Снайпер УДА Білозерська: Війна більше навчає милосердю, ніж ненависті до ворогів. Вибіг рятувати цуцика – загинув…

 

Олена Білозерська
боєць Української добровольчої армії, снайпер, журналіст

(FB)

Днями під егідою Національного університету оборони України вийшов збірник статей науково-практичного семінару “Людина і людяність на війні”. У ньому вміщено мій невеличкий допис, який викладаю тут.

БІЛЬШЕ, НІЖ АГРЕСІЇ Й НЕНАВИСТІ,
ВІЙНА НАВЧАЄ МИЛОСЕРДЮ Й ЛЮБОВІ

Про людяність на війні – чи потрібна вона взагалі і яке посідає місце – було сказано і написано дуже багато. Ризикнувши посперечатись із деякими видатними мислителями, одразу скажу, що людяність на війні необхідна – просто тому, що війна не триватиме вічно, усім нам вертатись додому і жити серед людей.

Воєнний гуманізм – явище специфічне. Те, що прийнято називати людяністю, у воєнних умовах можна розділити на дві пов’язані між собою складові: етику й милосердя, причому без першої другої не буває.

Естетика війни народила етику, етика – шляхетність і милосердя. Етика в чистому вигляді – це коли я не стріляю в бойовиків, що виносять пораненого. Без милосердя вона можлива, навпаки – ні.

Людяність – це мій побратим “Морпіх” (Володя Байдюк), загиблий восени 2014 року під Донецьким аеропортом, сільський хлопець із Франківщини, із садном на руці і опущеним поглядом. Зранку в нього загинув друг, а ввечері вони взяли полонених, і він не стримався й ударив одного, і шкодував про це довго і тяжко, як про смертний непрощенний гріх.

Людяність – це той недосвідчений мінометник у Пісках, який переплутав малі поділки з великими, і міна замість найближчих ворожих позицій полетіла невідомо куди, і командир, щоб його провчити, вигадав, що нібито був [радіо]перехват: міна влучила в пологовий будинок, загинули породіллі з немовлятами. Хлопчина побіг вішатись – врятували в останній момент.

Це все 2014 рік, потім, звичайно, на такі речі стали дивитися простіше.

Волонтер Д. Ж., друг автора цих рядків, дуже вдало зафіксував зміни у свідомості українських воїнів, записавши розповіді трьох із них, які мали місце у 2014, 2015 і 2016 роках.

2014 рік. “Зайняли позиції, окопалися, виставили сигналки (сигнальні міни на розтяжках – О.Б.). Приходить сепарський дід і на очах у всіх вудкою одну за одною зриває наші розтяжки. Ми кричимо, лаємось, дали чергу в повітря – а йому пофіг – чи то глухий, чи то “дедушка cтарый, ему все равно”.
Ну, що? Не стріляти ж у діда. Почекали, поки пішов, і поставили нові сигналки”.

2015 рік. “Полізла до нас вночі їхня ДРГ і підірвалася на наших мінах. Кинули свого пораненого і втекли. Він кричав цілу ніч, благав, щоб його врятували. Ми подумали – і не пішли. Бо ніч, міни, самим підірватися можна, і ще неясно, що в того сепара в голові – ти його рятувати полізеш, а він у тебе чергу. За своїм полізли б, а за цим – не стали. Під ранок він помер”.

2016 рік. “Глянь, що там вони у посадці. Окопуються? А чого це вони? ВОГОНЬ!!!”

Війна швидко вчить буденному ставленню до смерті – своєї й чужої. А милосердя – десь, мабуть, у паралельній площині, бо – як возили, так і возять харчі й медикаменти місцевим пенсіонерам, про деяких знаючи напевне, що їхні близькі воюють на тому боці, вислуховуючи від деяких, як добре було за Союзу.

“А нащо їй щось казати? Стара вже, не перевчиться. Треба буде “госпіків” (медслужба “Госпітальєри” – О.Б.) до неї завезти, бо щось на серце скаржиться”.

Рятують не тільки людей. Людяність – це незнайомий мені воїн, який під сильним артобстрілом вибіг із бліндажа, щоб урятувати цуцика, і загинув… І безліч інших собак і котів, врятованих не настільки дорогою ціною.

У перший рік війни домашні тварини голодували, покинуті господарями напризволяще, і майже всі знаходили собі нову фронтову сім’ю, а потім, після дембеля, бійці забирали їх додому.

Авторка цих рядків, наприклад, підібрала в “зоні” двох цуценят і кошеня.

Милосердя, до речі – це мої побратими, які везли вночі мою поранену собаку Ефку в лікарню, машиною, як людину, як пораненого бійця…

Один з антиподів милосердя – агресія. Деякі стверджують, що війна робить людей агресивними і після повернення з фронту вони стають небезпечними для суспільства. Це не є правдою. Згадайте натовп футбольних вболівальників після програного матчу або напівкримінальну гопоту “на районі” – і ви зрозумієте, що таке агресія.

Агресивна, асоціальна людина, передусім, дуже низько цінує гідність, життя і здоров’я оточуючих. Особливість же психіки фронтовика в тому, що він привчений менше цінувати ВЛАСНЕ життя і здоров’я.

За мірками мирного життя, якщо ти не спортсмен і не гопник і тобі зламали ніс або вибили зуба – це серйозна неприємність. За мірками війни, куля чи уламок у м’яких тканинах означає бути легким “трьохсотим”, і цьому страшенно радіють, особливо, якщо побратимам пощастило менше. І потім, удома, під час зустрічі з гопниками “мирний” переходить на іншу сторону вулиці, щоб не побили, а для фронтовика, на підсвідомому рівні, легкі тілесні ушкодження взагалі не проблема, а почуття справедливості зазвичай загострене. І виникає конфлікт, який за несприятливих обставин може закінчитись загибеллю чи тюрмою.

Парадокс, але більше, ніж агресії й ненависті, війна навчає милосердю й любові.
Тому що на війні милосердя – по контрасту з неминучою жорстокістю – більше помітне, а те, що помітне – запам’ятовується. Тому, що на війні за нього платиться вища ціна, а те, що дорожче – цінується.

Тому що на війні частіше рятують людей, в тому числі незнайомих. Тому, що на війні ти вразливий, і гостріше відчуваєш вразливість інших. Тому що зроблене іншим добро – психологічна компенсація за пережите зло.

Тому що всім нам вертатись додому…

Читайте також:
Снайпер УДА, журналіст Олена Білозерська застрелила трьох бойовиків.
ВІДЕО

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

 

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.

Ми виправдовуємо довіру!

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: