12 тез Ірини Геращенко: чому Україна не обійдеться без компромісів у законах щодо Донбасу

 

Ірина Геращенко
перший заступник голови Верховної Ради України, представниця України в гуманітарній підгрупі ТКГ, уповноважена президента з питань урегулювання на Сході України

(FB)

У ці дні я отримую сотні листів і дзвінків з питанням: Іро, просимо, серед криків-воплів про зраду-зрадную, поясни, будь ласка, що ви проголосували.

У ситуації, коли сотні моїх колег в парламенті зайняли просту і популярну позицію нищівної критики мінських угод, коли депутати у своїх зручних кріслах і смачній парламентській їдальні закликають до наступу на Донбас, бо це найлегший шлях знайти любов у серцях людей, я послідовно відстоюю позицію, що ці неідеальні, непрості мінські домовленості, прийняті в критичний для держави момент, допомогли нам вистояти як Країні, посилили міжнародну підтримку України і на сьогоднішньому етапі грають роль стримуючого фактора для невміняємої Москви.
Що, на жаль, ми не можемо тільки у військовий спосіб звільнити Донбас і Крим! А всі, хто кричить про це, за гріш не ставлять життя українських солдатів!
Ми повинні звільнити Донбас і Крим, посилюючи українську армію і дипломатичний фронт – тільки в синергії.

У ВР я вже півтора роки збираю неформальну групу “мінська платформа”, куди запрошуємо експертів, учасників мінських робочих груп від України і ОБСЄ, аби інформувати депутатів про роботу груп та радитися з ними щодо миротворчих процесів.

Я щиро прагнула спокійно й аргументовано представити позицію влади під час обговорення двох законопроектів і в залі ВР, усвідомлюючи, наскільки важливо і принципово простим громадянам, які не завжди розуміють нюанси мінських угод, почути логіку не тільки ПРОТИ, а й інші аргументи, чому сьогодні правильно голосувати ЗА.

І я вважаю підлістю (не по відношенню до себе, я й не таке в українській політиці бачила, – а до виборців, які мали право почути всі позиції й аргументи) дії тих колег і колєжанок, які після виступів своєї високодостойної і високоморальної фракції вдерлися на трибуну і поскручували мікрофони. Дуже “європейський” підхід.

Я щиро чекаю реакції посольств європейських країн і США, які неодноразово давали публічну підтримку тим чи іншим законопроектам “єврооптимістів” і не приховують своїх щирих симпатій до цих груп і фракцій, на конкретні дії цих молодих політиків, які просто намагалися зірвати обговорення, які, щодня публічно обпльовуючи дії влади всередині країни і за кордоном, вирвали мікрофони після своїх критичних до влади виступів, коли йшлося ключове для країни обговорення! Ключові для безпеки України і самого ЄС!

ЄС і США послідовно підтримують мінський процес, маю це підкреслити.

Тому на певні питання, на які хотілося дати відповідь з трибуни ВР під час обговорення законопроектів, спробую сформулювати позиції тут.

1. Мінські угоди вигідні Москві. Їх писали в Москві. Навіщо ми їх імплементуємо в українське законодавство?

– До хвилини пам’ятаю першу мінську зустріч 25 серпня 2014 року… Коридорами розкішного президентського палацу Лукашенка тинявся, весь в “Бріоні”, з сумкою “Мон Блан”, речник Путіна, перев’язаний потішними опереточними георгіївськими стрічками. Ця картинка – пам’ятник путінському режиму, подвійним стандартам, де верхівка живе розкішним життям, повністю інтегрована в європейсько- американський комфорт, має там нерухомість і рахунки, цінує європейський спосіб життя, бо до нього звикла, а простому люду нав’язують “русский мир”, перев’язаний потішною георгіївською стрічкою.

Йшли важкі переговори, напередодні першої зустрічі Путін використав свою улюблену тактику: посилити свої позиції, примусити перемовників до капітуляції, поставити їх у патову ситуацію і дотиснути йти на путінські умови.

Напередодні першої мінської зустрічі Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, війська регулярної російської арміі вдерлися на Донбас… Телефон Порошенка розривався, йому дзвонили військові керівники і доповідали трагічну ситуацію по Іловайську, де впритул в “коридорі миру” росіяни розстрілювали українських солдатів і добровольців, цвіт нашої нації.
Тоді в Мінську була тільки високий представник ЄС Кетрін Ештон.

А вже за 10 днів, 5 вересня, у Мінську відбулася зустріч в нормандському форматі. Меркель і Олланд хотіли врегулювання конфлікту, але чітко давали зрозуміти, що воювати за Україну (як до того і за Грузію) світ не буде, тому домовляйтеся.

Путін цідив крізь зуби, що “нас там нет”… Щодня гинуло кілька десятків українських військових. Тому на початку вересня, коли вже безпосередньо підписувалися мінські угоди, ключова їх мета була одна: зупинити вбивство українців і зберегти Країну.

Путін готував цей план як план капітуляції України, за мовчанки Євросоюзу, якому ключове було – зупинити гарячу фазу конфлікту.
Він вимагав пріоритетності політичного блоку, малюючи війну на Донбасі як виключно внутрішню українську проблему, громадянський конфлікт, що типу “республіки” повстали через “притіснєнія” російської мови і вимагають більшої децентралізації і самостійності.

Для європейців важливо було припинити військові дії і вбивства, так, ціною України…

Україні було найважче. Донбас заливало кров’ю… Ішлося про збереження Держави, бо ж метою Путіна був не Донбас, а Київ, Україна.

Ішлося про українських солдатів і цивільне населення, яке на Донбасі в ті дні жило в бомбосховищах, і серце рвалося від страждань українських дітей, пенсіонерів, жінок, які були жертвами цих експериментів російських імперських амбіцій.

Нам вдалося закласти в мінські угоди ключові позиції для збереження держави: виведення іноземних військ і техніки (очевидно, що мова йде про російські, але включення дефініції “російські” на тому етапі просто б не пройшло б); відновлення контролю над україно-російським кордоном.

Так, в угодах є політичний, болючий для Києва, блок, але таким є компроміс і такі тоді були обставини. І той, хто про те “забув”, просто не знає, що таке отримувати звістки про вбивство солдатів, чути крик їхніх матерів і розуміти відповідальність за збереження життя кожного солдата, за збереження України.

2. Санкції проти РФ з’явилися влітку 2014 року, після анексії Криму. Навіщо говорити, що санкції проти РФ прив’язані саме до виконання мінських домовленостей?

– Після анексії Криму ЄС ввів смішні санкції: візова відмова кільком десяткам росіян, типу потішного Стрєлкова (у санкційному списку він саме так був записаний, хоч його справжнє прізвище – Гіркін). Ті санкції Кремль навіть не відчув, вони були смішніші за жало комара.

Саме ця безкарність і впевненість, що світ не втручатиметься в агресивну політику РФ , розв’язали Кремлю руки та призвели до повномасштабного вторгнення в Україну у серпні 2014-го.

Серйозний пакет економічних санкцій, які реально били по економіці агресора, призвели до падіння курсу рубля, ключове – заморозили доступ країни-негідниці до нових технологій, європейських і американських банківських кредитів, було прийнято саме після підписання мінських домовленостей.

В риториці й заявах лідерів ЄС і США, в рішеннях Єврокомісії та американської адміністрації по санкціям звучить одне і ключове: санкції триватимуть до повного виконання мінських домовленостей!

До повного! Аж до відновлення контролю над україно-російським кордоном!

Хто серед українських політиків проти відновлення кордону, той виступає проти мінських домовленостей.

Зверніть увагу – саме ті, хто тиждень проривали кордон на Заході України, принижуючи українських прикордонників, у драматичні парламентські дні блокували трибуну українського парламенту, прориваючи наш дипломатичний фронт і виступаючи проти мінських угод, які вимагають відновлення контролю на Східному кордоні. Співпадіння? Не думаю!

3. Президент перевищив повноваження, підписуючи угоди і не порадився з парламентом.

– Вся країна побачила в ці дні, як то воно – радитися з безвідповідальною і популістською частиною парламенту… В критичні дні 2014-го – лютого 2015-го будь-яке зволікання вартувало життів тисяч українців. Мова йшла про збереження Країни. Президент приймав рішення як гарант Конституції, Верховний Головнокомандуючий і лідер, який впроваджує зовнішню політику.

Під нормандськими і мінськими домовленостями стоять підписи його партнерів і колег – президентів Франції, РФ, канцлера Німеччини. Вони теж перевищили повноваження?

І ключове – саме підпис Путіна під нормандськими документами і його посла Зурабова – під мінськими роблять РФ суб’єктом домовленостей, а не спостерігачем, як і ЄС, за яких підписи поставили Олланд і Меркель.

Тепер КОЖНА сторона має виконати свою частину зобов’язань: РФ – вивести війська і техніку, піти ГЕТЬ з Донбасу; Україна – політичний блок (ми його, до речі, виконали, прийнявши відповідне законодавство, яке так і не вступило в силу, через невиконання безпекового блоку з боку РФ), ЄС- тримати санкції до повного виконання мінських угод, до відновлення контролю над кордоном.

4. Після прийнятих законопроектів в ВР з’являться гіві й мотороли.

– Ці апокаліптичні завивання ми чуємо з вересня 2014-го. Верховна Рада й досі на місці. Гіві й мотороли – самі знаєте де.

5. Навіщо голосували за закон про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО?

– Цей закон проголосували у вересні 2014-го, а не в жовтні 2017-го!

А фракції “Самопомочі”, представники “УКРОПу” й інші блокувальники трибуни голосували за цей закон, за зміни до нього у березні 2015-го! Тобто тоді це була не зрада, а зараз – “зрада зрадная”.

Що ж трапилося за ці роки, якщо ЖОДНЕ з апокаліптичних передбачень не реалізувалося? А нічого, окрім того, що “Самопоміч” вийшла з коаліції і не шкодує сил і нервів не на боротьбу за Україну, а на боротьбу з владою.

Ключове: ані після вересня 2014-го, ані після березня 2015 року цей проголосований закон так і не вступив в силу. По Донбасу ходить не народна міліція, якою лякають виборців радикали, а росіяни і місцеві “орки”, озброєні російським “воєнторгом”.

Так ми будемо народною міліцією лякати, чи виганяти “орків”?

Ну, й ще раз наголошую – прийнятий в 2014 році закон мертвий і не може вступити в силу до виконання з боку РФ безпекового блоку мінських угод. І зараз ми голосували не закон, не його пролонгацію, а можливість застосування, якщо протягом року зміниться безпекова ситуація.
Натомість, це голосування дало беззаперечний козир нашим дипломатам вимагати продовження санкцій проти РФ.

6. У законі ” Про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО” закладені норми про народну міліцію, свої суди, це легітимізація бойовиків.

– Документ, що приймався в критичні для України дні, був важким і компромісним. Непростим для України.
Путін прагнув закласти в той закон можливість з боку “республік” блокувати зовнішню політику України, визначати наш зовнішній вектор, в тому числі заблокувати наш шлях до ЄС і НАТО, Угоду про асоціацію і “безвіз”. Врахуйте, що і в самих ЄС і НАТО є сили, які б з радістю вітали подібні норми.
Ми все це відбили. Ніякий окремий регіон України не може і не буде визначати зовнішню політику всієї держави, бо це питання всіх українців, а не окремих бажань.

Закон “Про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО” не має жодних норм, що блокують наш зовнішньополітичний шлях. Саме це (блокування) була мета Путіна.

А щодо легітимізації бойовиків, то їх офіційно не визнав навіть сам Путін, бо цих людей публічно соромно показувати. Ховає їх Кремль і його посильний по Донбасу Сурков, як Карабас-Барабас своїх маріонеток в запиленому саквояжі.

Тим більше, світ не визнав “ріспублік” і їхніх ватажків.

Щодо амністії – нам прийдеться простити тих, кого Кремль втягнув в інформаційну і пропагандистську кампанію і кому задурив голову… Це буде важко, але такий шлях пройшли всі повоєнні країни. Ми ж простили після 1945 року німців, бо не всі серед них були фашистами.

Ми не можемо в кожному жителі Донбасу бачити ворога. Але всі причетні до вбивств і тероризму, до збиття “Боїнга” і катувань наших заручників, до ґвалтувань – сидітимуть, ці злочини не потрапляють під амністію і є злочинами проти людяності, які не мають термінів давності.

7. Чому саме зараз голосували за пролонгацію закону про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО?

– Тому що термін прийнятого Закону “Про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО” стікає у жовтні 2017 року. І Кремль вже розпочав свою брехливу гібридну кампанію, що, мовляв, бачте, Україна виходить з мінських угод, то ж все, знімайте з РФ санкції.

В Євросоюзі – і ви самі це знаєте – є чимало сил і лобістів, які підтримують зняття санкцій з РФ. То ж гра Кремля була: зняти з Москви європейські санкції українськими руками. Не вийшло.

Також зверніть ще раз увагу, що прийнятий в найдраматичніші дні 2014-го закон “Про особливості місцевого самоврядування” носить тимчасовий характер, лише на кілька років, бо Донбас – це не окрема республіка, а Україна. І, ще раз наголошую, закон не вступив в силу.

8. Чому “Опоблок” підтримав голосування за закон про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО?

– Питання до них, але “Опоблок” дав лише 9 голосів з 40 членів фракції, тобто менше 25% їхніх депутатів.

“Опоблок” бореться за голоси Сходу і завжди публічно підтримує мінські домовленості як такі, що ведуть до врегулювання ситуації й відновлення миру на Донбасі.

Всі соціологічні опитування показують, що для українців питання миру є ключовим, а на Сході мінські угоди підтримують більше, аніж на Заході, тому для “Опоблоку” і його електорату це голосування є логічним.

Читайте також:
“Захопити й знищити Донбас”.
Як в РФ та її сателітах оцінюють ухвалені Радою законопроекти

9. Чому Москва і маріонетки схвально сприйняли цю ініціативу голосування по Закону про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО?

– Я бачила протилежне. Москва і її посіпаки влаштували істерику в Мінську щодо українських законопроектів напередодні голосування. Вони проклинають і завивають, критикують й істерять щодо законопроекту, який визнає Росію країною- агресором.

А щодо пролонгації Закону про особливості самоврядування, то я не чула і не читала радісних і переможних реляцій з Москви. Були розчаровані і крізь зуби заяви Москви і ії маріонеток, що, мовляв, Київ прийняв цей закон під тиском і що все одно він його не виконував і не збирається виконувати.

Це мало схоже на радість, скорше на розчарування, що їхні план зняти санкції нашими руками провалився! А от наші європейські і американські партнери привітали нашу мудрість.

10. Які новели, закладені в іншому законопроекті ” Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях”, є найпринциповішими?

– Цей законопроект прийнято лише в першому читанні і буде допрацьований до другого, в тому числі враховуючи новели альтернативних законопроектів.

Ключове – визнання РФ країною-агресором. Чому саме зараз? Бо кілька років тому навіть наші найближчі союзники і партнери закликали до стриманості й не сприймали визнання істини публічно. Так само як не сприймали нашої ініціативи про миротворчу місію на Донбасі.

Сьогодні час інший, і всім вже все зрозуміло про РФ. А прийняття цього закону допоможе нам бити по Росії в міжнародних судах і в діалозі по миротворчій місії, де апріорі не може бути жодного росіянина, громадянина країни-агресора.

11. Чому в законі розділені питання Криму і Донбасу?

– Ми однаково боремося за повернення Донбасу і Криму, але навіть в міжнародному праві ситуація з цими вкраденими українськими територіями визначається різною термінологією: Крим – анексований, на Донбасі повзуча анексія, росіяни відмовляються визнати там свою присутність.

Методологія повернення цих територій також буде різною, це очевидно.

Нам потрібно зафіксувати законодавчо російську присутність на Донбасі виділити в один блок, що є спільного в ситуаціях з Кримом і Донбасом (порушення прав людини окупантами, рівне ставлення України до громадян, які в окупації) і виокремити те, що відрізняє, зокрема, застосування військової компоненти на Донбасі, де продовжується терор росіян і контрольованих ними банд.

Над допрацюванням цих новел я і колеги займемося наступний тиждень. І тут я відкрита до співпраці і обговорення з усіма.

12. Чому за цей законопроект не голосували “Батьківщина”, “Опоблок”, “Самопоміч”?

– Питання до них. Але воно риторичне…

P.S. Серед сотень дзвінків в ці дні один був особливо важливим для мене – від Володимира Павловича Горбуліна. Підтримав, що не зірвалася, коли з усіх боків тягнулися руки вирвати мій мікрофон, й ключове – сказав, що найважче – це мати позицію і її публічно відстоювати в океані критики і популізму. Але так правильно, бо так потрібно країні.

Читайте також:
Порошенко підписав закон про “особливий статус Донбасу”. І пояснив чому

 

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *