автор: Ольга Гордійчук
фото автора
-Я – недолюдина! Мої права порушуються! Що ж це відбувається в нашій Україні? – обурені жінки-переселенки зі сцени розповідають про своє життя представникам структури “ООН Жінки”.
В Україну з візитом днями приїздила виконавча директорка цієї структури Фумзіле Мламбо-Нгкука, заступниця генерального секретаря Об’єднаних Націй, тож ця вистава від українських переселенок в Європейській залі “Президент-готелю” Президент- передусім для неї.
Фумзілє Мламбо-Нгкука
Спершу вітчизняні урядовці та Фумзілє Мламбо-Нгкука обговорили питання гендерної рівності. Хоча конкретних пропозицій не прозвучало, чиновники запевняли, що в державі розуміють проблеми жінок.
Вадим Черниш, міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, з жалем сказав: “Згадайте про інцидент з представницею [Спеціальної моніторингової місії] ОБСЄ [якої домагався на блокпосту бойовик “ДНР”]. А що говорити про тих, хто взагалі не має захисту?”
“У нас чоловіки кажуть: «Ми любимо жінок, у чому проблема?», а мова йде не про емоції і почуття, а про розуміння, що права жінок і чоловіків мають бути рівними”,- зазначив на зустрічі з Мламбо-Нгкука заступник міністра закордонних справ Сергій Кислиця.
Читайте також:
Росія не бачить нічого поганого в домаганнях бойовика до спостерігачки ОБСЄ, – Геращенко
Окрім цих посадовців і фотографів, на заході не було жодного чоловіка, який прийшов би зрозуміти проблеми жінок-переселенок. Усі глядацькі місця зайняли жінки 30-50 років.
Закінчивши розмову про права жінок, високопоставлені гості з перших вуст почули про труднощі життя переселенок.
А, за статистикою, в Україні жінки і діти становлять 63% внутрішньо переміщених осіб.
Наталія Веселовська розповідає, що у 2014 році переїхала з Донецька у Бердянськ. Щоб приїхати у Київ на зустріч, вона має піти в управління соцзахисту і написати заяву, чому і на який термін прямує до іншого міста. Після повернення напише ще один папір – про те, що повернулася.
Справа у тому, що час від часу переселенців перевіряють, чи вони справді живуть там, куди переселилися.
Начебто все правильно – держава має контролювати ВПО, але Наталя нарікає, що через чуе не відчуває себе вільною.
Коли гості були налаштовані співпереживати, почалася інтерактивна вистава.
Перфоменс складався з шести замальовок із життя переселенок. Акторки грали самі себе. У звичайному одязі, але з гучними, постановочними заявами.
Одні акцентували увагу на труднощі переселенців, інші розповідали суто про проблеми жінок, незалежно від наявності статусу ВПО.
Донеччанка Ірина майже не рухаючись сидить у м’якому кріслі, повільно і тужливо розповідає свою історію.
В липні 2014 року, з уже окупованого Донецька, вона з дитиною поїхала відпочивати в окупований Крим. Коли жінка поверталася поїздом додому, їй подзвонила мама і попросила не приїжджати в Донецьк, а залишитись у безпечному місці. Ірина вийшла на вокзалі у Запоріжжі. У кишені було 800 гривень. Їй пообіцяли житло в модульному містечку для переселенців, але з дитиною-алергіком Ірина не хотіла залишатись у пластиковому приміщенні.
“Коли взнавали про мою прописку – оголошували подвійну оплату за оренду квартири. Я розвантажувала машини, мила під’їзди, стала волонтером Червоного Хреста та ЮНІСЕФ. Зараз працюю у Благодійному фонді «Усмішка дитини», де очолюю громадський центр допомоги населенню. Тепер до мене звертаються за допомогою знайти житло. Звернень дуже багато, потрібно, щоб держава нам допомагала”, – розповідає Ірина, встає і сходить зі сцени.
Наступною у крісло промовця сідає Юлія Фомічова -23-річна тендітна дівчина з лялькою на руках.
Юля відкрита і багато сміється, водночас каже, що не дасть себе образити. Її розповідь про те, що перед молодими мамами є вибір – скинути малюка на бабусю і розвиватися, або сидіти вдома з дітьми.
“Я переїхала з Донецька в Івано-Франківськ. Написала заяву на грант. Перед тим як її захищати, ми пройшли бізнес-тренінг для переселенців. Моєму сину було декілька місяців, і я взяла його з собою. Мене вигнали за те, що годувала грудьми, відвідати інший тренінг з дитиною теж не дозволили”, – скаржиться Юлія.
Після вистави жінка розповіла “Новинарні“, що тепер із чоловіком вони створили свою громадську організацію, яка допомагає переселенцям та жінкам з малими дітьми. Каже, що часто стикається з упередженістю, коли оточуючі дізнаються про її прописку.
“Нас сприймають як хитродупих, які намагаються більше відхопити”,- сумно усміхається Юля.
На сцені наступна акторка: “Тепер я знаю, коли гроза, а коли “гради”,- каже вона.
Жінка, як і більшість учасниць цієї вистави, отримала грант та відкрила бізнес. Має власну майстерню з пошиття одягу.
“Нам потрібні податкові канікули та ефективна підтримка малого бізнесу”, – закликає переселенка разом зі своїми подругами.
Учасниці дуже емоційно передали трагічність ситуації жінок ВПО. Після перших історій деякі глядачки дістали серветки, щоб витерти сльози.
“Ми не витримали зради, брехні й тиску. Я відчула несвободу – забороняють плакати, говорити те, що хочеш, – жінка переходить на українську мову. – Мій син уже файно говорить українською, він зі мною спілкується тільки українською”.
Продовжує російською: “Найважче – це асиміляція. Одного разу я випрала одяг у неділю, але не знала, що неділя для моїх сусідів – свято. Після зауваження я не перу в неділю. Я поважаю місце, де живу”, – розповідає зі сцени кримська татарка, яка переїхала з Бахчисарая у Дрогобич.
“Я стала менеджером з написання проектів, заснувала громадську організацію, проводимо неформальну освіту, акції, перфоменси. Але є одне “але” – ми ВПО, ми не маємо права голосу [на виборах]”,- закінчила жінка і заспівала пісню кримськотатарською мовою.
Читайте також:
У містах України відбуваються акції на підтримку виборчих прав переселенців
На сцені акторка у довгій сукні – Світлана Олейникова. Вона впевнена у собі, з тих, хто не стоїть у кутку: “У 2014 році я намагалася залучити сотні тисяч доларів інвестицій у місто Торез. Громада й бізнес пропонували мою кандидатуру на вибори мера 2017 року, лишалося три роки на підготовку”.
Але вже 26 травня 2014 року вона виїхала з Тореза. Після окупації змінила шість місць проживання, зрештою зупинилася в Києві, працювала в громадській організації “Крим SOS” гранд-менеджером.
Світлана розповідає “Новинарні“: “Зараз я орендую квартиру. Відкрила власну консалтингову компанію. Я не отримую соцвиплат, ці 400 грн. на місяць мене не врятують. Проте, коли стикаюсь з держорганами, банками, коли йду з дитиною до лікарні – окрім паспорта, треба показувати довідку, що ми переселенці. Я відчуваю себе недолюдиною”.
“Коли мені треба було взяти ключ від підвалу, працівниця ЖЕКу побачила мою прописку, зачинила віконце і кричала: «Я вас боюсь, відійдіть»”, – з гіркотою розповідає Світлана.
Після останнього виступу всі жінки вийшли на сцену з українськими паспортами в руках. Вони – громадянки України, їм було важко, але вони знайшли в собі сили почати нове життя.
Більша частина переселенців планують залишитися в освоєних містах, але просять у держави допомогти їм.
Читайте також:
Третина переселенців не збираються повертатися на Донбас. СОЦІОЛОГІЯ
Після вистави “акторок, які грали самих себе”, запросили на дискусію з представниками “ООН Жінки”.
Розмова відбувалася в менш офіціозній атмосфері та у меншій залі.
Представниця “ООН Жінки” в Україні Анастасія Дівінська зазначила: “Це вже друга наша зустріч. Ми знаємо про ваші проблеми і озвучуємо їх у міністерстві. Ми хочемо дати вам можливість напряму спілкуватися з владою”.
“У Старобільську жінки не можуть отримати медичне обстеження. Хочемо, щоб ви допомогли організувати мобільні медичні бригади. На базі “ООН Жінки” можна їх створити?” – запитує одна з запрошених.
“Ми не можемо відчувати себе з безпеці, поки в нас немає житла! Потрібні якісь програми або пільгові кредити. Зараз переселенці взагалі не мають права взяти кредит”, – обурюється інша.
“Україна зробила таке законодавство, що кожен пенсіонер має пройти перетин між підконтрольною і непідконтрольною територією кожні 60 днів. У моєї мами хворі суглоби, їй важко перетинати кордон. Там черги. А що робити лежачим людям? Що це взагалі відбувається?” – бідкається наступна представниця переселенок.
З її слів зрозуміло, що мати насправді живе на окупованій території ОРДЛО.
“Щоб отримати електронну пенсійну картку, треба записатися на три місяці вперед. А за що жити ці три місяці? Невже не можна додати працівників у пенсійний фонд?, – емоційно продовжує жінка, яка розповідала про маму і додає: – Соціальна напруга в Україні величезна, навіщо нам ще один соціальний вибух? Ми маємо будувати мир!”- говорить вона знову з акторською інтонацією.
У постанові від КабМіну № 167 зазначено, що переселенці-пенсіонери можуть зняти гроші зі звичайних платіжних карток, а електронну карту отримати, коли закінчиться термін дії простої. Незручність справді є – кожні три місяці вони мають особисто прийти в “Ощадбанк” із довідкою ВПО і банківською карткою.
Останньою тягне руку доглянута худорлява жінка років 40 на вигляд і підсумовує: “Необхідно швидко перекваліфіковувати жінок. Є організації, які це роблять, але ми хочемо, щоб була державна програма працевлаштування. А ще треба лобіювати закон, щоб переселенці могли вибирати місцеву владу”.
Фумзіле Мламбо-Нгкука з серйозним виразом обличчя вислуховує переселенок і відповідає: “У Сирії ми допомогли жінкам залучитися до переговорного процесу. Ви маєте бути організовані і вимагати бути включеними у процес переговорів з владою. Анастасія Дівінська вам у цьому сприятиме”.
Дівінська додає: “Можна зробити процес паралельний Мінським зустрічам. ОБСЄ, яка цим займається – наш партнер. Ми хочемо організувати жіночу конференцію разом з ОБСЄ, і ви можете взяти у ній участь”.
“Для нас пріоритетним є процес децентралізації. Потрібно, щоб ви могли впливати на міську владу, долучатися до переговорів і щоб на вас виділялися міські ресурси”, – каже пані Анастасія.
Представники “ООН Жінки” закінчують зустріч словами: “Ми будемо підказувати вам який має бути наступний крок. Ми тут для цього”.
P.S. Під ча візиту в Україну Фумзілє Мламбо-Нгкука 10 червня підписала документ, згідно з якими Швеція виділяє Україні 5 млн. євро на підтримку гендерної рівності.
Фінансування за 4-річним буде спрямовано на забезпечення комплексного національного механізму впровадження гендерної рівності у галузевих реформах через підтримку роботи новоствореного офісу Урядового уповноваженого із питань гендерної політики, а також допомогу у реалізації національного плану дій “Жінки, мир, безпека”.
Читайте також:
Переселенці мають проблеми із зайнятістю, але їхні заробітки зростають. ДОСЛІДЖЕННЯ
Офіційна кількість переселенців в Україні з січня зменшилася на 57 тисяч
Унікальних переглядів: 76