СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
2230977 +835
Летальні випадки:
52123 +70
Одужали:
2155261 +2292
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 10717176 (+26280). Оновлено: 08:15 23.06.2021

Історія вільної людини. Герой Небесної сотні Ігор Сердюк

 

підготувала: Олена Чебелюк
наукова співробітниця Музею Гідності у Львові

Вдень 18 лютого 2014 року “мирний наступ” Майдану наразився на жорстоку відповідь влади, її силовиків і бандитів-“тітушок”, на підходах до Верховної Ради. Тоді в Кріпосному провулку загинули троє учасників Революції Гідності.

Серед полеглих Героїв був 44-річний Ігор Сердюк із міста Кременчук на Полтавщині. Яскрава, непересічна особистість. Вільний духом бунтар-революціонер у мазепинці з тризубом і татуюванням Че Гевари на грудях…

Патріот “проти течії”

Ігор виріс у патріотичній українській родині. Батько, Микола Петрович – завзятий, емоційний український націоналіст, син був більш зважений та поміркований.

Батьки пригадують, що коли Ігор із родиною приходив до них у гості, то завжди із самого порога голосно вітався: «Слава Україні!»

Пишався етимологією свого прізвища. Сердюками називали козаків-піхотинців, одним із завдань яких було забезпечувати охорону гетьмана. Ігор часто розповідав людям при знайомстві, що сердюки складали гетьманську гвардію – еліту козацького війська.

За спогадами близьких, Ігор мав загострене відчуття справедливості та завди був готовий прийти на допомогу.

Ігор Сердюк

Близькі та знайомі Ігоря відзначають його здатність нестандартно мислити та чудове почуття гумору. Був співчутливим, щирим і відкритим. І саркастичним або й зовсім недипломатичним, особливо коли йшлося про речі, які мали для нього насправді важливе значення.

Близький друг Ігоря Андрій Тирса так характеризує товариша:

«Найбільше в його характері мені імпонувала щира прямота. Він не підшукував інтелігентних епітетів і метафор. Збирав у себе гучні компанії, через нього багато людей перезнайомились і стали друзями. Був гучним, правдорубом, завжди говорив в очі те, що думає. Не терпів несправедливості і завжди намагався з нею боротися. Захоплювався історією, був великим патріотом і любив Україну, але ненавидів державну владну систему як структуру обмежень свобод, що мало змінилася за пострадянський період. Зневажав політиків. Хіба з повагою відгукувався про В’ячеслава Чорновола».

Ігор Сердюк із дружиною Іриною

З початку 90-х років Ігор був учасником патріотичних мітингів у Кременчуці, активно включився у боротьбу за відродження українського прапора.

Після одного із таких заходів вирізав із бронзи невеличкого тризуба і з того часу носив його з собою.

Після смерті Ігоря його дружина Ірина передала батькам Героя значок, який він носив у кишені і за життя нікому не показував. На ньому був напис: «Воля або смерть!»

Побратим Тирса згадує їхню підтримку Помаранчевої Революції:

«Ми змолоду вважали соціум дурнуватим, а політиків сволотою, що захопила владу і примудрилася впевнити цей соціум в тому, що без політиків жодні ситуації ніяк не вирішити. Тому ми спрямовували свою увагу до музики, байкерів тощо… До всього “нетакого”. Ющенко свого часу виявився “нетаким”. Ми вирішили, що стоятимемо з “помаранчевого” боку. Про “біло-блакитний” навіть мови не було. Хоч Янукович сидів у Кременчуці, і близько 42% відсотків мешканців міста були за нього. Ми їздили колонами автівок з помаранчевими стрічками, намагалися блокувати в’їзд в місто кортежу Януковича. Дурня, на наш погляд, але альтернативи не було».

Ігор був сумлінний і відповідальний, але, за словами брата Володимира, на одній роботі довго не затримувався, бо не вмів миритися із самодурством керівництва, отим ставленням на кшталт «я начальник, ти дурень». У підсумку – поміняв чимало робочих місць, ніколи не сидів без діла, і гроші в нього завжди водилися.

Допомагав одному другу зі збиранням меблів на продаж, іншому товаришу – виготовляти вироби з кераміки. Працював свого часу звукорежисером на «Відкритому радіо». Пробував себе у різних сферах.

Як згадує друг Ігоря, коли Сердюк за щось брався, то був дуже прискіпливим до якості виконання будь-якої роботи. На нього завжди можна було покластися.

Водночас спротив будь-якому диктату чи контролю з боку держави – це було в нього в крові, на підсвідомому рівні.

Ігор Сердюк на роботі на «Відкритому радіо»

Бунтарські захоплення

В юності Ігор Сердюк захоплювався авіамоделюванням, любив мотоцикли.

