Фото: ОП
Зоя Казанжи
журналіст, блогер, медіа-тренер, радниця з комунікацій у ECOMM Communication Consulting, громадський діяч, радник і заступник голови Одеської ОДА у 2014-2015 рр.
(FB)
Певне, ми ще пару тижнів будемо обговорювати спілкування Володимира Зеленського з журналістами.
Скажу зразу, я не бачила новин і не читала ФБ. Зате майже 7 годин слухала ефір. 5 годин їхала до Києва і, дякую “UA: Українське радіо”, всю дорогу, на трасі, вас було чудово чути. Потім ще дві години їздила у справах. О 21:30 я припинила слухати.
Тому, поки не начиталась чужих вражень, спробую описати свої.
- Це спілкування з журналістами дуже добре, просто ідеально зайде електорату президента. Можна скільки завгодно розповідати про “три години пресконференції”, про доцільність такого марафону і так далі – але то все, насамперед, для людей, які голосували на президентських і парламентських виборах за Зеленського і “Слугу народу”. І тут стовідсоткове, як на мене, попадання.
- Зеленський удавав/намагався/був щирим. Тому постійно апелював до публіки, підкреслюючи свою щирість і чесність: ну я ж чесний з вами; я чесно вам про це кажу; я кажу так, як було насправді і в такому ж ключі далі. Весь час повертався до теми “звичайних людей”: “люди так хочуть”; “я це роблю для людей“; “я хочу, щоб люди були задоволені”.
- Зеленський набагато краще став розмовляти українською мовою. Погодьтеся, весь день формулювати мовою, якою ти не розмовляєш в повсякденному життя, тяжко. Тому якісь мовні косяки немає сенсу обговорювати, навіть якщо вони були (а вони були і пару раз спотворювали зміст сказаного, але то таке – ми ж всі зрозуміли, про що він).
- Червоною ниткою, наскрізно, використовувалась тема звільнених із російського полону в’язнів. Тут зчитувались кілька важливих месиджів: зміг те, що не вдавалось зробити Порошенку; розблокування переговорного процесу, яке відбулось завдяки саме йому, Зеленському; нагадування всім про те, що це серйозний успіх нової команди.
- Персоні Порошенка було приділено досить багато уваги. Точно так багато уваги Порошенко свого часу приділяв Зеленському. Кому що болить, той про те і говорить – відчувалось це саме так.
- Не всі журналісти, певне, слухали онлайн-трансляцію. Тому, коли потрапляли до президента, дехто всоте питав про формулу Штайнмаєра і про стосунки з Трампом. Якщо чесно, це задовбувало і дратувало. До речі, президент потім почав відповідати на однотипні питання так, як вважав за необхідне – переходив на іншу тему q імпровізував.
- Деякі журналісти ставили питання, як Бог на душу положить. Якщо чесно, мені хотілося запитати: так, а про що ви? Це були якісь ремарки, заплутані речення, висновки, припущення – і все це зміксоване в одне ціле. Як питали, так і відповідав – як зря.
- Зеленський часто не відповідав на питання – зокрема на чіткі і зрозумілі. Досить часто перебивав, починав відповідати, не дослухавши. Маніпулював, відверто експлуатуючи больові теми – заручників, війни, сиріт, загиблих. Це звучало приблизно так: а люди гинуть, а я не повинен нічого робити, як ви кажете?! Хоча, звісно, ніхто такого і близько не казав. Президенту тяжко фокусуватися на темі. За психотипом він аж ніяк не зразок стриманості і спокою. Тому перескакування, пересмикування, переключення на іншу, більш звичну тему відбувалося досить часто.
- Зеленський не завжди розумів суті й смислу питань. Просто не розумів. Наприклад, іспанська журналістка запитала про сурогатне материнство – почав відповідати про кількість інтернатів в Україні, мимохідь кинувши ремарку, що і “над вашим питанням ми працюємо, створили робочу групу”.
- Зеленський хоч і вчиться швидко, як нас запевняють оточення і команда, але деякі журналісти були на порядок вищі по рівню розуміння ситуації в державі і процесів, які відбуваються, аніж президент. Неофіт-президент- це досить забавляє. Якщо він – не президент твоєї держави.
- Купа обмовок, особливо в частині судової та правоохоронної теми, свідчать про одне: президент добре засвоїв (можливо, після оприлюднення телефонної розмови з Трампом), що не можна втручатися в роботу незалежних органів, але насправді, в реаліях, все відбувається по-іншому. Тому ми чули таке: ми збираємо силовиків, я не втручаюсь в їхню діяльність, але питаю про результат.
- Зеленський досить часто захищався від незручних питань замість того, щоби сконцентруватися на їхній важливості і відповідати по суті. Замість пояснень звучало: це ви перебільшуєте; це вам так здається; ну, як мені кажуть, то я знаю, що це не так. І фірмове: а от як би ви зробили на моєму місці? До речі. Цей прийом Зеленський використовує досить часто в публічному спілкуванні. Заговорюючи важливу тему своєрідним переведенням стрілок.
- Вкотре згадується власна сім’я і діти. Під час важливих обговорень відповідей Зеленський пірнає в комфортну для себе тему і починає розповідати про те, що “головне призначення всіх нормальних людей – це діти, покоління, ми для того живемо”. Так було під час відповіді на питання Данила Мокрика, яке замість нього озвучив інший журналіст (Мокрика не було акредитовано). Питання полягало в тому, чи президент вже для себе вирішив, хто він більше: президент чи батько? Приводився приклад, коли в день підписання Кучмою документу в Мінську, Зеленський відмовився відповідати на питання ЗМІ, бо було 19:30 годин і він поспішав “до дітей”. Цього разу Зеленський відповів, що він президент, але потім осідлав свою улюблену конячку.
- Про недолугі жарти тут не будемо, ок? Думаю, про Бабин Яр вже всі написали. Звернула ще увагу, що Зеленський ретельно і з любов’ю плекає свій емоційний біль. Принаймні нагадував, що журналістам не подобалось, коли він назвав журналіста “хлопчиком”. Періодично згадував якісь обвинувачення і повертався до них, пояснюючи, що все не так, як на нього подумали. Якісь підлітково-пубертатні образи.
- Вкотре переконалась, що ми всі живемо тепер у великому телевізійному шоу, де важливий формат і видовищність. Технологи і сценаристи президента добре розуміються на цьому форматі, тому драматургія буде витримуватися, градус, певне, підвищуватиметься. Яким буде кінець цього кіно – невідомо нікому.
Про що думаю ще.
Перше. Впевнена, що сьогоднішнє спілкування стане наочним матеріалом не лише для журналістів і суспільства. І навіть не лише для політичних психологів. Зовнішньополітичні відомства й інші дотичні структури отримали досить повне уявлення про персону президента України і про те, що у нього в голові.
Друге.
Поряд з нашою найбільшою проблемою – війною, у нас є ще одна проблема – президент.
Певно, він хороша людина. І я навіть вірю, що після піку професійної кар’єри, захотілось стрибнути вище. Але ми всі тут при чому?
Третє. Куди від усього цього тікати?
Читайте також:
“А я хочу, щоб переміг Зеленський. Щоб вони відчули своє “покращення”, – Казанжи
Унікальних переглядів: 42