“Клаптик паперу”: Азербайджан оцінив визнання Карабаху Сенатом Франції

Помічник президента Азербайджану Хікмет Гаджієв прокоментував прийняту в середу, 25 листопада, Сенатом Франції резолюцію щодо визнання Нагірного Карабаху.

Про це інформує  сайт 1news.az.

За словами Гаджієва, проєкт резолюції представила група сенаторів, які нібито перебувають під впливом вірменського лобі та діаспори.

“Перш за все хочу відзначити, що ця резолюція для Азербайджану лише клаптик паперу. Прийнята з політичних амбіцій резолюція не тільки грубо порушує міжнародні правові норми, Статут ООН і відповідні резолюції Радбезу ООН, але і викликає серйозні питання до об’єктивності діяльності Франції і як співголови Мінської групи ОБСЄ, і як постійного члена Ради Безпеки ООН”, – заявив він.

Як зазначив Гаджієв, це провокаційне рішення Сенату – показник традиційної підтримки французькими політичними колами Вірменії.

“Ми рішуче відкидаємо і спростовуємо брехливі, наклепницькі звинувачення в резолюції, спрямовані проти Азербайджану і братньої нам Туреччини, різко засуджуємо спроби перекрутити історичні, політичні та правові аспекти конфлікту”, – заявив помічник президента Азербайджану.

Раніше сьогодні верхня палата парламенту Франції проголосувала за резолюцію щодо визнання Нагірного Карабаху.

“За” висловилися 305 сенаторів, проти – один. Резолюція не має законодавчої сили і носить рекомендаційний характер.

Нагадаємо, президенти Азербайджану, Вірменії та Росії ввечері 9 листопада підписали спільну заяву про припинення військових дій у Нагірному Карабасі, передачу Азербайджану більшої частини окупованих територій (без району Ханкенді та Лачинського коридору) і введення в регіон російських миротворців. Військові 15-ї мотострілецької бригади ЗС РФ оперативно прибули до регіону.

Вірменські війська при цьому мають вийти з Арцаху, окупованого ними ще на початку 90-х років. Вірменія і Азербайджан повинні обмінятися військовополоненими й тілами загиблих та зупинитися на зайнятих ними позиціях. У Нагірний Карабах мають повернутися азербайджанські біженці.

Повне припинення вогню в Нагірному Карабасі почалося 10 листопада о 00:00 за московським часом (01:00 за Баку).

Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписав заяву без узгодження з президентом країни. Після цього в Єревані спалахнули протести опозиції, яка прагне усунути Пашиняна.

Вірменське населення почало масово виїжджати з Карабаху до Вірменії.

Читайте також:
Україна не визнає миротворцями російських військових у Нагірному Карабаху

27 вересня армія Азербайджану почала наступ на різних ділянках лінії розмежування з Нагірним Карабахом, окупованим Вірменією. Такі дії в Баку пояснили численними обстрілами з боку вірмен напередодні. Водночас є підстави вважати, що цей наступ був добре підготовлений Азербайджаном та мав на меті звільнення великих територій у Нагірному Карабаху.

Влада Вірменії й адміністрація так званої “Нагірно-Карабаської республіки” з самого початку оголосили воєнний стан і загальну мобілізацію. Парламент Азербайджану прийняв постанову про запровадження воєнного стану в деяких регіонах країни та лише часткову мобілізацію.

Сторони повідомляли про сотні й тисячі військових жертв з обох боків та значну кількість знищеної техніки.

Наступ Азербайджану був активним та ефективним. Вірменська сторона втрачала особливо багато техніки і зброї – її масово знищували з повітря ударні безпілотники “Байрактар” виробництва Туреччини.

Азербайджан уже в перші дні заявляв про звільнення щонайменше семи ненаселених сіл у “буферній зоні” на території Нагірного Карабаху, знищення кількох постів противника і взяття під контроль важливих висот.
У Вірменії спершу спростовували цю інформацію. Також вірмени стверджували, ніби на іншому боці воюють турецькі найманці. Згодом у Єревані визнали втрату територій в горах Карабаху. Азербайджан заявляв про нові й нові зайняті села.
За місяць контрнаступальної операції Азербайджан прозвітував про звільнення від вірменської окупації чотирьох міст, трьох селищ і 166 сіл.

Обидві сторони заявляли про обстріли противником цивільних об’єктів та загибель мирних мешканців. Зокрема, Азербайджан показував наслідки обстрілів із території Вірменії свого другого за розміром міста Гянджа.

Туреччина надавала дієву підтримку Азербайджану у конфлікті з Вірменією.

Вірменія розглядала можливість визнання незалежності Нагірного Карабаху та зверталася по допомогу до Росії в рамках оборонного пакту ОДКБ. У Москві не це заявляли, що допомога можлива лише за умови агресії Азербайджану проти самої Вірменії, а не на території окупованого вірменами Нагірного Карабаху.

9 жовтня за підсумками зустрічі міністрів закордонних справ Азербайджану і Вірменії, а також глави МЗС Росії Сергія Лаврова була досягнута перша домовленість про припинення вогню в Нагірному Карабаху з 12:00 10 жовтня. Сторони мали б провести обмін військовополоненими, іншими утримуваними особами й тілами загиблих за посередництва Міжнародного комітету Червоного Хреста. Однак ці, а також наступні домовленості про гуманітарний “режим тиші” не були реалізовані.

7 листопада азербайджанські сили звільнили історичне місто Шуша і підійшли впритул до Ханкенді (Степанакерта) – столиці “НКР”. Вихід на цей оперативний рубіж означав, що за кілька днів Азербайджан може взяти також Ханкенді і решту контрольованих вірменами районів. Після цього Єреван погодився на мирну угоду за участі Росії.

Передісторія конфлікту

Військовий конфлікт між двома південнокавказькими країнами спалахнув у 1988 році через територіальні претензії Вірменії до Азербайджану. Автономна Нагірно-Карабахська область у складі Азербайджану була на 77% населена вірменами.
2 вересня 1991 року на спільній сесії Нагірно-Карабаської обласної та Шаумянівської районної рад народних депутатів Азербайджанської РСР проголошено про створення незалежної “Нагірно-Карабахської республіки”.
Відтак Нагірний Карабах і сім прилеглих до нього районів – майже 20 відсотків території Азербайджану – були захоплені вірменськими військами. Етнічні азербайджанці залишили рідні домівки. У травні 1994 року сторони узгодили режим припинення вогню.
Надалі під егідою Мінської групи ОБСЄ, при співголовуванні Росії, Франції і США, тривали безуспішні мирні переговори. Час від часу на лінії розмежування спалахували локальні бойові дії.
Рада безпеки ООН ухвалила чотири резолюції щодо звільнення окупованого Нагірного Карабаху і прилеглих до нього територій, але вони не виконувалися Вірменією

Читайте також:
Російські “миротворці” привезли в Нагірний Карабах “Гради”, – Reuters