Будемо нити, що шлях із кризи – “дорога не туди”, отримаємо ще одну кризу, – Фурса

Сергій Фурса
інвестиційний банкір, аналітик

Мене задовбало (FB)

Мене задовбало ниття. З кожного ящика, з кожного каналу і сторінок газет. Постійне скиглення і стогін. Ми всі помремо. Ми всі виїдемо до Польщі. Все погано. Ціни зростають. Корови не дояться. Села вимирають.

80 відсотків людей вважають, що ми йдемо не туди, 60 відсотків відчувають, що їхнє життя погіршується, ще скільки ж готові хоч завтра повзти на кладовище. І так, морква, сука, страшно подорожчала. Зрада, зрада, зрада. Задовбало.

Мене задовбало. Так, я теж розчарований у Порошенкові і теж хотів би голосувати за нове обличчя в 2019 році. За нове обличчя, а не за оновлене пластичною хірургією.

Так, я розчарований, але мої претензії не мають нічого спільного з тим стогоном “ми всі помремо”, який лунає звідусіль.

Так, я розчарований, тому що ми повземо замість того, щоб бігти.

Так, я розчарований, але я абсолютно точно не можу знайти раціональну відповідь, коли іноземні інвестори питають: скажіть, чому в Порошенка зовсім немає рейтингу, коли у вас макроекономічна стабілізація, лінія фронту не рухається і ВВП зростає?
Не можу відповісти. Тому що мені доведеться починати з татаро-монгольського ярма й потім закінчувати Мальдивами. І мене не зрозуміють все одно.

80 відсотків людей в Україні вважають, що ми йдемо не туди. Зрада! Цікаво, а куди б нам піти, назад до Януковича? Куди б піти, щоб людям сподобалося?

Цікаво, коли Мойсей водив пустелею, скільком людям здавалося, що вони йдуть у потрібному напрямку? Та й корисно буде знати, що й зараз більше 60 відсотків поляків чи німців теж вважають, що йдуть не туди. Цікаво, крім Північної Кореї є люди, які вважають, що йдуть у правильному напрямку?

То куди йти? І чому не туди?

Тому що канали, які належать олігархам, розповідають їм про це? З усіх кнопок – ми йдемо не туди! Не подобається кнопкам, куди ми йдемо. І люди їм вторять.
Так що, люди, ви хочете туди, куди сподобалося б власникам телеканалів? А чи не ви, люди, весь час кричите, що в усьому винні олігархи? І якщо ви будете, як папуги, повторювати за телеканалами, тобто за олігархами, і лаяти те, що олігархам не подобається, то як ви покінчите з ними? Це якийсь новий український шлях?

На жаль, не можна виправити ситуацію в Україні під схвальний гул. Тому що виправити означає відсунути від грошових потоків тих, хто там сидить, і змусити систему працювати нормально.
Ви хочете, щоб одночасно і Коломойського прибирали з грошових потоків держкомпаній, і щоб його телеканали це хвалили? Так? Ви хочете прибрати з газових схем Фірташа і чекаєте, що його телеканал буде це святкувати? Ви хочете прибрати з держзакупівель людей, які заробили там мільярди, і не чекаєте, щоб потім вони не повернулися під вікна мураєвськими бабусями?

Якщо багато шуму, значить, там роблять правильно.

Як можна повторювати раз за разом “геноцид-зубожіння” слідом за людьми, яких ви ж знаєте як відвертих корупціонерів? Що це за інтелектуальна феєрія???

Вам не подобається шлях? Коли прибирають схеми (не всі, але частину), коли реальні доходи вже вищі 2013 року (вибачте, що в доларах ви ще отримуєте менше), коли інфляція поступово знижується, коли економіка повільно, але зростає?

Чому при цьому всі говорять про “зубажіння”, коли реальні доходи зростають? коли зростає індекс впевненості бізнесу? коли зростають споживчі настрої? коли активно ростуть роздрібні продажі? коли економічне зростання драйвиться внутрішніми інвестиціями, а не друкуванням грошей державою?

Що це за криве українське дзеркало? Ми не сперечаємося, стакан напівпорожній чи напівповний – ​​ми вихлюпує воду і кричимо про спрагу.

Коли всі показники, що характеризують економіку, зростають, то можна лаяти повільність реформ, можна вказувати на напрямки, де ще недопрацювали. Але якого біса кричати про тотальну зраду?!

Чому фокусуватися на одному сегменті, де може бути погано, і роздувати його до небес, а на решту плювати?
Чи ніхто не ходить по вулицях, не бачить корки, забиті ресторани, повні літаки на курорти? І це не чиновники, їх просто не вистачило б. Це тотальне зубожіння?

І ще влаштовувати денні опитування на телеканалах, просити людей зателефонувати, показувати їхні результати і говорити – дивіться, тотальне зубожіння!!!
Ви чули, які люди дзвонять на радіо? Ви їхню думку вважаєте репрезентативною? І якщо люди сидять цілий день удома і дзвонять, і дзвонять, то зрозуміло, чому вони зубожіють. Решта, хто працює в цей час, просто зайняті. А хто вільний – той страшно зубожіє.

Годі. Задовбало. Задовбало роздувати суспільну апатію. Це вже нагадує 2005-2008 роки, найкращі роки добробуту населення в Україні, коли всі скиглили і скиглили. Багато політичного шуму, мало здорового глузду.

Донилися до сильної руки Януковича. Тут же всі замовкли.

Якщо зараз не бояться говорити про корупцію, то це не означає, що її стало більше. Це означає, що зросла прозорість.
Чи при Януковичі СБУшники працювали по-іншому? Чи при Тимошенко податківці були чесні? Чи при Ющенкові в держкомпаніях сиділи випускники Гарварду?

Пройдуть вибори. І нам треба буде вирішити, куди йти. І якщо ми всі продовжимо стогнати і скиглити, переконуючи себе, що все погано і ми йдемо не туди, то ми таки повернемо. Назад. У світле минуле. До міражу гривні по 8. Туди, де дерева були великі. І знову створимо ті умови, які були в країні напередодні Майдану. І знову пірнемо у вир кризи.

Тому що гривня по 8 коштувала країні занадто дорого. І Майдан був уже наслідком, коли “так більше не можна”.

Говорити, що шлях “звідти”, із самої дупи – це шлях “не туди”, – верх ідіотизму.

І так, дива не буває, і якщо ми з вами там опинилися, якщо дозволяли “міцним господарникам” рулювати десятки років, то тепер повинні заплатити.

Будемо скиглити, що шлях з кризи – “дорога не туди”, отримаємо ще одну кризу. Поки не навчимося. І так по колу.

Ми виходимо з кризи. Вибачте, що не відразу до Швейцарії. І все, що потрібно – це йти швидше. А не розвертатися назад. Тому що там, позаду, ми вже були. І там нікому не сподобалося. І це особливий український мазохізм – пройти найскладніше і потім попросити повторити.

Ми повинні вимагати бігти, замість того, щоб іти. Бігти швидко. Щоб років через 20 змогли наздогнати Польщу. Інакше не можна. Ми не станемо Польщею ні відразу, ні через п’ять років. Це просто неможливо. Але раз це неможливо, то якого біса кричати, що все пропало, тільки тому, що неможливого ще не сталося?

Вимагайте бігти. Вимагайте, а не скигліть. У пеклі є спеціальне місце для скигліїв. З особливим, дуже спекотним кутком, для скигліїв, які навіюють тугу на всіх навколо в той момент, коли треба давати всім навколо чарівний пендель.

Читайте також:
Заробітчани переказали в Польщі в Україну майже 4% ВВП, – МЗС