Звідки пішов міф про “темних” канадців

автор: Євген Лакінський
з Квебеку

Якщо ви багато спілкувалися з нашими емігрантами, то напевно вже почули (бодай одного разу), що канадці — «обмежені», або «необізнані», або «некультурні», або «не читають книжок» або усе це разом. Те саме кажуть про аргентинців, португальців, ізраїльтян, американців та інших шведів. Хто до якої країни потрапив, той там і знаходить «некультурних» мешканців. Справжня ж культура, як ви розумієте, є лише в наших співвітчизників. І подекуди ще й у інших виходців з пострадянського простору.

Цікаво, що інколи такі думки можна почути від людей цілком притомних і приємних, які довго прожили у Канаді (Аргентині, Португалії), знають тамтешні мови і працюють на непоганій роботі.

«Канадці зовсім не читають художніх книжок, а тільки комікси», — може цілком щиро сказати людина, яка прожила у країні років зо двадять.

Поза тим, у Монреалі, Торонто, Калгарі, місті Квебек, Оттаві тощо є численні театри, бібліотеки, книжкові ярмарки. Є літературні конкурси, читацькі гуртки (book clubs), письменницькі курси, численні книгарні. А більшість організаторів та відвідувачів роджені в Канаді, а часто живуть тут у багатьох поколіннях. Є багато канадських письменників, і ще більше — канадських читачів.

Звідки ж беруться міфи про канадську «обмеженість»? Відповідь не така проста, як здається.

Наше коло — наша фортеця

Ми судимо по країні з нашого кола спілкування. Коло спілкування формується роками. Коли живеш у своїй країні, то з часом знаходиш людей, близьких тобі за духом і зацікавленнями. В вас більш-менш однаковий рівень загальної культури, особливо в тих галузях, які вас цікавлять. Якщо, наприклад, ви любите творчість імпресіоністів, то можете годинами обговорювати творчість Ван Гога і Гогена (і навіть не помічати, що сусід по під‘їзду взагалі не чув цих імен).

Більшість наших вибірок — апріорі не репрезентативні. Ми знаємо, про що говорять в нашій сім‘ї і наших тусовках. Якщо всі ваші друзі знають, хто такий, припустимо, Паганіні, вам здається, що «це знають всі українці». Та якщо зробити опитування поміж усіма викладачами українських вишів, то результати можуть здивувати.

Якщо ваше коло спілкування цікавиться історією, вам здається, що й «всі українці це знають». Але скільки мешканців вашого українського міста знають, хто такий, скажімо, Вітовт Великий? Чи що таке Листопадовий Чин? «Картопляний» голод в Ірландії? Великий зсув голосних у англійській? Хто з ким бився під Берестечком? А під Ватерлоо?

Що ж відбувається у еміграції (а радше — в імміграції, адже людина не тільки емігрує зі своєї країни, а й іммігрує до якогось нового і ще незнаного суспільства)? Людина раптом виходить зі свого кола.

Імміграція: від бід безхатька до платника податків

У імміграції людина ніби народжується знов і має починати життя з нуля.

Виходячи з літака в канадському аеропорті, новий дорослий іммігрант спершу — «бомж» у прямому сенсі слова (себто особа без визначеного місця проживання). Потім він орендує житло — і відразу ж піднімається на наступну соціальну сходинку: безробітний. Записався на мовні курси для новоприбулих — і стає учнем. Знайшов приробіток — фізичку роботу на фабриці чи складі — і вже пролетар. Йде до університету чи коледжу — студент. Знаходить офісну роботу і…

Список можна продовжити, але починає іммігрант із «безхатька».

Вдома він, безумовно, мав певний соціальний статус — там були житло, робота, а головне — більш-менш широке коло знайомих. У Канаді ж коло знайомих звужується (у найкращому разі) до кількох сімей з рідної країни.

Чи опиняться у цьому колі інтелігентні канадці? Не факт. А навіть якщо й так, то чи знайде новоприбулий спільну мову з ними?

«Вони тут всі неосвічені»

Одна українська іммігрантка була впевнена, що канадці — «недалекі» і «неосвічені» (на відміну від неї самої). Висновок цей вона зробила, спостерігаючи за своїми колегами по роботі. Де ж працювала ця далека і освічена людина? На складі. Хто працював навколо? Або іммігранти, які не змогли знайти нічого кращого, або ті канадці, які, з якихось причин, не отримали вищої освіти, не засвоїли кращого фаху (наприклад, механіка чи ріелтера) і взагалі були не дуже амбіційними людьми. По таких людях дама й судили про всіх канадців.

Інший приклад — з монреальського російськомовного форуму. Новоприбулий «інтелігентний і освічений» іммігрант пішов розвантажувати вантажівки. Важка робота за маленькі гроші. Навколо — майже всі іммігранти. З якогось дива там опинилися двоє молодих квебекуа, які «погано говорили англійською» (сам освічений інтелігент французької не знав), «погано працювали» і взагалі були «дурачьё». З цього наш герой зробив висновок про цілий квебекський народ.

Такі ситуації поширені. Бо кого з канадців бачить новий іммігрант? Переважно, людей не багатих і, як правило, не дуже освічених (консьєржа, робітника на фабриці, або й жебрака на розі). З іншими канадцями він на початку перетинається рідко, а отже легко вдається до ототожнень.

Але ось ви знаходите добру офісну роботу. Один колега цікавиться гольфом, інший — машинами, а на питання «що ти зараз читаєш?» знижують плечима. Таких людей багато і в Україні. Але там ви їх ніби «не помічаєте», бо після роботи потрапляєте до свого українського кола. А свого канадського кола в вас наразі нема.

Хто такі «невігласи»?

Хто такий «невіглас»? «Невіглас» — це людина, яка не знає чогось такого, що нам здається елементарним. А що таке «обізнана людина»? «Обізнана людина» — це та, що знає речі які здаються нам важливими і цікавими. Обізнана людина викликає повагу, а невіглас — у кращому разі, співчуття.

Мешканці будь-якої країни знають багато речей, які не знають іммігранти. Іммігранти знають багато речей, які не знають мешканці країни. Іммігранти не знають, що вони не знають того, що знають «місцеві», але знають що канадці, не знають того що знають вони. Вгадайте, кого іммігранти мають за «невігласів»?

Один український іммігрант у Нью-Йорку одружився з американкою, і та часто глузувала з його «невігластва»: він нічого не тямив у бейсболі, улюбленій американській грі.

А що відчуває іммігрант, коли бачить що канадці практично нічого не знають про його країну та культуру? Пересічні канадці не тільки не знають про культурологічну різницю між Донецьком і Франківськом, а й здебільшого не чули про існування цих міст. Як і не чули про Хмельницького, Бандеру, Тараса Шевченка, маршала Жукова, а подекуди й Леніна.

«Канадці — невігласи!» — робить висновок наш іммігрант, забуваючи, скільки українців думають, що столиця Канади — це Торонто, не знають канадської історії і не уявляють культурологічну різницю між Калгарі і містом Квебек (або й між Нью-Йорком і Алабамою).

Є й такий момент: більшість англомовних канадців орієнтовані на американську культуру і відносно мало знають про культуру Європи. Можуть, наприклад, не знати хто такий Луї де Фюнес. Одна англоканадська письменниця, яка, до того ж, мала докторат і викладала англійську літературу в англоканадському університеті, не знала, хто такий Цезар Борджіа. «Невігластво»? Натомість вона знала десятки письменників, про яких ніколи не чув я.

Що важливіше — знати сучасних американських письменників чи італійського політика епохи Ренесансу? Якщо ви з Європи, вам може здатися, що «всі ці американські письменники — не такі вже й важливі», і що їх «забагато» і «немає сенсу усіх їх читати». Якщо ж ви північноамериканський професор північноамериканської літератури, вам може здатися, що неможливо знати «усіх цих європейських історичних діячів».

І тут є ще один аспект: а що коли людина добре знає щось таке, що геть не цікавить нас? Уявіть, що ви не цікавитеся біохімією, а хтось переказує вам молекулярні формули ензимів. Або ви не цікавитеся подорожами Китаєм, а хтось вам розповідає про розклад поїздів між Пекіном і Шанхаєм? Чи вважатимуть таку людину «обізнаною»? Навряд. Радше «занудною» чи «зарозумілою». Хіба лише потрапили на доброго оратора.

В будь-якого іммігранта є спокуса почати розповідати «місцевим» про політику і культуру у своїй країні. Більшості «місцевих» це, м‘яко кажучи, не дуже цікаво. Натомість, вони говорять про таке, що не дуже цікаво (а подекуди й незрозуміло) новому іммігрантові…

«Не знають своєї ж історії!»

Іммігрант, який все ж таки знайшов час поцікавитися історією і культурою своєї нової країни, може помітити, що частина канадців не знають деяких базових речей.

Тут слід зауважити, що у Канаді — як мінімум дві домінуючі нації: англомовна і франкомовна. Більшість англомовних нічого не знають про культуру франкоканадців. Більшість франкомовних мають досить туманну уяву про англоканадську культуру. Але навіть у межах власної культурної спільноти не все гаразд. Не важко, наприклад, зустріти франкоканадця, який ніколи не чув про Луї Ріеля чи Габріель Руа. Думаю, що й не всі англомовні знають, хто такі Робертсон Девіс чи Стівен Лікок, не кажучи вже про Лору Сікорд.

Та по правді, далеко не кожен українець знає, що таке, приміром, Велике Князівство Литовське, як і не знає багатьох політичних та культурних діячів, ані деякі ключові історичні події.

«Вони закриті в собі»?

Моя знайома, англомовна іммігрантка з Сінгапуру, жила в Торонто, але якось поїхала на курси французької до маленького квебекського містечка. І повернулася звідти з переконанням, що квебекці — «нічого не знають про інші країни», «ніколи не мандрують» і «зациклені лише на своїй культурі». Не те що англомовні канадці!

Знов-таки, типова ситуація. Іммігрантка жила у великому мультикультурному місті, де перетинаються люди зі всього світу. Канадці, з якими вона там спілкувалася, постійно стикаються з різними культурами, а чимало з них — самі діти іммігрантів першого покоління. Багато хто в її оточенні мандрує.

Якби вона пожила бодай кілька тижнів у маленькому англомовному містечку далеко від Торонто і Ванкувера, враження про англійську Канаду могли б бути дещо інші. Але «що вона там забула»? І от доля закинула її до маленького містечка у Квебеку…

Якби вона потрапила до гуртожитку Монреальського університету, враження могли би бути інші.

А де ж канадська інтелігенція?

У Столичному регіоні Канади (міста Оттава та Гатіно) є кілька англомовних театрів, зокрема й любительських. Як і по всій Північній Америці є Toastmasters — клуби ораторського мистецтва. Є фестиваль театру і письменницький фестиваль. При оттавський бібліотеках є гуртки письменників-початківців, де автори читають свої тексти і обговорюють чужі. У книгарнях проходять презентації книжок. Є вечори гумористів-любителів (stand-up comedy) У барах проводяться вечори trivia (варіант гри «Що? Де? Коли?»).

Але все це культурне життя відбувається англійською чи французькою. Значить, значна частина східноєвропейських іммігрантів почувається там некомфортно. Адже йдеться і про мовний бар‘єр і, ще важливіше, бар’єр культурний. Одна річ — обговорювати англійською робочий проект з колегами, інша — жартувати зі сцени перед англомовною публікою. Одна річ слухати презентацію по роботі, а інша — спектакль. У франкомовному Théâtre de l’Île у центрі міста Гатіно, і за 15 хвилин пішки від центру Оттави, ми з дружиною були чи не єдиними іммігрантами серед глядачів.

Що ж робити? Російськомовні іммігранти знайшли вихід: російський любительський театр, російський клуб «Что? Где? Когда?», російські школи танців тощо. Українські іммігранти радо беруть участь у цих заходах.

Не дивно, що в когось складається враження, що культура в Канаді — «лише в іммігрантів». Сумно лише, коли такі ідеї переказують українцям і Україні.

І так, я знаю багатьох канадців, які читають і люблять художню літературу.

про автора:
Євген Лакінський – колишній одесит, іммігрант до Канади, автор книги «Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді»

Читайте також:
“Громадянська війна, що почалася з новорічної ялинки”: інший погляд з Канади на Україну