Інспектора викликали? Як Україна “остаточно вирішує мовне питання”

“На Украине снова взялись за языковой вопрос”, “Русскому языку на Украине снова объявляют войну”, “На Украине могут узаконить языковой геноцид”, “Русский поставят вне закона”, “В Украине обязывают говорить только на родной мове”,  “В Раду внесен закон о штрафах за русский язык” – це перші заголовки російських ЗМІ на “мовну” тему, що видає нині Google.

Здавалося б: що “русскому” смерть, те нам добре. Але, схоже, це не той випадок. Реєстрація у Верховній Раді одразу трьох “мовних” законопроектів розбурхала неабияку суперечку навіть в україномовному сегменті соцмереж.

Новинарня” взялася трохи розібратися в цьому питанні, яке вже з порогу породило породило чимало мемів. Мовні інспекції й патрулі стали на один щабель із непозбувною бентегою чи навіть перевершили її “популярність”.

автор: Дмитро Лиховій

Меми

гортайте картинки:

мовна інспекція - приколи (1) мовна інспекція - приколи (2) мовна інспекція - приколи (3) мовна інспекція - приколи (4) мовна інспекція - приколи (5) мовна інспекція - приколи (6) СБУ по-русски мовна інспекція - приколи (7)
<
>

Три проекти для “попелюшки”

19 січня у Верховній Раді було зареєстровано одразу два законопроекти про державну мову – власне, після цього тема й стала топовою.

Законопроект №5669 “Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні” (так званий “свободівський”) зареєстрували народні депутати Михайло Головко, Марія Матіос, Андрій Іллєнко, Олег Осуховський, Микола Княжицький, Олександр Марченко і Юрій Левченко.

Законопроект №5670 “Про державну мову” (назвімо його “громадський”) зареєстрували Ірина Подоляк, Ганна Гопко, Леонід Ємець, Оксана Юринець, Оксана Сироїд, Олег Березюк, Семен Семенченко, Іван Крулько, Андрій Тетерук та інші – загалом 33 депутати.

За місяць до цього, 19 грудня, було зареєстровано ще один законопроект, який регулює мовне питання.
Проект №5556 “Про мови в Україні” зареєстрували Ярослав Лесюк, Ігор Васюник, Оксана Юринець, Оксана Білозір, Тетяна Чорновол, сумарно теж 33 народні депутати.

При цьому співавтором проекту 5669 є голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький (“Народний фронт”), співавтором 5670 – перша заступниця голови того ж комітету Ірина Подоляк (“Самопоміч”), співавтором 5556 – голова підкомітету з питань мови Комітету з питань культури і духовності Ярослав Лесюк (Блок Порошенка).

Так чи інакше, всі проекти передбачають певні квоти й преференції для державної мови в різних сферах суспільного життя, вимоги до мови державного управління, засобів масової інформації, книговидання, кінематографа, реклами, інтернету, освіти тощо. А також штрафи й інші стягнення за недотримання визначених вимог.

При цьому “свободівський” проект привертає увагу громадськості ще й тим, що наголошує на відповідальності за “вульгаризацію української мови та змішування її з іншими мовами”.
Хоча конкретна санкція не вказується, саму згадку про це дотепники гіперболізовано коментують у мережах як “розстріл за суржик”.

А ось мовний інспектор – не вигадка “фотожаберів”, а реальність “громадського” закону 5670: “З метою забезпечення належного контролю за дотриманням стандартів державної мови, застосуванням української мови як державної при Уповноваженому із захисту державної мови діє відповідна компетентна служба у складі 27 мовних інспекторів…”

При цьому, як ідеться в проекті, “невиконання законних вимог мовного інспектора щодо усунення порушень законодавства щодо порядку застосування української мови – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”. Тобто 1700-3400 грн.

Автори проектів 5669 і 5670 вважають за доцільне створити Національну комісію зі стандартів державної мови.

Що ще варто відзначити: всі згадані проекти передбачають скасування сумновідомого закону Колесніченка-Ківалова (“Про засади державної мовної політики”) від 2012 року, який досі розглядає й відтерміновує Конституційний Суд.

Політичні моменти

Микола Княжицький

Голова комітету, який розглядатиме всі проекти – Микола Княжицький – підсумував їх у “Фейсбуці”: “Отже, існує три проекти законів про державну мову. Тепер в комітеті ми спробуємо швидко прийти до компромісу і запропонувати залу адекватний проект… Усі проекти патріотичні, готувалися у тісній співпраці з науковцями. Всі потребують доопрацювання. Це й буде зроблено в нас в комітеті найближчим часом”.

Княжицький констатує, що деякі депутати підписали одразу два проекти.

За його словами, “конфліктної ситуації між авторськими колективами немає і не буде”, а “суперечливі моменти стосуються регулювання медіа, культури, книговидання, вживання комп’ютерних програм”.

“Є повне розуміння підходів до вживання державної мови державними службовцями, органами і в стосунках з ними. У одному з законів регулюється і вживання мов меншин, авторський колектив іншого завершує підготовку окремого закону, який це регулюватиме… Нам важливо зробити закон дієвий, демократичний, такий, який підтримає більшість українців і міжнародні організації. Ми це зробимо”, – зазначає голова Комітету з культури й духовності.

Водночас у коментарі “Апострофу” він визнав: “Це питання є досить складним і може спровокувати розкол в суспільстві”.

Паралельне подання трьох незалежних законів на одну тему від одного комітету, а фактично – від однієї коаліції – справді незбагненна річ, що свідчить про якісь політичні ігри.

Тарас Шамайда (праворуч) – громадський активіст і помічник народної депутатки Ганни Гопко

“Інші проекти (5669 і 5556 – “Н”) мають технологічний характер, спрямований на гальмування, ускладнення проходження нормального спільного законопроекту”, – каже в коментарі “НовинарніТарас Шамайда – співкоординатор руху “Простір свободи”, помічник депутатки Ганни Гопко та один із розробників “громадського” законопроекту 5670.

Відгукуючись про паралельний проект Княжицького, Шамайда зазначає: “Він містить застарілі норми, посилання на закони, яких уже не існує”.

Щодо напрацювань групи Лесюка, зареєстрованих на місяць раніше, то, за словами активіста, чимало депутатів мають відкликати підписи з-під законопроекту 5556 – адже їх “трошки ввели в оману”.
“Частина з них сприйняла його проект як наш, який вони очікували від робочої групи”, – стверджує Шамайда.
Мовляв, цим зокрема пояснюється, що одні й ті самі нардепи виступили співавторами різних проектів.

“Микола Княжицький виставив десять достатньо радикальних умов щодо змін нашого проект і не хотів його підписувати. Як з’ясувалося, готував у той самий час інший закон до подання… Я не знаю, чесно кажучи, який мотив. Не хотілося б думати, що це інтереси якихось медіа-магнатів, бізнесу…” – каже Тарас Шамайда.

“Ми писали свій закон для того, щоб його прийняли. А два інші, на нашу думку, писалися для того, щоб заважати нам приймати цей закон. Ми не бачимо іншого пояснення”, – констатує активіст.

“Це типовий парламентський прийом – коли є якийсь закон, який може бути підтриманий експертним, громадським середовищем, проти якого важко публічно виступати – запропонувати паралельний законопроект. Так було з квотами [на українські пісні в радіоефірі]. Чому б зразу їх не об’єднати, хіба ми були закриті до спілкування? Тому в мене є сумніви щодо щирості намірів інших ініціаторів, – зізнається Шамайда і наголошує: – Ми будемо робити все можливе, щоби наш громадський проект був прийнятий за основу”.

Читайте також:
У перший день дії квот частка українських пісень на радіо стрибнула до 30%. ІНФОГРАФІКА

“Громадські” напрацювання

“Громадський” проект справді має більше шансів лягти в основу узгодженого закону. Про його вищу якість і ґрунтовність говорять багато експертів. Зокрема, сайт “Детектор медіа”: “На наш суб’єктивний погляд, більш професійно виписаним видається (…) законопроект №5670 “Про державну мову”: він детальніший, містить точнішу термінологію, менше розбіжностей і вносить зміни до більшої кількості законодавчих актів”.

Основні вимоги проекту 5670  – в останньому розділі цього тексту.

Коментуючи вагу напрацьованого проекту, Тарас Шамайда говорить: “Минулого літа була створена Координаційна рада з впровадження української мови в усіх сферах життя в Міністерстві культури. Головне завдання – напрацювання закону про державну мову. Цей проект об’єднав десятки людей – мовознавців, правників, тих, хто багато років займається питаннями мови”.

“Такі закони є в країнах Європи – Франції, Польщі, Латвії та ін., і їх брали за приклад. В результаті маємо спільне дітище різних експертів, активістів на чолі з професором Володимиром Василенком, який є одним з найкращих фахівців у цій галузі”, – розповідає співкоординатор “Простору свободи”.

Ця ГО залучила десятки інших – “Відсіч”, товариство “Просвіта”, “Меморіал”, “Громадський сектор Євромайдану” тощо – до підписання спільної відозви на підтримку проекту №5670, у якій зокрема йдеться:
“Ми розуміємо, наскільки серйозним буде опір з боку всіх, кого влаштовує нинішнє русифікаторське законодавство – починаючи від Москви та її п’ятої колони й закінчуючи олігархічними медіа-холдингами і політиками, що звикли спекулювати на мовній темі. Маємо об’єднати зусилля і не залишити їм жодного шансу”.

Фото “Волинські новини”

“Цей законопроект спрямований на реалізацію статті 10 Конституції про те, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, – пояснює Тарас Шамайда. –  Це норма Конституції, яка вже десятки років не виконується. І от на її виконання спрямований цей закон”.

“Він зачіпає інші мови лише по мінімуму – там, де треба пояснити, що є якісь винятки, або посилання про захист прав меншин. Це європейський підхід, тому що практично в усіх країнах Європи є такий закон – не про мови взагалі, а, наприклад, про французьку мову, про польську мову, іншу державну мову”, – зазначає Шамайда.

При цьому два інші, конкуруючі законопроекти, за його словами, створені “за радянським принципом про всі мови взагалі”. А “при перемішуванні виникає неминуче протиставлення мов, і це неправильно”.

За словами активіста-розробника, крім закону “Про державну мову”, буде підготовлено новий закон про нацменшини, який захистить їхні права, зокрема і в мовній царині.

“Це інший закон, який ми теж плануємо незабаром внести. Ми будемо вносити, будемо пропонувати його саме для того, щоб це зробити так, як у всій Європі. Є певні сфери, які врегульовані міжнародним правом, є угоди, ратифіковані Україною. Але цей закон принципово не протиставлятиме мови, бо це інша природа взагалі”, – каже Тарас Шамайда.

Наскільки великі шанси звести в один усі три зазначені проекти? “Справа не в тому, як технологічно це буде робитися. Справа в тому, чи є політична воля в депутатів прийняти нормальний, якісний закон”, – каже Шамайда.

“Я думаю, цілком можливо йти на компроміси в певних питаннях, зокрема про книги, друковані медіа – щоб не виникло враження про утиски видань мовами меншин. Але тільки коли йдеться про мови меншин, які треба захищати, а не про русифікацію. Утім і російська мова є мовою меншин, згідно з Конституцією…” – зазначає Тарас Шамайда.

На запитання, чи автори мовного проекту навмисно “просять більше”, щоб мати можливість потім “торгуватися” за проценти, квоти, обсяги, Тарас відповідає: “Не стільки за проценти, скільки радше за винятки. Потрібно знаходити баланс, але водночас не зробити так, щоб одна шпаринка звела нанівець всю норму”.

Що ж до “головного” закону, активіст переконаний: “Мова державна, мова нації, яка створила країну, має гарантуватися законом. У цій країні кожна людина зможе прийти в магазин, на вокзал, в освітній заклад чи в державну установу, будь-куди – і там отримати інформацію й послуги державною мовою”.

“Чи цей проект радикальний? Лише в тому сенсі, що докорінно змінює ситуацію з нинішнім нехтуванням прав української мови в країні. Тобто він забезпечує її повноформатне функціонування саме так, як пише Конституція – в усіх сферах суспільного життя”, – каже Тарас Шамайда.

“Разом з тим у проекті чітко сказано, що цей закон не поширюється на мову приватного спілкування і мову релігійних обрядів. Тобто інсинуації з цього приводу – то все дурниці”, – підкреслює співкоординатор “Простору свободи”.

“Прилетить мовний інспектор у плащі Бетмена й розв’яже всі проблеми?”

Очевидно, що згадані законопроекти в ході допрацювання та узгодження на комітеті ще будуть змінюватися, можливо, дуже суттєво.
Так само очевидно, що гучні реакції інтернет-спільноти перших днів – поверхові, адже навряд чи автори категоричних оцінок вже прочитали всі три “талмуди” й розібралися в кожному з них.

“Я один проглянула подивилася, але, щоб висловлюватися експертно, цього замало, – зізнається письменниця і юристка Лариса Денисенко. – В нашому середовищі мовне питання відразу викликає гострі емоції. Я для себе бачу пояснення цього через травмованість. Так мені здається”.

“Тому це – емоції. Коли емоції превалюють, треба прокричатися, із кимось розібратися. Будь-які логічні аргументи на цьому етапі не працюють. Точніше, працюють на одиниць”, – ділиться з “Новинарнею” адвокатка-літераторка.

Водночас не факт, що в “мовній” дискусії логічні аргументи однієї сторони вплинуть на іншу навіть після багатьох видихів і посутніх розбирань.

Читайте також:
Андрій Бондар: кілька питань до дискусії про українську мову

Андрій Бондар

Ще один опитаний експерт, письменник і перекладач Андрій Бондар, у коментарі “Новинарні” визнав: мовна тема в нас “дуже токсична”.

При цьому він сказав: “Мене просто сильно дивує, що Українська держава та її законотворці не розуміють і, здається, ніколи не зрозуміють, що найкращий спосіб популяризації української мови в культурі та ЗМІ – це економічні преференції для україномовної продукції. І я вже втомився про це казати: “Звільніть україномовне від податків”. І я щиро не можу збагнути, чому промоція української мови в Україні позбавлена економічної складової – цієї найпростішої складової soft power.

Тому коли вони вдаються до регулювання мовної політики на ринку ЗМІ (особливо друкованих) і видавничої справи, когось до чогось змушуючи директивами, в нашій країні це виглядає: 1) як наступ на свободу слова; 2) як намагання вплинути на ринок репресивними (неринковими) методами, а значить, 3) як наступ на свободу слова.

І це тільки один аспект, у якому я з власною державою входжу в стан непорозуміння. Всі решта пунктів обох проектів закону повинні оцінити фахові юристи, проаналізувавши їх у контексті законотворчої практики у сфері мови у країнах ЄС і міжнародними хартіями про мови”.

Читайте також:
“Жодні державні закони не змусять справді полюбити України”

Тетяна Трофименко (праворуч) з Оксаною Забужко

Досить скептична у своїй оцінці й Тетяна Трофименко – літературний критик,  кандидат філологічних наук, заступник директора Харківського літературного музею з наукової роботи.

У коментарі для “Новинарні” вона написала зі свого Харкова: “Поза сумнівом, державною мовою та мовою офіційного спілкування в нашій державі має бути українська. А проте давно відомо також, що майже все, ініційоване в гуманітарній сфері системою управління та її органами, перетворюється на фарс – хоч би це було питання «з’єднання церков», чи «захисту суспільної моралі», чи то мовного регулювання. Тож не дивно, що частина суспільства вже почала реагувати на пропоновані мовні реформи мемами й фотожабами – як іще можна відповісти на фарс, якщо не тролінгом?

У принципі, законодавча база дозволяє вже зараз кожному свідомому українцеві вимагати від начальниці окремого ЖЕКу послуговуватися державною мовою чи від таксиста – вимкнути «рускій шансон». Але здійснювати це – нудно, принизливо й неромантично, тож професійні патріоти віддають перевагу іншій діяльності. Розчухують свої постколоніальні травми (адже їх колись у школі кнурили за «селюцьку» мову) чи відшукують ворогів серед російськомовних волонтерів, ліберальних інтелігентів і письменників-грантоїдів, сподіваючись, що невдовзі прилетить мовний інспектор у плащі Бетмена й розв’яже всі проблеми. Маю посутній сумнів в успіху цього проекту.

Відтак справа очевидно переходить зі сфери законодавства у сферу морально-етичних стосунків між громадянами України: чи вважаємо ми, що всі російськомовні – за замовчуванням путіністи? Чи віримо ми, ніби чиновник, який навчиться казати «паляниця», завтра піде рити шанці для захисту східних кордонів? Чи, можливо, варто більше говорити не стільки про закони, як про особисту відповідальність і добросовісну працю кожного в обраній сфері?

Коли я чи мої колеги проводимо лекції в геть нефілогічних аудиторіях або пересічні харківські школярі приходять на екскурсію до ЛітМузею, найбільшим успіхом є фраза, яка лунає на прощання: «Спасибо, мы никогда не думали, что украинская литература может быть интересной».

Щоправда, ми майже ніколи не говоримо про непозбувну бентегу й одвічні страждання… Можна, звісно,  жбурнути в нас за це дріб’язком, мовляв, чому й  досі не полюбили України, а можна – разом намагатися змінювати ситуацію”.

Читайте також:
ПроМОВисті цифри. Як за рік змінилася ситуація з українською мовою. ІНФОГРАФІКА

Чи складе Аваков іспит мовній комісії?

Тарас Шамайда у відповідь на критику мовних проектів (передусім з боку російськомовних) зазначає: “Це від того, що люди зникли до законодавства радянського, яке було русифікаторським”.

“Русифікація, спрямована на розмивання української ідентичності, послаблення і роз’єднання нації, на жаль, тривала і після проголошення 1991 року державної незалежності… Час нарешті зупинити русифікацію і прийняти сучасне мовне законодавство, що відповідає Конституції та викликам, що стоять перед Україною”, – ідеться в заяві “Простору свободи” та інших громадських організацій.

До того ж дія закону, в разі ухвалення його у ВР, не буде раптовою. Принаймні наразі проект 5670 передбачає перехідні періоди в різних галузях.

“Деякі норми вступають в дію через півроку, рік, через два роки після набуття чинності закону. Є періоди для того, щоб створити інституції, переорієнтуватися, прийняти можливі поправки”, – каже громадський активіст.

Шамайда особливо наголошує: ті, хто наголошує на лише одній новації законопроекту – мовних інспекторах, займається маніпуляцією, адже це не головне нововведення, до того ж насправді позитивне: “Адже що краще – 27 інспекторів чи десятки тисяч ментів, які нібито мають контролювати те саме?”

У будь-якому разі, без рішучих дій нинішню ситуацію, коли в суспільному просторі панує російська мова, не переламати.

“Скажімо, у сфері друкованих ЗМІ повинно бути 50% тиражу українською. Авжеж, ми розуміємо, що тиражі контролювати складно. Але принаймні ці норми [законопроекту] закладаються для того, щоб не було, наприклад, один-два примірники “для відбуття номеру” українською, а 99% тиражу – російською. Ми говоримо про 50% українського накладу, а решта – можна іншими мовами. У чому тут проблема? Соціологи ж кажуть, що 99% громадян України вміють читати українською мовою”, – зазначає Тарас Шамайда.

І іспити на знання української, стверджує активіст, не волюнтаризм, а “нормальна практика для багатьох країн”.

“В законопроекті описані різні випадки, коли для зайняття певної посади потрібно підтвердити певний рівень володіння мовою й отримати сертифікат. Наприклад, в Латвії такі вимоги є до дуже широкого кола осіб, в тому числі тих, які працюють в приватному секторі”, – стверджує Шамайда.

“Там навіть (у Латвії) мовні інспектори можуть таємно провокувати людей, наприклад, приходити й говорити з ними під виглядом пересічних громадян. І якщо побачать, що ті погано володіють латиською, тоді можуть офіційно перевірити в них наявність сертифіката, чи правильно його видали. Але в нас такого нема в законі, – посміхається Тарас. – У нас набагато м’якші норми. Та все одно безумовно потрібна інституція, яка розробляє іспит, приймає цей іспит, дає сертифікати, веде облік”.

При цьому для того, щоб люди могли працювати на держслужбі, буде потрібен високий рівень володіння мовою, а для прийняття громадянства – менший, якісь ази. “Це теж до комісії, вона розроблятиме стандарт, різні рівні”, – пояснює Шамайда.

Чи, згідно з цим проектом, зміг би скласти іспит з української та потрапити в Кабмін Арсен Аваков? “Залежно, як би він пройшов іспит, як усний, так і письмовий”, – посміхається активіст.




Про що проект 5670

Крім уже згаданих Нацкомісії за стандартів української мови, Уповноваженого із захисту державної мови, мовних інспекторів, проект 5670 передбачає такі принципові моменти:

  • Особа, яка має намір набути громадянство України, зобов’язана засвідчити відповідний рівень володіння державною мовою.
    Рівень володіння державною мовою, необхідний для набуття громадянства України, визначає Національна комісія зі стандартів державної мови.
    Складання іспиту на рівень володіння державною мовою, необхідний для набуття громадянства України, здійснюється в Центрі української мови.
  • Вільно володіти державною мовою зобов’язані:
    Президент України, голова Верховної Ради, його заступники, прем’єр-міністр України і його “віце”, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабміну, та їх заступники, голова Служби безпеки України, генеральний прокурор, голови Нацбанку, Рахункової палати, уповноважений Верховної Ради з прав людини, голова Верховної Ради та Радміну АР Крим;
    народні депутати України, депутати Верховної Ради Криму, місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
    державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування;
    особи офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом;
    особи рядового і начальницького складу органів правопорядку та посадові особи інших органів, яким присвоюються спеціальні звання;
    працівники дипломатичної служби, члени нацкомісій, судді, адвокати, нотаріуси;
    працівники патронатних служб;
    керівники навчальних закладів державної та комунальної форм власності; педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники навчальних закладів;
    медичні працівники державних та комунальних закладів охорони здоров’я;
    інші посадові та службові особи державних та комунальних підприємств, установ та організацій, а також інших суб’єктів господарювання державної та комунальної форм власності.
  • Вимоги щодо відповідного рівня володіння державною мовою, що висуваються до вказаних осіб, визначає Національна комісія зі стандартів державної мови.
  • Єдиним документом, що підтверджує рівень володіння українською мовою, є Державний сертифікат встановленого зразка, який видає особі Центр української мови за результатами іспиту на рівень володіння українською мовою.
    Порядок проведення іспиту на рівень володіння українською мовою встановлює Кабінет Міністрів.
    Складання іспиту на рівень володіння українською мовою вперше для громадян України є безкоштовним..
    Державний сертифікат діє безстроково.
  • Предметом мовного інспектування є порушення визначених Законом вимог обов’язкового застосування державної мови.
  • Мовою засідань, заходів, зустрічей і робочого спілкування в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим та органах місцевого самоврядування в Україні, на державних і комунальних підприємствах, в установах та організаціях, інших суб’єктах господарювання державної і комунальної форм власності є державна мова.
    У випадку якщо організатор засідання, заходу або зустрічі вважає, що мовою засідання, заходу або зустрічі має бути інша мова ніж державна, він забезпечує переклад державною мовою (якщо цього вимагає хоча б один учасник заходу).
  • Мовою нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Криму та органів місцевого самоврядування в Україні є державна мова.
    Те саме – в діловодстві, судочинстві, війську, органах правопорядку, освіті, культурно-мистецьких, розважальних, видовищних, спортивних заходах, послугах на транспорті тощо.
  • Відповіді на звернення фізичних та юридичних осіб складаються державною мовою.
  • Порядок застосування мов національних меншин під час здійснення повноважень місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування визначається Законом України “Про права осіб, що належать до національних меншин” (те саме – в освітньому процесі, у сфері культури тощо).
  • Усі телеканали і радіостанції, незалежно від форми власності та способу розповсюдження телерадіопрограм і передач, повинні мовити державною мовою.
    Усі іншомовні телерадіопрограми, передачі та аудіовізуальні твори повинні озвучуватися або дублюватися державною мовою, окрім пісень.
  • Під час прямої трансляції учасників, які користуються іноземною мовою, слід перекладати українською за допомогою синхронного або послідовного перекладу, окрім пісень.
    Квоти пісень українською мовою регулюються чинними нормами закону «Про телебачення і радіомовлення».
  • Телеканали і радіостанції можуть мовити іншими мовами з метою задоволення потреб нацменшин, іноземної аудиторії чи з освітньою метою. При цьому тривалість іншомовних телерадіопрограм і передач не може перевищувати 10% часу добового мовлення, для регіональних і місцевих — 20%, для державного іномовлення — 60%.
  • Преса повинна видаватися державною мовою. Можливе видання двох чи більше мовних версій, одна з яких — державною мовою. При цьому обсяг, зміст, періодичність версій іншими мовами мають бути такими ж, як у версії державною мовою, а наклад української мовної версії має становити не менше 50% сукупного накладу всіх мовних версій.
    В окремих випадках можливе видання друкованих ЗМІ офіційними мовами ЄС.
  • Інтернет-представництва (сайти та сторінки в соцмережах) засобів масової інформації (і органів влади, комунальних підприємств, установ і організацій, а також приватних підприємств, які реалізують товари й послуги в Україні) повинні виконуватися державною мовою.
    Поряд з українською версією можуть також існувати версії іншими мовами. Але при цьому українська версія має завантажуватися за замовчуванням та містити не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії.
  • Преса повинна видаватися державною мовою. Можливе видання двох чи більше мовних версій, одна з яких — державною мовою.
    При цьому обсяг, зміст, періодичність версій іншими мовами мають бути такими ж, як у версії державною мовою, а наклад української мовної версії має становити не менше 50% сукупного накладу всіх мовних версій.
    В окремих випадках можливе видання друкованих ЗМІ офіційними мовами ЄС.
  • Усі телеканали і радіостанції, незалежно від форми власності та способу розповсюдження телерадіопрограм і передач, повинні мовити державною мовою.
  • Усі іншомовні телерадіопрограми, передачі та аудіовізуальні твори повинні озвучуватися або дублюватися державною мовою, окрім пісень із візуальним супроводом або без нього.
  • Під час прямої трансляції учасників, які користуються іноземною мовою, слід перекладати українською за допомогою синхронного або послідовного перекладу, окрім пісень.
  • Телеканали і радіостанції можуть мовити іншими мовами з метою задоволення потреб нацменшин, іноземної аудиторії чи з освітньою метою. При цьому тривалість іншомовних телерадіопрограм і передач не може перевищувати 10% часу добового мовлення, для регіональних і місцевих — 20%, для державного іномовлення — 60 %.
  • Книжки мають видаватися державною мовою. Можливе видання поряд із державною іншими мовами. При цьому текст, обсяг, зовнішній вигляд мають бути такими ж, як у книжки державною мовою. Кількість мовних версій книжки не обмежена, при цьому наклад державною мовою має перевищувати наклад цієї книжки, виданої будь-якою іншою мовою.
    Ці вимоги не поширюються на книжки, видані коштом державного чи місцевих бюджетів із метою задоволення потреб нацменшин, а також на словники й підручники з вивчення мов.
  • Держава може обмежувати ввезення в Україну книжкових видань іншими мовами.
  • У кожній книгарні книжки державною мовою мають становити не менше половини від загальної кількості найменувань, окрім книгарень, які розповсюджують виключно книги офіційними мовами ЄС.
  • Фільми (в тому числі серіали, анімаційні та документальні фільми), вироблені суб’єктами кінематографії України, повинні розповсюджуватися та демонструватися зі звукорядом українською мовою. Репліки іншими мовами мають бути озвучені чи субтитровані українською мовою. А тривалість субтитрованих реплік не може перевищувати 15% сумарної тривалості всіх реплік у фільмі.
  • Іноземні фільми повинні розповсюджуватися та демонструватися в дублюванні або озвученні українською мовою.
    Кінотеатри можуть демонструвати іноземні фільми мовою оригіналу з українськими субтитрами за умови, що кількість сеансів таких фільмів не може перевищувати 10% від загальної кількості сеансів фільмів у кінотеатрі на місяць.
  • Мовою реклами в Україні є державна мова.
    Використання мов у рекламі представниками нацменшин має регулюватися законом «Про національні меншини».
  • За порушення вимог закону щодо мови у сфері кінематографу, книговидання, реклами передбачено штраф на посадових осіб від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
    За порушення вимог закону щодо мови друкованих ЗМІ — штраф на посадових осіб від 400 до 500 неоподатковуваних мінімумів. За повторне протягом року порушення — штраф на посадових осіб від 400 до 700 неоподатковуваних мінімумів із позбавленням права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю.
    За порушення телеканалами і радіостанціями закону “Про державну мову” передбачено штраф у розмірі 10% ліцензійного збору без застосування до мовника попередньої санкції “оголошення попередження”.
  • Для телеканалів і радіостанцій у статті 6 закону “Про телебачення і радіомовлення” додається новий тип порушення — приниження чи зневажання державної мови (в тому числі нехтування її обов’язковим застосуванням, асоціювання її виключно або значною мірою з негативними та висміюваними учасниками фільму, передачі або діями).
  • Документи, що посвідчують особу громадянина України, виконуються державною мовою. У випадках, визначених Законом та міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, вони виконуються іншими мовами та дублюються державною мовою.
    Громадяни України, які за своїм етнічним походженням не є українцями і рідна мова яких є відмінною від української, мають право на транскрибований запис своїх прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції в документах, що посвідчують особу громадянина України.
  • Назви географічних об’єктів України не перекладаються іншими мовами, а передаються в тому числі в офіційних документах, засобах масової інформації, картографічних, довідкових, енциклопедичних, навчальних та інших виданнях за допомогою літер абетки іншої мови відповідно до звучання українською мовою.
  • Закон має набрати чинності через два місяці з дня опублікування, при цьому має втратити чинність ухвалений у 2012 році закон “Про засади державної мовної політики”.
    Але норми щодо мови телебачення, радіомовлення і реклами мають вводитися в дію через шість місяців із дня набуття чинності, щодо мови кінематографа, друкованих ЗМІ — через рік, щодо книговидання й книгорозповсюдження — через два роки з дня набуття чинності.

Повний текст законопроекту читайте тут >>>


Над матеріалом працювали: Дмитро Лиховій, Богдана Лиховій
Головне фото: golloscdn.com

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: