“Вояка з мене поганий, тому підтримую українських студентів”. Як німецький науковець заснував премію імені героя Небесної сотні

автор: Олена Максименко

Волонтерство, здатність до емпатії, безкорисливі зусилля «заради ідеї» – це, певно, і є ті цінності «Європи здорової людини», до яких слід прагнути і які почали ставати трендом в Україні. Один із яскравих їх носіїв – Ґуннар Суханек, доктор Дрезденського технічного університету. Здавалося б, «оссі», східний німець із тісними контактами в Росії – але великий прихильник України, який допомагає повсталій нації «не словом, а ділом» ще з 2013 року.

Громадянин Німеччини, Суханек на Майдані не був, але стежив за подіями та надавав інформаційну підтримку. Коли йдеться про загиблих учасників Революції Гідності, його голос тремтить.

Пан Ґуннар вже третій рік поспіль вручає засновану ним самим премію імені героя Небесної Сотні Ігоря Костенка за найкращу магістерську роботу з телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки.
Німецький науковець став першим, хто почав вшановувати загиблих майданівців у такий спосіб.

Нещодавно Ґуннар Суханек приїздив до Львова на міжнародну наукову конференцію щодо електроніки та принагідно розповів «Новинарні» про своє меценатство та ставлення до постмайданівської Україні в Європі.

Гуннар Суханек. Фото: Олена Максименко, Новинарня

Обрав Ігоря Костенка як «свого» героя Майдану

– Я співробітник Дрезденського технічного університету, кандидат фізико-математичних наук, працюю в Інституті електроніки твердого тіла – читаю лекції, проводжу заняття, веду наукову діяльність, – розповідає пан Ґуннар. – Навчався в Радянському Союзі – з 1974 до 1984 року в Петербурзі. Після повернення в Німеччину почав працювати в технічному університеті. У зв’язку з тим, що я добре знаю російську, маю багато російськомовних друзів; також були спільні проекти, наприклад, з Інститутом проблем матеріалознавства в Києві. Я приїздив до Києва, познайомився з Україною. В мене є багато друзів в інших містах України, з котрими часто переписуюся.

• Чим зумовлений ваш інтерес до подій Революції Гідності?

– Ми ж у Східній Німеччині щось аналогічне проходили в 1989 році, коли в нас була мирна революція. Я тоді також був в опозиції до влади. Ми тоді не могли передбачити, чим це скінчиться. Я, наприклад, знаю, що в ніч на 9 жовтня 1989 року танки виїхали з-під Берліна, але хтось їх зупиняв перед тим, як вони увійшли в Дрезден. У Дрездені люди, звісно, були підготовлені до того, що буде «китайський сценарій», як це в нас тоді називалося (розстріл студентів на площі Тяньаньмень – «Н»)…

Стежив за першим Майданом… А коли почався другий, я разом із друзями в Києві був у складі інформаційної групи підтримки Майдану. Друзі надсилали мені фото з Майдану, і я їх поширював у Німеччині, писав до Міністерства закордонних справ ФРН…

Потім – 2014 рік. Друзі розповідали, як бабці їздили до Польщі, купували там три нещасних бронежилети, вдягали їх на себе в автобусах і пояснювали на митниці, що це саме те, що потрібно для роботи в саду. Реально, були такі випадки! Збирали гроші на тепловізори й інше спорядження, щоб хоч хлопці хоч чимсь могли воювати…

• І як у вас виникла ідея підтримати Україну стипендією для магістрів?

– У мене вік уже не той, і вояка з мене поганий… І гроші коли в Україну надсилаєш, не завжди знаєш, куди вони потраплять. Тож я вирішив займатися чимсь, що я знаю. А це – наука. Виникла ідея підтримати молодь у науці і присвятити це до Майдану. Я попросив українських друзів надавати всю інформацію про Небесну сотню, поглянув її і зробив вибір.

Я це прізвище вже чув – Ігор Костенко. Читав Вікіпедію, тож обрав Ігоря як «свого» героя (10 серпня 2014 засновник Вікіпедії Джиммі Вейлз оголосив загиблого на Майдані дописувача Вікіпедії Костенка «вікіпедистом року» – «Н»).

І зробив відповідну пропозицію – написав директорові університету у Львові на День незалежності 24 серпня 2014 року. Потім ще довго воював з бюрократією – всілякі положення, наради тощо. Думав, як це подати – до того не було такого, щоб премію давали саме магістрам.

Зі всіх історій, що я продивився – це близько ста осіб – студент Ігор Костенко мені здався таким, що найбільше подавав приклад.

Умови і сенс конкурсу на півтисячі євро

• Розкажіть про конкурс та умови участі в ньому.

– Мені хотілося, щоб студенти могли дуже просто взяти участь у конкурсі, без усіляких зайвих паперів. Документи, які можна подавати, – це магістерська робота у PDF – така як вона є, нічого не викреслюючи, і резюме англійською мовою.

Чому саме так? Це для того, щоб люди навчилися писати резюме! Я не оцінюю якість резюме при оцінці роботи, я просто дивлюся, як вони вирішували цю задачу. Більш вдало чи менш вдало, але коли ти хочеш якось влаштуватися в Європі, тобі резюме потрібно.

Премія має завжди присвоюватися 20 лютого (день смерті Ігоря – «Н») за попередній рік – це добре узгоджується із захистом магістерських робіт, котрі починають робити 1 вересня і до лютого.

Комісія Політеху обирає три найдостойніші роботи, а я потім із друзями-фахівцями із цих трьох обираю остаточного переможця. Хоча я й не розмовляю українською, але читати я можу, тож сам прочитую та оцінюю роботи. Але при цьому я все одно запитую думки спеціалістів – у мене велика кількість українських друзів, котрі мене завжди підтримують у цьому, яким я завжди можу прислати роботу і спитати, «що ти про це думаєш?» І в університеті є україномовні фахівці, які допомагають. А іноді я просто спеціалістові цієї царині пояснюю: «ти бачиш ці формули, ці графіки? що ти про це думаєш?» А потім я одноосібно обираю ту роботу, яку цей «клуб спеціалістів» вважає найкращою.

• Скільки вже було переможців, і що саме вони отримують як винагороду?

– Наразі було вже три переможці. Премія присвоювалася за 2014 рік, 2015-й і 2016-й. А 1 вересня розпочинається конкурс на кращу роботу 17-го року.

Я влаштував цей конкурс за зразком, що діє у нас в університеті – там є чимало таких премій, від усіляких кампаній і т. ін.: присвоюється сертифікат закладу плюс грошовий приз. У нашому випадку присвоюється сертифікат Львівського політеху, а грошовий приз складає 500 євро.

• Чи спілкувалися ви особисто з переможцями, чи стежите за їхнім подальшим шляхом?

– Поки я не мав можливості познайомитися з переможцями особисто, але я простежу, яка їхня доля.

Мені намагалися вказувати, мовляв, а чи не легше для аспірантів зробити це. Я казав – ні, Ігор був студентом, тож я хочу, щоб премія була для студентів. Для першої роботи, котру студент самостійно пише.

Моя мета – щоб це стало першою премією для людей, котрі потім отримуватимуть більш престижні відзнаки. Якщо хтось потім за 10 чи 15 років отримує якусь державну або якусь престижну премію Академії наук чи якоїсь європейської спільноти, от тоді мета цієї премії буде досягнута!

«На Заході люди часто розглядають Україну як «ще одного нахлібника»

• На Вашу думку, чи змінилося українське суспільство за три останні роки?

– У вченій спільноті люди не помінялися. По людях на вулиці я також не помічаю змін. Я п’ять років тому був у Львові, на такій самій конференції, і знову почуваюся тут як вдома. Деякі старі будинки відремонутвали, але добре ставлення з боку людей, гостинність, що були раніше, – вони лишилося такими самими (посміхається).

Але з іншого боку, я стежу за тим, що відбувається в Україні загалом. Після Майдану є дві України: це стара Україна, котра ніяк не хоче відходити, це те, що можна охарактеризувати словом «совок», це корупція, олігархи тощо; і є нова Україна – за приклад можна взяти волонтерський рух людей, котрі працюють на свою країну.

• Яке зараз ставлення до України у Європі? Які панують стереотипи?

– Абсолютно по-різному. Дрезден – це місто Східної Німеччини, до того ж там багато слов’ян живе, росіян і українців, досить велика діаспора, і там ставлення досить таки нормальне, як раніше, як за соціалізму. Але на Заході люди часто розглядають Україну як «ще один нахлібник», котрий «тільки й хоче грошей», «це все корупція» – тобто, неоднорідне ставлення у суспільстві.

Я є експертом проектів у Європейському співтоваристві, інколи буваю в Брюсселі, і там бюрократія теж… Важко переконати, що стратегічно Україна потрібна Європі – якщо дивитися на продовольство, на розвиток інтелектуального фонду, на загальний ринок – скільки людей він охоплює. Важко пояснити, що межу потрібно рухати зі східного кордону Польщі на східний кордон України.

Процес іде, не так швидко, як хотілося б, але повільно рухається у правильному напрямку…

• У Вас є чимало друзів і колег із Росії. Як вони сприймають підтримку вами України?

– Чесно кажучи, я багатьом про це просто не кажу. У мене є друзі в Пітері, котрі виходять на площі з українськими прапорами, але на жаль, є й такі, чию свідомість затьмарив телевізор. А з ними ці речі обговорювати немає сенсу – вони не хочуть нічого іншого слухати.

«Це буде ситуація «win-win», коли обидві сторони виграють»

• Чому, на вашу думку, сьогодні важливо впроваджувати відзнаки героїв Небесної сотні?

– Є два аспекти. Перший аспект – ті, котрі загинули на Майдані, вони стояли за європейську Україну. У них були ідеали, у них були принципи – те, що й потрібно людям сучасної України. Потрібні якісь приклади, за якими можна було би стежити.
Друге – щоб про них не забули. Не знаю, що буде, але вони заслуговують, щоб про них не забули. Може бути, що за 25 років скажуть: «Не знаю, хто такий цей Медвєдєв, але Костенка я знаю!»

А що стосується грошової винагороди – має бути стимул добитися більшого. Це варто більше розглядати не як отримання чогось, а як виклик на майбутнє.

Має бути достатньо українських патріотів – фірм, організацій, власників великого бізнесу і кого завгодно, котрі обирають «свого» героя і кажуть: ми робимо це не тільки для своєї країни, а й для себе.

Якщо йдеться за якісь наукові премії… Що зараз в Україні добре розвивається – це інформатика, є відповідні фірми, їм потрібні хороші спеціалісти. Чому б їм не виписати якийсь приз за найкращу роботу в галузі інформатики якогось університету? Вони отримують найкращі роботи цього року на стіл і можуть обирати собі претендентів. Тоді це буде ситуація «win-win», коли обидві сторони виграють.

• Хто оплачує премію імені Ігоря Костенка?

Я сам оплачую премію. Вираховую цю суму зі свого прибутку.

Кожен має сам вирішувати це питання. Я це роблю із задоволенням, тому що я знаю, що буде результат. І я частково вже бачу цей результат – завдяки своєму співробітництву з Львівським політехом. Я щороку пишу зауваження, що мені не сподобалося з цих робіт, котрі мені надіслали, і уже бачу, що ці зауваження, які я робив у першому й другому конкурсі, вже враховуються.

Простий приклад – коли ти пишеш магістерську роботу, треба дуже добре розділити, що взято з літератури, а що своє. І це починає все більше реалізуватися, виграє і рівень робіт, якщо це правильно організувати.

• Чи знайомі ви з рідними свого героя?

Тривалий час мені не вдавалося познайомитись із рідними Ігоря, і часу не було. Але вчора був щасливий випадок – ми поїхали побачити могилу Ігоря, покласти квіти. Нас дуже тепло зустрічали мати, бабуся і дідусь, ми поспілкувалися, обмінялися думками… Мати розповідала також про молодшу сестричку Ігоря Інну, чим вона займається – може, ще доля дасть нагоду з нею познайомитись.

Читайте також:
Нагороду імені героя Небесної сотні отримали ті,
хто розвиває спорт для людей з інвалідністю

Хто такий Ігор Костенко

Ігор Ігорович Костенко — студент, журналіст, активіст Євромайдану, дописувач української Вікіпедії.
Загинув у віці 22 років під час протистояння на вулиці Інститутській у Києві 20 лютого 2014 року.
Герой України (з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно, указ президента від 21 листопада 2014).

Народився 31 грудня 1991 року в селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області.

Батьки хлопця були на заробітках у Санкт-Петербурзі, тому ріс із бабусею та дідусем.

Після школи 2009 року закінчив Бучацький колегіум імені святого Йосафата.

Навчався на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю «менеджмент організацій», був одним із найкращих студентів факультету.

Працював журналістом інтернет-видання «Спортаналітика», був ініціатором створення україномовного спортивного інтернет-видання allsport24.com. Був великим уболівальником футболу.

Колеги згадують про нього, як про хорошого товариша, відкриту, життєрадісну, цілеспрямовану людину.

Як вікіпедист Ігор за два з половиною роки участі створив понад 280 статей.

Із перших днів брав активну участь у подіях Євромайдану, неодноразово їздив до Києва. Зокрема, був на Майдані у ніч проти 30 листопада 2013 року, коли студентів жорстоко розігнав і побив «Беркут».
Востаннє поїхав на Майдан зі Львова ввечері 18 лютого 2014 року, брав участь у зміцненні барикад.

Побратими виносять тіло Ігоря Костенка від Жовтневого палацу. Фото: Микола Василечко / Вікіпедія

Ігор загинув 20 лютого знайшли біля Жовтневого палацу (МЦКМ) на Інститутській: одна куля влучила хлопцеві в голову, а інша — в груди.

Похований у рідному селі Зубрець.