Данило Борисенко
військовослужбовець бригади швидкого реагування Національної гвардії України, у 2014-2015 роках – мобілізований, зенітник 1 отбр
(FB)
Рівно 5 років тому, 19 березня 2014 року, для мене почалась нова сторінка життя — перша хвиля мобілізації. Можна без перебільшення сказати, що у мене це стало бетонною стіною в житті між “до війни” і після її початку.
Хто би сказав мені 18 березня 2014-го, що я пройду ротацію на “нулі”, безліч днів у окопах та бліндажах, не буду бачити рідних місяцями. Що командуватиму відділенням, потім взводом, а тепер батареєю. А я в 2014-му навіть свій АКС розібрати не вмів…
Мені дуже не сподобалась армія зразка березня 2014 року. До блювоти не сподобалась.
Вона і зараз не викликає у мене почуття піднесення, але я бачу, ЯК вона змінилася.
Я планую ще послужити, якщо мою психіку остаточно не доб’ють тонни паперової і безглуздої роботи в ППД, хочу зустріти перемогу у формі і в окопі.
Але ще я дуже хочу, щоби в недалекому майбутньому настала така сама за важливостю дата, яка ще одною бетонною стіною відокремить частину мого життя “служба в армії” в минулому.
І я, і всі ми повернемося до нормального мирного життя.
Читайте також:
“Ну шо, гражданський? Війна прийшла у твій дім зненацька з-під Калинівки, коли ти вже пересидів шість хвиль…”
“Удар… свист… розрив. Цю зв’язку ти запам’ятав назавжди”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