Серед головних захоплень Ігоря – музика. Вона мала велике значення та вплив у його житті. Природно, що, будучи бунтарем за натурою, Сердюк і музичні смаки мав відповідні. З молодості це був радянський і пострадянський музичний андеграунд, рок як музика свободи і символ спротиву системі: «Кіно», «Ноль», «Выход», «Чорний обеліск», «Ва-Банк», «Жаба в дирижаблі», «К.О.Т.», Олександр Башлачов, Майк Науменко і «Зоопарк», «Бригада С». Та музика, яка була однією із важливих складових, що сприяла розвалу Радянського Союзу.

Після фестивалю «Червона рута» 1989 року Ігор почав слухати українських виконавців – «Сестричку Віку», «Братів Гадюкіних», далі пішли «В.В.» та інші.

Андрій Тирса згадує: «Наприкінці 90-х у нас з’явився запис пісень музиканта з Луганщини Вєні Д’ркіна (Олександр Літвінов), який у 1999 році помер від раку. Пам’ятаю, як колись вже в десятих двохтисячних Ігор якось сказав: така людина померла! Краще б я…»

В останні роки життя захопився підводним полюванням. Це заняття відкрило для нього невідомий раніше підводний світ і нові відчуття. Разом із товаришами Ігор навіть займав призові місця на всеукраїнських змаганнях, брав участь у міжнародних.

Ігор разом із колегами, з якими займався підводним полюванням

Друзі, з якими займався підводною риболовлею, дали йому псевдо Сердитий, але попри це згадують, що добрішої людини, ніж Ігор складно було відшукати.

Ігор цікавився постаттю Ернесто Че Гевари, купував книги про життя відомого кубинського революціонера. Для нього Че був символом протесту і боротьби. Тож не дивно, що саме його портрет Сердюк витатуював на грудях.

Іншим тату, яке зробив собі Ігор, був запханий за пояс пістолет.

Ігор любив подорожувати, неодноразово з родиною і друзями бував у Криму, де вони переважно жили в наметах на березі моря.

«Був легкою на підйом людиною, запросто виживав у природних умовах: заночувати десь у лісі для нього не було проблемою», — згадує молодший брат Володимир.

Молодий Сердюк із друзями на природі. Фото з фейсбук-сторінки Андрія Тирси

Авторитет на Майдані

До Києва на Майдан Сердюк поїхав одразу після розгону студентів 30 листопада. Як затятий мандрівник, завжди мав напоготові зібраний рюкзак і каремат.

Його рішення долучитися до євромайданівців підтримувала донька Олександра, яка на той час була студенткою. Ігор привозив із Києва патріотичну символіку, і дочка чіпляла її на одяг, на сумку, роздавала в університеті.

Ігор Сердюк на чергуванні на Майдані. Фото з ФБ-сторінки Андрія Тирси

На Майдан Сердюк вийшов передусім через протест проти свавілля влади і відчуття, що настав час діяти. Були сподівання, що нарешті з’явилася справжня можливість зламати хребет остогидлій системі.

На Майдані Ігор зрозумів, що потрапив у своє середовище – тут була неймовірна енергія і концентрація Людей, близьких за духом. Своїх людей – тих на кого можна покластися і опертися, з ким не страшно стати до бою.

У Києві чоловік збирався стояти до самого кінця, за його словами, «поки не повісимо Яника на ялинці».

Перебуваючи на Майдані, Ігор змінився – за словами дружини, став більш врівноваженим, спокійнішим. До нього з великою повагою ставилися побратими, дослухалися до його думки. Сердюк у своїй 9-й сотні був своєрідним ідеологічним керівником, виховником. До Ігоря під опіку відправляли молодих хлопців.

Побратими згадували його принциповість, чесність, порядність і велику відповідальність.

Ігор Сердюк на Майдані. Фото з ФБ-сторінки Андрія Тирси

На Майдані Сердюк будував і охороняв барикади, чергуючи переважно по ночах. Іноді разом із побратимами по сотні забезпечував охорону маніфестантів під час виходів на різні акції. Ігор виконував функції прапороносця, тож його часто можна було побачити із прапором Самооборони Майдану в руках.

Ігор завжди носив шапку-мазепинку з тризубом і червону хустку-арафатку – він завжди любив стильно одягатися.

А ще мав чудове почуття гумору. Один із майданівців розповідав, що в приміщенні, де їм доводилось ночувати, Ігор так зайняв своє місце: «Хто вляжеться, той москаль».

Місце, де ночував Ігор на Майдані

Інший побратим Володимир Івасенко згадує:

«Протягом майже всього Майдану ми були разом. Ігор був із гумором, у нього був ніби магніт, який притягує до себе людей, з ним було дуже приємно спілкуватися. Поруч з ним почуваєшся впевненим – є такі люди, які замінюють десятьох».

Іноді в біографічних статтях можна прочитати, що Сердюк був членом партії ВО «Свобода». Насправді це не так. Ігор не належав до жодної з партій ні до, ні під час Майдану.

Коли він тільки приїхав до столиці, то разом з іншими активістами жив у Жовтневому палаці. Але згодом «свободівці» витіснили їх звідти, тож якийсь час Ігор ночував у приміщенні Народного руху України, що на вулиці Гончара, разом із рухівцями. А загалом від політиків він старався триматися подалі.

“Не хотів помирати в старості”

Коли почалася гаряча фаза протистояння на вулиці Грушевського, Ігор не бігав із коктейлями Молотова чи шинами на передовій. Був більш поміркованим, навіть намагався стримувати найбільш «гарячих головів», аби не лізли ра самий рожен. Він не був настільки радикальним, хоча, без сумніву, готовий воювати за Україну.

Є символічне фото, на якому у склі видніється відображення Ігоря. А поруч – фотографії перших полеглих на Груші Героїв: Нігояна, Вербицького, Жизневського, Сеника.

Відображення Ігоря у склі на вул.Грушевського поруч із портретами перших вбитих Героїв Небесної сотні. Фото: Сергій Сергієнко

Читайте також:
ДБР завершило розслідування вбивства “майданівця” Вербицького

Молодший брат Володимир Сердюк, вчитель історії в одній із кременчуцьких шкіл:

«Чи було у брата передчуття, що він проживе лише півжиття, не знаю. Але Ігор часто жартома говорив, що не хотів би померти старим, що краще б смерть застала його зненацька, на ходу. Мама все його зупиняла. Хоч, чесно кажучи, він був таким активним, бадьорим, молодим, що його важко було навіть уявити старим і немічним».

Останнім днем життя Героя стало 18 лютого 2014 року.

Того дня зранку тисячі людей рушили “мирним маршем” до Верховної Ради, але дорогу їм перекрили кордони “беркутівців” і озброєних бандитів-“тітушок”.

Ігор ішов із прапором.

Ігор Сердюк з прапором на Майдані. Фото – Андрій Тирса

Про те, як розгорталися події, згадує побратим Андрій Бабко:

«18 лютого в повітрі в центрі Києва висіло щось таке важке, як перед грозою. Вишикувавшись у великі колони, ми рушили в бік будівлі Верховної Ради. Та, підійшовши до Маріїнського парку, почули, що в наступ ідуть “оплотівці”. Мені врізалося в пам’ять, що один із них стояв із саперною лопатою, а інший то ховав, то виймав пістолет. А ми дрючками по землі “гуп-гуп”. Тоді пролунала команда “вперед!” — і ми як почали їх дубасити. Кількох узяли тоді в полон (зокрема й харківського правоохоронця), забрали в них два мішки нових травматичних пістолетів, що лежали в багажниках двох автомобілів. Після цього стали підходити до перехрестя вулиці Інститутської і провулку Кріпосного, бо там уже все було в диму, як на справжній війні. І тут розпочався такий “заміс” — поранили одного з наших, другого, третього… Було зрозуміло, що за розгін Майдану взялися професіонали: “беркутівці” пускали в хід і каменюки, і коктейлі Молотова. Я стояв, прикрившись щитом, і раптом відчув удар по спині — спершу навіть не зрозумів, що трапилося. А потім дивлюся, а на мені ззаду куртка горить…»

«Ми з хлопцями, захищаючись, прикривалися щитами, — продовжує розповідь Бабка інший побратим, кременчужанин Василь Хохлов. – Хлопці нам почали кричати, що “беркут” пішов у наступ, і ми побігли на підкріплення. Ігор стояв біля мене. Вони нас спочатку закидали газовими гранатами. Мені граната прямо під ноги потрапила, я тоді був у шоломі, й порошковий газ почав виїдати очі. Коли я зняв шолом, Ігор вже лежав. Там був настільки великий шум навколо, але я чув як з нього текла кров фонтаном. Куля потрапила у перенісся… Беркут почав нас відтісняти, а Ігоря забрала швидка. Нас збили у кучу, ледь не забрали у полон, але нас хлопці камінням відбили. Без взуття бігли звідти.

Аж волосся дибки стає, як згадаю криваві події того дня. Після Революції гідності я добровольцем пішов на фронт, півтора року воював на передовій і взагалі не думав, що повернуся звідти живим.

Але, знаєте, навіть на фронті не було так страшно, як на Майдані.

Бо на війні я мав автомат, гранати, тобто міг себе захистити. А там ми стояли із самими дрючками. По нас стріляли, як по мішенях у тиру, а ми нічого не могли зробити. Думаю, вбивали насамперед яскравих людей, котрі чимось виділялися на тлі інших. А Ігор Сердюк був дуже помітним. Впадали в око його головний убір — шапка-“бандерівка”, червоний шарф на шиї. До того ж, будучи прапороносцем 9-ї сотні, Ігор увесь час тримав у руках прапор. Тобто не мав навіть палиці, щита й шолома — був абсолютно відкритим…»

Ігор Сердюк на Майдані. Фото: Андрій Тирса

 Кривавий злочин “беркутівця” Бєлова

Ігор Сердюк загинув від вогнепального поранення близько 13-ї години дня на розі Кріпосного провулку та вулиці Інститутської.

Одразу після його загибелі хтось із журналістів написав, що Ігоря вбили “тітушки”, вистріливши в обличчя впритул із обріза мисливської рушниці, і таку інформацію досі можна зустріти у деяких біографіях Героя. Насправді характер поранення повністю спростовує цю версію.

За словами свідків, а також рідних і друзів на голові Ігоря був лише невеличкий вхідний отвір на переніссі (діаметром до 5 мм) і вихідний з лівого боку приблизно вдвічі більший. Що скоріше вказує на використання нарізної вогнепальної зброї.

За офіційними даними ГПУ, Ігор Сердюк був убитий свинцевою картеччю із рушниці “Форт-500”. Використання таких набоїв під час мирних заходах є заборонене українським законодавством.

Згідно даних експертизи, сліди свинцю були знайдені у рушниці, яка була закріплена за харківським “беркутівцем” Олександром Бєловим.

Колишній командир роти харківського “Беркуту” Віктор Шаповалов дав свідчення щодо своїх підлеглих, у тому числі Бєлова – про те, що вони отримували рушниці “Форт-500” та здійснювали з них постріли в демонстрантів.

Також є свідки, які стверджують, що бачили, як Бєлов стріляв тоді у напрямку протестувальників.

Харківські “беркутівці” Олександр Бєлов і Віталій Гончаренко, якого також підозрюють у співучасті у вбивстві Ігоря Сердюка, Сергія Шаповала і Володимира Кіщука та пораненні щонайменше 20 людей, були спершу арештовані, а згодом відпущені “доблесним” українським судом наприкінці 2016 року. Вони обоє втекли до Росії у 2017 році…

Брат Володимир Сердюк, говорячи про слідство сумно констатує:

«Представники влади неодноразово обіцяли довести справу щодо розстрілів на Майдані до кінця. Родичі героїв Небесної сотні постійно мають їздити на судові засідання до Києва з різних куточків України. Самі ж засідання часто зриваються, переносяться, зокрема через неявку представників беркутівської сторони. Але ж увесь час туди не наїздишся.

Хіба що поставити коло приміщення суду намет і там жити. Уже стільки років тривають ці судові засідання — і що? Імені вбивці Ігоря ми так і не знаємо. Хоч, якщо чесно, для мене не так уже й важливо дізнатися конкретне ім’я. Адже злочинною була сама система, її каральний меч і обірвав життя брата. Коли буваю в Києві, завжди приходжу на місце його загибелі. Там лежить шина, а в ній серед квітів стоїть портрет Ігоря. У Маріїнському парку столиці встановлено пам’ятник йому та чотирьом іншим героям Небесної сотні. Іменем Ігоря назвали одну з центральних красивих вулиць Кременчука (колишню Жовтневу), у пам’ять про нього встановили меморіальну дошку. Хоч, думаю, Ігор навряд чи був би в захваті від усього цього. Принаймні він точно знайшов би, як пожартувати із цього приводу. У нього було прекрасне почуття гумору».

* * *

У Героя залишились донька Олександра, дружина Ірина, батьки.

Дружина Ігоря померла у 2019 році від раку, так і не дочекавшись жодного покарання для вбивць свого чоловіка. Вони були однокласниками, понад 20 років прожили у шлюбі. Іра приїжджала до чоловіка на Майдан, разом вони зустріли там Новий 2014 рік…

Ігор Сердюк із дружиною та донькою. Скріншот з відео

В останній шлях його проводжали тисячі мешканців Кременчука, в труну поклали протигаз Ігоря і шолом з надписом: «Тільки перемога!»

Після смерті Ігоря друзі зробили і опублікували відео, у якому зібрано багато цікавих світлин із життя Героя.

Також велику колекцію фото й відео зібрав на своїй сторінці у фейсбуці близький друг Ігоря Андрій Тирса.

Із товаришем на морі

Ігор з батьками та братом

Ігор із мамою

Ігор разом з прапором своєї сотні на Майдані

Читайте також:
Герой Революції Гідності й АТО Андрій Юркевич:
його спотворене тіло впізнали за майданівським татуюванням

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

848
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: