ЄС не вважає Лукашенка легітимним президентом Білорусі. З обмовкою про Україну

Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки заявив, що Євросоюз не вважає Олександра Лукашенка легітимним президентом Білорусі. 

Як повідомляє “Європейська правда”, про це Жозеп Боррель сказав у вівторок, 15 вересня, під час виступу в Європарламенті, присвяченому ситуації в Білорусі.

“Для нас цілком очевидно: ми вважаємо, що вибори, які пройшли 9 серпня, були сфальсифіковані”, – сказав Боррель у вступному слові.

Він додав, що у зв’язку з цим ЄС не вважає Лукашенка легітимним президентом.

При цьому Боррель обмовився, сказавши спершу, що “Лукашенко для ЄС – незаконний президент України”.

Зробивши паузу, він виправився й уточнив, що йдеться, звичайно, про Білорусь.

“Вибачте, Білорусь. Про що я тільки думав? Вибачте. Ми не визнаємо Лукашенка легітимним президентом Білорусі”, – сказав Боррель.

Глава євродипломатії додав, що ЄС готує персональні санкції щодо Білорусі, які повинні бути схвалені найближчим часом – до проведення засідання Євроради наступного тижня.

“Якщо ситуація в Білорусі буде погіршуватися, ми будемо розширювати санкції”, – резюмував верховний представник ЄС.

Читайте також:
“Пропонуємо нові вільні вибори”: Рада ухвалила заяву щодо Білорусі, попри спротив “слуг”. ТЕКСТ

Як інформувала “Новинарня“, після закінчення голосування на виборах президента Білорусі 9 серпня в Мінську та інших містах почалися мітинги та сутички противників чинного глави держави Олександра Лукашенка з міліцією.

10 серпня ЦВК оприлюднила перші результати виборів, заявивши, що за Лукашенка, який залишається при владі 26 років, буцімто віддали свої голоси 80,23% виборців, за опозиціонерку Світлану Тіхановську — 9,9%.

Противники Лукашенка заявляють про грубу фальсифікацію та підробку результатів голосування і показують, що на багатьох дільницях насправді перемогла Тіхановська (а, наприклад, у Бресті згодом у котельні виявили залишки спалених бюлетенів з голосами за Тіхановську).

Світлана Тіхановська подала в Центральну виборчу комісію скаргу з вимогою провести повторний підрахунок голосів, але сама під тиском влади виїхала до Литви. Згодом Литва визнала її, а не Лукашенка, обраним лідером.

У перші дні протестів силовики застосовували проти демонстрантів світлошумові гранати, кийки, сльозогінний газ, по-звірячому били громадян кийками, проводили масові затримання. З боку протестувальників сотні людей було поранено.
Опозиціонери спершу використовували “коктейлі Молотова”, спрямовані салютні установки, будували барикади й намагалися відбивати в міліції затриманих.
Точно відомо про трьох загиблих громадян. 22 серпня в Мінську знайшли повішеним ще одного учасника акцій протесту. Число затриманих сягнуло семи тисяч. Надалі протести стали мирними.

Євросоюз не визнав результати виборів у Білорусі. Глави трьох прибалтійських країн і Польща висунули вимоги Лукашенку та запропонували посередництво в діалозі з опозицією.

10 серпня на великому заводі БМЗ у Гомельській області почався перший страйк через результати виборів. Протестувальники ініціювали загальнонаціональний страйк із 17 серпня. До нього приєднувалися великі підприємства, як-то МТЗ, БелАЗ, ринки, ЗМІ, театри тощо. Однак згодом режим Лукашенка придушив страйки.

14 серпня ЦВК Білорусі офіційно назвала Лукашенка переможцем виборів (80,1% голосів).

Протидія силовиків протестувальникам вщухла. Мирні виступи опозиції продовжилися.

16 серпня в центрі Мінська відбулися два мітинги. Мітинг на підтримку Лукашенка зібрав переважно бюджетників – загалом 10-12 тисяч. Натомість Марш свободи, влаштований опозицією, став наймасовішою акцією в новітній історії Білорусі – близько 200 тисяч учасників.

На тлі цих виступів Лукашенко щонайменше двічі зідзвонювався з президентом РФ Путіним і говорив про можливу допомогу з боку Росії у протистоянні з опозицією.

На цьому тлі Лукашенко виступав із заявами про нарощення військової активності НАТО біля білоруських кордонів, оголосив про розгортання військ на західному кордоні  та не виключив перетворення Білорусі “на театр військових дій”.

21 серпня люди в Мінську утворили живий ланцюг завдовжки 13 кілометрів, щоб висловити протест проти  дій силовиків і солідарність із постраждалими.

23 серпня відбувся черговий марш протесту, який зібрав десятки тисяч учасників. Силовики перекрили демонстрантам підходи до Президентського палацу.
30 серпня відбувся ще один 200-тисячний опозиційний марш, учасники якого своєрідно привітали диктатора Лукашенка з днем народження.
Марш 6 вересня зібрав, за оцінками, близько 100 тисяч людей. Після нього знову відбулися масові затримання учасників та організаторів.
Під час маршу 13 вересня демонстранти в Мінську ходили в елітне селище Дрозди, де розташована одна з резиденцій Лукашенка та живуть багато високопоставлених чиновників. Біли затримані сотні людей, силовики застосовували світлошумові гранати, а в Бресті – водомети.

14 вересня Лукашенко зустрівся з президентом РФ Путіним у Сочі, подякував за підтримку та домовився про позику на $1,5 млрд.

Читайте також:
“Ми починаємо дипломатичну війну”:
білоруські прикордонники показали, як обшукували авто українського посла