“За що нас палять?” Репортаж із Південного під Горлівкою, звідки люди тікають родинами

 

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото автора

Село Південне ніби притулилося до Торецька. Їхати від міста сюди якихось десять хвилин. Але – дорогою, яка прострілюється у кожній своїй точці.

Неподалік височіють терикони. На одному з них бачимо прапор так званої “ДНР”. Звідти ж і дорогу видно, наче на долоні.

Її зазвичай і вдень, і вночі не проїжджають, а пролітають, витискаючи з авто максимальну швидкість. Та цього разу ми їдемо степом між Торецьком і Горлівкою поволі, наче чумаки на волах – тому що з десятком машин ОБСЄ.

Бойовики дали ОБСЄшникам “зелений коридор”. Як з’ясується невдовзі, по ньому з Південного на Торецьк виберуться ще два старі цивільні авто переселенців із хатніми пожитками. Ми стали свідками їхніх зборів та почули, що жене селян із рідних домівок.

Баба Клава прощається з хатою

Південне (до декомунізації – Ленінське) – малесеньке селище між Торецьком і Горлівкою. Донедавна – “сіра зона”, тепер – Україна. Про перехід селища під контроль Об’єднаних сил офіційно оголосили 18 травня.

Вулиці, вузькі і звивисті, потопають у зелені.

Колись усе Південне було гарним, затишним. Але останнім часом тут згоріло з десяток хат, раз-по-раз трапляються зруйновані війною хати.

Бойовики стріляють запалювальними набоями, від яких будинки горять, наче скирти соломи.

Українські військові кажуть: таким чином вороги намагаються викурити наших армійців. Але страждають насамперед мирні люди. Такі, як пані Клавдія.

Невелике чисте подвір’я біля дороги, паркан із дощок, що посіріли від часу. У хаті на вікнах – квіти й білі фіранки. Подекуди у шибках побите скло. А поруч у дворі – сарай без даху. У нього влучив снаряд. Відтоді подвір’я спорожніло.

“Бабушка Клава мене всі звуть. Мені вже 80 років”, – каже стара, зовсім сива, жінка в халаті, великому вовняному жилеті й капроновій косинці.

Клавдія понад півстоліття тому вийшла заміж у Ленінське. Так і жила тут до весни 2018-го. Її забрали онуки, коли снаряд прилетів у двір і розбив сарай. Тепер літня жінка приїхала забрати речі й попрощатися з рідною хатою. Навряд чи баба Клава ще колись сюди повернеться.

“Важко кинути все живе і йти куди… невідомо”, – зітхає старенька.

“Бачили? Хати погоріли. Люди навіть бояться сюди повернутися подивитися, щоб живими залишитися, – голос баби Клави починає тремтіти. – Люди вискакували голі, роздягнені, як хати горіли, бігли хто куди. За що нас палять? Що ми зробили?” – каже жінка вже крізь сльози.

Вона витирає очі хустинкою. Обличчя в зморшках, руки натруджені.

Крізь сльози баба Клава говорить, що всі ці чотири роки, відколи почалася війна, жителі села підтримували одне одного.

У її хаті – прибрано, охайно. На стінах шпалери, на підлозі – лінолеум і згорнуті біля плінтуса килими, щоб не затоптати, коли виноситимуть речі. У ванні стоїть горщик із синіми фіалками.

“Тут поруч дівчинка, вона майже нічого не бачить, і згоріла хата, вони з мамою залишились, у чому стояли. І за що? Лягли спати, прокинулися – хата горить. Ми жили потихеньку, важко було, світла часто не було і води. Але ми жили спокійно. Не можу я, дітки, більше говорити”, – плаче баба Клава.

Вона виходить із хати, спираючись на ціпок. На неї вже чекає онука Віра, яка приїхала з Торецька.

“За паркан виходити не можна, там заміновано, вікна побиті, дах побитий. Як тут жити? Ми на долоні”, – каже жінка.

У Торецьку вони найняли квартиру і для баби Клави.

“А там щось будемо думати. Навряд чи колись сюди повернемось”.

Відповідь на запитання, по який бік лінії фронту перевозити бабусю, для Віри очевидна: “Ми все життя тут прожили, українці ми взагалі-то”.

Сім’я садить бабу Клаву в старенький червоний “жигуль” – його багажник і причіп набиті постіллю, клунками з одягом та гуманітарною допомогою, яку сюди привозили благодійники. У нас на очах стареньку везуть за кілька кілометрів у Торецьк – там спокійніше, не палять хати, хоча іноді теж прилітають снаряди з окупованої Горлівки.

Читайте також:
Спека після двох років тиші.
Як Торецьк витримує обстріли та пропаганду бойовиків

Олена залишає війні курей і собаку

За кілька будинків, на сусідній вулиці, теж виїжджають. Худий чоловік із кількаденною щетиною вантажить на саморобний причіп із дощок сумки, пакети, якісь меблі, велосипед. Його ВАЗ брудно-молочного кольору бував у бувальцях.

“Стріляють, жити неможливо. Що тут можна робити? Ні вийти, ні зайти”, – каже Володимир, вдягнений у спортивні штани і сіру спортивну кофту. Він вивозить родину знайомих також у Торецьк.

“Там батьківщина, – пояснює чоловік, ладнаючи високий вентилятор на причіп. – А куди їхати, як не на батьківщину?»

Із двору з каструлями в руках виходить огрядна жінка в блакитній футболці. Пані Олена раніше вже доправила паралізованого чоловіка в місто. По “швидкій” відкрили вогонь бойовики, тому перевозили українські військові – своїм транпортом.

“Дай Бог здоров’я всім, хто був причетний”, – ще раз дякує Олена.

Вона розповідає: збиралися поспіхом, тож не забрали нічого, крім матраців, постелі, посуду і гуманітарки.

“Жінка вискочила з кошеням крихітним, отаким, – показує долонями, – у трусах і в комбінації, коли хата горіла. Як тут можна жити? А як би ми чоловіка витягали? Він паралізований”.

Тут на подвір’ї залишаються кури й собака. Приїжджатиме, щоб їх погодувати й доглянути, син Олександр.

“На другий поверх не забереш собаку”, – пояснює Олена.

Вівчарка, худа й полиняла, нервово сновигає на ланцюгу, раз-по-раз підбігаючи до відра з водою, щоб попити. Її дратують чужі люди у дворі. А ще, здається, собака відчуває, що її покидають тут саму, на подвір’ї, куди будь-якої миті може прилетіти запалювальна куля.

“Одна така вже прилетіла кілька днів тому – пощастило, що застрягла в стіні”, – показує Олена коридор, обклеєний коричневими шпалерами з малюнком у вигляді пальм. Такі ж поклеєні вдома у моєї мами, у вітальні.

“Важко – неможливо. Кидати все важко. Але й життя тут не буде, – зітхає жінка. – Жити тут і дивитися на ці пожежі…”

Вона розповідає, як одного разу пішла гуляти з чоловіком, коли почався обстріл.

“А він стоїть і дивиться. Він не розуміє, що треба тікати. Саша, пішли, кажу. Ох, важко”, – зітхає жінка.

Син показує кулю, яка прилетіла на подвір’я.

“Вона зрикошетила від стіни і застрягла в дверях гаража”, – закладає кулю в вибитий нею отвір. Олександр нервує й курить сигарети одна за одною. Йому моторошно від думки, що потрібно буде їхати на мотоциклі дорогою з Торецька, яка прострілюється.

Родичі закінчують збори, і сіро-молочний автомобіль від’їжджає. Собака нервово бігає на ланцюгу спорожнілим подвір’ям.

Червоні троянди біля спалених хат

У Південному фактично й дня не минає без пожеж. Одна хата досі димить. Точніше, стіни, які дивом тримаються купи.

Поруч на подвір’ї – поплавлені вазони з посохлими від вогню квітами. У повітрі – неприємний задушливий запах гару.

З боку “ДНРівців” лунає кілька пострілів – терористи ніби попереджають, що “зелений коридор”, про який домовилася СММ ОБСЄ, ось-ось закриється.

У сусідньому дворі біля ще однієї спаленої хати – висока червона троянда з багатьма бутонами. Вона пахне солодко, і якщо заплющити очі, можна уявити, що навколо сад і війни немає.

Але війна – є. І вона вигнала з Південного понад сотню людей.

Якщо до початку бойових дій тут жило приблизно 180 осіб, то нині залишилося зо три десятки. Тих, кому зовсім нікуди і ні до кого їхати. Тих, чия хата може згоріти будь-якої години.

Фотогалерея:

смт Південне Донецька область під обстрілами _ (15) смт Південне Донецька область під обстрілами _ (3) смт Південне Донецька область під обстрілами _ (21) смт Південне Донецька область під обстрілами _ (27) смт Південне Донецька область під обстрілами _ (25) смт Південне Донецька область під обстрілами _ (22) смт Південне Донецька область під обстрілами _ (19) смт Південне Донецька область під обстрілами _ (18) смт Південне Донецька область під обстрілами _ (2) смт Південне Донецька область під обстрілами _ (6) смт Південне Донецька область під обстрілами _ (17)
<
>

Читайте також:
“Якщо 150-й калібр – ями з головою, 120 – по пояс”.
Як живуть Троїцьке і Зайцеве після обстрілів

“А ми тут і були під контролем”. Як живе Катеринівка на Луганщині, взята ЗСУ

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".