Життя кожного матроса для нас найважливіше, а на камеру — хай говорять, — Макарова

Діана Макарова
волонтерка

(FB)

“Не треба репостити відео з допитами наших моряків”, — кажуть нам.
“Не вірте тому, що вони кажуть. Це частина інформаційної війни”, — нас запевняють.
“Потрапивши до полону, кажи все, що знаєш. Нічого корчити з себе Олега Кошового. Ти нам потрібен живим”, — дають методички українські офіцери.

І все це правильно, так і треба.

А я згадую Тараса Гапяка.

Півтора роки тому він потрапив у полон. Два місяці з нього вибивали зізнання на камеру. І коли вже Тарас згодився сказати щось на російську камеру, після усіх допитів… як підірвалось фейсбучне товариство!

Як отут, у “Фейсбуці”, кричали: “Зрадник, ату його!”

Офіційні військові структури не були винятком. Тараса назвали зрадником офіційно, на сторінці прес-центру штабу тоді ще АТО і заявили, що знімають з нього звання й нагороди. У списках на обмін він стояв останнім.

Чого нам коштувало довести, що Тарас не зрадник!

Як ми переломили Зой Космодем’янських та полум’яних піонерів “Фейсбуку”, що достеменно знали, як треба поводити себе в полоні, як витримувати катування, як суворо мовчати на камеру і групуватися під час побиття берцями під дих…

Ми довели. І ми це зробили завдяки вам. Я й досі згадую кількість репостів на мій текст про Тараса.

Я й досі схиляю голову перед цією битвою. До речі, Ірина Геращенко там теж зіграла не останню роль.

Зараз перелом. Зараз нема оцього жорсткого розчарування: “А-а-а-а-а-а, ми думали, що вони герої, а вони зрадники…”

Тепер люди чомусь більш-менш розуміють, що це не вони у полоні. Що, перш ніж галасувати — помріть, але не здайте воєнну тайну! — треба побути на місці тих, кого опрацьовує ФСБ.

А краще не треба вам того.

Зараз люди пересилають одне одному втішливі слова, мовляв, та то нічого, нехай кажуть, що від них вимагають, аби були живими.

“Бо життя одного бійця (матроса) для нас найважливіше”, — кажуть люди.

І це не може не тішити. Особливо мене. Бо за життя одного бійця я боролась років з півтора-два тому. Бо цей боєць показав, що можна протриматись довго, досить довго. А потім, якщо і дати згоду на таке “інтерв’ю”, то все ж дурити своїх “інтерв’юєрів” і показувати, що ти брешеш. Брешеш як дихаєш, доки ти дихаєш.

І я дякую тобі, Тарасе. Ти пройшов цей шлях. Ти не один, хто пройшов його. Ти був одним з тих, хто його мостив.

На жаль, своїм здоров’ям, своїми спаленими вщент нервами. І серцем твоєї матусі, яка вірила у тебе.

Передайте йому мою вдячність. Вдячність за мужність.

Читайте також:
“Пишаюся кожним із вас. Сам пройшов таке у 2014 році”, – лист командувача ВМСУ полоненим

Полонений Гап’як, якого штаб АТО вважав дезертиром, дав СБУ цінні свідчення про бойовиків

“Вийти на Майдан, бо порятунок сержанта Марківа – тепер вже наша справа”, – волонтерка Макарова