Лєра Бурлакова: Війна і закинуті будинки, коли всі-інші-люди-кудись-зникли

Фото з ФБ Lera Burlakova

Фото з ФБ Lera Burlakova

Валерія Бурлакова
українська журналістка, боєць АТО

(FB)

До війни я любила закинуті будинки. Заводи. Лікарні. Дитячі табори. Що завгодно – аби занедбане, аби квіти крізь асфальт і вицвілі дитячі малюнки на стінах. Поблукати. Пофотографувати. Подумати.

Щось було в тому постапокаліптичне, щось зі “Сталкера” Тарковського (“…дальше в зону – ближе к небу…”), щось з оповідань Бредбері про те, як-одного-ранку-ти-прокидаєшся-і-розумієш-що-всі-інші-люди-кудись-зникли… Щось таке. Фантастичне.

Це “щось” в мене ніколи не асоціювалося з війною.

Але почалася саме вона – і ось воно. Щодня. Вибиті вікна. Люстра, що впала на диван. Обгорілий плюшевий ведмедик. Розбитий акваріум. Скрегіт металу.

Вирішивши переїхати на нове місце, вже з байдужістю вигрібаєш лопатою з бліндажа, в якомусь хтось раніше жив, розкидані по підлозі речі попередніх мешканців. Рваний мультикам. Використана крапельниця. Кришка від АГС. Журнал “Військо України” за серпень 2014 року.

На третій рік війни це буденність. Немає в цьому більше нічого хвилюючого й поетичного, і нічого фантастичного теж – крім, інколи, сили духу тих, хто з власної волі залишився тут, коли всі-інші-люди-кудись-зникли.

Читайте також:
Загинув боєць ОУН.
Лєра Бурлакова: “Я сиджу і курю. У твоїй куртці. Вона в крові. Але пахне тобою”

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна