“Терорист зі Жмеринки”. Незакінчена історія поплічника бойовиків, який відмовився від обміну в “ЛНР”

 

автор: Людмила Кліщук
для “Новинарні” з Вінниці

Влітку 2014 року Андрій Трегуб охороняв захоплене бойовиками приміщення Управління СБУ у Луганській області, потім його затримали у Вінниці, судили, є вирок, один і другий, переполовинений за “законом Савченко”.

Свого поплічника із Жмеринки, що на Вінниччині, бойовики заявили у списках на обмін полоненими, але чоловік відмовився.
Спочатку – у Вінниці на суді, згодом – на Донеччині, вже під час безпосереднього обміну, сказавши “сепарам”, що не хоче на окуповану територію.

Історія “бійця республіки”, який не потрапив на “свободу” в ОРЛО, але й не звільнений в Україні, – в матеріалі “Новинарні“.

Особливої пікантності цій історії додає наявність брата-близнюка, який воював за “ДНР”, а тепер переховується десь у Росії.

Поплічник “Лєшого”

Зараз Андрію 28 років (19 грудня 1989 р.н.). Безробітний, колись працював у кафе, заробляв на життя в Росії.

Кримінально-терористична історія уродженця тихої Жмеринки розпочалася у липні-серпні 2014-го: він приєднався до лав терористичної організації “ЛНР”. Був у складі так званого батальйону спеціального призначення “ЛНР” “Лєший”.

Це бандформування очолював Олексій Павлов зі Стаханова. “Лєший” базувався спершу в захопленій будівлі СБУ, пізніше – в Луганському інституті МВС. Нетривалий час влітку 2014 року Олексій Павлов зі своєю бандою так званих “ополченців” був господарем Луганська після відсторонення Валерія Болотова.

Захоплене бойовиками приміщення СБУ в Луганську, 2014 рік

У обвинувальному акті прокуратури Вінницької області йдеться, що Трегуб Андрій Андрійович отримав військову форму одягу та вогнепальну зброю і приступив до охорони захопленої будівлі обласного управління СБУ у Луганській області: ніс позмінну караульну службу з метою збройного спротиву співробітникам правоохоронних органів та військовослужбовцям ЗСУ у разі спроби штурму.

Потім – здійснював охорону блокпосту “Олександрівський” на посаді кулеметника та з використанням вогнепальної зброї, виконував функції озброєного чергового.

Під час затримання у Андрія вилучили ще й гранату. Тому хлопцеві інкримінували дві статті Кримінального кодексу України: носіння, придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, ч. 1 ст. 263 ККУ (вини не визнає), а також ч. 1 ст. 258-3 – участь у терористичній організації (визнає частково).

Це генетичне: брат-близнюк Микола воював за “ДНР”

Коли почалися окупація Криму і збройний конфлікт на Сході України, Андрій Трегуб був на заробітках у Москві. Вже у суді вінниччанин розповів, як йому зателефонував його брат-близнюк Микола та сповістив, що воює на боці “ДНР”.

Микола Трегуб

Андрій поїхав у Донецьк, де зустрівся із братом на залізничному вокзалі.

Перший, за його словами, пропонував бойовикові повертатися додому, але той відмовився та нібито мав намір просити притулку у Білорусі. Втім, не став.

Згодом Микола подзвонив та попросив Андрія “вивезти” його вже з-під Краматорська, де він опинився в оточенні Збройних сил України.

Андрій знайшов людей для компанії та вирушив на Донеччину за братом. Втім, маршрут довелося змінити, оскільки, за його словами, траса на Донецьк перебувала під обстрілами.

Звернули в Луганську область. Там, каже, його арештували бойовики “ЛНР”.

“Або катуємо, або воюєш за нас, Кощій”

Два тижні Андрій Трегуб, за його словами, просидів у вже згаданому приміщенні СБУ Луганська. Потім до нього прийшов якийсь “старший” та нібито запропонував вибір: або Андрія піддаватимуть тортурам, або він вступає до лав “ЛНР” та допомагає їм. І він погодився на другий варіант.
Каже, що все це робив “заради брата”.

Бойовики в захопленому Луганську, 2014 рік

Мобільний, гроші та паспорт бойовики у нього відібрали. Позивний отримав – “Кащєй”.

При цьому Андрій користувався соцмережею “Вконтакте”, коли був увімкнений генератор, скидав на сторінку свої фото зі зброєю. Теж доказ участі.

Каже, що можливості віддати зброю та відмовитися від участі в “ЛНР” не мав, оскільки це розцінювалося як дезертирство.

Згодом йому виготовили перепустку в місто, віддали телефон і документи.

Вибравшись у Луганськ, він піймав таксі та поїхав звідти. Дістався Москви, де зустрівся із братом: Микола виїхав з ОРДО і також перебрався до Російської Федерації.

Там близнюк залишається й зараз – чи то після контузії, чи ні, але більше не воює, а в Україну повертатися боїться.

Може, тому, що Микола має персональний профіль на “Миротворці”.

А гугл дбайливо береже сліди “бойового шляху” Трегуба-“росіянина – він воював у підпорядкуванні бойовиків “Корсара”, “Хохла”, в ОРБ “Спарта” та ін., тікав у Росію аж у Петропавловськ-Камчатський, співпрацював з ФСБ тощо, про що писав у соцмережі.

Власне, він і в Росії чужий. Миколу Трегуба хотіли депортувати з РФ через перевищення дозволених термінів перебування в країні. Він подав у суд скаргу, її не задовольнили. Рішення залишилося: оштрафувати та депортувати.
У січні 2017 року Микола просив політичного притулку у приймальні президента Російської Федерації. Не відповіли. Хоча на жмеринчанина намагалася заступитися організація Ігоря Гіркіна-Стрєлкова, колишнього ватажка бойовиків “ДНР”.
Отже, виходить, зараз Микола перебуває на території РФ незаконно.

А ось Андрій повернувся у Вінницю.

Розповідає, нібито біля ринку “Урожай” 9 вересня 2014 року до нього підійшов невідомий чоловік та запропонував  купити ручну гранату, на що Андрій погодився.

Вже за кілька хвилин після цього Трегуба-“повертанця” затримали вінницькі СБУшники.

Судова епопея: дійшли до Вищого спецсуду

Вироком Вінницького міського суду (головуюча в колегії – Анна Гайду) 28 квітня 2015 року Трегубу визначили міру покарання у виді 9 років позбавлення волі.

Адвокат та обвинувачений не погодилися із вироком суду та написали скаргу, почалися апеляційні слухання. Втім, суд залишив без змін вирок першої інстанції.
16 вересня 2015 року вирок вступив в законну силу.

І на цих двох етапах, і надалі, у Трегуба були лише державні адвокати – безоплатна правова допомога.

До речі, провадження у справі Андрія Трегуба – перша у Вінницькій області справа, у якій виголосили вирок за участь у лавах незаконних збройних формувань “ДНР/ЛНР”.

Втім, і на цьому “Кащєй”, котрий скаржився на туберкульоз легень, не зупинився. Разом із Василем Гоменюком (регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги) вони написали касаційну скаргу, і справа “жмеринського терориста” потрапила до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних і кримінальних справ.
Просили у суду закрити кримінальне провадження, вирок скасувати, а Трегуба – виправдати.

ВССУ 12 вересня 2017 року частково задовольнив скаргу: ухвалу апеляційного суду скасували, посилаючись на недотримання певних норм кримінально-процесуального законодавства, та призначили справу на новий розгляд у Апеляційному суді Вінницькому області.

Як ми дізналися згодом, тоді СБУ вже готувало масштабні обміни і разом з прокуратурою проводила для цього “юридичні чистки” справ терористів та інших різних нехороших сепаратистів.

Подарунок на Андрія: “Кащєй” на обмін

Десь між касаційним рішенням та призначенням справи до нового розгляду в апеляційній інстанції стало відомо, що сепаратисти ОРДЛО вписали “Кащєя” у списки на обмін.

Прокурор вніс відповідні зміни до своєї апеляційної скарги, а 13 грудня – якраз подарунок “на Андрія” – Апеляційний суд Вінницької області (головуюча Ірина Ковальська) призначив покарання, нижче від найнижчої межі за статтею 258-3 ККУ: 6 років 2 місяці 18 днів позбавлення волі.

Оскільки Андрій відсидів у слідчих ізоляторах три роки, то попередній термін ув’язнення, за “законом Савченко”, помножили на два і звільнили з-під варти. Зрозуміло, що за згодою, в прискореному режимі, “під обмін” з ОРДЛО, для якого дав відмашку Путін. Для звільнення натомість українських заручників.

Як стало відомо “Новинарні“, у Вінниці на суді Андрій Трегуб казав, що “не хоче бути м’ясом” і повертатися в “ЛНР”. Хоча його начебто наполегливо просили про це законники та компетентні органи – щоб заповнити ту саму заявлену “обмінну квоту” з 306 осіб, затверджену в руслі виконання мінських угод.

Разом з усіма “утримуваними особами” Трегуба повезли у фільтраційний табір в санаторії міста Святогірськ Донецької області, де чекали процедури обміну та розв’язання особистих колізій десятки й сотні таких колег по нещастю.

Ті, кого віддавали в ОРДЛО. Табір у Світлогірську, 27 грудня 2017.
Фото: ФБ Ірина Геращенко

Вже фактично під час обміну полоненими у Горлівці Андрій Трегуб відмовився переходити на непідконтрольну Україні територію.

Вільний, та не зовсім

Як з’ясувалося, так можна. Громадян РФ притримали в українському “обмінному фонді” з прицілом на подальші переговори з Кремлем про звільнення наших політв’язнів Сенцова, Кольченка, Карпюка, Клиха, Сущенка та інших. А багатьох українських “сепарів” залишили з боку Майорська через те, що “свобода” в ОРДЛО їм усміхалася менше, ніж закон і відповідальність в Україні.

У підсумку Україна віддала “на той бік” лише 233 особи в обмін на 74 звільнених ОРДЛО заручників.

Однак інтрига у справі Трегуба триває. За деякими даними, і його, і багатьох інших “клієнтів” СБУ, які відмовилися від обміну, повернули до місць ув’язнення.

Де конкретно зараз перебуває Трегуб – “Новинарні” наразі встановити не вдалося.

Хоча 13 грудня “Кащєя” формально звільнили з-під варти в залі суду і згідно із “законом Савченко” де-юре він вважається таким, що вже відбув свій термін, немає гарантії, що мешканець Жмеринки безперешкодно повернеться на Вінниччину, у вільне життя.

Ніхто не гарантує, що Трегуба не посадять до СІЗО у рамках нового кримінального провадження.

Ніхто зараз не стверджуватиме напевно, що правильно та не порушуючи норм чинного кримінального процесуального законодавства вчинили судді, які змінили міри запобіжних заходів для осіб, котрі підозрюються у вчиненні тяжких злочинів.

І ніхто не убезпечує від ризиків пенітенціарників, які відпустили з місць позбавлення волі осіб на підставі тих ухвал суду.

Обмін на КПВВ “Майорськ” 27 грудня

У будь-якому випадку, процес триває. Історія Андрія Трегуба наочно демонструє, у який “законодавчий вакуум” може потрапити кримінальне провадження, якщо воно стосується війни, великої політики, мінських угод та боротьби за звільнення заручників.

Далі буде.

Читайте також:
“Скільки “Слава Україні!” Горлівка не чула давно”. Ірина Геращенко описала
подробиці звільнення заручників на окупованій території

Обмін вінницької в’язниці на свободу в “ДНР”: історія одного шпигуна

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".