автор: Людмила Кліщук
Вінниччина – Київ
фото автора
26 вересня 2017 року пів-України не спало: о 21:45 на складах боєприпасів під Калинівкою, неподалік від Вінниці, стався потужний вибух, який спричинив катаклізм на 48-му армійському арсеналі.
Снаряди від “ураганів” та “градів” розліталися на багато кілометрів. Руйнувань зазнали місто та десяток навколишніх сіл. Водночас швидка евакуація на Вінниччині стала зразком дій керівництва та населення в подібній надзвичайній ситуації.
“Імовірно, це диверсія, розслідуємо, хоча все складно” – так кажуть правоохоронці.
У контррозвідці СБУ переконані: більше такого не повториться. На самому ж арсеналі відбудовують зруйноване та хваляться підвищенням рівня безпеки.
Вінниччина. Обійстя в селі Павлівка Калинівського району. Будинок із білої цегли, квітник із чорнобривцями й трояндами. Побачивши незнайому гостю, заводиться гавкати чорний пес. Із дому виходить жінка у квітчастому халаті. Ніна Ковальчук свариться до Дружка й запрошує мене до хати.
Рік тому в колишню оселю Ковальчуків у Павлівці влучив снаряд до РСЗВ “Ураган” із 48-го арсеналу – дім згорів ущент. У тому будинку Ніна і Григорій прожили майже півстоліття. Після одруження молода сім’я самотужки зводила дім, розпочинаючи із підмурка.
Тепер подружжя Ковальчуків живе в Павлівці в іншому будинку, який їм придбала держава в еквіваленті приблизно 30 тисяч доларів.
Новий дім подружжя Ковальчуків
Майже рік – на новому місці під іншим дахом, хоч на тій самій вулиці Миру (колишня Леніна) в тому ж населеному пункті.
Того вечора, 26 вересня 2017-го, Григорій і Ніна попоралися по господарству. Жінка помила посуд. Чоловік, як заведено, перед сном увімкнув телевізор, щоб подивитися новини.
“Вікна кімнати виходять до арсеналу, я глянув – а там зарево. Подумав було, що то петарди запускають, як на Новий рік, чи навчання якісь військові – вони часто там відбувалися”, – згадує Григорій Ковальчук.
Ніна і Григорій Ковальчуки біля згорілої хати, вересень 2017 року
“Але я теж подивилася у вікно й одразу сказала, що то військові склади вибухають”, – каже жінка.
Свою впевненість вона аргументує тим, що незадовго до пожежі мешканцям села роздавали листівки про правила поведінки під час надзвичайної ситуації.
Побачивши пожежу на арсеналі, Ковальчуки дзвонили до рідних, питали, що робити – ті сказали тікати геть. Григорій упирався, хотів лишитися стерегти садибу – але приїхав син автівкою, переконав, і посеред ночі подружжя спішно евакуювалося, не прихопивши з собою нічого. Вважали, що покидають дім на кілька годин.
У Козятині в гуртожитку залізничного училища провели дві ночі, далі – жили по сусідах.
Згорілий дім Ковальчуків, вересень 2017
Коли повернулися, пригадує пані Ніна, то на місці будинку, в якому прожили майже півстоліття, побачили обвуглені стіни, які ще трохи диміли, та нерухомого, але живого пса Дружка поруч.
Згоріло все – заощадження на чорний день, родинні фото, одяг, недавно придбані нові меблі, кухонне начиння, килими на стінах та підлозі – все.
“Я як глянула на те згарище – мною аж затрясло. Була істерика: плакала і кричала. Зайшла в те, що залишилося від мого дому, а воно все чорне, крізь стелю небо видно”, – згадує жінка.
“47 років усе стягували – і все пішло у вогонь”, – додає пан Григорій, неспішно підводиться і йде надвір – вивести кіз на пасовисько.
Кози, кури та пес – господарство, яке перебралося на нове обійстя із господарями.
Поки я розпитую пані Ніну про квітник, кіз та урожай із нового городу, жінка кілька разів повторює: “Ідемо до хати” – ніби наголошуючи на цінності даху над головою.
“Тут ще треба людських рук та багато часу, а ще більше – здоров’я, аби все довести до ладу. Але добре, що таке є”, – каже господиня, сідаючи за стіл, на якому – гори ліків і тонометр. Пані Ніна перераховує “букет” хвороб, які допікають їм із чоловіком та загострилися протягом року.
Згарище в старій хаті
“Не можу звикнути до думки, що в мене нема моєї хати. Іноді щось шукаю-шукаю тут, а потім згадую, що то було там, удома. Так шкода того обійстя”, – каже жінка й починає плакати.
“Та не плач, вже все пройшло”, – втішає чоловік.
Під час пожежі на Калинівському арсеналі рік тому місцева влада, волонтери та просто небайдужі вінничани з автомобілями справилися з евакуацією “на ура”. Хоча б тому, що не було загиблих, усіх встигли вивезти із зони суцільного ураження вчасно. Удосвіта 27 вересня, коли почали вибухати майданчики з найбільш “серйозними” боєприпасами, за десяток кілометрів від арсеналу людей не лишалося.
Читайте також:
Гройсман під Калинівкою: Це дуже серйозна надзвичайна ситуація,
але все буде добре
“Станом на другу годину ночі були евакуйовані, за нашими підрахунками, 24 тисячі людей із райцентру та прилеглих сіл. Потім почалися поодинокі дзвінки та повідомлення про те, що за окремими адресами ще залишилися люди – легковими авто вивозили і їх”, – розповідає “Новинарні” перший заступник голови Вінницької ОДА Андрій Гижко.
“Ще по дорозі до Калинівки тієї ночі я в телефонному режимі із міським головою Вінниці домовився про подачу муніципальних автобусів – завдяки цьому було оперативно евакуйовано центральну районну лікарню. Там були, пригадую, п’ять породіль, які народили в найближчі години і дні. Вже 27 вересня троє з них народили малюків”, – згадує пан Гижко.
Унаслідок хаотичного розльоту снарядів тоді постраждали райцентр Калинівка та десять сіл Калинівського і Вінницького районів – Павлівка, Сальник, Дорожнє, Мізяків, Медвідка, Стрижавка, Лаврівка та ін.
Цивільне авто, розбите снарядом із 48-го арсеналу. Вересень 2017. Фото: ДСНС
Було зруйновано 13 будинків, пошкоджено 1437 житлових будинків, три заклади охорони здоров’я, вісім закладів освіти, вісім адмінбудинків. Пошкоджено 8978 вікон, 1431 покрівля, 508 дверей.
Щоб ліквідувати наслідки вибухів, уряд одразу виділив 100 млн. грн. із резервного фонду. Втім, через забюрократизованість процесу використання бюджетних коштів, освоїти вдалося лише 35 млн. грн. Решту – 65 млн. – повернули в державний бюджет після закінчення бюджетного 2017 року.
“Процедура складна, її потрібно спрощувати. У нас це відбувалося так. Спочатку комісія обстежувала приватне помешкання, складала дефектний акт. На його основі робили проектно-кошторисну документацію. Потім все це везеться аж у три міністерства. Міністерство економіки перевіряє, чи не завищені цінові пропозиції, Мінрегіонбуд стежить за будівельною частиною, а Мінфін приймає ці документи як остання інстанція. Лише після трьох позитивних висновків нам дозволялося використовувати гроші з казначейства”, – констатує Андрій Гижко.
Але впоралися.
“Шифер для відновлення інфраструктури та приватного житла приходив ще гарячий із печей заводів Запоріжжя та Івано-Франківська. За три тижні ми вирішили питання щодо шиферу, потім – вікон”, – розповідає перший заступник голови обласної держадміністрації.
Приліт ракетного снаряда із Калинівського арсеналу. Вересень 2017. Фото: ДСНС
Уже наприкінці 2017 року завершили ремонтно-відновлювальні роботи у восьми населених пунктах. Замість повністю зруйнованих осель відбудували два будинки у Вінницькому районі, придбали сім будинків та одну квартиру, дві сім’ї отримали компенсацію будівельними матеріалами в Калинівському районі.
2018 року відновлювальні роботи продовжувалися лише в Павлівці – село найбільше потерпіло від розльоту боєприпасів, ремонту там потребували 36 будинків. На завершення цих робіт у липні з обласного бюджету виділили ще 5 млн. грн.
“Цей рік нас навчив, що треба мати відповідні запаси… Ми зробили висновки і заклали на склади матеріального резерву (на випадки стихійного лиха, надзвичайної ситуації, військових дій) 10 тис. листків шиферу, 3 тис. кв. метрів скла, плівку, паливно-мастильні матеріали. Є запаси медикаментів. Плануємо, аби на цьому підприємстві була й обслуговуюча техніка – у бюджеті 2019 року вже передбачені кошти на реалізацію цього задуму”, – зазначає Андрій Гижко.
На самому арсеналі, про руйнування якого рік тому говорила вся країна, за 12 місяців зробили чимало. Так чи інакше, а події 26 вересня 2017 року (а перед тим – і подібна НП в Балаклії на Харківщині) привернули увагу державного керівництва до стану військових арсеналів, їх почали щедріше фінансувати та модернізувати.
Командир в\ч А1119 Микола Батюк
Перед роковинами пожежі “Новинарня” відвідала Калинівський арсенал та поспілкувалася про його стан із командиром військової частини А1119 підполковником Миколою Батюком.
Командир 48-го арсеналу зустрівся зі мною по обіді після чергового допиту в СБУ – у рамках відкритого кримінального провадження за фактом диверсії. Хоча не зовсім зрозуміло, що нового він може розповісти – у стінах Служби безпеки та військової прокуратури Батюк, напевно, висидів на допитах уже не одну добу.
Офіцер втомлений, але коли мова заходить про те, над чим працюють та що у планах в/ч, Микола Батюк пожвавлюється й охоче розповідає про безпекові та інфраструктурні досягнення.
Відремонтоване КПП
“Ви бачили наш капітальний ремонт контрольно-пропускного пункту на технічну територію? Ми документацію почали розробляти ще до вибухів, тепер все відремонтовано і зовні, і всередині на 100 відсотків”, – хвалиться командир.
За кошти Вінницької ОДА військова частина закупила нову пропускну систему, програмне забезпечення, інше обладнання.
“Ми провели оновлення системи доступу на КПП. Досі в нас була аналогічна система доступу, але ця – більше вдосконалена. Тепер пропускна спроможність КПП збільшилася вдвічі, а система реагує навіть на металеві вставки у черевиках”, – розповідає Батюк.
Іще одна його втіха – “розумні” відеокамери. Такими обладнані всі пости охоронного периметру.
“Ще торік ми встановили досить потужні камери відеоспостереження, які реагують на рух: навіть на пересування зайців”, – каже командир арсеналу.
Іноземні партнери закупили для частини LED-світильники.
Продовжуючи тему безпеки, Батюк розказує, як проведено капітальне будівництво зовнішньої огорожі охоронного периметру та триває зведення внутрішньої.
“У минулому році розпочали, а зараз – продовжуємо вирівнювати площі охоронного периметру військової частини”, – зазначає підполковник.
Після завершення робіт усі боєприпаси перебуватимуть лише в закритих сховищах заглибленого типу та на піддонах.
У планах – бетонна дорога по всьому периметру арсеналу. Вона буде якіснішою та витривалішою.
Нещодавно арсенал отримав з капітального ремонту пожежний танк. “Майже як новий!” – тішиться командир. Саме цим танком – одним із кількох – військові з пожежної роти почали гасити перші займання на майданчиках зберігання боєприпасів у ніч із 26 на 27 вересня.
“А ще ми отримали три одиниці пожежної техніки на базі МАЗа. Так, у нас були пожежні ЗіЛ-131, і одна така машина залишилася, але тепер Міноборони надало нам три кращі та досконаліші автомобілі. Об’єм води, який у них можна набрати (цистерни на 5,5 тонни) – як у двох ЗіЛів. Машини потнужні, вони вже введені в експлуатацію. Адже старе обладнання для гасіння пожежі вислужило встановлені строки експлуатації”, – констатує Микола Батюк.
Крім іншого, арсенал обзавівся дроном. Безпілотник літає щодня над стратегічним об’єктом по кілька разів.
Дрон над арсеналом під час антитерористичних навчань 2017 року
“З неба краще видно, можна якісніше аналізувати ситуацію, спостерігати за пожежною безпекою навколо арсеналу та підступами до нього”, – додає командир.
Також Вінницька ОДА виділила близько 1,5 млн. грн. на закупівлю подрібнювача гілок та автонавантажувача вантажопідйомністю 5 тонн – ними вже користуються військові.
Фотогалерея з 48-го арсеналу. Вересень 2018:
Добудовують місце чергового з безпеки арсеналу, на яке, за словами Батюка, потрібно ще трохи грошей.
Паралельно викошують суху траву, аби – особливо в спеку – не спалахнуло та не наробило лиха.
Улітку від трави очистили понад сотню гектарів території, майже на 200 гектарах вирубали чагарники. Цього року з території арсеналу зробили, за підрахунками командира, 261 машинорейс, аби вивезти траву й чагарі.
Втім, основне для в/ч А1119 зараз – ліквідація наслідків події, що сталася рік тому. Складську територію досі не розміновано остаточно.
Намети саперів на території в/ч А1119
Військові сапери продовжують роботи, мешкаючи в наметах на території частини. Наразі працюють на найскладніших ділянках: в епіцентрі вибухів. Нерозчищеними залишилися близько 15 відсотків території.
Облаштовують казарми – до кінця року там встановлять нові вікна. Окрім цього, рішенням Вінницької ОДА виділено 600 тис. грн. для капітального ремонту клубу військової частини, який знаходився в аварійному стані ще до вибухів. Для в/ч закупили нові пральні машини, провели капітальний ремонт пральні.
“Мене часто запитують – мовляв, чому не облаштовуєте спочатку штаб? Але я переконаний, що найперше мають бути комфортними приміщення, де живуть мої підлеглі”, – заявляє підполковник Батюк.
Щодо репутації арсеналу серед військовослужбовців, то, за словами командира, динаміка підписання контрактів із в/ч А1119 після пожежі лише зросла.
“Я їх запитую, чому йдуть служити саме в цю військову частину, адже об’єкт стратегічний, та ще й небезпечний? А йдуть хлопці служити переважно із сусідніх сіл – Павлівка, Сальник, інші. І це великий плюс для нас, що ідуть місцеві хлопці, бо в них – набагато більша мотивація відповідально служити та якісно виконувати свій обов’язок. Адже поруч з арсеналом живуть їхні сім’ї”, – розповідає Микола Батюк.
Він переконаний, що арсенал більше не вибухне.
Під час засідання військового кабінету у вересні 2017-го міністр оборони Степан Полторак заявляв, що на Калинівському арсеналі знаходилося 83 тисяч тонн боєприпасів (зокрема ракети до РСЗВ “Град”, “Смерч”, “Ураган”, гаубичні й танкові снаряди, мінометні міни калібру 82 і 120 мм тощо). З них 68 тисяч тонн – готові до застосування, решта – компоненти та брухт.
У МОУ не відповіли на запит “Новинарні“, яку частину боєприпасів було знищено вибухами.
“Більшість майна і боєприпасів, які зберігались на базі, були врятовані завдяки професійним діям персоналу бази на чолі з їх командиром полковником Батюком. Вони грамотно організували процес”, – заявляв у 2017 році начальник Генштабу Віктор Муженко, відзначаючи “мужність і героїзм цих людей”.
За даними деяких ЗМІ, пожежею були знищені приблизно 32 тисячі тонн снарядів вартістю до 800 млн. доларів – більше, ніж використано за три роки на Донбасі.
Генерал армії Муженко зберіг посаду, попри масовану атаку критики, пов’язану з уже не першим і не другим “самознищенням” арсеналів.
Читайте також:
Військовий кабінет з приводу Калинівки: Порошенко вимагає
притягнути винних, Муженко дякує персоналу бази
Унаслідок вибухів та масштабної пожежі постраждали також лісові насадження, які належать Міноборони й розташовані в безпосередній близькості до знищених складів боєприпасів. “Мертві” гектари чорних обгорілих стовбурів, повалених дерев були добре помітні на аерофотознімках.
Вигляд арсеналу після вибухів і пожежі у вересні 2017 року
Цей “військовий” ліс відновлюватимуть не скоро. Принаймні поки не завершиться глибинне очищення навколишньої території від небезпечних сюрпризів. А почнуть його лише у 2019 році. Скільки триватиме в часі – ніхто прогнозувати не береться.
Доти ніхто не зможе прийти із саджанцями – це можливо лише після тривалої та ретельної роботи військових саперів, пояснив “Новинарні” Станіслав Вовк із Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства.
Минув рік, відколи в Єдиному реєстрі досудових розслідувань з’явилося кримінальне провадження за фактом диверсії – стаття 113 Кримінального кодексу України. Слідство веде Управління СБУ у Вінницькій області, процесуальні керівники – військова прокуратура Центрального регіону.
Антитерористичні навчання СБУ біля Калинівського арсеналу, 2017 рік
Розслідування – під сімома замками. В СБУ апелюють до статті 222 КПК про нерозголошення відомостей досудового розслідування.
Засекретили навіть усі судові рішення в цьому провадженні: їх просто не публікують у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Сталося це після того, як на початку жовтня 2017 року журналісти знайшли найперші ухвали суду, де слідчий чи прокурор просили про тимчасовий доступ до речей чи документів абощо, а суддя такі клопотання задовольняв. У цих ухвалах, на думку слідства, міститься чимало службової інформації, тож прокурори скерували листа до Державної судової адміністрації України, в якому просили не публікувати судові рішення. Там погодилися.
Втім, відомо, що слідство досі слухає керівництво військової частини та офіцерів Генерального штабу ЗС України.
Так, протягом року досудового розслідування було проведено чотири слідчі експерименти на полігонах ЗСУ.
У рамках досудового розслідування ще у 2017 році призначено комплексну судову експертизу. Проводять її у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз.
У рамках досудового слідства призначені пожежно-технічна, вибухотехнічна, судово-хімічна, військова експертизи та експертиза із безпеки життєдіяльності.
В органах негласно нарікають: досі немає результатів цих досліджень (аналогічно – як і в справі за фактом вибухів на складах боєприпасів у Балаклії). Відтак у матеріалах справи досі не опинилася чи не найголовніша, ключова та, цілком імовірно, вирішальна інформація у цьому кримінальному провадженні.
Хоча в жовтні 2017 року на засіданні Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки та оборони директор столичної експертної установи Олександр Рувін вказував, що перші вибухи (їх було два) сталися всередині сховища з “Тюльпанами” та в закритому бункері з “Ураганами”. Сховища – з бетонними дверима завширшки метр, зовні вибух було ініціювати нереально, а жоден боєприпас не був спорядженим.
Слідчі та прокурори пропрацювали кілька версій причин вибухів, втім, яка головна – не кажуть. На відміну від службового розслідування Міністерства оборони: там хоча б розмито, але натякають про незаконні збройні формування чи збройні сили “іншої держави”.
У військовій прокуратурі діляться статистикою за рік слідства. Цифри вражають, адже сумарно це – кілька тисяч слідчих дій, які потребують часу та документального оформлення.
Томів кримінального провадження, за даними “Новинарні“, – близько сотні, не враховуючи тих, які знаходяться на експертизі (у відповіді на запит ВПЦР помилково вказала – 920).
Свідків допитано – 920. Оглядів місця події проведено – 950.
“Підстав для зміни правової кваліфікації у кримінальному провадженні немає, про підозру у вчиненні кримінального правопорушення поки що нікому не повідомлено, триває слідство”, – йдеться у відповіді на інформаційний запит “Новинарні” до Військової прокуратури Центрального регіону.
А якщо просто – це ще один “висяк” для слідчих Служби безпеки та військових прокурорів.
Кожен охочий може критикувати слідство за відсутність результату протягом року роботи, але як, опинившись на місці події – де змішалося все: дерева, бетон, ґрунт та уламки снарядів – знайти ключовий доказ і, відповідно, причину того, що відбулося?
Поки слідчі вишукують – експерти тягнуть.
Вибух, який призвів до пожежі – детонування снарядів – поширення пожежі – неконтрольований підрив боєприпасів – подальше розповсюдження вибухів: саме в такій послідовності, переконані в Міноборони, розгорталися події на Калинівському арсеналі 26 вересня 2017 року після 21:45.
Власне службове розслідування в оборонному відомстві почали відповідно до наказу МОУ від 27 вересня 2017 року №498, наприкінці листопада – завершили та скерували матеріали на розгляд міністрові Полтораку.
“Новинарня” надсилала запит у Міноборони про те, що було встановлено в ході розслідування та кого притягнули до дисциплінарної (чи іншої) відповідальності.
На відміну від небагатослівних органів досудового розслідування, в МОУ й ГШ визначилися та не приховують головну версію причин вибухів на складах боєприпасів. У листі за підписом заступника начальника Озброєння ЗСУ полковника Олега Лісового сказано: найбільш вірогідною причиною пожежі є диверсія, “вчинена незаконними збройними формуваннями чи диверсійно-розвідувальними групами збройних сил іншої держави”.
У ЗСУ кажуть, що остаточне встановлення причин пожежі можливе за результатами проведення слідчих (розшукових) дій та судових експертиз, які призначали у рамках розпочатого кримінального провадження за фактом диверсії.
Водночас з українського боку для пожежі теж “постаралися”.
“Основними передумовами виникнення пожежі у військовій частині А1119 стало неналежне виконання окремими службовими особами Збройних сил України, зокрема Озброєння Збройних сил України, Центрального ракетно-артилерійського управління Озброєння ЗСУ та командування військової частини А1119 своїх функціональних обов’язків щодо виконання вимог наказів Міноборони та Генштабу щодо організації належного зберігання ракет і боєприпасів, забезпечення стану пожежної безпеки, охорони та оборони, служби військ, режимності об’єкта та запобігання виникненню надзвичайних ситуацій”, – йдеться у відповіді на інформаційний запит “Новинарні” до МОУ.
В оборонному відомстві перерахували порушення низки керівних документів, що було встановлено в ході службового розслідування. Лише два із семи перерахованих документів несекретні та є у вільному доступі.
Так, в ході службового відомчого розслідування встановлено порушення статей 6, 11, 16, 58, 59, 187, 189 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України. Зазначені статті стосуються загальних та службових обов’язків військовослужбовців, щодо загальних обов’язків командира військової частини, щодо стану пожежної безпеки та те, що командир відповідає за організацію пожежної охорони.
Крім того, порушено статтю 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ щодо виконання службових обов’язків. У ній йдеться про військову дисципліну.
Але в Генштабі підкреслюють – йдеться за період виконання обов’язків командира військової частини по 15 травня 2017 року. А саме в травні 2017-го Миколу Батюка було призначено на посаду командира 48-го арсеналу. Тож нинішній командир військового об’єкту статтю 4 Дисциплінарного статуту не порушував.
Також у переліку порушених документів опинилися:
“За результатами службового розслідування до дисциплінарної відповідальності були притягнені цілий ряд посадових осіб, в тому числі і командир військової частини А1119 та його заступники”, – відповіли в оборонному відомстві, не озвучивши бодай посади та звання того “цілого ряду осіб”.
Як відомо, до Батюка командиром арсеналу був полковник Ігор Малежик (із липня 2015 року). І ще у квітні 2017 року його засудили за недбале ставлення до служби в умовах особливого періоду. На суді Малежик визнав свою провину та уклав угоду з військовою прокуратурою. Тож замість двох років позбавлення волі суд покарав офіцера двома роками службового обмеження, з відрахуванням 10 відсотків із суми його грошового забезпечення в дохід держави.
Поки що все виглядає так, що кілька “дисциплінарок” для військовослужбовців – то і є кара за те, що відбулося у вересні 2017-го під Вінницею.
Контррозвідувальне забезпечення на арсеналі – за Службою безпеки України. Протягом року координаційна група Антитерористичного центру при УСБУ у Вінницькій області “заворушилася”. Спецслужбою “постійно вживаються заходи для підвищення антитерористичного та контрдиверсійного захисту зазначеного арсеналу”, відповіли там на наш запит.
“УСБУ у Вінницькій області здійснюється комплекс практичних заходів з метою своєчасного виявлення фактів та ознак необґрунтованого інтересу до зазначеного військового об’єкту, системи його охорони та протидиверсійного захисту”, – йдеться в листі.
В УСБУ спецслужбі наголошують, що розробляють “превентивні” антитерористичні плани, проводять роз’яснювальну роботу з мешканцями прилеглих до арсеналу населених пунктів. Якщо люди помітять біля військового об’єкту підозрілих осіб, залишені без нагляду пакунки чи машини, використання технічних засобів, зокрема безпілотників – слід негайно повідомляти про це органам.
У разі отримання такої інформації СБУ здійснює заходи з перевірки щодо можливих протиправних намірів.
“У 2018 році зафіксовано, зокрема, один факт зйомки з використанням БПЛА території, прилеглої до військового арсеналу, представниками ЗМІ. Адміністративну практику до вказаних осіб співробітники СБУ не застосовували”, – розповіли нам у спецслужбі.
Також СБУшники влаштовують перевірки для особового складу арсеналу.
В рамках навчань у травні провели своєрідний “експеримент” із перевдяганням: три групи силовиків, одягнених у цивільне, “гуляли” під калинівським арсеналом. Вони були із рюкзаками, та, за словами АТЦшників, зовні мали б викликати підозри як у військових, що чергують по периметру, так і в селян, сусідів 48-го арсеналу.
Співробітники ходили три години впритул до об’єкту, пройшлися через кілька сіл, через лісництва. Ні в кого не виникло запитань, нікого не збентежило, чому якісь хлопці ходять лісом.
Чи змінилася ситуація за кілька місяців? Хотілося б вірити, що так.
Рівень “шуму” відчув на собі мешканець Калинівки Павло N, який разом із товаришем улітку поїхав на велопрогулянку лісом та виїхав біля охоронного периметру військової частини.
“Озброєний вартовий нас побачив, зупинив, передав по рації іншим, навів на нас автомат і тримав на прицілі. Приїхала військова вантажівка – із неї вийшли шість озброєних осіб. Почали розпитувати, хто ми, чого тут їздимо. Ми розповіли, що трохи заблукали, не бачили жодних знаків на під’їздах до частини. Потім приїхала іще одна військова вантажівка, з неї вийшли ще п’ять військових. У результаті, нас повезли у військову частину”, – пригадує хлопець.
Із “порушниками спокою” говорив сам командир – хто, звідки, навіщо.
“Все відбувалося, максимально чемно. Потім вони викликали наряд поліції – сказали, що згідно з інструкцією. Ми написали пояснення, вони перевірили мій телефон, переглянули всі фото”, – розповідає Павло.
Через деякий час прибуло ще одне авто – вже з працівниками СБУ.
Довелося пояснювати, чому Павло їздив за кордон нещодавно; що не відвідував тимчасово окуповані території ОРДЛО та не має родичів у Криму.
Додому хлопці потрапили близько опівночі. Наступного дня до них подзвонили, ще раз провели профілактичну бесіду.
“Ми підписали папір, у якому зазначили, що ситуація така вийшла ненавмисно, надалі будемо пильними, а іншим теж розкажемо, аби були обачними біля військового об’єкту”, – каже Павло.
“Я попав у жорсткий «заміс»… Але мені вся ця ситуація максимально сподобалася: розумію, що тепер можна спати спокійно, бо тут дуже все класно налагоджено, військові спрацювали фахово”, – підсумовує мешканець Калинівки.
Хай там як, СБУшники, серед іншого, роздали цивільним мешканцям пам’ятку на випадок евакуації з детальним алгоритмом дій при виникненні надзвичайної ситуації та схемою розміщення евакопунктів.
Читайте також:
Антитерористичні навчання у Вінниці
збіглися з вибухами в Калинівці випадково, – СБУ
Крім матеріального виміру калинівської НП, значного послаблення обороноздатності країни, шкоди екосистемі, був ще морально-психологічний вимір. Українці в глибокому тилу перестали почуватися захищеними. Із заревом 48-го арсеналу війна увійшла в мільйони осель і голів.
Пригадуєте, як у ніч на 27 вересня навіть кияни не спали і на балконах вслухалися в нібито далекі звуки канонади (хоча військові переконували: на відстані 190 км вибухів не чути). Що вже казати про стан мешканців самої Калинівки, Вінниці та округи.
Читайте також:
“Ну шо, гражданський? Війна прийшла у твій дім зненацька з-під Калинівки,
коли ти вже пересидів шість хвиль…”
Це був далеко не перший підірваний арсенал в Україні. І важко гарантувати безпеку та спокій мешканців населених пунктів поруч із такими об’єктами.
Психолог Людмила Євсєєва із громадської організації “Збережи душу”, яка вже кілька років працює із бійцями, що повернулися з фронту, порівнює рівень травматизації (від звуку вибуху, скажімо) мешканців мирних територій, прифронтової зони чи бойових дій та запевняє: різниці немає, бо організм реагує аналогічно – відбувається викид адреналіну, “це природній рефлекс для виживання живої істоти”.
Психолог наголошує, що в мешканців прилеглих до арсеналу міст і селищ зберігатиметься підвищена тривожність. “Адже потенційна небезпека – поруч, і немає гарантії, що катастрофа не трапиться знову. А місце проживання людям змінити важко. Тут можливий лише, за потреби, психологічний супровід”.
Будинок у селі Павлівка, в якому тепер живуть Ніна й Григорій Ковальчуки, кілька років був виставлений на продаж: його попередні господарі придбали житло в Калинівці. Покупці не знаходилися. Дім ніби чекав благородної можливості прислужитися – і держава придбала цей будинок для погорільців. Переїхали в новий дім ще до морозів.
“У гостях добре, а вдома краще, – каже пані Ніна. – Бо коли жили в сусідів, то дуже некомфортно було. У мене ще й характер такий, що беру все близько до серця… Я й зараз щоночі прокидаюся, сон став кепським. Хоча чоловік у мене оптиміст, в нього характер інакший”.
“У нас же зараз такий час в житті, аби лиш пожити в спокої. І на тобі – хата згоріла. Вщент. Мені – 77 років. Це не так багато, але здоров’я вже немає. Хату дали. Але от аби ще здоров’я дали…” – каже пан Григорій, попоравшись по господарству.
Чорний пес Дружок, поранений унаслідок пожежі 27 вересня, одужав і переїхав із господарями до нової садиби
…Не все їхня господарство переїхало на нове обійстя. Кіт Пушок не покидає подвір’я, на якому майже півстоліття прожили його господарі. До нового дому його привозили сім разів – а він все повертається назад.
Так і живе він там: білий кіт Пушок на чорному згарищі.
Читайте також:
Історія пожеж на військових складах: де в Україні вибухали боєприпаси
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
