Більше ніж терапія. Як собаки допомагають в реабілітації військових і дітей

 

Собака супроводжує людину ледь не з перших днів існування цивілізації. “Друг людини” – не метафора, а віднедавна собаки здобули новий статус – цілителів.
З появою в лексиці українців діагнозу “посттравматичний стресовий розлад” та низки супутніх діагнозів прийшло також поняття “каністерапія“: в дослівному перекладі – “лікування собаками”.
Новинарня” познайомилася з “хвостатими лікарями” в Києві.

автор: Олена Максименко
фото автора

Без Калини нема каністерапії

Калина Кардаш

Некомерційний канадсько-український проект “Друг героя” має на меті допомагати бійцям відновитися після пережитого на фронті. Для України ця практика досить нова, натомість, каністерапія давно й успішно застосовується у США, Канаді, Польщі та інших країнах.

Окрім бійців, “пацієнтами” хвостатих є також вимушені переселенці та діти з вадами розвитку.

“Я помітила, що з фронту в соцмережах з’являється дуже багато історій про тварин – собак, котів, їх роль в житті батальйонів, в житті солдатів, і які потужні відносини існували між воїнами та тваринами, – розповідає засновниця проекту “Друг героя” Калина Кардаш. – І я подумала: чому ми не можемо використовувати ці відносини, цю довіру в реабілітаційній сфері?”

Калина постійно мешкає в Канаді, до війни займалася журналістикою. Канадські зв’язки стали в нагоді: до проекту було залучено волонтерів з-за океану. Тепер спеціалісти з Канади приїздять тренувати українських кінологів.

“Чоловіча” робота

Терапевтом може стати будь-який собака, незалежно від породи. В даній роботі важить насамперед темперамент – аби пес був лагідним, соціальним, терплячим до зовнішніх подразників (адже діти, з котрими доводиться працювати, можуть часом незумисне завдати болю, смикнувши за хвоста або носа).
Після спеціального навчання, собака проходить тести, які визначають, чи може він працювати в цій галузі.

“Ми маємо багато собак, які були з притулку, але дуже популярна порода для такої роботи – це золотий ретривер і лабрадори, – говорить Калина. – Я все жартую: чому лабрадори – бо це канадський собака. Вони дуже лагідні”.

“Головне – це темперамент. Чи собака є спокійним, чи він з людьми любить працювати, чи він вміє виконувати команди, як він почувається з чоловіками, з дітьми”, – каже активістка.

Калина зауважує, що кобелі проходять тести успішно на порядок частіше.

“Друг героя” не має власного приміщеня. Фактично, проект – це 12 пар, волонтери-кінологи й собаки, плюс чотири службових собаки.
Усі “терапевти” живуть вдома у волонтерів. І з ним вони ходять до реабілітаційних центрів, госпіталів, шкіл.

“У нас є два напрямки роботи, – ділиться Калина Кардаш. – Перший – це службові собаки, це коли ми тренуємо собаку для одного ветерана. Якщо ветеран зацікавлений мати службового собаку, або йому це було б просто корисно, тоді він може заповнити анкету на нашій сторінці, ми контактуємо з ним і починаємо інтерв’ю. Вирішуємо, чи отримав би він користь від такої програми та як далі з ним працювати”.

“Також є друга ділянка нашої програми – це собаки-терапевти. Це якщо ви маєте собаку і хочете працювати з нашою програмою як волонтер. Вам також треба буде заповнити анкету, тоді ми тестуємо вас і вашого собаку. Якщо собака пройде тест, тоді ми долучаємо вас до нашої команди, і ви з нами ходите до шпиталю, реабілітаційних центрів”, – пояснює засновниця проекту.

Хвостаті “мости”

Собака працює разом із психологом. Волонтери кажуть, що це такий собі міст між ветераном і психологом.

Коли пес присутній у кімнаті, майже всі одразу відзначають, що атмосфера міняється. І ця зміна в атмосфері дозволяє ветерану війни почуватися спокійніше, він стає більш відкритим і готовим до роботи та спілкування з психологом.
Робота психолога чи психотерапевта полегшується – фахівець набагато швидше отримує доступ до ветерана.

“Наприклад, в Одесі цього літа був реабілітаційний табір для ветеранів і їхніх сімей, – згадує Калина. – Там кілька тижнів перебував ветеран, він був зовсім закритий, не хотів говорити з психологом взагалі, і було дуже тяжко до нього дістатися. Ніка, одна з наших собак-терапевтів, приїхала разом із волонтеркою-кінологом, і вона пробула з цим ветераном майже цілий день. Наступного дня психолог мав дати деякі поради для нашого кінолога, і з ним прийшов цей ветеран. І замість того, аби давати поради кінологу, цей ветеран раптово підвівся і почав говорити. Він говорив, говорив… Тоді психолог сказав кінологу: “Вибач, але це вперше, що він так відкрився, я мушу з ним попрацювати!..”

“Це не перший такий випадок, і ми знаємо, що не останній”, – додає Кардаш.

Психолог Олена Музичук (у центрі) за роботою

“Взагалі, собака – це терапевт по своїй суті”, – вважає Олена Музичук, кризовий психолог від фундації “Право на здоров’я”, що вже два роки працює в клініці з людьми, які мають травматичний досвід, ПТСР та гострий стресовий розлад, із людьми, які перебували в полоні, перенесли тортури, а також із членами їх родин.

“Бог нам подарував таку істоту! Скільки ми пам’ятаємо людство, завжди був поруч собака. Він лікує вже самою своєю присутністю. Бійцю не потрібно занурюватися в якісь болісні спогади. Не потрібно знову піднімати всі свої глибинні почуття. А просто бути поруч з собакою, просто його погладити: самі ці кінестетичні відчуття – це все працює як глибинна терапія. І звичайно, емоції… Боєць може розслабитися, може бути собою, бути природнім, може проявляти свої позитивні, найдобріші почуття, спілкуючись із собакою”, – розповідає Олена.

За спостереженнями фахівця, після спілкування з собаками бійці легше ідуть на контакт і більше відкриваються. Спрацьовує ситуація довіри.

“Не всі готові ділитися. Це називається “капсулювання травми” – бійцям легше з нею ходити, аніж про це говорити. Але ця проблема дуже підступна: якщо про травму не говорити, вона обов’язково відкладеться на психосоматичному рівні, буде давати свої прояви”, – підкреслює психолог Музичук.

“Є таке поняття як “відчуження емоцій”. Людина – це психосоціальна істота. Одній людині обов’язково потрібна інша людина, ці емоції обов’язково слід віддати. Щоб був хтось, хто зміг би не лише почути, а й витримати… Це не завжди родина. Частіше якраз родині не бажано це все говорити”, – пояснює Олена, зазначаючи, що попереднє спілкування з собаками стимулює таку “віддачу”.

У гості до ветеранів

На зустріч із золотистим ретривером Ріккі приходять ветерани, що перебувають на реабілітації в клініці. Спершу двоє, потім підтягуються інші побратими. На початку вони трохи похмурі й закриті, та Ріккі швидко “задає тон” зустрічі – от уже всі чухають його, кидають м’ячик, сміються, згадують своїх фронтових собак, що попереджали про удари “градів”, ховаючись в укриття перед початком “прильотів”.

“Я взагалі “кошатник”, – каже один із бійців, – чорних котів люблю!” Але перед харизмою Ріккі не встояти, “кошатник” теж запускає долоню в густе хутро пса.

Читайте також:
Батальйонні “мімімі”.
Хіт-парад котів і кицьок на службі в АТО. ФОТО

Розмови точаться навколо собак.

“Моя улюблена порода – це кане-корсо!” – говорить інший ветеран. На цих словах, Ріккі демонстративно розвертається, відходить на кілька метрів і ображено лягає до всіх спиною.

Наталія Чупрун із ветеранами (в центрі – Андрій “Батоно”) і Ріккі

“Образився! – дорікає йому хазяйка, зоопсихолог кінологічного центру “Каста” Наталія Чупрун. – Ходи сюди, мій хороший! Він більше не буде казати, що кане-корсо – найкраща порода!”

Пес виконує свій “коронний” номер – “обнімашки”: кладе передні лапи й голову на плечі бійцям. Ті, звичайно, сміються…

“Серед військових був “Дід Андрій”, котрий лежав у цій лікарні, і був у дуже тяжкому стані, – розповідає Наталія. – Ця історія розвивалася впродовж місяця, він не ходив, йому було дуже зле. Не міг сам зайти у приміщення, його майже заносили. Але він дуже чекав на прихід Чіфа й Ріккі і виходив спеціально, аби поспілкуватися з собачками”.

Інший Андрій, ветеран 11 омпб ” Київська Русь” із позивним “Батоно”, також прийшов пообніматися з Ріккі.

Доброволець, замкомандира роти, що відслужив дві ротації в 11-му батальйоні та провів сто діб на шахті “Бутівка” – його футболка із двома прапорами та характерний акцент видають грузинське походження.
Каже, що в Україні здобув освіту та має дружину-киянку. “Тепер я більше українець, ніж грузин!” – признається.

“Дуже подобається спілкуватися з собаками, реально, дуже заспокоює! У самого є собака, кокер-спанієль… Оцей – як великий кокер! Тільки мій рудіший”, – ділиться Андрій “Батоно”.

Читайте також:
Війна за ветерана.
Як суспільство й держава борються за психологічну адаптацію учасників АТО




Особливі маленькі пацієнти

У київському парку Шевченка – троє собак і невелика група людей. Сьогодні пацієнтами стали діти із аутизмом. Найменшого – зовсім немовля – просто кладуть на чорного лабрадора. Це також один із напрямів терапії.

Ксенія, волонтерка і власниця двох собак, розповідає про методику роботи: “Багато всього робиться інтуїтивно. Якщо в Польщі є певні навчання, то в нас – щось шукаємо в інтернеті, до чогось самі доходимо. Наприклад, самі дійшли до того, що собаку посадити на рівні очей, щоб дитина-аутист звикла до собаки. Коли дитина сиділа на стільці, собаку посадили на столі – малий її побачив, і почав звертати на неї увагу… Ми бачимо, що дитині “йде” – отже, спрацювало, можна робити щось схоже…”

Ксенія каже – багато дітей люблять просто полежати на собаці. І справа не лише в тому, що в собаки температура тіла трохи вища за людську.

Волонтери розповідають, що діти-аутисти часто взагалі нікого не помічають, тож той факт, що вони почали помічати собак – це неабиякий успіх.

Ріккі для дітей переселенців

Один із найяскравіших прикладів каністерапії – це робота в таборі для дітей переселенців. Наталія з Ріккі та двома іншими волонтерками й псами приїхали до малечі на два дні.

Прогулянки в парку Шевченка. Ілюстративне фото

“Там був хлопчик Артем, він ні з ким не спілкувався, не брав участі в жодних гуртках чи спільних заходах, – згадує волонтерка. – Йому років дев’ять, він уникав товариства дітей, ті його, звісно, ображали. Він не спілкувався навіть з дорослими, тільки психолог намагалася його бодай трохи розкрити. Малий займався тим, що ліпив чоловічків із пластиліну. Коли Артема питали, що це таке, він розказував: ось це брат, і це брат, і цей брат вистрелив у цього брата і вирвав йому серце… Розповідав про якихось кошенят, котрі йому постійно снилися, злі кошенята – це украв, цей убив… І щоразу подібні історії”.

“Двох собак визначили на групові заняття, а нас попросили попрацювати індивідуально з Артемом. Хлопчик одразу подружився з Ріккі. Вони стали ходити на прогулянки. Коли Наталія мала їхати, психолог табору попросила лишитися її до кінця зміни…” – розповідає кінолог.

Артем після спілкування з собакою за два дні почав розказувати вожатому чи психологу про пережите, про те, як тікали під обстрілом, як ледь не на руках виносив меншу сестричку.

“Історія там була дійсно жахлива, – згадує Наталія. – Ми вирішили, що залишимося з Ріккі, а дівчата наші, перш ніж їхати, роздарували дітям м’які іграшки. Серед них був жовтий песик, чимсь подібний до Ріккі, якого подарували Артемові. Він наступного дня назвав його Ріккі-молодшим, зробив йому будку з картону, мисочку, повідок… Інші діти підхопили цю хвилю, почали називати своїх собачок, через собачок вони почали спілкуватися… Наприкінці зміни Артема ми уже не бачили, Артем був десь далеко, будував кораблі, халабуди, почав ходити на гуртки…” – тішиться волонтерка.

Жовті бандани

Волонтери зазначають: робота з дітьми дається собакам легше, аніж із ветеранами. Після останніх вони довго сплять, ніби вбиті, відновлюючи сили. Вочевидь, припускають кінологи, собаки таки забирають в тих щось тяжке…

Усі “друзі героїв” носять на собі у якості відзнаки спеціальні жовті бандани.

У Канаді, за словами Калини Кардаш, пси-компаньйони при ветеранах мають право доступу в усі публічні місця – транспорт, магазини, театри, кав’ярні, лікарні. У нас поки що ці процеси тільки запускаються.

“Щодо терапевтичних собак, це понад 10 років вже існує в Канаді, – говорить вона. – Собаки-терапевти працюють у дитячих шпиталях, в реабілітаційних центрах. Вони також працюють в судах, коли дитина мусить бути присутня і свідчити. Переважно, від цього в неї великий стрес, і вже почали використовувати собак-терапевтів в цих ситуаціях. Така практика досить добре знана в Канаді, ніхто не дивується, коли бачить тренованих собак у шпиталях, люди дуже позитивно до цього ставляться. Також собаки працюють в будинках для людей похилого віку і в університетах під час іспитів – щоби знизити рівень стресу серед студентів”.

Хочеться вірити, що “лікування собаками” приживеться і в нас, а місія хвостатого не буде обмежуватись переважно роллю охоронця на ланцюгу.
Адже в зціленні за допомогою тварин є щось просте й давно забуте: собака як ніхто інший вміє дві речі – дарувати любов і мовчати. Ці вміння не прищепити в жодних університетах чи курсах, а саме вони, зрештою, відіграють ключову роль.

Прохання підтримати

За словами Калини Кардаш, через роботу з собаками проходять приблизно сто людей щомісяця. Це ветерани, діти з особливими потребами, переселенці.

Фінансування проекту – це і волонтерські кошти, і гранти.

“Ми отримали грант від канадського посольства в Києві, – говорить Кардаш. – Також канадська діаспора фjндує багато нашої роботи, кредитова спілка “Будучність” дала грант, і завдяки цим грошам ми можемо продовжувати роботу”.

Але цих коштів замало, тож волонтери мусили запустити свій проект на “Спільнокошті”.

Підтримати проект “Друг героя”
на платформі “Спільнокошт” >>>


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.