020
вересень 2020
серпень 2020
липень 2020
червень 2020
травень 2020
квітень 2020
березень 2020
лютий 2020
січень 2020
грудень 2019
листопад 2019
жовтень 2019
вересень 2019
серпень 2019
липень 2019
червень 2019
травень 2019
квітень 2019
березень 2019
лютий 2019
січень 2019
грудень 2018
листопад 2018
жовтень 2018
вересень 2018
серпень 2018
липень 2018
червень 2018
травень 2018
квітень 2018
березень 2018
лютий 2018
січень 2018
грудень 2017
листопад 2017
жовтень 2017
вересень 2017
серпень 2017
липень 2017
червень 2017
травень 2017
квітень 2017
березень 2017
лютий 2017
січень 2017
грудень 2016
листопад 2016
Усі загиблі на Донбасі 2020 року: згадаймо їхні імена й обличчя
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
