Любов і війна: як АТОвець “украв” росіянку й одружив на собі за українськими звичаями

 

автор: Катерина Стулень
фото з сімейного архіву та з соцмереж

Він – монтажник сталевих і залізобетонних конструкцій, вона – флористка. А познайомилася майбутня подружня пара у караоке-додатку. Закохалися й одружилися.

Здавалося б, що тут дивного – звичайна ж собі love story. Мабуть так би й було, якби він не був українським воїном, а вона – росіянкою, яка на момент знайомства жила у Москві.

Вони думали, що ніколи не зустрінуться “в реалі”. І саме тому спершу стали найкращими друзями, а потім дружба переросла в дещо більше. Про це “Новинарні” розповіло саме молоде подружжя – Микола Дойков і Любов Шахова.

Коли увечері після роботи Люба, як і домовлялися, “вийшла в ефір” для онлайн-інтерв’ю, на стіні позад неї висів український прапор. “Цей прапор Микола з війни привіз. Є ще один – із підписами побратимів. Він лежить складений на поличці, чоловік із ним дуже обережний. Бо для нього це – справжня цінність”, – каже дружина ветерана, яка переїхала з Росії в Запоріжжя, щиро полюбила Батьківщину свого коханого й навіть пройшла спеціальний обряд “посвячення в українки”.

Як “Вахтьори” змусили росіянку заспівати українською

Познайомилася пара у караоке-додатку – там можна було не тільки співати пісень самому, а й ділитися успіхами, спілкуватися і навіть виступати дуетами онлайн. Люба нерідко співала саме українські сучасні пісні.

Л.: – Починалося все з групи “Бумбокс”, а точніше – з їхнього саундтреку “Вахтьори” до фільму “Червоні перли кохання”. Тоді ще були актуальні диски, і коли я купила диск групи, виявилося, що там купа пісень українською мовою. Почала слухати, та й так на слух вчила пісні. Як чула, так і співаю. Бо ж для росіян українська – то іноземна мова. І якщо українці білорусів розуміють, то ми ваc – ні. Ось так і співала у тому додатку, де окрім росіян була купа людей із різних країн світу. Звичайно ж, і з України.

Любов Шахова

Майбутній чоловік Любові побачив, що дівчина з Росії, але дуже непогано опанувала українську в піснях. Запитав, чи вона має українське коріння, бо доволі вправно виходило. Так і почали співати разом.

Для самого Миколи пісні стали віддушиною. За плечами хлопця був фронт, поранення. Після одужання він знову повернувся до побратимів, щоб дослужити до кінця мобілізації.

Микола: – Я сам прийшов до військкомату. Бо набридло чекати, коли ж вони повістку відправлять. А співати я і раніше любив, тому коли повернувся до цивільного життя, той караоке-додаток став для мене розрадою. Зустрів там дівчину, яка співала “Бумбокс”… За акцентом було чути, що не українка. Почали спілкуватися – допомагав із українською.

Микола Дойков

Л.: – Ми були впевнені, що ніколи не зустрінемося у фізичному вимірі. Він, звісно, за теперішніх обставин у жодному разі б не поїхав до Москви, та і я була переконана, що в Україну не потраплю. Адже у мене тут не тільки родичів, навіть знайомих не було.

Тож ми спілкувалися так, як говориш із людиною, з якою ніколи не побачишся. І завдяки цьому побудували дуже близькі стосунки. Ми довірялися один одному.

Потім у моєму житті настав нелегкий час, про який я, звісно, розповіла Миколі. Він хотів, щоб я якось відволіклася – і запросив до себе в Запоріжжя. Я подумала: а чом би й ні? І приїхала.

“Коли поїхала в Україну, батько кілька місяців зі мною не розмовляв”

Ветеран АТО Микола і росіянка Люба

Перша їхня зустріч “у реалі” відбулася у 2018-му. Війна тривала вже давно, російські ЗМІ щедро засіяли мізки глядачів креативом про “розіп’ятих хлопчиків” та “фашистські марші в центрі Києва”, і уявлення про фашистську Україну надійно засіло глибоко в свідомості росіян.

Але Любові ця інформаційна війна не зачепила. Дівчина розказує, що не надто захоплювалася переглядом телевізора, особливо новинних випусків.

Л.: – А от мої батьки – це зовсім інша історія. З одного боку, вони, як і більшість представників радянського покоління, переконані, що телебачення бреше. Але коли згадують конкретну історію, яку чули з новин, – то це для них правда. Адже вони ту інформацію виключно через телебачення отримували.

Словом, батьки сприйняли моє рішення з’їздити в Запоріжжя з обережністю. Мама хвилювалася: це ж єдина донька в іншу країну їде. А батькові довелося показувати новини з інтернету про те, як люди перетинають кордон, автобуси їздять, і все нормально.

Я запевнила, що зі мною все буде добре. Та все одно йому знадобилося кілька місяців, щоб звикнути до думки, що я в Україні. Він навіть не говорив зі мною – йому мама переказувала наші розмови.

Потім мама приїхала сюди, сама все побачила, – і тоді вже рештки сумнівів у тата розтанули. Як мама потім сказала, вона навіть не відчула, що перебуває за сотні кілометрів від дому – у плані ставлення людей, спілкування тощо.

“Коли по телевізору кажуть не “терористи захопили”, а “повстанці звільнили” – подія отримує геть інше забарвлення”

Микола Дойков на війні

Приїзду Любові в Запоріжжя передували розмови з Миколою про війну на Донбасі. Це була свого роду перевірка, чи дійсно вони близькі не тільки за духом, а й за поглядами.

Л.: – Я його розумію – він пройшов фронт, і просто так відкрити душу росіянці, мабуть, було не просто. Хоч він у мене й мудра людина, і може відрізняти росіян від москалів.

Тож Микола мене запитував, як я ставлюся до тих чи інших подій. Він кидав мені посилання на незалежні портали чи журналістів і хотів знати мою думку.

Я не на все я могла відповісти, бо просто не знала про ті події. Але були й такі, які мусувалися на російському телебаченні. Часто російські ЗМІ навіть не брехали про саму подію, але могли маніпулювати. Наприклад, достатньо змінити слова “терорист” на “повстанець”, а “захопили” на “звільнили” – і забарвлення всієї новини стане зовсім іншим.

Ті самі “промовисті” обручки

А от із нами про свої погляди Люба говорити не захотіла – пояснила свою відмову тим, що може отримати проблеми на кордоні, коли захоче навідати батьків у Росії. Замість слів вона просто пересилає фото своїх із чоловіком обручок: із тризубами.

Микола каже, що йому пощастило з дружиною. У них не виникало якихось непорозумінь через ідеологічні чи політичні погляди. У Любові він знайшов не тільки кохану, а й міцну підтримку.

М.: – Люба не зашорена російською пропагандою. Вона розумна дівчина й здатна аналізувати інформацію. Тому коли, наприклад, побачила на 1 січня ходу з факелами на день народження Степана Бандери, де вигукували “Слава Україні!”, то в неї це не викликало паніки. Вона ж бачила людей, які з української переходять на російську для зручності співрозмовника. Що при цьому ті бородаті дядьки, виявляться, пройшли війну, але спілкування з росіянином не викликає в них обурення. Тож українські бандерівці не такі й страшні.

…А потім Любу посвятили в українки

Під час першого приїзду в Запоріжжя Люба зустріла з Миколою Новий, 2019-й, рік – і невдовзі була змушена повернутися додому. Але їхнє спілкування не припинилося. Більше того: молоді люди зрозуміли, що мають бути разом. Бо кохання на відстані – не найкращий варіант для пари.

Л.: – Ми вирішили одружитися, щоб я отримала вид на проживання в Україні, а не жила на дві країни. Ми ж дорослі люди і зрозуміли, що хочемо бути разом. Це була звичайна формальність на той момент: у РАГС прийшли у джинсах, поставили свої підписи – і вийшли вже чоловіком та дружиною.

Микола і Любов

Але було в них і “справжнє” весілля. Мабуть, кожне подружжя вважає своє весілля неповторним. Та вінчання Любові й Миколи дійсно було особливим.

За організацію свята взялася подруга Миколи, відома волонтерка із Запоріжжя Олена Ярошенко, яка допомагає організовувати весілля військовим та волонтерам. Зі всієї країни їй передають сукні, прикраси, рушники тощо, щоб іще якась пара змогла отримати свій особливий день.

Л.: – Це було неймовірно! У мене була дуже гарна сукня, підібрали червоне намисто, фату. Я не можу вам передати ті відчуття, коли розумієш, що зовсім сторонні люди віддають тобі прикраси, вишивають сукню, готують тобі свято. Це ж усе передавалося із вдячністю, і весь цей позитив дуже відчувався.

Хоча спочатку мені було трохи ніяково, що через нас піднімають такий шум. Та потім зрозуміла, що мій чоловік не просто ветеран – він герой України. Люди хочуть віддячити йому, підтримати. Так, ми незвична пара в сучасних реаліях, і я готова хоч сто разів дати інтерв’ю. Я вважаю, що наша історія може комусь подарувати надію чи просто додасть позитиву в життя.

У день вінчання

Вінчання пари відбулося на Хортиці, за всіма українськими канонами. А потім Любу посвятили в українки. За словами дівчини, саме цей обряд був для неї особливо символічним, адже вона твердо вирішила жити в Україні і тут будувати родину.

Л.: – Це було незвично: були рідновіри в давніх українських костюмах, мене назвали Любавою і водили коло священної води. І під час цього дійства говорили, що я – Любава – приєднуюся до українського роду.

“Це правильно – знати мову й культуру країни, в якій живеш”

Під час весільного обряду

Люба переконана, що це “правильно” – вивчити мову і культуру країни, в якій живеш, і сподівається, що з часом україномовних людей в Україні стане більше.

Л.: – По-перше, це звичайна повага, а по-друге – мені самій цікаво. Знати мову мені необхідно, бодай для того, щоб у майбутньому допомагати дітям робити уроки. Але поки ще багато чого не розумію. Ну от коли, наприклад, у кіно ходимо: на екрані герої щось кажуть і весь зал сміється, а я реагую із запізненням – вже як чоловік пояснить.

Але я повністю підтримую позицію, що в Україні має бути єдина державна мова – українська. Це нормально для будь-якої країни, то чому ж в Україні про це точаться дискусії?

Я не розумію, навіщо вливати щось інше, якщо країна має власну мову, багату культуру.

Мені дуже хочеться помандрувати Україною: покупатися в гарячих джерелах узимку, побачити Львів і обов’язково завітати в легендарну “Криївку”. У вас порівняно невелика країна, де є все – і гори, і море, і джерела гарячі, озера, пустеля. І головне – все це у доступності одного дня, не треба їхати тижнями. У нас із чоловіком є плани, куди поїхати, тільки хай уже вірус “вляжеться”.

Любов Шахова

Живучи у Запоріжжі, Люба звертає увагу нових друзів і коханого на звичні для них речі, яких не цінують місцеві жителі.

Л.: – Ну хоча б абрикоси! Вони у вас тут просто так ростуть – бери і їж. Я коли таку з дерева зриваю, Микола кривиться, мовляв, фу, то дичка. А ми таке купували на базарах!

А море! Я ж дитина асфальту. У моєму розумінні, поїздка на море – то ціла подія, на яку треба заробити ще гроші. По-перше, зараз я можу хоч кожні вихідні кататися на пляж. А по-друге, є Дніпро із власними пляжами. У моєму регіоні, де я виросла, таких широких річок не має. То я влітку не марнувала часу і тягнула чоловіка на міський пляж, як тільки нагода була. Хоч він і крутив носом. Каже, що то якийсь не такий пляж, і місцеві не люблять його особливо. А мені радість, що я можу ось так після роботи просто піти окунутися. Та ще із видом на Хортицю. Така краса поруч!

“Дуже хочу показати Миколі ту Росію, яку знаю я. Бо він знає іншу”

Микола на тлі ДніпроГЕС

Тим часом батько Любові кличе молоду родину в Росію, в Тульську область, звідки вона родом. Мовляв, навіщо вони в Запоріжжі орендують житло, якщо на батьківщині Любові є квартира, яка пустує. За словами Люби, він не може змиритися, що у нього “вкрали” єдину доньку, і хоче, щоб вона була поруч.

Л.: – Для мого чоловіка їхати в Росію небезпечно. Та й він ще не готовий поїхати в гості, не кажучи вже про переїзд. Хоча я б дуже хотіла показати Миколі ту Росію, яку я знаю.

На жаль, він знає іншу Росію і не горить бажанням туди їхати. Та я не наполягаю. У нас ще купа часу попереду, коли зміниться і режим, і коли чоловік буде готовий.

А поки що пара живе своїм тихим затишним щастям. У планах – народити діточок. Як жартує Микола, бандерівців має бути побільше. Хоча, як і для більшості свідомих українців, війна в країні додає хмар у сонячне подружнє життя.

Микола і Любов у день вінчання

М.: – Я готовий повернутися на фронт, щоб нарешті звільнити землю від окупанта. Навіть планував піти в “Азов”. Ми з ними на фронті поряд стояли, чимало знайомих там з’явилося. Та потім змінилася влада, дії якої мені зовсім не імпонують…

Звісно, якщо прийде повістка, я й тепер не буду ховатися. Ми говорили з дружиною про те, що є така ймовірність. Люба спочатку була категорично проти. Вона ж приїхала в Україну тоді, коли вже не було таких активних дій, війни у Запоріжжі не було відчутно, тому цією розмовою була трохи шокована. Ми ж тільки знайшли один одного… Важко уявити, що розлучимося надовго.

Фотогалерея (гортайте):

Микола Дойков і Любов Шахова - весілля Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (6) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (5) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (3) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (1) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (2) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (4) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (9) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (10) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (11) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (13) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (14) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (15) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (16) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (17) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (19) Микола Дойков і Любов Шахова - весілля на Хортиці (22)
<
>

Читайте також:
Любов під обстрілами, полон, поранення і коти. Три історії фронтового кохання

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.