“На тебе чекають вдома”: історії трьох із 353 бойовиків, які повірили СБУ і були амністовані

НТЧВ

 

автор: Людмила Кліщук
з Донецької області
фото автора

У 2018 році програмою Служби безпеки України “На тебе чекають вдома”, яка повертає бойовиків ОРДЛО до мирного життя та надає їм амністію, скористалися 148 осіб. Про це повідомили в СБУ на запит “Новинарні“.

Програма почала дію у серпні 2015 року – відтоді нею скористалися загалом 353 особи. Кількість, що наближається до батальйону.

Новинарня” спілкувалася з деякими екс-бойовиками, які скористалися пропозицією української спецслужби та отримали законодавче прощення за перебування у лавах незаконних збройних формувань без “обтяжуючих” наслідків.

Про їхні мотиви, розчарування в сепаратизмі та довге повернення додому – у трьох розділах-портретах мешканців Донеччини.

В “ополчення” – на три дні: “Історія ні про що”

Святослав із Дружківки, 31 рік. Спілкується неохоче. З іронічною усмішкою згадує, що його перебування у лавах незаконних збройних формувань тривало всього три дні.

“Вліз, три дні побув там – і все, на цьому всі мої пригоди закінчилися”, – каже чоловік в інтерв’ю.

У 2014 році чоловік працював у Дружківці на підприємстві металовиробів. Серед “ополчення” його друзів чи знайомих не було. Каже, що рішення приймав сам.

“Одного ранку просто їхав на роботу –  а там уже стояв блокпост. Було цікаво, що там відбувається. На фоні подій у Києві – коли горів центр столиці та вбивали людей, ми думали, що не допустимо такого ж на Донбасі. Постояли – і все. Форму мені не видавали, стояли в цивільному, говорили, що відбувається в країні, увечері розходилися додому спати”.

За словами Святослава, йому не сподобався контингент, який збирався на блокпосту – тому більше туди й не ходив: було чимало людей з алкоголем, маргіналів, мисливці приходили зі зброєю.

“Подивився і зрозумів, що та історія – ні про що”.  

Після трьох днів в “ополченні” чоловік поїхав на заробітки у Білорусь. Втім, тамтешня платня не дуже відрізнялася від того, що заробляв у рідному місті. Тож повернувся на Донеччину, підконтрольну Україні.

Ходив на роботу, але ті три дні 2014-го не йшли з голови та були для нього “наче тягар”. Хоча, каже Святослав, не знав, що і за триденне перебування на блокпосту НЗФ “ДНР” йому світить кримінальна відповідальність.

Потім заблокувалася банківська картка, прийшов у банк – йому й пояснили причину. Щодо нього відкрито кримінальне провадження, в його рамках арешт рахунків.

А одного дня на підприємство, де працює Святослав, приходив хтось зі співробітників СБУ – із робочими питаннями.  

“Поцікавився у цієї людини, що робити, розповів про ситуацію. Так я дізнався про програму [“На тебе чекають вдома”]. Я погодився. От і все”, – ділиться дружківець.

І в розмові із правоохоронцями, і в засіданні суду чоловік визнає, м’яко кажучи, що робив тоді “недобре”, кається, каже, що тут, зараз, на цій території, під українськими прапорами жити комфортніше, спокійніше та безпечніше. Втім, у розмові зі мною він не називає цю територію “Україною”, а лише “тут” чи “вдома”. Не схвалює і євроінтеграційний курс держави, хоча, каже, його батьки – “за Європу”. Про це, каже, теж не раз були родинні суперечки, тому зараз, від гріха подалі, просто не чіпають тем громадянської позиції членів родини.

Зараз Святослав працює “на себе”.

– Не голодний, прибуток є, – каже він лаконічно про джерело доходу.

– Одружений?

– Майже, – відповідає з усмішкою.

За словами Святослава, зараз телевізор він не дивиться, інформацію черпає з соцмереж та сайтів, “читає все підряд”. Але на новини часу не має, бо вдень працює, увечері – здебільшого дивиться розважальні передачі.

Чоловік критикує нинішню владу України, але каже, що на вибори не піде: “немає сенсу”.

– Що варто змінити в країні, аби таке більше не повторилося? – питаю.

– Країну. І людей – кожного персонально. Бракує порядності – її тут мало.  

“Стати на військовий облік в “ДНР”?
Там вхід рубль, вихід – два”

Андрій із Торецька, 39 років. Десять днів на блокпосту у 2014-му вартували йому чотирьох років поневірянь: і в Росії, і на тимчасово непідконтрольній території ОРДО.

Андрій згадує: тієї весни в Торецьку, який ще називався Держинськ, місцеві облаштували при в’їзді в місто блокпост, там збиралися чоловіки.

“Основне завдання блокпоста – пити горілку”, – саркастично каже екс-“ДНРівець”.

В авторитеті на тому блокпосту були мисливці, оскільки мали зареєстровану зброю. Була така і в Андрія. Постояв нібито лише десять днів.

“Бо надивилися по телебаченню всього”, – розповідає про мотиви.

Каже, що нанесли шин, стояли, перевіряли.

“А кого перевіряти, якщо там їздили тільки місцеві, а дорога, власне, була непроїзною… Хотіли, щоб не було беззаконня та безпорядку – бо надивилися по телебаченню”, – повторює чоловік.

Коли українські військові звільнили Слов’янськ, блокпост під Торецьком прибрали, а на те місце приїхали інші люди: у військовій формі без розпізнавальних знаків та зі зброєю. Хто то був, Андрій начебто не знав.

Читайте також:
Герой України десантник Андрій Ткачук: Велике значення мало те, що я сам з Донеччини

У листопаді 2014-го поїхав у Росію на заробітки – роботи на шахті не було. А наступного місяця у грудні йому зателефонував батько та розповів, що приїздили правоохоронці, забрали рушницю.

“Назад побоявся повертатися. Десь під Новий рік разом із родиною виїхав у Білорусію, прожили там півроку, працювали із дружиною на меблевій фабриці. Грошей не вистачало – від слова “взагалі”. Потім знайомі покликали в Смоленськ – побули ще там півроку. Спочатку було нормально, але далі знову відчувся дискомфорт. В Україну побоявся їхати – зупинився в [окупованій “ДНР”] Ясинуватій, влаштувався працювати на машинобудівному заводі. Спочатку ніби вчасно платили, а потім почалися затримки із виплатами, за півроку зарплати не було, а це [сумарно] приблизно 40 тисяч рублів”, – пригадує Андрій побутово-фінансові труднощі.

Під час інтерв’ю з Андрієм

В Ясинуватій, пригадує, отримував гуманітарку. Для цього треба було отримати  довідку від квартального комітету, і можна було йти за допомогою. Згодом умови змінилися: потрібно було роздобути адресну довідку, принести військовий квиток тощо.

“А якщо там (на непідконтрольній території ОРДО – “Н”) стати на військовий облік – то вхід рубль, вихід – два. І невідомо, чим це все закінчилося б. Тоді я відмовився від такої гуманітарки. У мене – український військовий квиток, не хотів, аби там з’явився штамп “республіки”, – каже чоловік.

Працював деякий час на заводі, згодом почув про програму СБУ. До Андрія зателефонувала дружина – каже, мовляв, є можливість повернутися.

Сусід його раніше теж повернувся “на програму”, і “Новинарня” вже подавала розлоге інтерв’ю із чоловіком, який після поневірянь повернувся додому до дружини і займається розведенням нутрій.

Андрій погодився. Каже: СБУшники виконали все, що обіцяли. Під час переїзду з Ясинуватої його зустрічали на КПВВ “Майорськ”.

“Все один в один виконано. Тепер я вільна людина, а чотири роки життя якось так пролетіли, без сенсу”, – розповідає колишній “ДНРівець” про звільнення від кримінальної відповідальності.  

Зараз Андрій відновлює своє господарство, виховує двох синів.

Згадую хазяйновитого сусіда з нутріями та запитую й Андрія, яке хазяйство в нього, очікуючи на якусь родзинку.

“Столярку свою відновлюю. Роблю штапики до меблевого гарнітуру, кухонні шафи, столи, різьблю по дереву”, – дещо хвалькувато каже амністований.

Дістає телефон та береться показувати фото власних виробів. Серед них – і нарди, і розкішні дерев’яні сходи:

Новин Андрій зараз не дивиться. Каже, що цікавився суспільно-політичною ситуацією в країні нібито до часу, доки розстріляли студентів у Києві. “То була межа”. Зараз якщо дивиться, то лише пізнавальні телепередачі.

Від перебування вдома задоволений.

“Скільки ж можна було там (у “ДНР”) сидіти?! До пенсії, чи що? Плюнув все і переїхав. Не обманули. Все добре”, – повторює Андрій.

“Після мого повернення кум із пляшкою приїхав, сказав, що раніше треба було повертатися. Довго говорили про це все. Розумієте, по той бік – інша точка зору, там казали, що якщо піддамся впливу СБУ – то мене посадять. А все не так”, – резюмує чоловік.

За словами Андрія, людей в окупації “все дістало”, вони слабо розуміються на тому, що відбувається в країні і ОРДЛО, особливо – мешканці невеликих містечок, селищ і сіл.

Серед позитивів “ДНР” – дешевша комуналка та цигарки, визнає чоловік. Але роботи немає, комендантська година, заробітні плати – мізерні, решта цін – московські…

Поки готувався матеріал, “Новинарні” стало відомо, що Андрій влаштувався працювати на шахту. Задоволений. 

“Я став овочем”

Валерій – із Горлівки, йому 40 років. Колишній пожежник. Попри міцну статуру, в чоловіка невпевнений погляд, під час розмови періодично сіпається око. І не дивно – з огляду на те, чим він займався, перебуваючи в лавах “ДНР”.

Жив у Горлівці, “була, типу, сім’я”. У 2014-му все почалося із “перевороту” й того, що не стало роботи.

Потім він “зустрів людину”. “Людина” розповіла, що можна підзаробити на блокпосту “ДНР”.  

“Час від часу я з’являвся на блокпосту, перевіряв автомобілі. За це я отримував гроші – 150 грн. за день. Коли [ЗСУ] відбили Дзержинськ (тепер Торецьк – “Н”), всі порозходилися з того блокпосту, а я продовжив жити у Горлівці”, – розповідає Валерій.

Роботи не було. Тримав господарство, але того замало. Каже, що запропонували піти воювати – але зброю до рук він брати буцімто відмовився. Пішов водієм в армійську медсанчастину. В обов’язки входило доставляти на позиції медикаменти, звідти – забирати поранених та мертвих.

“Платили 15 тисяч російських рублів, то були копійки. Контракт підписав на один рік, відслужив. Те, на що я надивився – нікому не побажаю бачити – просто м’ясо, шматки людської плоті. На мене страшно було глянути, від мене толку не було просто, я не міг навіть вже водити авто. Почалася депресія – вирішив піти зі служби. Відпустили”.

Валерій, за його словами, і далі жив у Горлівці в безгрошів’ї та сімейних негараздах. Шукав способи покинути місто, але все не міг знайти нагоди та шляху.

Мама Валерія мешкає в сусідньому Торецьку – до неї він і переїхав, залишивши цивільну співмешканку на окупованій території.

Уже в Торецьку, на підконтрольній Україні території, Валерій дізнався про програму СБУ “На тебе чекають вдома”.

Дороги Донеччини. Фото: Новинарня

“Подзвонив за тим телефоном, який знайшов – вислухали, повірили, допомогли. Раджу всім, хто по той бік залишився – повертайтеся, тут нічого страшного немає. Вас зустрінуть вдома”, – каже колишній “ДНРівець”.

Із пошуком роботи на Донеччині, каже, все ще важко, тож планує їхати в Київ, працювати в охороні.

“Не боюся роботи. Хочу лиш, аби закінчилася війна: я такого там надивився, що не побажаєш нікому”.

– Гроші, які отримували за виконану роботу, вартували того? – запитую.

У відповідь Валерій мовчки схиляє голову, заперечно киваючи.

“Було важко. Тоді, коли я став овочем – я був не потрібний нікому, настільки, що мене покинула дружина. Мамі потрібен, так. Це, мабуть, єдина людина, якій я ще був потрібен”, – журиться донбасівець.


Як працює програма Служби безпеки України
для амністії бойовиків

Програма СБУ “На тебе чекають вдома” поширюється на осіб, які добровільно відмовилися від участі в діяльності терористичних груп та незаконних збройних формувань, не брали участі у вбивствах, тортурах, зґвалтуваннях, нападах на підприємства, установи, організації та інших тяжких злочинах.

Інкримінована стаття Кримінального кодексу, від санкції якої може “звільнитися” екс-бойовик: частина 2 статті 260. Йдеться про створення непередбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності.

Таким особам світить від трьох до восьми років позбавлення волі, однак добровільна відмова від участі в терористичній організації дарує прощення.

 

Процедурно дія програми виглядає так: до суду надходять матеріали кримінального провадження та клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності особи. Суд заслуховує правоохоронний орган та особу, на яку відкрито провадження, приймає рішення.

У таких судових ухвалах ідеться:

“З урахуванням згоди особи на закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави, зважаючи на те, що такий-то перебував у складі зазначених у частині другій статті 260 ККУ формувань та добровільно вийшов з такого формування і повідомив про існування органи державної влади, суд вважає, що є достатні підстави для його звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження…
Суд ухвалив звільнити особу від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною другою статті 260 ККУ на підставі частини шостої статті 260 ККУ…”.

У 6-й частині цієї статті Кримінального кодексу йдеться про те, що звільняються ті, хто “добровільно вийшов із такого (терористичного) формування і повідомив про його існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядування”.

“Ознайомившись з програмою СБУ «На тебе чекають вдома», особа звернулася з відповідною заявою, добровільно повідомивши про свою участь у складі не передбаченого законами України збройного формування, так званої «ДНР»”, – читаємо у судових матеріалах щодо одного з наших “героїв”.

Читайте також:
Підліток-бойовик “ДНР” одумався і скористався програмою “На тебе чекають вдома”. ВІДЕО

 

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна