“Небойові втрати”. Через впертість і закритість Міноборони девальвується героїзм АТОвців

Дмитро Лиховій
журналіст, головний редактор “Новинарні“

Сьогодні, 30 червня, в Окнянському районі Одеської області рішенням РДА оголошено День жалоби. Ховають 23-річну Надію Морозову – військовослужбовицю Збройних сил України, яка загинула в зоні АТО 26го числа.

Окни (колишні Красні Окни) – селище маленьке, всі усіх знають. На сайті районної адміністрації загибелі землячки присвячено аж три дописи. Голова РДА виступив із розлогим зверненням: “Надія Морозова віддала своє життя за те, щоб Україна залишилася вільною і єдиною. Вона поклала голову на вівтар неоголошеної війни і стала на заваді реалізації чужих імперських планів…”

Надія Морозова

Окремий сюжет втраті присвятили в ТСН на центральному каналі “1+1”: “…Поранень не сумісних з життям дівчина зазнала під час ворожого обстрілу поблизу Волновахи. Про це повідомили в районній адміністрації селища Окни, звідки родом була військова… 2016 року Морозова вступила до Збройних сил України, служила за контрактом у 59-й бригаді. У неї залишився маленький син, йому лише 4 роки”.

Новину про обстріл і “героїчну загибель дівчини під час виконання бойового завдання” розтиражували сотні українських ЗМІ.

Земля пухом. Сумуємо. Дуже шкода, така молода.

Майже так само широко розійшлося у медіа повідомлення про смерть у зоні АТО наступного дня, 27 червня, Олександра Попова з 28 омбр.
Він теж загинув під Волновахою на Донеччині. Кадровий військовий, 15 років у ЗСУ. Народився 1977 року в селі Кобзарці Снігурівського району на Миколаївщині.

“Думська” написала з посиланням на штаб бригади: “Вночі в бою з розвідгрупою противника загинув один і отримали поранення четверо військовослужбовців одеського з’єднання… Стан двох поранених лікарі оцінюють як важкий… У Попова влучили з гранатомета”.

Олександр Попов

“Олександр був другом нашої редакції, а в 2014-му деякий час навіть працював позаштатним фронтовим кореспондентом”, – зазначили в редакції.

За іншими повідомленнями, був не бій із розвідгрупою, а артобстріл.

Ховають головного сержанта також сьогодні. Вічна пам’ять.

Але. В офіційних зведеннях штабу АТО за 26 і 27 червня, як і на брифінгах речника Міністерства оборони, було зазначено: в ці дні Збройні сили України втрат не зазнавали.

Важливий нюанс: бойових втрат.

Речник штабу АТО Антон Миронович у телефонному коментарі автору цих рядків назвав і Морозову, і Попова “небойовими втратами”.

“Олександр Попов не внаслідок обстрілу загинув. Це єдине, що я можу сказати”, – зазначив підполковник Миронович.
“Так, це точно не бойова втрата”, – відповів він на уточнювальне запитання.

Щоб уточнити обставини загибелі Надії Морозової, він перевірив архів за початок тижня і сказав: “Так, це військовослужбовець Збройних сил України, але це теж не бойова втрата”.

“Хай ті, хто розповсюджує таку інформацію, краще з’ясовують… Я не буду це коментувати. Втрата – небойова”, – сказав речник АТО.

Це лише два приклади з сотень. За статистикою, небойових втрат у ЗСУ за рік більше, ніж бойових.
Принаймні в Міноборони офіційно заявляли, що станом на 23 грудня небойові безповоротні втрати ЗСУ з початку 2016 року склали 256 осіб, тоді як бойові – 211.

Для розуміння: армія – це більш як 200 тисяч людей зі зброєю в особливому психологічному кліматі.
Кожні три дні двоє військових гинуть не від артилерійських чи снайперських обстрілів, не підриваються на ворожих мінах – а внаслідок необережного поводження зі зброєю, “дружнього вогню”, конфліктів із колегами по службі, нещасних випадків, ДТП, самогубств зрештою.

За останні місяці відомий принаймні один випадок, коли жінку-військову, учасницю АТО, в підрозділі вбили на ґрунті ревнощів.

Кожен такий випадок потрібно перевіряти. Для цього проводяться службові розслідування, збираються свідчення, підтвердження.

Але, за логікою, командирам невигідно приховувати небойові втрати – відповідальність більша. Різниця потім – у пільгах і виплатах.

Командири схильні, навпаки, применшувати кількість небойових втрат, аби рахувати небойові як бойові – щоб мати менше “геморою” для себе і більше державної підтримки (а це сотні й мільйони тисяч гривень) родинам “200-х”.

Тож коли штаб не вважає загибель “бойовою” – швидше за все, так і є.

Коли в бригаді не інформують про місце і конкретні обставини загибелі бійця або ж взагалі виникають проблеми з визначенням підрозділу (як у випадку з Надією Морозовою) – це має викликати сумніви щодо “бойової” втрати.

Я не знаю напевне, як саме загинули Надія й Олександр. Вони могли бути зразковими військовими. А втрата кожного воїна для України – трагедія і біль.

Місцева влада і військкомати так чи інакше ховають загиблих із почестями. Майже в кожному випадку – високі слова, згадки про героїзм і смерть при виконанні бойового завдання. Люди на вулицях стають перед процесією на коліна.
Однак…

Маємо етичну проблему щодо різних категорій загиблих, і вона не вирішується через принципову позицію (або точніше – впертість) Міноборони та вищого державного керівництва.

У різних бригадах, залежно від професійності і відкритості прес-офіцера, про свої втрати звітують по-різному. А загалом на рівні МОУ – “обітниця мовчання” щодо імен, прізвищ, біографій загиблих та обставин смерті конкретних людей.
Як уже писала “Новинарня“, такий підхід визначено ще адміністрацією президента.

І справа не у сповіщенні спочатку рідних, а потім – громади. Єдиного офіційного мартиролога загиблих в АТО Україна не має від слова “взагалі”. Звідси – брак інформації, неточності, самодіяльність і різнобій підходів у численних волонтерських проектах.

Ми ще раз наголошуємо: Україні потрібен єдиний державний мартиролог втрат в АТО, і почати його робити ще не пізно.

Адже герой – не кожен військовий і не кожен учасник АТО. А якраз реєстр допоможе відділити справжніх героїв від “небойових”. Зупинити “білий шум” втрат, зрівняйлівку між лицарями і порушниками дисципліни. Девальвацію героїзму АТО.

Зрештою, якщо на те пішло, країні вкрай потрібен культ живих героїв, і це тема окремих списків та досліджень.

А наразі інформацію про загиблих військових доводиться вигризати із речників та військкомів ледь не зубами – “не уповноважені”, “не компетентні”, “зверніться до міністерства”.

Читайте також:
Загиблі травня: обличчя і біографії 13 героїв