Розслідувачі InformNapalm дізналися, як Кремль у 2014-2015 роках “розхитував” Південь і Схід України

Володимир Путін та Інал Ардзінба

Міжнародне розвідувальне співтовариство InformNapalm, яке опублікувало в жовтні 2016 року зламану українськими “хактивістами” електронну пошту приймальні Владислава Суркова, виклало у відкритий доступ новий масив листів.

На цей раз, як стверджують активісти, йдеться про повідомлення з поштової скриньки помічника Суркова, 28-річного Інала Ардзінби, головного радника керуючого справами президента Росії у справах СНД.

Ардзінбу, як і самого Суркова, не раз називали негласним куратором “українського напрямку” в президентській адміністрації, й опубліковані листи ще раз підтверджують це: в них містяться звіти про акції 2014-2015 років, проведені проросійськими силами в Одесі, Харкові та інших містах сходу і південного сходу України, а також інші документи, які показують, як Кремль намагався “розхитати” ситуацію в кількох українських регіонах.

Про те, що Ардзінба і Сурков “підозрюються у скоєнні злочинів, пов’язаних із тероризмом на території України”, глава СБУ Валентин Наливайченко говорив ще в травні 2015 року. Матеріали про це були передані в прокуратуру України, Ардзінбі заочно пред’явлені підозри, зараз він оголошений Україною в міжнародний розшук. 6 листопада 2015 року прокуратура Одеської області заочно почала розслідування щодо Інала Ардзінби у зв’язку із вчиненням тяжкого злочину – “спроби змінити державнй кордон України”.

Українські ЗМІ кілька разів писали про зустрічі Ардзінби з Геннадієм Трухановим, мером Одеси. Про це говорив, наприклад, колишній мер міста Едуард Гурвіц, який назвав Ардзінбу “начальником Труханова”. Остання така зустріч, імовірно, відбулася в жовтні 2016 року.

Чому пошта зі скриньки viktor_vinogr@mail.ru, побіжний аналіз якої наведено нижче, належить саме Ардзінбі? Про це можна судити, серед іншого, за матеріалами судового процесу над головним редактором одеського проросійського сайту “Інфоцентр” Артемом Бузилою, який був заарештований і засуджений українським судом до 3 років і 8 місяців позбавлення волі в 2015 році за статтею “сепаратизм”.
Він був достроково звільнений за “законом Савченко”, згідно з яким 1 день в СІЗО зараховується за 2 дні в колонії. Відразу після звільнення Бузила поїхав в Москву. В матеріалах справи саме адреса viktor_vinogr@mail.ru згадується як така, що належить Іналу Ардзінбі.

Проте ми не можемо стверджувати зі 100%-ю вірогідністю, що доступ до скриньки viktor_vinogr@mail.ru мав тільки заступник Суркова – можливо, пошта була зареєстрована на когось із його помічників. Зміст листів дозволяє говорити про те, що їх адресат був відповідальним за прийняття рішень про фінансування акцій проросійських активістів: як правило, до нього звертаються за останнім словом або схваленням того чи іншого проекту.

Варто так само відзначити, що ні в одному з листів немає звернення до адресата на ім’я.

Що стосується автентичності викладеного листування як такої, то представник “Українського кіберальянсу” Шон Танусенд так обґрунтував її в коментарі для “Радіо Свобода”:

“Український кіберальянс” не вперше публікує зламане листування керівництва Росії і невизнаних республік. У поле нашої уваги потрапляла Російська православна церква, включаючи Всеволода Чапліна, різні проекти, пов’язані з радниками президента РФ Глазьєвим і Сурковим, депутатів Державної думи, міністерства невизнаних республік, це величезний обсяг інформації, який неможливо підробити фізично. Тільки опубліковане листування, а це мала частина наших архівів, займає десятки, якщо вже не сотні гігабайтів.
Щодо багатьох матеріалів проводилися криміналістичні експертизи. Як експерти перевіряють справжність електронних листів? Одним зі способів є перевірка електронного підпису DKIM. Поштовий сервіс подібно до нотаріуса засвідчує всі поля електронного листа своїм підписом. І дату, і відправника з одержувачем, і текст листа. Варто змінити хоч один знак, і підпис втратить силу. Стійкість підпису забезпечується тими ж методами, на яких засновані криптовалюта або ключі для доступу до банківських рахунків. Якщо ви відкрили лист в текстовому редакторі і побачили поле DKIM-Signature, то ви можете перевірити цілісність листа онлайн самостійно”.

Хто писав помічникові Суркова

Найбільше листів Інал Ардзінба отримував від 3-4 респондентів. У їх числі – колишній депутат міської думи Одеси Ігор Димитрієв; організатор проросійських мітингів в Одесі навесні 2014 року Антон Давидченко; журналіст Олена Гліщинська, що згодом стала частиною угоди щодо звільнення з російської в’язниці Геннадія Афанасьєва і Володимира Солошенка (за однією з версій, Ардзінба особисто курирував цей обмін); людина (або люди), що мають доступ до електронної пошти, зазначеної на офіційному сайті генерального консульства посольства Росії в Одесі – genconrfodessa@mail.ru; Олексій Валентинович Муратов, колишній депутат Думи міста Курчатова в Курській області і член “Єдиної Росії”.

Фігура останнього особливо цікава: у 2012 році Муратов вийшов з партії, склав із себе депутатські повноваження і став одним з активістів нової фінансової піраміди засновника МММ Сергія Мавроді. Він зблизився з іще одним МММником, Денисом Пушиліним, який згодом став видатним громадсько-політичним діячем самопроголошеної “Донецької народної республіки”. Муратов намагався брати участь у створенні МММ в Індії, був заарештований там за підозрою в шахрайстві, але офіційно звинувачення йому пред’явлені не були. 6 травня 2014 року Пушилін призначив Муратова “офіційним представником ДНР в Росії”. У період, охоплений зламаним листуванням, він виступав посередником між харківськими проросійськими активістами та Іналом Ардзінбою.

Коли були написані викладені листи

Перший з листів у зламаній поштовій скриньці Ардзінби датований 3 жовтня 2014 року. Останній – 10 червня 2015-го.

Харків

Значна частина листів від Олексія Муратова присвячена акціям, запланованим проросійськими організаціями в Харкові – наприклад, напередодні дострокових виборів до Верховної Ради України, що відбулися 26 жовтня 2014 року. Як і в “пошті приймальні Суркова”, опублікованій рік тому, йдеться в першу чергу про гроші – активісти на місцях надсилають план заходів і просять виділити їм для їх проведення бюджет.

Ось, наприклад, фрагмент плану акцій, присланий Муратовим Ардзінбі в жовтні 2014 року. Частина зі згаданих акцій відбулася, частина була заборонена українською владою – як, наприклад, згаданий в листі мітинг проти невиплати зарплат співробітникам заводу “Турбоатом”. У числі “залучених” до акцій харківських організацій в списку значаться “Жіночий рух Харкова”, “Союз радянських офіцерів”, “Русское вече” тощо, а як один з організаторів – Олександр Петрунько, який згодом перебрався в Росію і, зокрема, був звинувачений прихильниками Олексія Навального в нападі на політика у травні 2017 року.

Загальний бюджет проросійських акцій в Харкові за один місяць, жовтень 2004 року, якщо вірити прикладеному до листа кошторису, мав становити 19 200 доларів США. З них 5000 – у графі з такою назвою: “Виконком/МВС (корупція) оплата охорони мітингу силами міліції”.

В іншому листі, надісланому Ардзінбі в той же день, є ще один кошторис, уже на суму 5 мільйонів 220 тисяч рублів – більшу частину цих коштів Муратов розраховував отримати на “підпільну силову роботу”, в тому числі на “нейтралізацію активу правосеків” і ” теракти на об’єктах інформаційних структур “. Є в листах і заявки на проведення мітингів у Дніпропетровську, зі скаргою, що поки що в Москві узгоджені з них “лише два”.

В кінці жовтня Муратов надсилає Ардзінбі й розцінки на ці “теракти” (наприклад, DDoS-атаки) від якогось “товариша Віталія”:


Муратов намагався організувати проросійських активістів не тільки в Харкові, а й в інших містах сходу України. Ось що він пише Ардзінбі 10 жовтня, слідом за листами з резюме деяких активістів (в тому числі згаданого вище Петрунька):

“Загалом у нас є готові команди в Харкові, Дніпро, Одеса, Херсон. З усіма керівниками груп були зустрічі кураторів. По Харкову і Дніпру вже місяць чекають від нас команди. По 2 травня ти в курсі. Херсон наша людина другий тиждень чекає команди на виїзд”.

А ось, власне, і він, текст резюме Петрунька, нині – одного з найпомітніших учасників радикального прокремлівського руху SERB. У ньому він пише (чи то на повному серйозі, чи то з іронічним відсиланням до прийнятого на форумах знайомств формулювання), що “перебуває в активному протесті”:

Я, Петрунько Олександр Вікторович народився в 1970 році 23-04 в місті Аксай Ростовської обл В 1991р. переїхав в на Україну до Харкова де одружився і Маю сина 23 роки Підприємець, але змушений був згорнути свою справу. За професією електрик і наладчик У 2010 році вступив в партію Сильна Україна (Тигибко) Перебуваю в активному протесті проти Київської хунти з 22 лютого 2014. З 23.02.2014 р. Активний учасник Акції ”Захисники Харкова”. 1.04.2014р. Учасник визволення Харківської Обласної Державної Адміністрації (ХОДА). Проведення мітингів спільно з Сергієм Юдаєвим, Єгором Логвіновим та іншими. Марші до Консульства РФ з врученням петицій 06.04.2014р. Брав участь у мітингу, а пізніше в захопленні ХОДА 14.04.2014р. Брав участь у захопленні Харківського Міськвиконкому. Вів переговори з мером Кересом. З 2 травня і по нинішній час проводжу щоденний мітинг реквієм Свічка Пам’яті в пам’ять про загиблих на Південному Сході 9.05.2014 р. Проводив мітинг на честь Дня Перемоги над Фашистами. Організував хід зі 100метровою георгіївською стрічкою. Проводимо різні акції і флеш-моби проти хунти. У Харкові відповідаю за Жіночий рух, ЗА акцію Поминальна Свічка, За силовий блок (переклад з російської з дотриманням орфографії і пунктуації автора – “Н”).

Олександр Петрунько на Болотній площі в Москві 6 травня 2016 року. Фото: Марк Крутов/RFL/RL

У березні 2015 року ситуацію в Харкові російська влада намагалися “розгойдати” вже за допомогою більш “м’яких” методів, ніж штурм обласної адміністрації – наприклад, за посередництва організації “Харківське земляцтво «Харківська Слобода»” із сусідньої Білгородської області. У поштовій скриньці Інала Ардзінби досить багато листів, надісланих з адреси голови цієї організації Петра Горбунова. Наприклад, про плановану акцію протесту на найбільшому харківському ринку “Барабашово”. Втім, знайти у відкритих джерелах підтвердження того, що запланована акція протесту відбулася, не вдалося:


Як випливає з іншого листа Петра Горбунова, він намагався привернути до акцій в Харкові навіть прихильників Євромайдану:


“Коштували” ці акції порівняно недорого – близько 3000 доларів кожна:

Запоріжжя

4 листопада 2014 року Олексій Муратов переправляє в Москву лист, який він, у свою чергу, отримав від Володимира Новікова – сепаратиста “ДНР”, командира загону спеціального призначення “Троя” з позивним “Алабай”. Алабай-Новіков усього за 49 тисяч доларів обіцяє повалити українську владу в Запоріжжі і надсилає для цього свій план, що включає “активування вже розгорнутої агентурної мережі на території Запорізької області”, “здійснення комплексу суспільно-соціальних заходів, спрямованих на зміну громадянської свідомості суспільства і прорив інформаційної блокади населення”, а також абстрактні “силові акції”.


Одеса

Однак, як і слід було очікувати, найбільше листів в опублікованому листуванні Інала Ардзінби стосуються ситуації в Одесі. Колишній депутат Міської ради Одеси Ігор Димитрієв, який залишив місто після подій 2 травня на Куликовому полі (він брав участь у сутичках на стороні проросійських активістів), надсилає до адміністрації президента Росії макет листівки і відозви до нової проросійської акції в цьому приморському місті – “Дню пам’яті жертв нацистської окупації”. В інтернеті дійсно є відео з цього заходу, правда, брало участь у ньому всього лише кілька десятків людей.


З листування видно, що самі організатори називають привід для акції “обгорткою”, а її саму – “троянським конем”, скаржачись на протистояння “контори” (ймовірно, під цим словом, як і в Росії, мається на увазі головна спецслужба України, СБУ):

Димитрієв і далі регулярно надсилав до Москви фотозвіти з акцій і зняті під час них відео, а також тексти, які публікувалися в пабліках місцевих проросійських груп у соціальних мережах, наприклад у групі “Форпост Одеси”. Цікаво, що формальні приводи для акцій, наприклад, річницю окупації Одеси румунськими військами, він відверто називає не інакше як “легендою”.

Зміст акцій, які пропонував організувати Ігор Димитрієв, іноді вражає розмахом фантазії:

15 листопада – “День Допомоги хворим на синдром Дауна”

Роздача жовто-блакитних стрічок із символікою Дауна. І нібито благодійне соц.опитування на честь підвищення грамотності про хворобу Дауна. На камеру проводиться опитування: “Чи знаєте ви, що жовто-блакитна стрічка – це всесвітній символ хворих на синдром Дауна?” Люди відповідають, а їм у результаті дарують стрічку з написом “National Down Syndrome”. Все це знімається на камеру і в підсумку з цього можна нарізати дуже непоганий ролик з прихованим змістом.

Або:

15-20 листопада – заклеювання міста листівками і плакатами з приводу майбутнього закриття Припортового заводу і можливої техногенної катастрофи в Одесі. Нагнітання істерії з цього приводу. “Інструкції” з порятунку при розливі аміаку. І фотографії наслідків зараження аміаком площ. Використання людей у протигазах як візуальний образ прийдешньої Катастрофи. Можливе використання слогана “Країна Руїна – породжує руїни” “Напирати на думку, що “закриття НПЗ – це катастрофа цілого міста”,”Україна – країна банкрут, не в змозі утримувати складні стратегічні виробництва”” і т.п.

За підсумками розклейок і агітації можна провести публічну акцію від імені стурбованих одеситів “екологів” які прийдуть у протигазах і білих халатах і будуть критикувати недієздатне керівництво країни за те що гробить містоутворююче підприємство в ім’я розпилу його залишків олігархічною бандою Коломойського.

Акція не пов’язана безпосередньо з сепаратизмом. Але здатна мобілізувати значну частину небайдужих одеситів і буде провдена в критичному для влади ключі.

“Радіо Свобода” не вдалося знайти свідчень того, що будь-яка з цих акцій у результаті відбулася.

Було б дивно не знайти в листах з Одеси, адресованих Ардзінбі, згадки подій 2 травня 2014 року в Будинку профспілок. І вони є – наприклад, список затриманих проросійських активістів, заарештованих після сутичок із прихильниками єдиної України, – з позначкою, в якому СІЗО перебуває та чи інша людина, де вона була затримана і так далі. Навпроти деяких прізвищ – позначки “звільнений за обміном”, “залишився в ДНР”, “громадянин РФ”.

2 листопада, в 6-місячну річницю пожежі в Будинку профспілок, Димитрієв пропонує провести акцію на Куликовому полі. Одна з його ідей звучить так:

“Крім того, на Будинку профспілок весь час поки буде йти акція можна лазерним проектором написати якийсь напис або фото. Або наприклад спроектувати язики полум’я які будуть накривати весь фасад БП. Це буде дуже психоделічно виглядати і в кадрі і оссобливо живцем”.

(Ця задумка, якщо вірити відеозаписам з місця акції, реалізована все-таки не була).

Ще один адресат, що часто зустрічається в поштовій скриньці – Антон Давидченко, голова руху “Молодіжна єдність”, голова одеської проросійської молодіжної організації “Колокол”, організатор проросійських мітингів в Одесі навесні 2014 року.

На початку листопада він надсилає Ардзінбі макети плакатів із закликом до Володимира Путіна з проханням “покарати вбивць 2 травня в Одесі”.

12 листопада невідомі вивісили на одному з одеських мостів банер з такою ж картинкою, як в листі, і Давидченко звітує за виконану акцію за допомогою фотографій:

Наступним листом він надсилає замовнику посилання на статті про акцію, опубліковані ЗМІ.

Подібних листів, які доводять, що проросійські акції в Одесі координувалися з Москви, у зламаному ящику багато. Так, 22 листопада Давидченко відправляє замовнику фотографії графіті з текстом “Україна померла 2 травня”, виконаних його активістами по всьому центру міста:

24 листопада Давидченко відправляє листа, яке є ще одним підтвердженням того, що зламаний українськими “хактивістом” ящик належить співробітнику адміністрації президента РФ. У ньому він повідомляє дані ще двох затриманих у справі 2 травня і просить:

“Потрібно лист від адміністрації, про сприяння фонду “Колокол”, який допомагає політичним в’язням і ополченцям Донбасу”.

20 грудня Антон Давидченко надсилає Ардзінбі фотографії машин з Одеси, на капоті яких балончиками з фарбою грубо намальовані прапори України. У салонах цих же автомобілів видна українська символіка.

У заголовку листа написано: “ось таке робимо… можна поставити на конвеєр такі справи) І красивіше малювати”:


Малювати “красивіше” активісти не навчилися, зате навчилися бити скло і підпалювати машини – в пошті Ардзінби є лист зі звітом про одну з таких акцій:

Читайте також:
В Одесі затримали терориста-палія, який підготував нові вибухи

Займався Давидченко і ще одним проектом, спрямованим на “м’яку федералізацію України”, – “Одеса за Порто-Франко” (різновид спеціальної економічної зони). Він періодично надсилав Ардзінбі на твердження логотипи цього руху, плани заходів і акцій, списки спікерів.

Втім, про те, що рух “Одеса за Порто-Франко” тісно пов’язаний з проросійськими сепаратистами, українські активісти писали і раніше – тепер очевидно, що цей проект цілком курирувався з Кремля.

Головою руху зробили Олексія Цвєткова, лідера організації “Європейська Одеса”. За свою роботу, як випливає з надісланих Ардзінбі кошторисів, він отримував 2500 доларів на місяць.

Помічнику Владислава Суркова надсилали також кандидатури зарубіжних спікерів, які повинні були надати ваги ідеї “Порто-Франко” – наприклад, професора Гарвардського університету Андреа Маріа Віллотті , який спеціалізується на питаннях спеціальних економічних зон. У лютому 2015 року Вілотті, як випливає з публікацій в одеських ЗМІ, дійсно брав участь в круглому столі “Рецепт економічного дива в Одесі” (і так, логотипи на банерах, які можна побачити на фото з цього круглого столу, теж надсилали Ардзінба на затвердження) .

Проект “Одеса за Порто-Франко” функціонував навіть незважаючи на те, що гроші його учасникам видавали не відразу і не в повному обсязі.

У деяких листах можна зустріти такі формулювання: “Далі все 3000, щоб більше не нив”.

У 2015 році, ближче до чергової річниці подій 2 травня, представник одеського “Антимайдану” починає обговорювати з Іналом Ардзінбою різні акції до цієї дати, приїзд іноземних делегацій та інші організаційні моменти.

Але не тільки: серед іншого активісти пропонують профінансувати проект “Православної молодіжної організації” всього за 6-8 тисяч доларів:

До річниці подій 2 травня в координації з Кремлем організовувалися акції не тільки в Одесі, а й у Києві:

Цікавий лист, що його Ардзінба отримує від якогось Андрія Голда 4 травня 2015 року з адреси goldabxazia@mail.ru. У ньому містяться пропозиції щодо “подальшого плану дій”, в яких згадуються і можливим терактам. Крім цього, автор листа непогано знайомий з російськими політтехнологіями – він пропонує створити для забезпечення безпеки виконавців акцій організацію-прокладку “між замовником і виконавцем”, “схожу на “Фонд ефективної політики”.

Пізніше Ардзінба отримує від Голда листи постійно. Серед них – кілька текстів виступів, написаних для Віри Шихової, лідера “Народної ради Бессарабії”, та інших активістів руху.

Як випливає з опублікованих листів, в Кремлі курирували організацію протестних акцій не тільки в Одесі, а й у Києві – наприклад, “проти зростання тарифів ЖКГ і цін на продукти”.

Ардзінба відповідав і за інші акції в українській столиці: наприклад, за “Мирний марш “Банду геть!” 16 травня і пікети біля посольства США. Звіти про них, як завжди разом з посиланнями на публікації ЗМІ і фотографіями, справно приходили в його поштову скриньку .

Народна рада Бессарабії

У червні 2016 року відбувся обмін українців Геннадія Афанасьєва і Юрія Солошенка, які перебували в російських в’язницях, на українців Олену (Альону) Гліщинську і Віталія Діденка. Останніх в російських ЗМІ називали “журналістами”, в Україні вони були заарештовані за обвинуваченням у сепаратизмі за організацію “Народної ради Бессарабії”.

Читайте також:
Гліщинська, на яку обміняли Афанасьєва і Солошенка,
працювала помічником нардепа від БЮТ і ПР

Деталі цього проекту виявляються в пошті Інала Ардзінби – йому про них повідомляла особисто Гліщинська, поштова адреса якої містила в собі її дівоче прізвище “Романова”. На цю ж адресу у Гліщінської зареєстрована сторінка в соціальній мережі “Мой мир”.

Віталій Діденко й Олена Гліщинська з сином у московському аеропорту після прильоту з України. Кадр із сюжету телеканалу Russia Today

Згодом Олена Гліщинська поміняла в налаштуваннях своєї поштової скриньки прізвище, і листи, які приходили від неї в адміністрацію президента, вже були помічені її справжнім ім’ям і прізвищем:


У листах, які Гліщинська-Романова адресувала помічникові Владислава Суркова, містилася, наприклад, кошторис на висвітлення діяльності “Народної ради Бессарабії” в ЗМІ:

Так, один сюжет на центральному каналі “112 Україна” коштував 1000 доларів.

Крім цього Гліщинська надсилала на затвердження в Кремль “базові тези” організації. В останньому пункті відверто говориться про необхідність показати одеситам “яка тут жопа” і “що всі хочуть кудись відокремитися”:

Цікавий і список спікерів для нового проекту – як випливає з чергового листа Гліщинської Ардзінбі, деякі з учасників “Народної ради Бессарабії” знали, що співпрацюють з Кремлем, а деяких, ймовірно, використовували “втемну”, зокрема нардепа від “Опоблоку” Миколу Скорика:

У березні-квітні 2015 року українська влада всерйоз взялася за цей проект, заарештувавши кількох його учасників. У пошті Ардзінби активно обговорюється фінансова та юридична допомога затриманим, наприклад, лідеру “Ради” Вірі Шевченко. 29 квітня була заарештована й Олена Гліщинська.

Миколаїв

Ще одне місто, що потрапило в сферу інтересів Кремля в рамках просування проектів по “м’якої федералізації України”, – Миколаїв. Так, наприклад, 7 червня 2015 року все той же “Андрій Голд” надсилає на затвердження Ардзінбі “Маніфест” про заснування “Народної ради Миколаєва”.

Плотницькому не дали

Знайшлося у зламаній листуванні місце і самопроголошеним “ДНР” і “ЛНР” (здебільшого “народні республіки” курирував сам Владислав Сурков).

Ось, наприклад, текст листа, який передала в адміністрацію президента помічниця члена Ради Федерації Росії Сергія Мамедова. У ньому відповідь на прохання глави “ЛНР” Ігоря Плотницького надати “молодій республіці” гуманітарну допомогу повідомляє, що це “не входить до повноважень органів державної влади Російської Федерації”:

“Таймер”

5 грудня Ардзінба отримує від якогось “Івана Іванова” кошторис на створення каналу “Таймер” на базі існуючого з 2008 року сайту з такою ж назвою.

Такий канал (правда, не на ТБ, а в YouTube) дійсно народився 1 липня 2013 року. У його описі говориться, що він “орієнтований більшою мірою на тих, хто цікавиться політичною ситуацією в країні загалом і в Одесі зокрема”.

“Тут можна знайти останні рішення міськради, дізнатися подробиці біографії того чи іншого депутата, прочитати статті про політику. Втім, наш сайт міста Одеса також надає інформацію і про культурні заходи, наприклад, про прем’єрні кінопокази, нові театральні постановки і виставки”, – йдеться в його описі.

У реальності більшість відео на каналі – про акції проросійських активістів і “насильницьку українізацію Одеської області”. Зрідка їх перемежовують ролики про надзвичайну подію, наприклад, пожежу, і відео на кшталт “П’яні АТОшники в парку Шевченка”.

На сьогоднішній день у каналу “Таймер” трохи більше 3 тисяч передплатників і майже мільйон сукупних переглядів відео.

Запуск каналу, якщо вірити кошторису, обійшовся адміністрації президента РФ в суму близько 7 тисяч доларів.

Надалі “Таймер” регулярно фігурує у звітах про акції, які надсилають Ардзінбі як “своя” площадка для розміщення замовних матеріалів.

Апологети Кремля

У пошті Інала Ардзінби часто зустрічаються листи від організації “Всеукраїнський апологетичний центр”. У розділі “Про нас” на сайті цієї організації йдеться, що вона була створена в 2011 році “З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира”, а її мета – “захист, як церковних прихожан, так і просто православних по хрещенню від всілякої брехні і помилок, небезпечних для душі і життя”.

Однак в реальності більшість новин на сайті присвячені критиці Української православної церкви Київського патріархату та захисту інтересів УПЦ МП.

Що стосується радника Владислава Суркова, то він отримував від “апологетів” в основному аналітичні записки про перспективи дестабілізації ситуації в Запорізькій області України або, наприклад, зразки банерів для зустрічі “Ініціативної громадської робочої групи з розробки змін до законодавства про спеціальний статус міста Запоріжжя та Запорізької області з урахуванням екологічної та соціально-економічної ситуації “. А через кілька днів після зразків банерів – фотозвіт про проведену зустріч групи в готелі “Інтурист” і мітинг, який в цей же час відбувся біля її стін – “Проти блокади Донбасу”.

Загадкова Луїза Мамедова

Одні з найцікавіших листів в опублікованому масиві – від якоїсь “Луїзи Мамедової”. Вона надсилає Іналу Ардзінбі посилання на замовні статті в ЗМІ, пропонує кандидатів для співпраці, а в січні постачає його файлом “Одеса Наші.docx”, в якому перераховуються особисті дані колишніх і діючих співробітників правоохоронних органів Одеси і Одеської області.

Але найцікавіший документ, надісланий їй в адміністрацію президента, називається “Зведений звіт по акціях за лютий 2015 р.” У ньому перераховуються “інформаційні вкидання”, розповідається про спровоковані бійки між прихильниками “Автомайдану” і представниками азербайджанської діаспори, про підпал автобуса, що виїжджав з офісу “Правого сектора”, – все це з посиланнями, які підтверджують, що акція чи вкидання дійсно відбулися:

Вдень 22 лютого 2015 року Мамедова надсилає Ардзінбі скріншоти статей, в яких розповідається про вибух в офісі “Правого сектора” в Одесі на вулиці Коблевська, що стався пізно ввечері 21 лютого.

За цим вибухом піде ціла серія підпалів та інших силових акцій проти цієї української організації, фотозвіти про них будуть регулярно з’являтися у зламаному листуванні.

Фініш

У 2016 році практично всі проекти “м’якої федералізації”, про які йде мова в листуванні Інала Ардзінби, були згорнуті – не без участі СБУ, в розпорядженні якої розглянуте вище листування, можливо, опинилося ще раніше.

Багато його фігурантів з тих, що ще не покинули Україну в 2015-2016 роках, вже давно живуть в Москві та інших російських містах.

У січні 2017 року газета “Ведомости” повідомила про відставку керівника апарату Владислава Суркова Олександра Павлова, яка, за даними видання, була викликана серед іншого публікацією листів приймальні Суркова українськими хакерами.

Ардзінба з тих пір, судячи по згадках його імені в ЗМІ і по його “Фейсбуку”, відійшов від “українського напрямку” – він читає лекції в МГІМО, займається “Соціальними та благодійними проектами в Абхазії”, брав участь у підготовці недавнього Фестивалю молоді та студентів. На відправлені йому питання він не відповів.

автор: Марк Крутов, “Радіо Свобода”

Читайте також:
Хакери пообіцяли викласти листування Суркова
про “повзучу федералізацію” України

SurkovLeaks: помічник Путіна курирує ринок пального в “Л/ДНР”
і призначає їм міністрів

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: