Російські політемігранти в Києві змушують дивитися на вбивство Вороненкова “очима метрополії”, – Барчук

Мирослава Барчук
журналістка та телеведуча

(FB)

Нарешті стало відомо, хто відповідальний за вбивство екс-депутата Держдуми Дениса Вороненкова.

Як з’ясувалося з ремарки іншого екс-депутата Держдуми – Іллі Пономарьова – в програмі «Право на владу» на плюсах (канал “1+1” – “Н”), «реальную ответственность за это убийство должны понести люди, которые травили Дениса в интернете, называли его жуликом, который перебежал в Украину лишь для того, чтобы спастись от преследования. …Украинские политики мне говорили: ты же видишь, если мы будем с Денисом публично работать, нас будут ругать… Зачем нам эта проблема нужна из-за какого-то русского?»

Тепер стало ясно, що відповідальність наша. І це абсолютно справедливо, бо ми тут в Україні, як сказала інша гостя програми, Ольга Курносова, російська політична емігрантка, «искали простых ответов», більше того, ми несправедливо підозрювали Воронєнкова, припускали, що він «мутний», і «предатель».

І ось зараз, коли виявилось, що Воронєнков «хотел служить Украине и отдал свою жизнь за Украину» (Ілля Пономарьов, аплодисменти аудиторії в студії), ми повинні задуматись над вузькістю свого мислення.

Оскільки рівень підтримки російських спікерів у студії становив 90 (дев’яносто!) відсотків і більше, я припускаю, що більшість аудиторії таки задумалась, покаялась і готова «разделить ответственность за эту смерть» (Ольга Курносова).

І навіть якщо Воронєнков – це справді перебіжчик, друг Наришкіна (Сергій Наришкін – голова Служби зовнішньої розвідки РФ, перед тим у 2011-2016 роках – голова Держдуми), депутат КПРФ, який втік в Україну від федерального розшуку, «я ему советовал Украину, в Европе тебя все равно достанут» (Пономарев), навіть якщо Воронєнков підтримав анексію Криму («да, он сначала так думал, но потом передумал и искупил кровью» (Пономарьов) і став фактично злочинцем і його виправдовувало лише те, що він став також свідком злочинів інших (нам ще належить дізнатись, які саме цінні свідчення він дав) і ситуативно виступив проти Путіна, за що й був показово страчений… Так от, навіть якщо все це правда – вони, ці 90% наших співвітчизників, розмиють цю правду в своїй свідомості, піднімуться над нею настільки, щоб не розрізняти її обрисів, бо визнання її зробить їх ранимим, незахищеними, оголить всі комплекси і страхи, чого доброго, покаже їхню містечковість і провінційність, недосконалу російську, непрочитані книжки Пєлєвіна і Саші Чорного, немодну краватку, діряві шкарпетки, і ще багато болісних тріщинок, пов’язаних зі звичкою постколоніальних народів бачити себе очима метрополії.

Тому найзручніше поглянути на цю правду (постправду:)) “как бы сквозь очки русского либерального интеллигента” і принять.

Прийняти як належне, як колись ми вже прийняли «бл*дство як стратегію життєвого успіху». Прийняти з типово російським виразом просвітленої іронії і спробувати подивитись на це ширше, продемонструвати “конформизм, возведенный в эстетический акт” (Пітер Померанцев).

Час постправди і постфакту дуже сприятлийвий для цього. Nothing Is True and Everything Is Possible (с)

Читайте також:
Кілер Вороненкова помер на операційному столі

Луценко: Постріл у Вороненкова доводить, що слідство на правильному шляху