Гліб Бабіч
офіцер ЗСУ (169-й навчальний центр Сухопутних військ ЗСУ “Десна”), позивний Лентяй
В очікуванні шторму (FB)
Подивіться на цих пацанів. Більшість із них не вийшли за межу 25-річного віку. Найближчим часом вони триматимуть фронт поруч із багатьма з нас. Або за багатьох із нас. Їхня черга.
Я хочу звернутися до армійського братства. Поза звання й чинами. До тих, кого пов’язала воєдино ця війна. Кров’ю, брудом, спекою, холодом, смертю друзів, втратою ілюзій і розумінням страшної простоти цього життя.
До тих, хто повернувся додому, чесно віддавши все до краплі, і до тих, хто досі тут. До мобілізованих і кадрових. До армії в дії і в резерві. До величезної сили, завдяки якій Україна – це ім’я нескореної вільної країни, а не невдалого історичного епізоду. До Армії, як до Воїнства, а не винятково до ЗСУ. Але й окремо до власне армії.
Зараз (і пізніше) нас будуть штормити. Навіть старанніше, ніж раніше. Занадто багато примудрилися звалити в купу у нас за спиною, поки ми впиралися на лінії протистояння.
На хвилі справедливих претензій і вимог до повільної влади, що “пролюбила” величезне вікно можливостей для змін країни, нас кликатимуть на майдани і барикади.
На хвилі обурення збереженими схемами корупції і пограбування країни нас кликатимуть вершити суд і вирок.
На хвилі втрати терпіння від зубожіння і відвертого грабунку населення тими ж, хто робив це багато років, нас кликатимуть розібратися з негідниками.
Нас закликатимуть зробити ще масу “святої й брудної” роботи бетмена і суперменів.
Диявол криється в деталях. Простих і нехитрих.
Весь цей час, поки ми воювали, був величезний термін, аби змусити цю владу працювати. Власне, ми в тому числі воювали для того, щоб інші домоглися змін на краще й відбудували гідну країну.
Так, влада, у всіх її гілках – не найкраща і точно не свята. Радше навпаки. Плоть від плоті старого варіанту країни, з усією хріновою спадщиною. Але навіть зараз вона вільно чи невільно робить правильні кроки. Недостатньо, мало й повільно. Однак це значить, що за два з гаком роки була прірва можливостей змусити робити їх швидше, більше й частіше.
Цього не зробив ніхто з тих, хто зараз, не дай Боже, кликатиме нас до сокири. Чому? Бо біля стерна стоїть залізний диктатор? Він оточений залізними опричниками НКВД, яких бояться всі? У нас відсутня інформаційна свобода? Хтось заважав поступально, терпляче і щодня хапати (а краще тримати) за брудну руку чиновників та політиків?
Чим вони займалися весь цей час? Чекали на нас? Щоб, виконавши одну брудну роботу, ми виконали й іншу, але вже за них? Може, їм треба було так само старанно впиратися, як робили це інші на фронті?
Найзворушливіше, що нам пропонується, вимазавшись у кіптяві й крові, привести до керма конкретних про***ишів, котрі примудрилися за майже три роки ніяк не вплинути на владу, яку вони самі звинувачували в слабкості, боягузтві й жадібності (в більшості випадків – абсолютно справедливо), і про*рали можливостей не менше, ніж сама влада.
Причому, ніяких реальних шляхів не пропонується. Нового лідера, реально відповідає масштабам країни не з’явилося. Як і політичної сили нового типу. Так що пропонується? Знову – “до основанья, а затем”? ..
Ці люди не ставили нас ні за що, поки ми були там. Вони вирішували свої питання абсолютно не питаючи, чого ми хочемо і на що сподіваємося. Зараз вони хочуть використовувати нас як “торпеду”, потреба в якій відпаде після використання.
Але якщо люди з бойовим досвідом почнуть розносити цю країну “до основанья” – саме так і вийде. Не наполовину – зовсім. Тому, що ми навчилися виконувати завдання до кінця.
І ось тоді ми своїми руками організуємо те, проти чого так давно й люто стояли. Централізована система завалиться, фронт втратить опору, і все пекло дуже швидко продавиться всередину. Під переконливі крики “за що воюєте?”, які, до речі, вже лунають все частіше й густіше.
І ці пацани з фотографії будуть зім’яті, так і не дочекавшись багатьох із нас, які щиро обіцяли – “якщо що, ми повернемося”.
Чи не повернемося, тому, що війна й цілі в нас будуть вже іншими. І ми самі не помітимо, як.
Ми знаємо те, чого не знає багато хто. Ми відчули те, чого інші не зазнають і не повинні. Ми розуміємо багато речей залізобетонно там, де в інших є сумніви. Ми знаємо, навіщо і якою ціною ми зберігали за спиною мир у воюючій країні. І ми не можемо дозволити спустити це в нуль. Не важливо, хто з нас досі воює, а хто вже входить у заслужене мирне життя.
Армія в штормі не бере участі. Армія – це засіб порятунку від шторму.
Цю владу треба постійно 3,14здити і контролювати, не даючи розслаблятися і стежачи за кожним її кроком. Її треба змушувати працювати, а в разі неможливості, як у хорошому борделі – міняти шльондр, а не переставляти ліжка. Треба виділяти і зберігати здорове, підтримувати правильне й ампутувати заражене. Треба мати лаву запасних і тренувати альтернативну команду.
Але йорж вашу мідь – чому це не було зроблено, поки ми воювали? Чому ви кличете нас трощити результати ваших же про***в?
Треба питати з негідників – давайте питати. Треба робити те, з чим ви не впоралися за весь цей час – хрін з вами, давайте. Але не треба провокувати нас на бойові дії в тилу. Коли до вас дійде, що автоматом не можна копати і забивати цвяхи – з нього можна тільки стріляти?
Я особисто, і десятки тисяч таких віддали чималий шматок життя, аби ця країна залишалася цілою, аби в нас за спиною була мир і цивілізація.
Ви не впоралися зі своєю частиною роботи? Окей, ми допоможемо. Але не випалювати те, що з таким трудом збереглося.
Якщо ми зберегли для вас мирне існування на такий термін – будьте люб’язні справлятися відповідними методами. І не намагайтеся загрібати жар нашими руками.
А надія на те, що зараз на черговий “псевдобунт” вийдуть воювати люди, які повірили у ваш туман, по них хтось вистрелить, і інших колихне – правильна. Тільки вона чужа. І тим, хто її живить, слід уважно дивитися на свої зап’ястки – там обов’язково знайдуться ниточки, які тягнуться до цілком конкретних ляльководів.
Тому я дуже сподіваюся на волю і мудрість тих, хто пройшов цю війну. Подивіться ще раз на пацанів із фотографії, згадайте себе, подивіться навколо – і все буде нормально.
Тоді шторму не буде. Ми занадто довго його тримали, щоб своїми руками пустити все на дно. Тому й іншим не дамо це зробити.
Ми просто наведемо порядок. Ґрунтовно і крок за кроком. Якщо інші не впоралися.
І нічого нас обманювати. Ні тим, ні іншим.
А пацани поки впораються з завданням. З війною. Їхня черга.
Читайте також:
Волох про “план Шатуна”: не будь правим – будь розумним
Офіцер “Десни” зізнався, що це він поставив білборд про “зраду”, й розповів навіщо
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!