Ніч на опорнику “Маруся”, “опришки” Довбуша та перебіжчик Джесі

 

Аркадій Радківський, “Армія інформ”

Немов великий прожектор, над Донецьким степом підіймається місяць, освітлюючи все навколо. Періодично тишу пронизують кулеметні черги. Командир опорника Олександр з позивним “Довбуш” пильно вдивляється в нічну пітьму.

– Різка зміна обстановки завжди насторожує, – спускаючись вниз до окопу, зауважує Олександр, – у годині шостій вони закинули нам з АГСа – вечір розпочався, так би мовити, за планом.

Олександр. Фото: Армія інформ

Олександр із сім’ї військового. Його батько після розформування авіаційного полку, що базувався у Дніпрі, пішов на пенсію, а з початком російської агресії повернувся до лав Збройних Сил України.

– “Маруся” в нас – страждальна “жінка”. Бували дні, коли бій тривав по три-чотири години. Луплять зі “стрілкотні”, “дашок”, АГСів, 82-х мінометів, БМП. Професійно діють “шахтарі” – спочатку кидають нам міну, а слідом за нею роблять сім-вісім пострілів з АГСа. Здається: один вихід – один приліт, можна розслабитися, а ні. Сказати, що це підступно… Ні. Це грамотно, – ділиться досвідом Олександр.

– У 14-му році мені було сімнадцять. Призватися до війська не міг. Потім намагався записатися до “Дніпра-1” – там теж мені відмовили. Тож вирішив навчатися – вступив до Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, – пригадує Сашко.

Перше бойове хрещення Довбуш прийняв у Станиці Луганський. Зараз у його підрозділі багато молоді. Але кістяк підрозділу складають бійці, за спинами яких уже не один рік війни. Ярослав з позивним “Фокс” – один із них.

– У мене звичайна історія. У 2015 році був мобілізований, воював у Зайцевому, звільнився в 17-му році. Рік помаявся – дружина була категорично проти мого повернення до війська. Хотів продовжити службу в небойовій частині недалеко від дому. Приїхав, подивився… Зрозумів, що це не моє. За цей час порозумілися з дружиною. І от я знову на війні, – розповідає свою історію Ярослав.

Ярослав і Джесі. Фото: Армія інформ

А нещодавно у них в підрозділі з’явився перебіжчик – породиста сибірська хаскі Джесі.

– Спочатку ми подумали, що до нас непрохані гості намагаються завітати, – розповідає Ярослав, – але щось дуже швидко біжать. Придивилися – собака. Вже на позиції підманили, а в неї ребра світяться. Голодна, перелякана – в перші дні ставимо їй їсти, а вона на смітнику все порпається. Напевно, не вірила, що люди можуть бути добрими.

На ранок навіть бійці зауважили, що ця ніч “Марусі” була найтихішою за довгий час. Та вже наступної доби ворог знову продемонстрував своє недолуге обличчя.

Але наша “Маруся” з характером – одразу показує, хто вдома господар.

Читайте також:
“Коли наступаєш, є злість і радість”: ротний 24 омбр Ожаревський отримав орден за Шуми у 21 рік

 

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна