“На Украине снова взялись за языковой вопрос”, “Русскому языку на Украине снова объявляют войну”, “На Украине могут узаконить языковой геноцид”, “Русский поставят вне закона”, “В Украине обязывают говорить только на родной мове”, “В Раду внесен закон о штрафах за русский язык” – це перші заголовки російських ЗМІ на “мовну” тему, що видає нині Google.
Здавалося б: що “русскому” смерть, те нам добре. Але, схоже, це не той випадок. Реєстрація у Верховній Раді одразу трьох “мовних” законопроектів розбурхала неабияку суперечку навіть в україномовному сегменті соцмереж.
“Новинарня” взялася трохи розібратися в цьому питанні, яке вже з порогу породило породило чимало мемів. Мовні інспекції й патрулі стали на один щабель із непозбувною бентегою чи навіть перевершили її “популярність”.
автор: Дмитро Лиховій
гортайте картинки:
19 січня у Верховній Раді було зареєстровано одразу два законопроекти про державну мову – власне, після цього тема й стала топовою.
Законопроект №5669 “Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні” (так званий “свободівський”) зареєстрували народні депутати Михайло Головко, Марія Матіос, Андрій Іллєнко, Олег Осуховський, Микола Княжицький, Олександр Марченко і Юрій Левченко.
Законопроект №5670 “Про державну мову” (назвімо його “громадський”) зареєстрували Ірина Подоляк, Ганна Гопко, Леонід Ємець, Оксана Юринець, Оксана Сироїд, Олег Березюк, Семен Семенченко, Іван Крулько, Андрій Тетерук та інші – загалом 33 депутати.
За місяць до цього, 19 грудня, було зареєстровано ще один законопроект, який регулює мовне питання.
Проект №5556 “Про мови в Україні” зареєстрували Ярослав Лесюк, Ігор Васюник, Оксана Юринець, Оксана Білозір, Тетяна Чорновол, сумарно теж 33 народні депутати.
При цьому співавтором проекту 5669 є голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький (“Народний фронт”), співавтором 5670 – перша заступниця голови того ж комітету Ірина Подоляк (“Самопоміч”), співавтором 5556 – голова підкомітету з питань мови Комітету з питань культури і духовності Ярослав Лесюк (Блок Порошенка).
Так чи інакше, всі проекти передбачають певні квоти й преференції для державної мови в різних сферах суспільного життя, вимоги до мови державного управління, засобів масової інформації, книговидання, кінематографа, реклами, інтернету, освіти тощо. А також штрафи й інші стягнення за недотримання визначених вимог.
При цьому “свободівський” проект привертає увагу громадськості ще й тим, що наголошує на відповідальності за “вульгаризацію української мови та змішування її з іншими мовами”.
Хоча конкретна санкція не вказується, саму згадку про це дотепники гіперболізовано коментують у мережах як “розстріл за суржик”.
А ось мовний інспектор – не вигадка “фотожаберів”, а реальність “громадського” закону 5670: “З метою забезпечення належного контролю за дотриманням стандартів державної мови, застосуванням української мови як державної при Уповноваженому із захисту державної мови діє відповідна компетентна служба у складі 27 мовних інспекторів…”
При цьому, як ідеться в проекті, “невиконання законних вимог мовного інспектора щодо усунення порушень законодавства щодо порядку застосування української мови – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”. Тобто 1700-3400 грн.
Автори проектів 5669 і 5670 вважають за доцільне створити Національну комісію зі стандартів державної мови.
Що ще варто відзначити: всі згадані проекти передбачають скасування сумновідомого закону Колесніченка-Ківалова (“Про засади державної мовної політики”) від 2012 року, який досі розглядає й відтерміновує Конституційний Суд.
Микола Княжицький
Голова комітету, який розглядатиме всі проекти – Микола Княжицький – підсумував їх у “Фейсбуці”: “Отже, існує три проекти законів про державну мову. Тепер в комітеті ми спробуємо швидко прийти до компромісу і запропонувати залу адекватний проект… Усі проекти патріотичні, готувалися у тісній співпраці з науковцями. Всі потребують доопрацювання. Це й буде зроблено в нас в комітеті найближчим часом”.
Княжицький констатує, що деякі депутати підписали одразу два проекти.
За його словами, “конфліктної ситуації між авторськими колективами немає і не буде”, а “суперечливі моменти стосуються регулювання медіа, культури, книговидання, вживання комп’ютерних програм”.
“Є повне розуміння підходів до вживання державної мови державними службовцями, органами і в стосунках з ними. У одному з законів регулюється і вживання мов меншин, авторський колектив іншого завершує підготовку окремого закону, який це регулюватиме… Нам важливо зробити закон дієвий, демократичний, такий, який підтримає більшість українців і міжнародні організації. Ми це зробимо”, – зазначає голова Комітету з культури й духовності.
Водночас у коментарі “Апострофу” він визнав: “Це питання є досить складним і може спровокувати розкол в суспільстві”.
Паралельне подання трьох незалежних законів на одну тему від одного комітету, а фактично – від однієї коаліції – справді незбагненна річ, що свідчить про якісь політичні ігри.
Тарас Шамайда (праворуч) – громадський активіст і помічник народної депутатки Ганни Гопко
“Інші проекти (5669 і 5556 – “Н”) мають технологічний характер, спрямований на гальмування, ускладнення проходження нормального спільного законопроекту”, – каже в коментарі “Новинарні” Тарас Шамайда – співкоординатор руху “Простір свободи”, помічник депутатки Ганни Гопко та один із розробників “громадського” законопроекту 5670.
Відгукуючись про паралельний проект Княжицького, Шамайда зазначає: “Він містить застарілі норми, посилання на закони, яких уже не існує”.
Щодо напрацювань групи Лесюка, зареєстрованих на місяць раніше, то, за словами активіста, чимало депутатів мають відкликати підписи з-під законопроекту 5556 – адже їх “трошки ввели в оману”.
“Частина з них сприйняла його проект як наш, який вони очікували від робочої групи”, – стверджує Шамайда.
Мовляв, цим зокрема пояснюється, що одні й ті самі нардепи виступили співавторами різних проектів.
“Микола Княжицький виставив десять достатньо радикальних умов щодо змін нашого проект і не хотів його підписувати. Як з’ясувалося, готував у той самий час інший закон до подання… Я не знаю, чесно кажучи, який мотив. Не хотілося б думати, що це інтереси якихось медіа-магнатів, бізнесу…” – каже Тарас Шамайда.
“Ми писали свій закон для того, щоб його прийняли. А два інші, на нашу думку, писалися для того, щоб заважати нам приймати цей закон. Ми не бачимо іншого пояснення”, – констатує активіст.
“Це типовий парламентський прийом – коли є якийсь закон, який може бути підтриманий експертним, громадським середовищем, проти якого важко публічно виступати – запропонувати паралельний законопроект. Так було з квотами [на українські пісні в радіоефірі]. Чому б зразу їх не об’єднати, хіба ми були закриті до спілкування? Тому в мене є сумніви щодо щирості намірів інших ініціаторів, – зізнається Шамайда і наголошує: – Ми будемо робити все можливе, щоби наш громадський проект був прийнятий за основу”.
Читайте також:
У перший день дії квот частка українських пісень на радіо стрибнула до 30%. ІНФОГРАФІКА
“Громадський” проект справді має більше шансів лягти в основу узгодженого закону. Про його вищу якість і ґрунтовність говорять багато експертів. Зокрема, сайт “Детектор медіа”: “На наш суб’єктивний погляд, більш професійно виписаним видається (…) законопроект №5670 “Про державну мову”: він детальніший, містить точнішу термінологію, менше розбіжностей і вносить зміни до більшої кількості законодавчих актів”.
Основні вимоги проекту 5670 – в останньому розділі цього тексту.
Коментуючи вагу напрацьованого проекту, Тарас Шамайда говорить: “Минулого літа була створена Координаційна рада з впровадження української мови в усіх сферах життя в Міністерстві культури. Головне завдання – напрацювання закону про державну мову. Цей проект об’єднав десятки людей – мовознавців, правників, тих, хто багато років займається питаннями мови”.
“Такі закони є в країнах Європи – Франції, Польщі, Латвії та ін., і їх брали за приклад. В результаті маємо спільне дітище різних експертів, активістів на чолі з професором Володимиром Василенком, який є одним з найкращих фахівців у цій галузі”, – розповідає співкоординатор “Простору свободи”.
Ця ГО залучила десятки інших – “Відсіч”, товариство “Просвіта”, “Меморіал”, “Громадський сектор Євромайдану” тощо – до підписання спільної відозви на підтримку проекту №5670, у якій зокрема йдеться:
“Ми розуміємо, наскільки серйозним буде опір з боку всіх, кого влаштовує нинішнє русифікаторське законодавство – починаючи від Москви та її п’ятої колони й закінчуючи олігархічними медіа-холдингами і політиками, що звикли спекулювати на мовній темі. Маємо об’єднати зусилля і не залишити їм жодного шансу”.
Фото “Волинські новини”
“Цей законопроект спрямований на реалізацію статті 10 Конституції про те, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, – пояснює Тарас Шамайда. – Це норма Конституції, яка вже десятки років не виконується. І от на її виконання спрямований цей закон”.
“Він зачіпає інші мови лише по мінімуму – там, де треба пояснити, що є якісь винятки, або посилання про захист прав меншин. Це європейський підхід, тому що практично в усіх країнах Європи є такий закон – не про мови взагалі, а, наприклад, про французьку мову, про польську мову, іншу державну мову”, – зазначає Шамайда.
При цьому два інші, конкуруючі законопроекти, за його словами, створені “за радянським принципом про всі мови взагалі”. А “при перемішуванні виникає неминуче протиставлення мов, і це неправильно”.
За словами активіста-розробника, крім закону “Про державну мову”, буде підготовлено новий закон про нацменшини, який захистить їхні права, зокрема і в мовній царині.
“Це інший закон, який ми теж плануємо незабаром внести. Ми будемо вносити, будемо пропонувати його саме для того, щоб це зробити так, як у всій Європі. Є певні сфери, які врегульовані міжнародним правом, є угоди, ратифіковані Україною. Але цей закон принципово не протиставлятиме мови, бо це інша природа взагалі”, – каже Тарас Шамайда.
Наскільки великі шанси звести в один усі три зазначені проекти? “Справа не в тому, як технологічно це буде робитися. Справа в тому, чи є політична воля в депутатів прийняти нормальний, якісний закон”, – каже Шамайда.
“Я думаю, цілком можливо йти на компроміси в певних питаннях, зокрема про книги, друковані медіа – щоб не виникло враження про утиски видань мовами меншин. Але тільки коли йдеться про мови меншин, які треба захищати, а не про русифікацію. Утім і російська мова є мовою меншин, згідно з Конституцією…” – зазначає Тарас Шамайда.
На запитання, чи автори мовного проекту навмисно “просять більше”, щоб мати можливість потім “торгуватися” за проценти, квоти, обсяги, Тарас відповідає: “Не стільки за проценти, скільки радше за винятки. Потрібно знаходити баланс, але водночас не зробити так, щоб одна шпаринка звела нанівець всю норму”.
Що ж до “головного” закону, активіст переконаний: “Мова державна, мова нації, яка створила країну, має гарантуватися законом. У цій країні кожна людина зможе прийти в магазин, на вокзал, в освітній заклад чи в державну установу, будь-куди – і там отримати інформацію й послуги державною мовою”.
“Чи цей проект радикальний? Лише в тому сенсі, що докорінно змінює ситуацію з нинішнім нехтуванням прав української мови в країні. Тобто він забезпечує її повноформатне функціонування саме так, як пише Конституція – в усіх сферах суспільного життя”, – каже Тарас Шамайда.
“Разом з тим у проекті чітко сказано, що цей закон не поширюється на мову приватного спілкування і мову релігійних обрядів. Тобто інсинуації з цього приводу – то все дурниці”, – підкреслює співкоординатор “Простору свободи”.
Очевидно, що згадані законопроекти в ході допрацювання та узгодження на комітеті ще будуть змінюватися, можливо, дуже суттєво.
Так само очевидно, що гучні реакції інтернет-спільноти перших днів – поверхові, адже навряд чи автори категоричних оцінок вже прочитали всі три “талмуди” й розібралися в кожному з них.
“Я один проглянула подивилася, але, щоб висловлюватися експертно, цього замало, – зізнається письменниця і юристка Лариса Денисенко. – В нашому середовищі мовне питання відразу викликає гострі емоції. Я для себе бачу пояснення цього через травмованість. Так мені здається”.
“Тому це – емоції. Коли емоції превалюють, треба прокричатися, із кимось розібратися. Будь-які логічні аргументи на цьому етапі не працюють. Точніше, працюють на одиниць”, – ділиться з “Новинарнею” адвокатка-літераторка.
Водночас не факт, що в “мовній” дискусії логічні аргументи однієї сторони вплинуть на іншу навіть після багатьох видихів і посутніх розбирань.
Читайте також:
Андрій Бондар: кілька питань до дискусії про українську мову
Андрій Бондар
Ще один опитаний експерт, письменник і перекладач Андрій Бондар, у коментарі “Новинарні” визнав: мовна тема в нас “дуже токсична”.
При цьому він сказав: “Мене просто сильно дивує, що Українська держава та її законотворці не розуміють і, здається, ніколи не зрозуміють, що найкращий спосіб популяризації української мови в культурі та ЗМІ – це економічні преференції для україномовної продукції. І я вже втомився про це казати: “Звільніть україномовне від податків”. І я щиро не можу збагнути, чому промоція української мови в Україні позбавлена економічної складової – цієї найпростішої складової soft power.
Тому коли вони вдаються до регулювання мовної політики на ринку ЗМІ (особливо друкованих) і видавничої справи, когось до чогось змушуючи директивами, в нашій країні це виглядає: 1) як наступ на свободу слова; 2) як намагання вплинути на ринок репресивними (неринковими) методами, а значить, 3) як наступ на свободу слова.
І це тільки один аспект, у якому я з власною державою входжу в стан непорозуміння. Всі решта пунктів обох проектів закону повинні оцінити фахові юристи, проаналізувавши їх у контексті законотворчої практики у сфері мови у країнах ЄС і міжнародними хартіями про мови”.
Читайте також:
“Жодні державні закони не змусять справді полюбити України”
Тетяна Трофименко (праворуч) з Оксаною Забужко
Досить скептична у своїй оцінці й Тетяна Трофименко – літературний критик, кандидат філологічних наук, заступник директора Харківського літературного музею з наукової роботи.
У коментарі для “Новинарні” вона написала зі свого Харкова: “Поза сумнівом, державною мовою та мовою офіційного спілкування в нашій державі має бути українська. А проте давно відомо також, що майже все, ініційоване в гуманітарній сфері системою управління та її органами, перетворюється на фарс – хоч би це було питання «з’єднання церков», чи «захисту суспільної моралі», чи то мовного регулювання. Тож не дивно, що частина суспільства вже почала реагувати на пропоновані мовні реформи мемами й фотожабами – як іще можна відповісти на фарс, якщо не тролінгом?
У принципі, законодавча база дозволяє вже зараз кожному свідомому українцеві вимагати від начальниці окремого ЖЕКу послуговуватися державною мовою чи від таксиста – вимкнути «рускій шансон». Але здійснювати це – нудно, принизливо й неромантично, тож професійні патріоти віддають перевагу іншій діяльності. Розчухують свої постколоніальні травми (адже їх колись у школі кнурили за «селюцьку» мову) чи відшукують ворогів серед російськомовних волонтерів, ліберальних інтелігентів і письменників-грантоїдів, сподіваючись, що невдовзі прилетить мовний інспектор у плащі Бетмена й розв’яже всі проблеми. Маю посутній сумнів в успіху цього проекту.
Відтак справа очевидно переходить зі сфери законодавства у сферу морально-етичних стосунків між громадянами України: чи вважаємо ми, що всі російськомовні – за замовчуванням путіністи? Чи віримо ми, ніби чиновник, який навчиться казати «паляниця», завтра піде рити шанці для захисту східних кордонів? Чи, можливо, варто більше говорити не стільки про закони, як про особисту відповідальність і добросовісну працю кожного в обраній сфері?
Коли я чи мої колеги проводимо лекції в геть нефілогічних аудиторіях або пересічні харківські школярі приходять на екскурсію до ЛітМузею, найбільшим успіхом є фраза, яка лунає на прощання: «Спасибо, мы никогда не думали, что украинская литература может быть интересной».
Щоправда, ми майже ніколи не говоримо про непозбувну бентегу й одвічні страждання… Можна, звісно, жбурнути в нас за це дріб’язком, мовляв, чому й досі не полюбили України, а можна – разом намагатися змінювати ситуацію”.
Читайте також:
ПроМОВисті цифри. Як за рік змінилася ситуація з українською мовою. ІНФОГРАФІКА
Тарас Шамайда у відповідь на критику мовних проектів (передусім з боку російськомовних) зазначає: “Це від того, що люди зникли до законодавства радянського, яке було русифікаторським”.
“Русифікація, спрямована на розмивання української ідентичності, послаблення і роз’єднання нації, на жаль, тривала і після проголошення 1991 року державної незалежності… Час нарешті зупинити русифікацію і прийняти сучасне мовне законодавство, що відповідає Конституції та викликам, що стоять перед Україною”, – ідеться в заяві “Простору свободи” та інших громадських організацій.
До того ж дія закону, в разі ухвалення його у ВР, не буде раптовою. Принаймні наразі проект 5670 передбачає перехідні періоди в різних галузях.
“Деякі норми вступають в дію через півроку, рік, через два роки після набуття чинності закону. Є періоди для того, щоб створити інституції, переорієнтуватися, прийняти можливі поправки”, – каже громадський активіст.
Шамайда особливо наголошує: ті, хто наголошує на лише одній новації законопроекту – мовних інспекторах, займається маніпуляцією, адже це не головне нововведення, до того ж насправді позитивне: “Адже що краще – 27 інспекторів чи десятки тисяч ментів, які нібито мають контролювати те саме?”
У будь-якому разі, без рішучих дій нинішню ситуацію, коли в суспільному просторі панує російська мова, не переламати.
“Скажімо, у сфері друкованих ЗМІ повинно бути 50% тиражу українською. Авжеж, ми розуміємо, що тиражі контролювати складно. Але принаймні ці норми [законопроекту] закладаються для того, щоб не було, наприклад, один-два примірники “для відбуття номеру” українською, а 99% тиражу – російською. Ми говоримо про 50% українського накладу, а решта – можна іншими мовами. У чому тут проблема? Соціологи ж кажуть, що 99% громадян України вміють читати українською мовою”, – зазначає Тарас Шамайда.
І іспити на знання української, стверджує активіст, не волюнтаризм, а “нормальна практика для багатьох країн”.
“В законопроекті описані різні випадки, коли для зайняття певної посади потрібно підтвердити певний рівень володіння мовою й отримати сертифікат. Наприклад, в Латвії такі вимоги є до дуже широкого кола осіб, в тому числі тих, які працюють в приватному секторі”, – стверджує Шамайда.
“Там навіть (у Латвії) мовні інспектори можуть таємно провокувати людей, наприклад, приходити й говорити з ними під виглядом пересічних громадян. І якщо побачать, що ті погано володіють латиською, тоді можуть офіційно перевірити в них наявність сертифіката, чи правильно його видали. Але в нас такого нема в законі, – посміхається Тарас. – У нас набагато м’якші норми. Та все одно безумовно потрібна інституція, яка розробляє іспит, приймає цей іспит, дає сертифікати, веде облік”.
При цьому для того, щоб люди могли працювати на держслужбі, буде потрібен високий рівень володіння мовою, а для прийняття громадянства – менший, якісь ази. “Це теж до комісії, вона розроблятиме стандарт, різні рівні”, – пояснює Шамайда.
Чи, згідно з цим проектом, зміг би скласти іспит з української та потрапити в Кабмін Арсен Аваков? “Залежно, як би він пройшов іспит, як усний, так і письмовий”, – посміхається активіст.
Крім уже згаданих Нацкомісії за стандартів української мови, Уповноваженого із захисту державної мови, мовних інспекторів, проект 5670 передбачає такі принципові моменти:
Повний текст законопроекту читайте тут >>>
Над матеріалом працювали: Дмитро Лиховій, Богдана Лиховій
Головне фото: golloscdn.com
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
