Екскомандир 72 омбр Андрій Соколов: Під Авдіївкою ми застосували журналістів каналу HBO зі США

 

“Нові генерали українського війська”: заступник командувача ОК “Південь” Андрій Соколов — про кар’єру, світлі моменти війни та історичну символіку, яка стає об’єднавчою силою піхоти ЗСУ

 

автор: Людмила Кліщук
з Одеси
фото автора та надані 72 омбр ЗСУ і Оленою Мокренчук

Хвацько підкочена в’язана шапка (або польова панама, залежно від пори року) — майже обов’язковий, характерний елемент військового гардеробу цього генерала.

Знайомтеся: генерал-майор Андрій Соколов, 47 років. Зараз він — заступник командувача військ оперативного командування “Південь”. Попередня посада, яка зробила Соколова широко відомим — командир 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

Генеральське звання утримав у травні 2019-го. Однозначно — заслужив. Бригада Соколова у 2015-2017 роках відзначилася в боях, у “гарячих точках” АТО як мало яка інша. Насамперед під Авдіївкою.

Соколов не схильний до піару. І під час виконання завдань на Донбасі, і на тилових посадах цей командир намагається уникати контактів із журналістами. Але після довгих місяців “облоги” “Новинарня” таки “здійснила прорив” у штаб ОК “Південь” в Одесі для великого інтерв’ю із Соколовим у його робочому кабінеті.

З порогу

Обстановка на робочому місці формує перше враження про інтерв’юйованого.

Із кабінетом Андрія Соколова все норм, він аскетичний і, вважай, типовий для бойового комбрига, хай і колишнього.

У його робочому кабінеті в штабі – кілька тренажерів та спортивних снарядів. Видно, що використовуються регулярно.

– Підтримую себе в формі. Особливо зараз. Бо незабаром заплановане відрядження в зону операції Об’єднаних сил. Там треба виконувати завдання в спорядженні, зі зброєю, на передньому краї. І взагалі треба тримати себе в тонусі, – пояснює генерал-майор.

В іншому куку його кабінету – кулемет “Максим”. При ближчому знайомстві виявляється, що макет. Подарунок від рідної 72 омбр.

Підлеглі презентували цей “сувенір”, коли Соколов покидав підрозділ у 2017-му.

Ще в його кабінеті – увімкнений телевізор. Генерал запевняє, що новини дивиться постійно, але принципово не вмикає медведчуківський “112-й канал”.

Щаблі військової кар’єри: під враженням від “зони особливої уваги”

Андрій Соколов народився в Олександрії Кіровоградської області 23 квітня 1972 року.

Батько – інженер, матір – робітниця на заводі.

– Багато хлопців в СРСР мріяли стати військовими – так і я став, напевно, жертвою тієї пропаганди, у тому числі й через кінофільму “В зоні особливої уваги”, – посміхається Соколов. Він не перший серед наших співрозмовників-офіцерів, хто був “загітований” до армії тим радянським фільмом про десантників.

Спочатку Андрій хотів вступати до льотного училища, але не пройшов за станом здоров’я. Тому у 1989 році став курсантом Ташкентського загального військового училища.

Пригадує, як по закінченні вишу отримував перші офіцерські погони – лейтенанта:

– Напередодні ми приготували сталевий шолом, вичищений зсередини, занікельований. Зробили таку собі чашу. Після отримання погонів та відзнак про закінчення навчального закладу – так званих “поплавків” – зібрався взвод, ми налили у той шолом горілки, поклали туди “поплавки” і кожен випив, скільки зміг, із того шолома. Останнім, за традицією, до кінця допивав заступник командира взводу, така в нього доля (сміється – “Н”).  Шолом потім подарували командиру взводу із пам’ятною табличкою. Наскільки я знаю, він і досі його зберігає.

Соколов почав служити у 1993-му на посаді командира розвідвзводу. Після того очолив розвідувальну роту механізованого полку тоді ще 30-ї танкової дивізії (Новоград-Волинський). Далі став начальником штабу батальйону. Наступні рівні – оперативний відділ 8-го армійського корпусу, начштабу 30-ї бригади. Звідти офіцер перейшов у Генеральний штаб ЗСУ, в Центр оперативних стандартів. Повчившись у Національному університеті оборони ім. Черняховського, уже під час АТО, став комбригом 72 омбр.

– Я пройшов і майже всі командні посади, і багато штабних. Це мені знадобилося під час служби, – резюмує офіцер.

Стандарти НАТО: біля українських витоків

Отже, у 2013 році Андрій Соколов служив у новоствореному Центрі оперативних стандартів і методики підготовки ЗСУ, який мав допомогти українській армії стати ближчою до європейських стандартів.

– Перші реальні спроби перейти на стандарти НАТО почалися ще в 2008 році, коли вийшла перша настанова з оперативної роботи. Там вже були закладені нові процедури, які використовували армії країн-членів Альянсу, – розповідає Соколов.

За його словами, ініціатором створення ЦОСМП був на той час заступник начальника Генштабу генерал Віктор Муженко.

– Ми займалися відпрацюванням методичок, конспектів, підручників, методичних посібників, які вже відповідали так званим стандартам НАТО. Ми їх узагальнювали, адаптовували, щоб легко було ними користуватися. Стандартів тисячі, ми їм присвоювали номери, створили відповідний каталог. Зараз цим продовжують займатися.

– Тобто зараз у ЗСУ триває той процес, який ви започатковували у 2013 році?

– Так. Там дуже багато роботи, вони (стандарти НАТО) охоплюють всі спеціальності. Центр досі існує та продовжує роботу в цьому напрямку.

Персональний відлік війни “Свата”

Фото з архіву Олени Мокренчук

Стандартне питання-тест в інтерв’ю з “новими генералами”: чи було відчуття, що може трапитись агресія з боку Російської Федерації? Відповідь Андрія Соколова – ні, не очікував.

– Армія готувалася до війни. У нас були плани відбиття агресії з усіх напрямків, проводилася бойова підготовка підрозділів, штабів… Але відчуття, що це трапиться саме в 2014 році, так швидко, з боку Російської Федерації… Такого відчуття чи впевненості не було. Хоча “дзвіночки” для цього лунали – і Придністров’я, і Грузія…

Особистий відлік війни на Донбасі для полковника (на той час) Соколова почався з 2 травня 2014 року, коли в бою під Слов’янськом окупанти збили два українських гелікоптери, потрапили в засідку бійці “Альфи” СБУ:

– Тоді я зрозумів, що це так просто не закінчиться.

– У вас є позивний?

– Маю декілька позивних, використовую їх залежно від необхідності. Бо по позивному противник завжди може вирахувати, а йому не треба давати шансів. Найпоширеніший, який був у бригаді – “Сват”.

У березні-квітні 2014 року Андрій Соколов перебував у складі опергрупи Генерального штабу на кримських перешийках. Згодом – працював у штабах в Краматорську й Ізюмі. Командиром 72-ї бригади став після року навчання в НУОУ, у червні 2015-го.

Андрій Соколов під час випуску з університету в червні 2017 року. Фото: пресслужба МОУ

Колюче запитання: чи не складно було “штабісту” стати повноцінним польовим командиром?

Генерал намагається відкараскатися від такої характеристики:

– Термін “штабіст” до мене не зовсім підходить, бо я пройшов майже всі командирські посади: від комвзводу, комроти. Так, я прослужив шість років в оперативному штабі. Але потім знову був призначений начальником штабу 30-ї бригади і два з половиною роки проходив службу на цій посаді. А в Генеральному штабі я служив усього півтора року – рік до війни й трохи під час війни, коли вступив у академію. У жовтні 2014-го, коли здавалося, що активні бойові дії закінчені. Бо ж були перші мінські домовленості. А рапорт на вступ до академії подавав ще до війни, у грудні 2013 року.

Після зимових подій 2015 року, боїв за Донецький аеропорт та Дебальцеве, я звернувся до начальника Генерального штабу генерала Муженка, щоб мене знову відправили на фронт.  Він запропонував посаду. Я погодився і очолив цю військову частину (72 омбр), з якою провоював два з половиною роки.

Фото з архіву Олени Мокренчук

— Особовий склад спочатку прийняв мене з пересторогою: бо ж нова людина, тим більше, не з бригади, і навіть не з іншої військової частини, а з Генштабу, академії. Багато хто не знав мого військового досвіду, думали, що прислали якогось, як ви кажете, “штабіста”, — розповідає Соколов, усміхаючись, про настрої червня 2015-го в білоцерківській бригаді.

Але згодом він налагодив відносини і з офіцерами, і з солдатами.

– Значну роль грають різні досвіди: командирський і штабний, – пояснює екскомбриг. – Ідеться про різні підходи в роботі з особовим складом, так зване гнучке спілкування, інколи – дипломатичний підхід.

Як приклад: Соколов щодня працював разом із солдатами безпосередньо на передньому краї, і під Волновахою, і в Авдіївці, на промзоні.

– Було, що ночував в окопах із підлеглими. Приходилося.

Фото з архіву Олени Мокренчук

Бої за “Алмаз”: “бригада сформувалася як бойова одинииця”

Усі знають, що в січні-лютому 2017-го бригада Соколова ціною значних втрат взяла під контроль позицію бойовиків “Алмаз-2” в районі промки та утримала її. У тих боях 29-30 січня загинув командир штурмової групи капітан Андрій Кизило “Орел”, якому було присвоєно звання Героя України, сержант Володимир Крижанський, молодший сержант Володимир Бальченко, солдати Дмитро Оверченко, Олег Бурець, Віталій Шамрай, Ярослав Павлюк, у наступні дні полягли ще троє воїнів 72 омбр.

Читайте також:
Позиція “Майдан”. Тисячі киян попрощалися із загиблими в Авдіївці героями 72-ї бригади. ФОТО, ВІДЕО

Сама Авдіївка, не кажучи про позиції 72-ї бригади, піддавалася важким артилерійським обстрілам, місто в умовах сильних морозів переживало гуманітарну катастрофу без світла, тепла й води.

Інтерв’ю комбрига Соколова про бої під Авдіївкою, 8 лютого 2017 року.
Відео Військового ТБ:

 

– Розкажіть про ці події з точки зору командира.

(Замислюється.) Так, втрати ми там понесли. Війна завжди передбачає втрати. Я вам розповім про свої відчуття після цього бою. Коли нам вдалося втримати цю позицію, я зрозумів, що бригада як бойова одиниця сформувалася. Люди проявили стійкість, героїзм, мужність, хоробрість, самопожертву. У моїх бійців були дуже складні умови, вночі позначка на термометрі опускалася до -26. Людей ми постійно міняли. Але я бачив їхні очі, коли вони поверталися після виконання завдань.

Захоплені штурмовою групою Кизила окопи на ВОПі “Алмаз”

У першому батальйоні, пригадує Скоколов, тоді не вистачало людей. Комбриг розпорядився, щоб відібрали добровольців з інших підрозділів, навіть з артилерійського і танкового батальйонів. Добровольців вистачило на всі п’ять “бойових” днів.

– Вони приїздили в такому піднесеному настрої, були впевнені в собі й задоволені собою. Це їм допомогло вистояти. Після цього я зрозумів: цих людей вже нічим не здолати, вони через усе пройшли. Було близько десяти штурмів цієї позиції, з танками, артилерія постійно працювала. Але я знав: мої люди виконають будь-яке завдання.

Бойовий дух треба виховувати, бо він сам нізвідки не візьметься.

І він відіграє вирішальну роль. Навіть із недосконалою зброєю та озброєнням можна перемогти більш оснащеного ворога та виконати завдання. Головне – пам’ятати, за що ми воюємо: за свою землю, за своїх рідних.

Андрій Кизило

Соколов пригадує 23-річного командира Андрія Кизила, який загинув при штурмі “Алмазу”. Тепер українська позиція названа на його честь, його позивним – “Орел”.

– Він прийшов у бригаду, коли я її ще не очолював. Але його ріст та становлення відбувалися саме при мені. З комвзводу він став командиром роти, був призначений заступником командира батальйону. Завжди був життєрадісним, усміхненим, веселим. Відданий своїй справі. Зразковий офіцер, хороша людина.

Читайте також:
Син капітана Кизила отримав від президента батькову Зірку Героя. ФОТО

“На війні ми застосовували ЗМІ світового рівня”

Фото з архіву Олени Мокренчук

В одному з нечисленних інтерв’ю Андрій Соколов сказав: “У сучасних війнах є засоби масової інформації — це як вогнепальна зброя, а може, й сильніше”.

Він і зараз переконаний: у гібридному конфлікті навіть командир бригади має вести свою інформаційну війну. І Соколов її вів на Донбасі.

Офіцер свідчить, що з першого дня, як тільки прийшов на посаду командира бригади, використовував і журналістів, і соціальні мережі.

– У наших інтересах ми застосували ЗМІ світового рівня. Одного разу працювала група з американської телекорпорації НBO – і вони вчасно, тоді коли нам це треба було, подали певну інформацію про загострення в Авдіївці, бої за “Алмаз”.

Ми навмисно використовували ЗМІ, аби досягнути певної мети. Це працювало.

“Не брали селища, а створювали сприятливі умови”

– На скільки бригада під вашим командуванням просунулася вперед, чи брала населені пункти?

– В оперативному мистецтві не важливо, на скільки просувається підрозділ метрів чи кілометрів. Наші завдання ми виконуємо або по об’єктах, або для того, щоб створити умови для подальших дій. У цьому є різниця.

За час мого командування бригадою ми не брали населених пунктів. Бо, по-перше, на це треба багато сил та засобів. По-друге, населені пункти можна брати по-різному. Під Слов’янськом, скажімо, у 2014 році створили такі умови, що бойовики самі звідти пішли. Ми, скажімо, під Докучаєвськом, зайшли на терикони. Це дало нам можливість візуально контролювати місто і здійснювати вогневий вплив. Раніше звідти постійно велися обстріли наших позицій, а коли ми стали на териконах – вони припинилися. І КПВВ перестали обстрілювати.

Фото: пресслужба 72 обмр

Але під Авдіївкою 72 омбр Соколова таки просунулася вперед: в районі “Зеніту”, “Царської Охоти”. Такі дії унеможливили використання бронетанкової техніки по власне Авдіївці.

– Припинилися обстріли з танків “дев’ятки” – відомого дев’ятиповерхового будинку з муралом учительки. Зараз, до речі, наскільки мені відомо, до нього вже повертаються мешканці, – ділиться колишній комбриг.

Читайте також:
«Трусимося й читаємо «Отче наш». Як ведеться в Авдіївці Марині Марченко, героїні знакового муралу

72 омбр під командування Соколова “навела порядок” і в Верхньоторецькому. Адже, коли бригада зайшла в цей населений пункт, контактна лінія ділила селище навпіл.

– А людям треба ж ходити, умовно кажучи, в сільську раду, в магазини, дітям – до школи. І поміж ними там сепари ходили! Але ми вийшли на край цього села, і всі ці люди стали нашими, – пояснює командир.

Андрій Соколов порівнює бойові дії під Волновахою та Авдіївкою і констатує: в Авдіївці бригаді доводилося значно складніше.

– По-перше, там підрозділи (ЗСУ і ворожі – “Н) знаходилися на гранично малих відстанях: у деяких місцях –  50 метрів. Сама місцевість промзони не відкрита, там залишки дач, за кожним рогом міг підстерігати противник. У них була розгалужена мережа та непогана оборона позицій.

Але ми не стали їх бити, пробивати, проходити в лоб промзону, яка була досить добре укріплена. Ми обійшли їх праворуч, через лісовий масив, ламаний міст і вийшли їм у фланг. Практично обмежили їхнє вільне переміщення. Створили їм складні умови для існування, – наводить Соколов ще один приклад свого воєнного мистецтва.

Фото з архіву Олени Мокренчук

Як білоцерківці терикони Донбасу приборкували

1 лютого 2017 року було підписано указ президента, за яким комбриг Андрій Соколов отримав орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня. Подання було за зимові бої біля Новотроїцького. Ішлося про взяті під контроль 72-ї бригади терикони.

Напередодні успішної операції, пригадує командир, бригада була морально виснажена. Бо підрозділ воював під Зеленопіллям, Червонопартизанськом, звідки доводилося виходити з боями. Бригада зазнала втрат, як і інші військові частини. Її вивели на відновлення боєздатності в Мелітополь. Втім, повноцінного відновлення військовослужбовці не отримали: оскільки була загроза захоплення противником Волновахи та виходу росіян до Маріуполя, бригаду повернули на цю ділянку фронту.

Фото з архіву Олени Мокренчук

– Тоді відбувалися бої в Петрівському, Вікторівці. Це, до речі, те саме Петрівське, де зараз – ділянка розведення. Морально-психологічний стан особового складу був не надто хорошим.

Соколов взявся реалізувати бойове завдання, яке, за його планом, допомогло б змінити стан справ у бригаді.

– Багато хто з підлеглих відмовляв мене від ідеї взяти перший терикон під Новотроїцьким. Мовляв, він занадто крутий, ми не зможемо вийти і закріпитися. Вважали, що противник нас зіб’є, ми понесемо втрати. Але командир батальйону, якого я призначив напередодні, сам очолив виконання цього завдання.

Вони зайшли на терикон під прикриттям складних погодних умов – то був кінець осені, туман, легкий сніг. Протягом тижня мої бійці закріпилися на цьому териконі. Для противника було несподіванкою, коли через тиждень вони побачили над собою наших хлопців і отримали потужний вогонь.

Після цього успішно виконаного завдання особовий склад повірив у те, що він зможе виконувати завдання й перемагати.

Фото: пресслужба 72 обмр

Опанувати терикон було складно через кам’янисту породу. Втім, військові підкорили “вершину” та непогано там облаштувалися.

– Хлопці лопатами та кийками змогли обладнати там окопи, бліндажі, ходи сполучення, вогневі позиції. Навіть ЗУ-23 закопали, прикривши дерев’яними колодами. Із цієї “ЗУшки” вони ще КамАЗ підбили, який намагався під’їхати до ворожих позицій, – з утіхою пригадує Соколов.

Решту наколишніх териконів бригада теж взяла під контроль. І вже ніхто не відмовляв комбрига від буцімто ризикованої затії.

Ба більше: хлопці напередодні бойової вилазки впевнено обговорювали тонкощі майбутньої вдалої операції, жваво дискутували, а потім – реалізовували план.

– До них повернулася впевненість, це головне.

Позиція не була стратегічною. Основне те, що особовий склад усієї бригади повірив у свої сили.

Бойовий дух виховується: символами, прикладами, вчинками. Чи, скажімо, отакими от вдалими операціями,

– повторює колишній комбриг.

Фото з архіву Олени Мокренчук

Бригада Чорних Запорожців має перевагу – живих “ангелів”

Саме під командування Андрія Соколова 72 омбр отримала почесне найменування – “імені Чорних Запорожців”. Це сталося на військовому параді в День Незалежності 24 серпня 2017-го.

“Історичне” рішення військово-політичного керівництва держави не було новиною для бригади, оскільки таке найменування ініціював сам підрозділ.

– Ми вперше запропонували надавати військовим частинам почесні найменування. Власне найменування самі собі підібрали. Концепція була повністю пропрацьована. Треба віддати належне начальнику Генштабу та міністрові оборони, і Верховному Головнокомандувачу, які підтримали нашу ініціативу, – каже тепер Соколов.

Комбриг 72 омбр Андрій Соколов під час параду на День Незалежності у 2017 році отримує бойовий прапор найменованої військової частини. Фото з архіву Олени Мокренчук

Цікаво й те, що задовго до отримання білоцерківцями почесного найменування ворог уже називав 72-гу – “чорною бригадою”.

– То були драматичні події із взяттям під контроль південного кордону, маршрут від Амвросіївки через Савур-Могилу і далі до Зеленопілля, Довжанського й Червонопартизанська. Потім був вихід з оточення. Напевно, за стійкість та характер так називали їх. Хоча, вони там і справді були чорні. Вони не милися два тижні, коли бригаду оточили майже остаточно, а забезпечення було з повітря, – розповідає Соколов про підрозділ.

Бригаду в той час, на початку, війни очолював Андрій Грищенко.

Читайте також:
Генерал Андрій Грищенко: Щоночі о 01:15 у мене лунав дзвінок. Дзвонила мати загиблого солдата із фразою: “Вадим загинув о 01:15”

Генерал Соколов наголошує: почесне найменування для військової частини має велике значення і для морального духу, і для патріотичного виховання, і безпосередньо для виконання бойових завдань.

Фото з архіву Олени Мокренчук

– У кожної людини має бути якийсь символ, заради якого вона буде йти на самопожертву. От у десантників чи морських піхотинців є берети, які вони дуже цінують. А в радянські часи в піхоти нічого не було, бо це була малонавчена та погано підготовлена сіра загальна маса, кількість втрат якої не мали значення. “Баби ще понароджують” – відомий вислів Жукова. Піхота була знеособлена. Нікому не було цікаво, скільки їх загине в ході боїв.

Фото з архіву Олени Мокренчук

У нас – інакше. Створюємо контрактну армію, готуємо піхотні підрозділи на рівні елітних,

для нас важливо, щоб це був “штучний товар”.

Ми не “розкидаємося” цілими батальйонами, полками і бригадами. У нас цінність – людське життя.

Якщо кожна одиниця – еліта, то щось їх повинно об’єднувати. Якийсь символ мав би відрізняти військовослужбовців однієї військової частини від іншої, щоб це додавало їм гордості і за себе, і за свій підрозділ. І ми визначилися зі своїм символом – Чорні Запорожці”.

Читайте також:
Череп для Чорних запорожців. ГШ затвердив емблему 72-ї бригади

Патч з емблемою 72 омбр імені Чорних Запорожців. Фото: Новинарня

Соколов розповідає, що в Україні зараз мешкають нащадки тих самих Чорних Запорожців (кінного дивізіону 2-го Запорізького полку та 1-го полку армії Української Народної Республіки, що існували в 1918-1920 роках). Це члени історичного клубу з Корсуня-Шевченківського. У декого з них навіть є кровний зв’язок із “чорними запорожцями УНР”, переказує генерал.

— Нам пощастило більше, ніж іншим. Ми зі своїми “ангелами” можемо зустрічатися. На відміну від, скажімо, “королівських” чи “князівських” бригад. Вони до нас приїжджали кілька разів. І у відомій ході в Білій Церкві (після повернення бригади із тривалого перебування в зоні АТО в листопаді 2017 року – “Н”) вони теж брали участь.

Дехто, до речі, скептично заявляв, що ми, мовляв, на той марш “ряджених” запросили. Але це ніякі не “ряджені”, а якраз нащадки саме тих “чорних запорожців”.

Чорні Запорожці – реконструктори – в Білій Церкві під час зустрічі 72-ї бригади із зони АТО. Фото: пресслужба 72 омбр

Читайте також:
Як у Білій Церкві урочисто зустрічали бійців героїчної 72-ї бригади. ФОТОРЕПОРТАЖ

Генерал аналізує отримання почесних звань іншими військовими частинами ЗСУ і констатує: армія використовує таке брендування не повною мірою.

– Деякі військові частини отримали почесне найменування – і на цьому зупинилися. Не варто зупинятися, а треба використовувати, розвивати. Це потім принесе свої результати під час виконання бойових завдань.

Фото з архіву Олени Мокренчук

Хоча Андрій Соколов вже два роки як на іншій посаді – зв’язок із рідним підрозділом не втрачає, та і його там пам’ятають.

– Спілкуюся із солдатами, сержантами, офіцерами. А недавно вийшов документальний фільм “Шлях Чорних Запорожців”, то мене запросили на прем’єру в Попасну, де зараз стоїть бригада.

“Згадуються завжди перемоги”

– Який ваш найсвітліший спогад на війні?

Фото з архіву Олени Мокренчук

– Згадуються завжди перемоги. 72-й бригаді є що згадати. І під час мого керівництва теж. Згадуємо перший терикон, коли командир 1-го батальйону з позивним “Слов’ян” (Олександр Вдовиченко – “Н”) вивів підрозділ на вершину й закріпився. Згадується зайняття решти териконів, коли виконувала завдання розвідувальна рота із штурмовим підрозділом. Тоді ми взяли в полон противника – три особи.

Згадується героїчний вчинок командира 3-го батальйону Андрія “Мауглі” Жука. Читав, що йому нещодавно (у грудні 2019 року – “Н”) присвоїли звання Героя України. Ми подавали документи ще тоді…  У наш бік просувалася диверсійна група противника, і він особисто з іще двома бійцями вирішив перешкодити переходу ворога через передній край. У результаті бойового зіткнення він загинув. Вчинок офіцера: він ішов перший і прикрив двох військовослужбовців.

Згадується подвиг Андрія Кизила в Авдіївці та його підлеглих.

А іще хочу пригадати лейтенанта Василя Тарасюка, який один на один вийшов на дуель із танком, встиг його пошкодити, особисто зробити два постріли з СПГ, але й танк встиг по ньому вистрілити і він отримав бойову травму. Після реабілітації він перевівся в іншу військову частину, небойову.

Читайте також:
Герой Авдіївки Василь Тарасюк “Тайфун”: Моя “Золота Зірка” належить всьому підрозділу

Такі героїчні вчинки треба використовувати: для виховання, для пропаганди. Людина не побоялася, вийшла один на один із танком.

І скажу, що після цього випадку танки противника вже не почували себе так впевнено, як до того, бо їм дали відсіч.

На “Півдні” із Сунь Цзи, далеко від дружини

Із двох років на посаді заступника командувача ОК “Південь” Андрій Соколов рік провів, як він каже, “виконуючи завдання з охорони наших південних кордонів на кримських перешийках”.

Також один із важливих напрямків на нинішній посаді генерала – збереження арсеналів та складів, їх охорона, оборона.

Андрій Соколов на території ОК “Південь” в Одесі. Фото: пресслужба оперативного командування

– Організація служби військ, несення вартової служби, охорона важливих об’єктів. Працюємо по лінії військового співробітництва в тому числі з країнами-членами НАТО, – розповідає офіцер. Але водночас шкодує, що специфіка служби мінімізує його персональні тісніші контакти із представниками Альянсу.

Левову частку робочого часу генерала займають перевірки військових частин оперативного командування.

– Залишається час на книжки? Що взагалі читаєте? 

– Так, ось. Можете побачити, – каже Соколов і бере з робочого столу книгу Сергія Ухачевського “Такий шалений рік” (не про війну – авантюрний роман про події 2013 року в Україні).

Особисто з автором знайомий. Не один його текст прочитав. Перше, що прочитав – “Карпатський капкан” про післявоєнні події в Закарпатті. Потім читав книгу про Майдан, бо Ухачевський сам був учасником Євромайдану.

Хто з історичних постатей є орієнтиром для вас?

– Сунь Цзи. Йому вдалося у своєму невеликому творі (“Мистецтво війни” – “Н”) викласти лаконічно, але й всеохоплююче основні принципи ведення війни.

– Чи вважаєте ви, кадровий військовий, що конфлікт на Донбасі можна завершити політико-дипломатичним шляхом, чи все ж українська армія може відбити окуповані території?

– (Замислюється, підбираючи слова). Давайте це питання залишимо вищому військово-політичному керівництву, у них є більше інформації, є плани, домовленості, погляди.

Декларація
Згідно з майновою декларацією за 2019 рік, генерал Соколов має чималу квартиру в Білій Церкві (отримав від ЗСУ у 2016 році), земельну ділянку в Білоцерківському районі і 13-річний автомобіль “ЗАЗ-Деу”. Заощадження – 5 тис. доларів готівкою і 29560 грн у банку. Все.

Фото з архіву Олени Мокренчук

Із дружиною Аллою Соколов знайомий ще зі школи.

– Чекала мене з військового училища. Потім, коли я проходив військову службу в гарнізонах по всій країні, їздила зі мною. Коли з’явилися діти й не було такої можливості їздити, Алла чекала вдома. Зараз нам рідко вдається бачитися, але в нас залишаються чудові почуття, кохання не зникло і не згасло. Вдячний долі, що в мене є така дружина.

Вона цивільна, вирішили, що достатньо однієї військової людини в сім’ї. Але так склалося, що маємо ще одного військовослужбовця в родині, – посміхається генерал.

У Андрія Васильовича двоє дорослих дітей. Донька Анастасія – військовий журналіст. Молодший син Євгеній обрав цивільну спеціальність, працює в галузі комп’ютерних технологій.

– Як провели останню відпустку?

– Їздив до батьків в Олександрію.

– Які ваші хобі?

– Полювання, деякі види спорту, наприклад, настільний теніс.

Ідеальний відпочинок?

– Активний.


Матеріал створено в рамках проєкту “Новинарні” “Нові генерали українського війська”

Читайте в цій серії:
Командувач ОТУ “Північ” Ромигайло: Наказ знищити документи по Іловайську був неправомірний, тому не виконали

Генерал Сергій Кривонос: За всю війну не загинув жоден мій підлеглий. Муженко сказав: “Значить, не воював”

“Я бачу світло крізь бетон!” Велике інтерв’ю з генералом-реформатором Дмитром Марченком

Командувач ДШВ “Женя-Війна” Мойсюк: На початку АТО нас на Донбасі зустрічали квітами

Командувач ДШВ (2015-2019) Михайло Забродський:
Потрібно готуватися до маневреної війни

Начальник ліцею Богуна генерал Ігор Гордійчук:
Про війну з Росією замислився після приходу до влади Путіна

Бойовий генерал Олег Мікац: 
Буває, приходиш після управління боєм – і далі воюєш уві сні

Командувач ОК “Захід” Олександр Павлюк:
Під Зеленопіллям було пекло, та я пишаюся бійцями

Герой України, генерал-десантник Андрій Ковальчук: 
Ми будемо наступати однозначно – це справа честі за всіх загиблих десантників

Начальник ГУ МПЗ ЗСУ генерал Олег Грунтковський:
Стандартний набір військового психолога включає шоколадку, цигарки, гарячий чай

Начальник НЦ “Десна” генерал Віктор Ніколюк:
На війні важливо залишитись людиною

Командувач Морської піхоти генерал Юрій Содоль:
Ступінь подвигу підлеглого визначає його командир

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна