У Музеї історичних коштовностей 18 майстрів представляють унікальні прикраси

 

 

Днями Музей історичних коштовностей України (МІКУ), який є філією Національного музею історії України, показав авторські прикраси сучасних українських ювелірів-майстрів.

На виставці “Тендітна мить торкає вічність” представлені ювелірні роботи 18 майстрів з усієї України. В експозиції – 44 роботи на квіткову тематику у різній техніці, які створені в єдиному екземплярі.

Над кожною сережкою, перснем, брошкою майстер трудився понад рік. Такі роботи справді вартують групової виставки, хоч і тимчасової, у головній скарбниці України – Музеї історичних коштовностей, де зберігається 50 тисяч предметів із коштовних  металів і каменів  від доби бронзи до сучасності.

Як стати ювеліром? Всі секрети – у МІКУ

Виставка “Тендітна мить торкає вічність”, окрім того, виконує ще одну дуже важливу функцію. Вона змусила вийти з зони комфорту майстрів-індивідуалістів, які звикли роками трудитися над технікою й новими візерунками з металу у власній майстерні.
Вперше за багато років зустрілися майстри різних поколінь, які познайомилися один з одним, зазначають у МІКУ.

До слова, остання групова виставка ювелірів у музеї проходила ще у 2006 році.

А ще ювеліри заговорили з публікою. Вони залюбки відвідують музей і розповідають не лише про свої прикраси, а й про вибір професії, творчі муки, розвиток ювелірного мистецтва, замовників із політичних кіл і учнів, переймають майстерність із рук у руки.

Один з учасників виставки Юрій Оровецький каже: “Людство існуватиме до тих пір, доки у жінок  буде пристрасть до прикрас, а у чоловіків – пристрасть до жінок…”

Ініціатор та куратор виставки,  старший науковий співробітник музею Ірина Удовиченко, створила атмосферу, де кожен майстер відчув повагу до іншого. Вони не конкурують між собою, а всі разом несуть красу і роблять світ кращим, різноманітнішим.

Куратор Ірина Удовиченко (в центрі)

З каталогу, підготовленого пані Іриною, дізнаємося про творчий шлях Олександра Венгера з Одеси. На виставці є його каблучки “Квітка Сахари”, “Північна квітка”, “Японська троянда”, “Квітка надії”, частина гарнітуру “Випускниця”.

Виявляється, Венгер за фахом – інженер-технолог верстатобудування. Його дочка Юлія поділилася сімейною історією.

У переламні 90-ті молодій сім’ї постійно не вистачало грошей. “Ось тоді тато й вирішив зайнятися ювелірною справою. Це було своєрідною авантюрою, бо попит був невеликий. Але йому сподобалося. Особливо захопило те, що він здатен робити із металу все, що завгодно! Вихідних у тата ніколи не було. Був лише вечір неділі, коли ми всі разом ходили гуляти. Терпіння, наполегливість і підтримка мами”, – розповіла Юлія.

На шкільний випускний батько подарував їй гарнітур. “Тонесенький ланцюжок, який я все боялася порвати, тримає букет ніжно-рожевих квітів. А сережки доповнюють цей букет. Думаю, не варто говорити, що мені не було рівних?!))” – пишається дочка ювеліра.

Найкраще творити – коли чоловік і дружина в одній справі

Серед ювелірів є й спадкові майстри. Ярослава Паламарчук (тоді ще Дудникова) з 13 років почала робити перші емалеві мальовничі картинки. Її батько – майстер-емальєр Віктор Дудников – мав майстерню в Києво-Печерській Лаврі. Пізніше Ярослава познайомилася з Борисом Паламарчуком, завзятим і наполегливим учнем  реставратора, художника Валентина Реунова, який сім років жив у майстерні вчителя на Андріївському узвозі, спав по чотири години, виконував спершу всю чорну роботу, доки самостійно не зайнявся реставрацією антикваріату.

Борис Паламарчук

Борис Паламарчук каже, що при зустрічі з Ярославою спрацювала інтуїція. До того в нього в голові були лише думки те, як вивчитися на доброго майстра. “До зустрічі з Ярославою нічого не обіцяв жодній дівчині”, – зізнався Борис. А тоді все закрутилося, і сьогодні Борис та Ярослава – пара, які працюють разом.

“Ярославка робить ескізи, а я їх втілюю у реальність. Вивчаю, як технологічно все має бути правильно. Доводиться самому вчитися. Інколи для вивчення техніки, щоб втілити ескіз, я працюю два роки”, – розповів ювелір.

Паламарчук наголошує, що лише разом із дружиною удосконалюється: “Разом ми сильніші, можемо значно краще працювати, аніж би кожен сидів у своїй майстерні. Секрет, мабуть, у тому, що ми любимо і підтримуємо один одного”.

Раніше родина Паламарчуків займалася сакральним мистецтвом та згодом перейшла на світські роботи, як-от коштовності із зображенням квітів.

“Релігія має рамки, потрібно дотримуватися канонів. А от з сережками «Стрімкі мрії» чи «Волошки» можна їхати в будь-яку країну, кожна жінка захоче мати таку красу. Не буде ніде конфліктів”, – розповів про зміну напрямку пан Борис.

Родина Паламарчуків у 2009 році під час фестивалю емалі на території Лаври зайшла в Музей історичних коштовностей України. Тоді в подружжя виникла мрія вийти на такий рівень майстерності, щоб у майбутньому їхні роботи презентувалися саме тут.

У 2017 році їхні сережки перемогли на міжнародній виставці “Ювелір Експо Україна”. Ірина Удовиченко навесні мала задум щодо виставки й познайомилася з ювелірами. На знак подяки за організацію виставки, про яку вони мріяли не перший рік, подружжя Паламарчуків подарувало музею одну зі своїх робіт – хрест зі срібла з позолотою в техніці “гаряча емаль”.

Вугілля – як діамант.
Як шахтарі долучаються до створення коштовностей

Тетяна Калюжна з Донецька каже, що за останні сім років відчула себе справжнім майстром, хоча ювелірним мистецтвом займається 22 роки.

“Мене запрошують на виставки як в Україні, так і закордоном. Мої роботи впізнають і цінують. Ювелірам важливо здивувати світ. У Музеї історичних коштовностей цінується ексклюзивність. Завдяки цій виставці я відчуваю себе у ланцюжку історії”, – розповіла дизайнерка ювелірних виробів.

Її дідусь був ювеліром, тож з дитинства зачарувалася цим видом мистецтва. Батько, який працював дипломатом, допоміг Тетяні побачити коштовності у різних куточках світу. Зокрема, дизайнера захопила Індія. Щоб стати професіоналом, Калюжна навчалася багато закордоном.

Каже, в Україні немає школи ювелірного дизайну, у зв’язку з цим вона не відмовляє охочим навчитися творити. Одному з її учнів виповнилося 62 роки. Він столяр за фахом, п’ять років тому захотів власноруч зробити коханій жінці браслет. Сьогодні вся його родина носить авторські прикраси.

Тетяна Калюжна нині живе у Києві, облаштувала у столиці майстерню, а раніше її знали чи не на всіх шахтах та заводах Донбасу. Дизайнер-ювелір на вихідні просилася до них в гості.

“Шахтарі, які піднімалися з вибою, діставали з кишень вугілля і дарували мені. Вони знали, що я щось гарне придумаю. Діаманти можна купити, а вугілля треба видобувати й шукати по шахтах”, – розповідає майстриня.

Вона показує каблучку, на якій видно чорно-білий камінь.

“Чорний камінь – вугілля, білий – кварц. Чорне вугілля – це спресовані відходи рослин, органічний камінь. Кварц – вулканічний камінь. Мене завжди цікавило, що в Україні є пласти, які мають з’єднання органічного та вулканічного каміння. Виявляється, між Чорним і Азовським морем у нас був вулкан. Лавина вулканічних уламків затікала під прошарки, за 30 мільйонів років без доступу кисню закварцювалася”, – пояснює особливість вугілля Тетяна Калюжна.

Також на її прикрасах видно мініатюрні чи то комашки, чи то мушлі. Виявляється, це араукарії – скам’янілі дерева віком близько 250 мільйонів років.
Тетяна Калюжна була експертом цих знахідок у піщаному кар’єрі селища Олексіїво-Дружківка Костянтинівського району Донецької області.

Музей осучаснився і молодь підтягнулася

Олена Ястреб

Одна з наймолодших учасниць виставки Олена Ястреб розповіла, що працювала художником і дизайнером, в її сім’ї не було ювелірів. Та якось дівчина задумалася над тим, що хотіла б творити речі, дотичні до вічності, які передають з покоління в покоління і точно не викидають після виставки, як деякі графічні роботи. Вона знайшла майстрів, які погодилися навчити її ювелірної справи.
Олена вправлялася чотири роки, щоб дійти до свого індивідуального стилю і творити модерні прикраси, які беруть участь у міжнародних виставках.

Тепер Олена радіє, що завдяки Музею історичних коштовностей їй вдалося познайомитися з ювелірами різних поколінь, побачити на власні очі їхні роботи та внести у музей трішки сучасного ювелірного мистецтва, створеного у 2000-ні роки.

У рамках підготовки до виставки юна майстриня вперше побувала в Музеї історичних коштовностей України. Тепер, за її словами, це її улюблений музей, куди залюбки водить друзів. А ще розкішні експонати різних епох у музеї і тематичні екскурсії надихнули її на нові колекції.

Майстри на виставці

Учасники виставки – кияни Віталій Хоменко, Юрій Оровецький, Олена Ястреб, Володимир Балибердін, Олександра Барбалат, Максим Столяр, Борис і Ярослава Паламарчуки, Маргарита Квіткова, Оксана Якимова, Світлана Лазоряк, Ірина Карпова, а також Майя Котельницька (Львів), Айдер Асанов (Бахчисарай), Тетяна Калюжна (Донецьк-Київ), Олександр Венгер (Одеса), брати Кочути – Юрій і Роман, Ігор (Ужгород), Ярослава Келлерманн (Полтава), українсько-грузинська фірма Lavichuza Enamel, яку заснувало подружжя Вікторія та Лаша.

Де й коли?

Виставка “Тендітна мить торкає вічність” триватиме до 21 січня 2018 року в Музеї історичних коштовностей України (філія НМІУ).
Адреса: вул. Лаврська, 9, корпус 12 (територія Києво-Печерської лаври).
Телефон: (044) 280 13 96

Фото НМІУ

Читайте також:
Історичний музей для дітей: жваві екскурсії, сувеніри власноруч
і незабутній День захисника

 

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".