АТОвець Бабіч: Ми повертаємося завдяки волонтерам. Які сваряться між собою

 

Гліб Бабіч
офіцер ЗСУ (169-й навчальний центр Сухопутних військ ЗСУ “Десна”), позивний Лентяй

“Нескасовуване спасибі, або Про опір організму” (FB)

На цьому місці мав бути вірш, навіяний дорогою додому після чесно відпрацьованої й досить тривалої ротації. Не склалося – не завжди корисно читати по дорозі “фейсбук”.

Повертаючись, завжди починаєш уважніше придивлятись до того, чим живе “материк”. Тому що на якийсь час ти станеш ближчим до цього життя.

“Повертаєшся? А в нас тут срач…”

Та я бачу. У нас тут срач.

Волонтерський рух – це не просто прояв найкращих сторін громадянського і людського. Це показник того, що нація як живий організм здатна до опору і з імунітетом у неї все в порядку.

Війна – найважча з виліковних хвороб. Коли вона прийшла, штатні “лікарі” виявилися безсилими й некомпетентними, “ліки” – простроченими або вкраденими, а “швидкі допомоги” розсипалися на порох або заробляти гріш на комерційних маршрутах.

Тому організм нації відреагував на хворобу власними силами й резервами (в які, до слова, мало хто вірив).

Так з’явилися добровольці всіх напрямків, ті, хто чесно прийшов за повістками хвиль мобілізації, і волонтери.

Останні живили організм на всіх етапах, включаючи кризу. Той самий момент, коли пацієнт, за прогнозами всіх консиліумів, повинен був померти, а задоволені патологоанатоми вже накрили клейонкою стіл в прозекторській і приготувалися до захопливого розтину.

Не зрослося. Саме волонтери дозволили фагоцитам передової зжерти критичну масу зарази і зробити ситуацію хоча б “стабільно важкою”.

І ніхто не розраховував, що “стабільно важкою” вона буде так довго. Що більшу частину штатних “докторів”, як і раніше, діставатимуть зі старої колоди злодійкуватих коновалів. І що змусити їх нормально лікувати – непросто. Тому що все, чого вони навчилися – ведення позитивної звітності, замірювання середньої температури по лікарні і точкове клізмування.

Так, не всі витримали. Багато хто втомився, багато хто відпрацював свій ресурс до денця.

Але. На цих людей не поширюється мій улюблений закон “взявся за вантаж – донеси”. Тут – скільки кому Бог відпустив сил і терпіння. Всі, хто пройшов цей шлях – подвижники. І заслуги їхні будуть скасовані. Ніколи. Ніким. Вони прийшли в потрібний час. І зробили те, без чого оцінювати будь-що було б зовсім нікому.

Тим більше заслуговують на повагу ті, хто тягне цей віз досі.

Тим важче дивитися на те, як вони віддаляються один від одного, відстоюючи свій єдиний рецепт порятунку за підтримки оточення і друзів. Щирої підтримки.

Різні методи. Різні табору. Різні підходи. Іноді в ступені релігії. І теж щиро. І все більше й більше сил витрачається на тертя між собою. Тертя розігріває. До ступеня воєн. При загальному векторі. При спільній справі. При загальному великому ворогові.

Поруч з’являється все більше людей, готових не “битися за”, а “дружити проти”. Все більше уваги до форми, і менше – до змісту. Під мікроскопом не “хто що зробив”, а “хто що сказав”. В крайньому випадку, “як зробив”. Ревнощі.

Концентрація вогню на тому, хто в чомусь виривається вперед. Або на тих, хто втомився й відстав.

“Зіркова хвороба” і її неприйняття. Взаємні звинувачення в піарі. Взаємний пошук користі і “зашквару”. Заміри “довжини достоїнства”. І, на жаль, принцип “смітинки в чужому оці й колоди у власному”.

Сподіваюся, що це тимчасово. Сподіваюся, що це легка, противна хвороба – на кшталт нежиті.

Так, це все не святі люди. Але вони роблять святу справу. А навіть у будь-якого святого може знайтися забутий скелет у шафі. І кожен, хто робить – помиляється. І навіть лікар має право на помилку.

Головне – вектор. А він давно один. І сподіваюся – назавжди один.

Мій підрозділ – найкращий приклад, що цей вектор є. Нам дуже пощастило. Нам давно й сильно допомагають різні люди і групи. Із дуже серйозних питань, що стосуються ефективності та боєздатності. Які включають в себе все – від обладнання і модернізації до ліків, додаткового одягу (так, не голі-босі, але – не замерзнути, не згоріти і просто переодягнутися з наскрізь мокрого), приладів і девайсів. І все, до останньої дрібниці, спрямовано на одне – максимальна ефективність при виконанні завдань, максимальна безпека і прості людські умови. Нічого зайвого. Але завжди потрібне.

І це дуже важливо щоразу і в кожному випадку. Від такого потрібного генератора і дорогого далекоміра – до двох відер отзаразпотрібного мастила й сідушок на броню. Від дорогого захисту техніки до варення і відерець з овочевими салатами. Від “Ниви” і “таблетки”, що дуже виручають, до відра смачних млинців. Всього перерахувати неможливо.

Це різні люди. Просто люди, що відривають від себе необхідне й навіть останнє. І ті, хто може об’єднати сотні й тисячі для реалізації спільної мети. Ті, хто витрачає свій час, гроші й сили на те, щоб допомогти своїми руками і головою, допомогти, навчити, забезпечити інформацією, придумати і втілити. І допомогти відстояти своє.

І вони допомагають нам без оглядки. Кожен у своєму. Навіть якщо розходяться в чомусь у “зовнішньому житті”. Часто не замислюючись навіть, хто ще тягне воза в сусідній упряжці.

P.S. А фотографія не по темі. Ілюстрація до так і не написаного. Але все-таки повертаємось. Багато в чому – завдячуючи вам.

Читайте також:
“100 гривень з кожної пенсії…” Названі лауреати волонтерської премії-2016

Олексій Сіхарулідзе: На промзоні страшніше, ніж у ДАПі.
Але допомагати треба “нерозкрученим” позиціям

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна