Оборонці весни. Подивіться в обличчя героїв, загиблих у лютому

 

Зійшов сніг, розтанув лід – весна. Ми тішимося новому народженню світу. Однак до цих погідних днів не дожили 25 захисників України – ті, хто вартував на Східній Стіні й загинув у лютому, в лютих боях, при обстрілах, у мінних пастках…

Хтось із них поліг на початку місяця, коли ще тривала ескалація під Авдіївкою й Маріуполем. Хтось – в останні дні, не доживши до 1 березня буквально лічені години.

За офіційними зведеннями речників Міноборони з питань АТО, внаслідок бойових дій у лютому загинув 21 український силовик.

По числах:

  • 1 лютого – 2,
  • 2 лютого – 4,
  • 3 лютого – 3,
  • 15 лютого – 1,
  • 16 лютого – 3,
  • 18 лютого – 1,
  • 19 лютого – 2,
  • 23 лютого – 1,
  • 26 лютого – 2,
  • 28 лютого – 2.

Загалом – 21. Однак офіційні зведення не врахували одного працівника ДержНС (Дмитра Тритейкіна, який зазнав поранення 2 лютого й помер від ран 21 лютого); одного волонтера – добровольця “ОУН”; “кіборга” Миколу Гуцаленка, який помер у Дніпрі через кілька днів після смертельного поранення; прикордонника, що підірвався на міні й так і лишився безіменним.

При цьому, за даними речників МОУ, унаслідок бойових дій у лютому поранених було 137.

Це найбільші втрати від серпня 2016 року.

Новинарня” висловлює щирі співчуття родичам, побратимам, друзям, всім близьким воїнів, які віддали свої життя за Україну.

Читайте про загиблих у попередні місяці: січень 2017, грудень 2016, листопад 2016.

Віддайте останню шану полеглим героям лютого, подивившись на їхні фото й біографії. Світлі лиця, висока жертва…

1. Леонід Дергач «Академік»

3 лютого на Майдані Незалежності в Києві попрощалися з іще одним героєм 72-ї механізованої бригади ЗСУ, загиблим під Авдіївкою – 37-річним офіцером з Буковини Леонідом Дергачем.

Позивний «Академік» він отримав за те, що до війни був доцентом кафедри правосуддя юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, кандидатом юридичних наук.

Леонід Валентинович народився 24 березня 1979 року в селі Зарожани Хотинського району Чернівецької область. Мешкав у Чернівцях.
2000 року закінчив Національну академію внутрішніх справ України. Працював в управлінні по боротьбі з організованою злочинністю УМВС у Чернівецькій області. З 2006 року — викладав у ЧНУ.
Завідував юридичною клінікою (безкоштовна юридична допомога).

На фронт пішов на початку 2015 року за мобілізацією. У званні лейтенанта командував взводом, згодом став в.о. командира 9-ї механізованої роти 3-го мехбату 72 омбр.

З березня 2015-го по червень 2016-го, з жовтня 2016-го до моменту загибелі виконував бойові завдання в зоні АТО. Воював у районі Волновахи (Петрівське, Біла Кам’янка, Нова Ласпа), Верхньоторецького, Горлівки.

Наприкінці січня підрозділ Дергача було переведено в Авдіївку.

Леонід загинув 1 лютого близько 8:00 на ротному опорному пункті у промзоні від поранень, не сумісних з життям, отриманих внаслідок артилерійського обстрілу російсько-терористичними військами з ракетної системи залпового вогню БМ-21 «Град».

В Академіка залишились дружина та двоє синів.
Посметно отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня.

2. Роман Бублієнко «Бублик»

Солдат, гранатометник, командир відділення, командир бойової машини 72-ї «чорної» бригади Роман Бублієнко загинув уранці 1 лютого на ротному опорному пункті в промзоні Авдіївки від чисельних осколкових поранень внаслідок обстрілу з РСЗВ БМ-21 «Град».

Народився він 25 квітня 1993 року у Володарці, Київська область, закінчив там професійно-технічний ліцей, здобув професію газоелектрозварювальника. Деякий час працював за фахом, а в січні 2012 був призваний на строкову службу до ВМС України, служив у Севастополі.

15 вересня 2016 року повернувся до Збрйоних сил України на контракт. Як пише волонтер Ян Осока, у грудні 2016 року Романа Володимировича було нагороджено відзнаками «Холодний Яр», «За відвагу», а в січні 2017-го – почесним знаком начальника Генштабу «За взірцевість у військовій службі». Державний орден «За мужність» ІІІ ступеня Бублієнко отримав уже посмертно.

У героя залишились батьки, сестра, дружина та 2-річний син.

Читайте також:
Позиція “Майдан”. Тисячі киян попрощалися із загиблими в Авдіївці
героями 72-ї бригади. ФОТО, ВІДЕО

3. Роман Клімов «Штик»

27-річний навідник 2-ї роти 1-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади Роман Клімов – племінник Олени Мокренчук, прес-офіцера 72 омбр. Опівдні 2 лютого вона зі сльозами на очах виступала на сцені Майдану в Києві, де проводжали в останню путь сімох героїв «чорної» білоцерківської бригади, полеглих під Авдіївкою. А надвечір «мама Лєна» дізналася, що загинув і її небіж… Теж від осколкового поранення.

Уродженець Миколаєва (30 червня 1989 р.н.), Роман працював токарем на Миколаївському машинобудівному заводі, потім – на бронетанковому.
«З 18 років займався спортивною стрільбою, мав диплом снайпера, ще до війни брав участь у багатьох змаганнях зі стрільби та виграв п’ять призових гвинтівок», – пише волонтер Ян Осока.

До лав ЗСУ Роман став у червні 2014-го, коли був призваний за мобілізацією, підписав контракт до закінчення особливого періоду.

У серпні 2015 року, під час бою під Білою Кам’янкою, втратив друга – бойового побратима Євгена Ровного, втрату якого переживав дуже болісно.

На промці – з жовтня 2016-го. Воював поруч із Леонідом Дергачем, загиблим днем раніше, на одному з найбільш небезпечних напрямків.

Старший солдат Клімов має волонтерську нагороду «За оборону Волновахи» та відзнаки від МО. Посмертно – орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Читайте також:
Героїчна історія донбасівки Олени Мокренчук
– прес-офіцера 72-ї бригади, дочка якої стала навідницею САУ

4. Наталія Хоружа

5 лютого на Дніпропетровщині поховали героїчну жінку — санінструктора 1-ї роти 1-го батальйону 54 омбр – 42-річну Наталю Хоружу.

«2 лютого близько 12-ї години в районі Світлодарської дуги терористи почали обстрілювати передові позиції 54-ї бригади. Молодший сержант Наталія Хоружа кинулася допомагати трьом пораненим військовослужбовцям, будучи при цьому під обстрілом.
Коли рятувала вже третього і сіла в автомобіль медичної допомоги для його супроводження, терористи влучили в машину з ПТУРа (протитанкова керована ракета – “Н”). Причому стріляли саме в медиків. Поранений боєць отримав контузію, водія сильно зачепило (відірвало ногу), але він вижив. А жінка-санінструктор загинула на місці», – повідомляло Міноборони.

Наталка не тримала на цій війні в руках автомат, а лише поєднувала на передовій роботу медичного працівника та психолога.

«Наталія була маленькою та тендітною жінкою, проте сміливою людиною з чуйною і доброю душею, відмінним санінструктором, приємним співрозмовником», — пригадують зі сльозами на очах бійці 1-го батальйону 54 омбр.

Наталя Олександрівна Хоружа народилася 9 червня 1972 року і місті Першотравенськ Дніпропетровської області. 1990 року закінчила медучилище у Дніпрі. Працювала в селі Зелений Гай медсестрою, згодом вийшла заміж та переїхала в селище міського типу Просяна Покровського району Дніпропетровської області. Служити до Збройних сил України за контрактом пішла в серпні 2016-го. Вже протягом кількох тижнів служби Наталя викликала в бувалих бійців захоплення – вона ніколи не скаржилася, хоч і постійно перебувала під обстрілами.

Подвиг Хоружої відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Залишились чоловік та 20-річна донька.

5. Юрій Рева «Козак»

55-річний солдат, гранатометник 1-ї роти (тієї ж, що й Наталя Хоружа) 1-го механізованого батальйону 54 омбр загинув 2 лютого під час боїв на Світлодарській дузі від осколкового поранення внаслідок розриву 120-мм міни, що влучила в бліндаж.

Уродженець Запоріжжя (26 березня 1961 р.н.), водій за фахом. Був призваний за мобілізацією, у вересні 2016 року продовжив службу в ЗСУ за контрактом.
Залишилися мати, брат, дружина та двоє дітей – син і донька.

6. Сергій Горбань

24-річний водій аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Донецькій області. Залишилися мати, дружина та маленька донька.

Загинув 2 лютого в Авдіївці, коли о 21:05 російсько-терористичні війська обстріляли район школи №2 та стадіон «Хімік», де розгорнуто пункт життєзабезпечення ДСНС. Водій автомобіля рятувальників Сергій Горбань загинув одразу, підполковник ДСНС Дмитро Тритейкін від отриманих поранень – майже через три тижні.

Горбань похований у Маріуполі, звідки родом. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

7. Маріс Камінський

У ніч на 3 лютого, близько 00:05, бойовики з БМ-21 «Град» обстріляли село Галицинівка (Мар’їнський район Донецької області), що перебуває в тилу українських військ, на значній відстані від лінії розмежування. Двоє військових загинули від отриманих поранень.

26-річний Маріс Айдинович Камінський (9 квітня 1990 р.н.) – капітан, начальник продовольчої служби тилу 3-ї батальйонно-тактичної групи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади (в/ч пп В0377, Чернівці).

Навчався у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут, закінчив аеромобільний факультет Національної академії Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Проходив службу у Львові в роті десантного забезпечення на посадах командира взводу, командира роти. З 2013 року – в Чернівцях, начальник продслужби у 80 одшбр.
Учасник оборони Луганського аеропорту.

Сам із Ківерців, що на Волині. Там і похований. Залишились брат, мати, вагітна дружина.

Нагороджений посметрно орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

8. Анатолій Заремський

Разом із капітаном Камінським під Галіцинівкою на Донеччині в ніч на 3 лютого загинув капітан Анатолій Заремський, командир інженерно-саперного взводу 3-ї батальйонно-тактичної групи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади (в/ч пп В0377, Чернівці). Так само нагороджений посметрно орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Народився 6 березня 1977 року в селі Березівка Новоушицького району Хмельницької області. Мешкав у місті Кам’янець-Подільський, закінчив там військово-інженерний інститут. З 2005 по 2006 рік брав участь у миротворчій місії в Косово, після чого продовжив службу в Чернівцях.

Залишились дружина та двоє синів, батьки, брат, сестра.

9. Роман Горкун «Смайлик»

Сам із Луганська, мав лише 22 роки (24 вересня 1994 р.н.). Старший солдат, стрілець-санітар 2-го механізованого взводу 1-ї роти 1-го мехбату 17-ї окремої танкової бригади.

Загинув увечері 3 лютого внаслідок мінометного обстрілу українських позицій поблизу села Новозванівка (Попаснянський район Луганської області). Похований в Кривому Розі на Алеї Героїв.

До Кривого Рогу він виїхав наприкінці 2014 року. Після технікуму, був призваний за мобілізацією у 2015 році, контракт підписав навесні 2016-го.

«Смайлик» зі зброєю в руках захищав рідну Луганщину.

Залишились батько у Києві та бабуся в Кривому Розі, яка виховувала хлопця.

10. Анатолій Фарісей

23 березня йому виповнилося б 43 («Фарік», як його називали, 1974 р.н.).

Молодший сержант, стрілець-помічник гранатометника із 93-ї окремої механізованої бригади. Загинув під час бойового чергування 15 лютого, близько 23:30, від осколкових поранень внаслідок мінометного обстрілу взводного опорного пункту поблизу села Кримське (Новоайдарський район Луганської області).

Анатолій закінчив Вінницьке ВПУ №4 («кабельщик-спайщик»), після строкової армійської служби працював їздовим у колгоспі «Нове життя», також був у Києві експедитором.

Мобілізований у серпні 2014 року. Після демобілізації повернувся до мирного життя, однак у березні 2016 року підписав контракт із ЗСУ і знову поїхав на фронт.

Неодружений, батьки померли, залишився брат. Похований у селі Шепіївка Калинівського району Вінницької області, звідки сам родом.

11. Юрій Щербина

Юрій Володимирович Щербина народився 16 липня 1974 року в Краснодоні на Луганщині, в дитинстві переїхав із батьками на Сумщину, останні роки мешкав у селі Воронине (Білопільський район). Закінчив Сумське ПТУ №11. Після строкової армійської служби працював автослюсарем, також – на цукрозаводі, на будівництвах. Мобілізований у квітні 2014 року. Через півтора року після звільнення в запас, у листопаді 2016-го, підписав контракт із ЗСУ та повернувся на фронт.

Старший сержант, старший оператор — командир відділення зенітного взводу 2-ї мотопіхотної роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону «Суми» 58-ї омпбр Щербина загинув удень 16 лютого від кулі снайпера під час обстрілу під містом Авдіївка (Донецька область).

Залишилися мати, двоє братів, дружина та син. Похований у селі Крижик Білопільського району поруч із батьком.

12. Тарас Прончук «Людоїд»

Старший матрос, кулеметник 2-ї роти 1-го окремого батальйону морської піхоти 36 обрмп ВМСУ. Йому було лише 19 років (6 серпня 1997 р.н.). Із села Хотин, Рівненський район. 2015 року закінчив Рівненський технічний коледж НУВГП за фахом електрогазозварювальника. Призваний до війська у листопаді того д року, надалі підписав контракт.

«Останнє у його житті листування зі своєю дівчиною почалось так: “Два тижні тому мені запропонували поїхати до Миколаєва, оскільки мені нема 20 років, і мене повинні були вивести із сектора, але я відмовився. Шість діб тому я потрапив до госпіталя через легку контузію, і мені знову сказали, щоб я не повертався [на передову], але я знову лишився, тому що повинен вас боронити. Тепер ти знаєш правду. Хто, якщо не я, боронитиме тебе, мою маму, братів та український народ?”» (відповідно до допису в ФБ волонтера Яна Осоки).

Загинув 16 лютого від кулі снайпера під час виконання бойового завдання між селом Водяне (Волноваський район) та окупованою Саханкою. Залишилася мати й троє братів.

13. Олександр Корнійко «Чорний»

22 роки, родом з Полтавщини. Солдат, кулеметник 3-го взводу 6-ї роти 2-го парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітряно-десантної бригади.
Закінчив Гадяцьку спеціалізовану школу-інтернат; у Гадяцькому аграрному ліцеї здобув фах водія.

Захоплювався бойовими видами спорту, мріяв про військову кар’єру. У війську з лютого 2015 року, підписав контракт.

Загинув 16 лютого від вогнепального поранення, що несумісне з життям, внаслідок обстрілу поблизу смт Зайцеве (Бахмутський район Донецької області): куля снайпера поцілила у шию.

Похований у селі Петрівка-Роменська Гадяцького району, де народився 20 серпня 1994 року. Залишились батьки.

14. Андрій Сірченко «Примус»

Про його загибель не повідомили речники Міноборони – 43-річний Андрій Сірченко був добровольцем із «батальйону ОУН», останнім часом – волонтером Всеукраїнського благодійного фонду «Рубіж».

Загинув 17 лютого поблизу села Кримське (Новоайдарський район Луганської області): у спостережний пункт прилетіла протитанкова керована ракета (ПТКР) і поцілила Андрієві в голову.

Похований Сірченко в Краматорську на Донеччині, звідки сам родом. Залишилися мати-інвалід, дружина та донька.

На передовій Андрій перебував із вересня 2015 року. У червні 2016-го командував позицією «Дельфін» у Пісках, тоді «Примус» із побратимами підірвали з РПГ ворожий склад з боєкомплектом в районі хімзаводу. На рахунку Андрія два підпалених з СПГ опорних пункти противника та трофейний АГС.

15. Андрій Меркулов «Дюс»

«Андрій довго служив у нашій роті і запам’ятався як один із найбільш урівноважених, спокійних та совісних солдатів, що флегматично тягнув лямку нарядів та інших “тягот” армійського життя, зберігаючи оптимістичний настрій. Мабуть, не дивно, враховуючи, що його батько теж воював на Сході», – згадує про Меркулова Роман Кулик – нині демобілізований, який служив на посадах командира роти, заступника командира батальйону по роботі з особовим складом 55 оабр.

«Дюс» – військовослужбовець батальйону охорони (колишній 39-й окремий мотопіхотний батальйон «Дніпро-2») 55-ї окремої артилерійської бригади – загинув у ніч із 18-го на 19 лютого внаслідок обстрілу бліндажу, ще четверо бійців дістали тяжкі поранення.

Похований у селі Миколаївка Петропавлівського району Дніпропетровської області, звідки родом.

16. Максим Гринчишин «Прометей»

22 лютого Волинь провела в останню путь загиблого на Донбасі 37-річного Максима Гринчишина – командира зенітно-ракетного взводу 1-го механізованого батальйону 72-ї бригади ЗСУ. Молодший лейтенант загинув 19 лютого від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки.

«Справжній солдат – це про нього. Він ніколи не був байдужим до своєї важкої чоловічої роботи – захищати рідну землю. Макс завжди горів тим, що робив. Тюнінг, постійне вдосконалення, доведення заліза до ладу – оце все була його тема. Він був крутий армійський спец. А ще Макс був цікавий співрозмовник, очевидно начитаний, ерудований, інколи несподіваний у висновках…» – написав про загиблого побратим Олексій Висоцький.

Позивний «Прометей» народився 12 травня 1979 року в Луцьку. Випускник Луцького національного технічного університету. Захоплювався гірським туризмом, був серед засновників турклубу «Ми», працював в Італії як ІТ-спеціаліст.
Не ховався за кордоном – у серпні 2014 року був мобілізований до Збройних сил, потім продовжив службу за контрактом.

У полеглого офіцера залишилися старенька бабуся, мати, сестра й кохана.
Гринчишин – зведений брат Надії Навроцької, колишньої дружини відомого українського футболіста Анатолія Тимощука. Відомо, що в період проживання в Італії Максим намагався допомогти Тимощукові в переході з донецького «Шахтаря» в «Мілан».

Читайте також:
На Волині поховали загиблого під Авдіївкою Максима Гринчишина
– брата дружини футболіста Тимощука

17. Юрій Делюкін

«Усі пішли в армію. Казали йому, що це тяжко, проте він хотів. Для хлопця престижно було – «двадцять п’ятка» (25-та повітряно-десантна бригада). Хотів туди, в елітні війська», – розповіла на похороні в родичка загиблого Тетяна Ліннік.

«Молодий, хороший, позитивний хлопець. Дуже добре про нього відгукуються командир та бойові побратими. Гідний хлопець був. Шкода, що кращі йдуть», – сказав у коментарі «5-му каналу» заступник командира 25 опдбр Михайло Фомін.

Юрій Делюкін похований у смт Черкаське (Новомосковський район Дніпропетровської області), де народився 29 липня 1994 року.

Він закінчив Новомосковське професійно-технічне училище №48. Два роки служив за контрактом, майже рік воював у зоні АТО. Влітку планував вступати вчитись на офіцера.

16 лютого Юрій дістав важке вогнепальне поранення у голову від кулі снайпера поблизу смт Зайцеве (Бахмутський район Донецької області). З Бахмута був доставлений санавіацією до Харкова. Врятувати воїна не вдалося, він помер 19 лютого в харківському військово-медичному клінічному центрі.

Залишились мати й молодший брат.

18. Дмитро Тритейкін

Підполковник служби цивільного захисту, начальник 15-го Державного пожежно-рятувального загону в місті Авдіївка Головного управління ДСНС у Донецькій області.

Дмитро Тритейкін, якого називали «рятувальник від Бога», служив в МінНС із 1995 року. Мав дві вищі освіти: 2001 року закінчив Донбаську державну академію будівництва і архітектури за спеціальністю «економіст», 2008 року — Національний університет цивільного захисту України («пожежна безпека»).
У 2002-2003 роках обіймав посаду інспектора служби державного пожежного нагляду та інженера служби держпожнагляду, із 2011 по 2015 рік був начальником частини; 2015 року очолив 15-й пожежно-рятувальний загін.

У серпні 2016 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, 8 лютого 2017-го – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Звістку про «Богдана» 43-річний Тритейкін почув у лікарні в Дніпрі, де він боровся за життя після важкого поранення. 2 лютого, о 21:05, Дмитро зазнав важкого поранення в живіт внаслідок обстрілу з боку «ДНР» мирних кварталів Авдіївки, де на стадіоні «Хімік» було розгорнуто пункт життєзабезпечення ДСНС та гуманітарної допомоги мешканцям міста. Водій Сергій Горбань загинув одразу. Підполковник Тритейкін, за першими повідомленнями, теж.
Однак невдовзі директор коксохіму Муса Магомедов спростував цю звістку й висловив сподівання, що рятувальник житиме довго. Після 5-годинної операції стан Тритейкіна стабілізувався, його перевезли до лікарні імені Мечникова в Дніпро, зробили сім операцій.

Але 21 лютого чоловік помер. Похований у рідній Авдіївці, де народився 7 серпня 1974 року.

19. Військовослужбовець Луганського прикордонного загону Державної прикордонної служби України

22 лютого прикордонник не з’явився на службі. Було організовано пошуки, в результаті яких військового виявили на узбіччі дороги без ознак життя поблизу н.п. Троїцьке (Луганська область). Речник ДПСУ повідомив, що чоловік загинув внаслідок підриву на вибуховому пристрої. Однак обставини та ім’я загиблого не уточнювалися.

20. Микола Гуцаленко «Кока»

23 лютого в реанімаційному відділенні Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова помер офіцер 79-ї десантно-штурмової бригади ВДВ, славетний «кіборг» Микола Гуцаленко. Командир десантно-штурмового взводу лейтенант Гуцаленко отримав важке поранення в скроню під час виконання бойового завдання на позиції «Рим» в районі села Водяне Донецької області. У грудні йому виповнилося 25 років.

Позивний «Кока» родом із Первомайська, що на Миколаївщині. Займався веслуванням. Став майстром спорту, був чемпіоном України, брав участь у змаганнях за кордоном. Закінчив Український державний морський технічний університет. На контракті в ЗСУ ще з 2013 року. Мерші бої пройшов у липні 2014-го (Красний Лиман, Слов’янськ).

Гуцаленко став широко відомий як один із героїчних учасників оборони Донецького аеропорту 2014-2015 років. Він – один із «кіборгів», які демонстративно встановили синьо-жовтий прапор на даху нового терміналу ДАПу:

Вислів «Коки»: “Аеропорт був буфером між двома світами” – служить епіграфом до відомої книги “АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви” (читати).

В одному з інтерв’ю «Радіо Свобода», в травні 2015 року, Гуцаленко згадував: “Моя війна почалася 3 липня 2014 року. Красний Лиман, Волноваха. Перший бій був дуже страшним, незрозумілим. Це було тоді, коли 79-та аеромобільна бригада потрапила в засаду. Було страшно, бо несподівано й незрозуміло. Та хлопці були молодці – відбили атаку. У мене адреналін піднявся до такого рівня, що навіть передати відчуття важко..»

Про втрату свого побратима в ДАПі:
«Андрій Горбань з позивним «Німець» завжди ходив без броні і без каски. Він нічого не боявся і був чудовим командиром. Він справжній кіборг.
Я завжди казав йому: «Андрію, вдягни каску, вдягни броню! А він не слухав. Я навіть з ним був трошки посварився через це, але він усе одно не вдягнув. Постійно ходив від старого до нового термінала по воду і харчі, у той час як інші боялись. Він був безстрашним й іншим сміливості додавав.
От, пригадую, був бій, Андрюха тільки-но прокинувся й одразу їсти. Усі воюють, а він каже: «Я голодний». Ми кажемо: «Андрію, давай швидко, а то тут вже лізуть». А він: «Ви відстрілюйтесь, я поїм, а потім підключусь».
Андрій був гарним другом. Не можу змиритися, що його вже немає…»

У 2016 році «Кока» три місяці навчався на аеронавідника під Харковом.

Лишилися батьки, дружина та 9-місячний син, якого Гуцаленко назвав Андрієм – на честь побратима Горбаня, який загинув у старому терміналі Донецького аеропорту.

Читайте також:
У Дніпрі помер від ран офіцер-“кіборг” Гуцаленко, який піднімав прапор України над ДАПом. СПОГАДИ

21. Михайло Добролєта «Добрий»

Молодший сержант, військовослужбовець 1-ї роти охорони батальйону охорони (колишній 39 омпб «Дніпро-2») 55-ї окремої артилерійської бригади.

…У 6-му класі «Добрий» врятував свою однокласницю, яка провалилася під кригу, пише волонтер Ян Осока. Любив подорожувати, займався спортом. Закінчив Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту, отримав диплом бакалавра. Після року строкової армійської служби працював на різних роботах, у червні 2013-го влаштувався на шахту «Самарська» «ДТЕК Павлоградвугілля». У червні 2016 року підписав контракт із ЗСУ.

Загинув 23 лютого на передових позиціях поблизу Авдіївки на Донеччині: дістав кульове поранення в шию.

Похований у Павлограді Дніпропетровської області, де народився 19 вересня 1992 року.

24-річний Михайло був неодружений. Залишились мати, вітчим і молодший брат.

22. Роман Напрягло «Ріо»

Матрос, радіотелеграфіст, гранатометник 1-го взводу десантно-штурмової роти 1-го батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМСУ. «Ріо» щойно відзначив своє 20-річчя. Народився 14 лютого 1997 року у Слов’янську Донецької області, а загинув – 26 лютого 2017-го, обороняючи свій Донбас.

По закінченні школи, у 2012 році, Роман вступив до Слов’янського коледжу Національного авіаційного університету, навчався за спеціальністю «конструювання, виготовлення та технічне обслуговування виробів електронної техніки». Брав активну участь у громадському житті, був переконаним націоналістом. Під час окупації Слов’янська «ДНРівцями» тоді ще 17-річний Напрягло малював синьо-жовті прапори на стінах. З 2015 року долучився до ВГО «Сокіл», почав розбудову слов’янського осередку. Добровольцем їздив на фронт у складі «Карпатської Січі», «Легіону Свободи», воював у районі Донецького аеропорту, підтримував військо як волонтер. В липні 2016 року вступив на контрактну службу в морську піхоту.

Життя юнака на бойовому посту обірвала ворожа куля. Роман витягував пораненого побратима з-під снайперсього обстрілу поблизу села Пікузи (колишне Комінтернове, Волноваський район Донецької області).

Похований на центральній алеї кладовища «Північне» у Слов’янську. Залишились батьки й молодша сестра.

23. Артур Абрамітов

Народився 15 липня 1992 року в Сумах. 2014 року закінчив Сумський державний педагогічний університет ім. Макаренка за фахом викладача фізкультури та тренера. 30 березня 2016 року вступив на військову службу за контрактом. Солдат, гранатометник 15-го окремого мотопіхотного батальйону «Суми» 58-ї омпбр.

Загинув 26 лютого на бойовому чергуванні в Авдіївській промзоні від осколкових поранень у голову та груди, близько 18:00, під час обстрілу з мінометів, РПГ та стрілецької зброї.

Похований на Алеї Слави на Центральному кладовищі рідного міста Суми.

Залишились батьки, а яких Артур був єдиним сином.

24. Сергій Мокренко «Крук»

Народився 24 березня 1993 року в Шацьку на Волині. Активний учасник Революції Гідності. Від початку війни на Сході воював у складі ДУК «Правий сктор», дістав множинні осколкові поранення під Іловайськом, після місяця лікування вже був на позиціях у Пісках. Повернувся додому, почав працювати, але через рік мирного життя поїхав у полк «Азов» на навчання. Не дочекавшись офіційного оформлення, Сергій у вересні 2016 року вступив на контрактну службу в 54 омбр й вирушив на передову, у підрозділ «вовків».

Звання – солдат, посада – стрілець 3-ї роти 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади.

19 грудня «Крук» дістав поранення у боях на Світлодарській дузі, знову лікувався в шпиталі.

Нечастий випадок, коли вчорашньому «правосеку» президент вручає орден – «За мужність» ІІІ ступеня указом від 29 грудня.

У січні Сергій приїздив додому, бачився з рідними і друзями. Щойно затягнулися рани, знову вирушив на Схід, де на нього чекали побратими.

Загинув вранці 28 лютого внаслідок обстрілу з 82-мм мінометів на передовій позиції на Дузі поблизу смт Луганське (Бахмутський район Донецької області).

Залишилися батьки, сестра та наречена.

25. Геннадій Решетняк

Із того ж батальйону 54 омбр, що й Сергій Мокренко. Молодший сержант, командир інженерно-позиційного відділення інженерно-саперного взводу. Більш як удвічі старший – 52 роки, народився 27 червня 1964-го в Луганську. Так само в грудні нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Навчався в спортінтернаті, закінчив Луганський технікум громадського харчування та Київський технологічний інститут харчової промисловості (1990). Працював техніком-технологом громадського харчування, на хлібокомбінатах Луганська – від тістовода до інженера-технолога, начальника зміни, головного технолога
Після захоплення Луганська російсько-сепаратистськими бойовиками перевіз родину до Харкова. Працював у Грузії на пекарні, у харчовій промисловості у Харкові.

У червні 2016 році пішов до військкомату, підписав контракт зі Збройними силами, щоб захищати свій Донбас.

До весни він не дожив кілька годин. У день, коли Геннадій загинув – 28 лютого, до нього приїхала дружина й чекала його у Бахмуті. Фатальним став обстріл з РПГ на передовій позиції Світлодарської дуги поблизу смт Луганське.

У Решетняка лишилися двоє дорослих дітей, син і донька. Донбасівець похований у Харкові, на Алеї Героїв.

Джерела: Вікіпедія – “Втрати силових структур…”, ФБ Ян Осока, ФБ-сторінки 72 омбр, “Остання шана”, інші відкриті джерела.

Читайте також:
Порошенко: Загальна кількість жертв війни сягнула 10 тисяч

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна