“Удар… свист… розрив. Цю зв’язку ти запам’ятав назавжди”

 

Данило Борисенко
військовослужбовець бригади швидкого реагування Національної гвардії України, у 2014-2015 роках – мобілізований, зенітник 1 отбр

(FB)

Спочатку був розрив. Так-так, саме так, хоча фізика процесу мінометного пострілу для сприйняття “на слух” відбувається навпаки: удар – свист міни – розрив.

Але потрапляючи під мінометний обстріл вперше, спочатку ти чуєш саме розрив.

Ти ще зовсім недосвідчений, ще вчора ти трясся в поїзді/машині по дорозі в зону [АТО], а сьогодні твоя колона вже заходить на опорник. Броня ще незвично тисне й тисне на хребет, автомат відтягує плече, ти погано орієнтуєшся в просторі і зовсім не слухаєш небо. Всі твої почуття ще живуть у звичайному світі, де інші правила та закономірності. Тому спочатку був розрив.

Потім, як у калейдоскопі, замиготіли картинки – щось свистіло, ось люди тягнуть ноші, тіло, кров, напівжива “таблетка”, знову розрив, колона, яка зайшла на опорник, завмирає, і час тягнеться повільно-повільно… Бах! Розрив … Ти погано встигаєш міркувати …

– Довбо@би, швидко з машин! В укриття! Міни, блд!

Нас виводить зі ступору старшина, який вискочив із найближчого бліндажа. І час починає бігти невблаганно швидко. Ти біжиш, бронік б’є по тілу з усіх боків і сильно заважає, каска налазить на очі, якими ти шукаєш, шукаєш… Так! Ось він, бліндаж. Ти пірнаєш туди, а ззаду вже трамбуються ще й ще люди. Аби встигнути… Бах! Розрив. Встигли.

Уже потім ти навчишся слухати удари, навіть не замислюючись. Будеш спостерігати за пусками “градів”, чистити “зеленку”, спати в землі і ділити банку тушонки з товаришем. Ти пройдеш усю мобілізацію, зрідка вириваючись додому, якщо пощастить. Пропахлий соляркою і пороховими газами, очманілий від контрасту великого міста, в якому немає війни і твого маленького опорника десь під Луганськом або Мариком…

Втратиш друзів, для яких це “не їхня” війна, і знайдеш багато нових, для яких ця війна “їхня”.

Сотні кілометрів і сотні днів. Цинки витраченого б/к, їзда на броні і бронік, що став зручнішим за сорочку. Вічний бруд під нігтями та артдуелі в якості колискової. І 4-5-0 у рації.

Ти звикнеш до цього. І підпишеш контракт, тому що зрозумієш, що це твоє завдання на найближче майбутнє.

І навіть звикнеш звикати до контрасту, повертаючись із ротації у велике місто, де немає війни.

Але щоразу, коли в динаміках великого торгового центру ти чутимеш щось, схоже на свист, ноги самі понесуть тебе ближче до якого-небудь “укриття”, перш ніж ти сам себе зупиниш…

Ти згадуватимеш свій перший розрив, свист від міни якого ти тоді пропустив.

Удар… свист… розрив. Цю зв’язку ти запам’ятав назавжди.

Читайте також:
“Армія майбутнього вже поруч”.
Контрактник НГУ – про півроку в бригаді швидкого реагування

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна