“Підвищена бойова”. Що відбувається на лінії розведення військ у районі Золоте

Юрій Бутусов
журналіст, редактор сайту “Цензор.НЕТ”

Ілюзія перемир’я. Що відбувається на лінії розведення в районі Золоте (FB)

Минулий тиждень я провів в АТО – хотілося побачити своїми очима, як відбуваються експерименти з розведення військ, які здійснює ОБСЄ в районі населених пунктів Золоте та Станиця Луганська Луганської області.

У районі міста Золоте – єдина ділянка, де розведення військ вважається реалізованим. Тут займає позиції наша 93-тя механізована бригада.

Лінія фронту тут нагадує українську Швейцарію. Фронт пролягає по високих пагорбах і териконах. Перепади висот великі, і вранці низини занурюються в туманне море, непроникне для будь-яких спостерігачів.

Місцевість відкрита, укриттів небагато, напрямки атаки легко прораховуються. Тут в обох сторін сил небагато. Спостерігачі з висот контролюють місцевість на багато кілометрів навколо. Лісопосадки заміновані.

Тут розвести війська було простіше простого – на самій лінії фронту населених пунктів немає, а відстань між висотами й так велика – по півтора-два кілометри.

Крім того, обидві сторони вже давно обмежили застосування важких озброєнь у районі залізниці. Так, у районі Золоте проходить одна з основних магістралей з України на окуповану територію. За добу проходить в обидві сторони приблизно 5-8 ешелонів. Україна по цій гілці постачає на окупований Донбас найчастіше ліс-кругляк – для шахт. А нам постачається вугілля.

Стрілянина в цьому районі трапляється нечасто – сам рельєф місцевості й тактична обстановка цьому сприяють. На танках по горах не проїдеш. Але ізольованість опорних і спостережних пунктів тримає людей у постійній напрузі.

Російські окупаційні війська активно проводять інженерні роботи – щодня щось копають, будують. У нас будують набагато менше.

Проте, смерть ходить поруч. При будь-якому підозрілому русі спочатку стріляють, а потім питають. Кожен розуміє: не пильнуватимеш на всі очі – підкрадеться снайпер або група розвідників, і пощади не буде. ОБСЄ не врятує, виживання солдата залежить від нього самого. Відповідальність за життя і безпеку своїх позицій – на самих бійцях. ОБСЄ на позиції не приїздить, мінні поля не знімає, місцевість не патрулює. Без цього дивно говорити про розведення військ.

На передовій застосовують всі запобіжні заходи – бо “прилетіти” може в будь-який момент, люди намагаються не втрачати пильність.

У неділю загинув офіцер 93-ї бригади – це сталося в районі Кримського, за межами лінії розведення.

Оскільки на передових опорника немає свого легкового транспорту, то комунікації із зовнішнім світом обмежені. Відсутність машин – дуже великий мінус, який не дозволяє вирішувати оперативні питання. Є зв’язок, солдати самі встановлюють собі телевізійні антени. Тут переважно беруть російські телеканали – бійці люблять дивитися російські новини, ставлення до них – як до розважальних передач. Люблять слухати, як російські диктори розповідають про те, як Росія бореться з Америкою і протистоїть злісному Заходу, і все це супроводжується негайними коментарями, з переходом на особистості російських пропагандистів та Путіна особисто. Шкода, цей потік барвистих епітетів не можна перекласти літературною мовою.

Умови для життя не прості, але жити можна. Критичних проблем для життя людей немає. Бліндажі, ліжка, грубки, тушонка, вода – в наявності. Хоча взимку буде дуже непросто. Зараз ще можна спати під відкритим небом, погода дозволяє.

Критичні проблеми для боєготовності – низька справність бойової техніки – нижча, ніж повідомляють офіційні звіти. Відсутність інженерної техніки та будівельних матеріалів для будівництва надійних укріплень. Бракує оптики, в тому числі нічної. Сподіваються на американські поставки, але поки нічого від держави не отримали.
Бракує свіжих овочів, молочних продуктів. Бракує предметів життєзабезпечення.

Для збереження боєздатності людей не вистачає ротацій – щоб хоча б на кілька днів відпочити в тилу, помитися в душі, провести в теплі, в приміщенні.

Середній вік солдатів – за 40 років.

Зустрічаю одного хлопця молодшого 30 – Руслан вже рік відвоював за мобілізацією, уклав піврічний контракт, скоро і він закінчується. Руслан служив в Авдіївці, там познайомився з дівчиною, одружився, мріє вивезти її з міста, бо там теж фронт.

У нього на спостережному пункті кулемет ПКТ – танковий, його якийсь умілець переробив на ручний, на сошках, і замінив електроспуск на гашетку. Мушки на ньому немає, це кулемет або для ближнього бою, або просто для того, щоб полякати противника. Втім, Руслан ставиться до цього спокійно – він обстріляний, огляд з його позицій дуже великий, противник буде помічений з великої дистанції.

На повсякденні проблеми бійці не скаржаться, питання у них стосуються одного – мета війни, чого ми конкретно хочемо домогтися на Донбасі, скільки років триватиме війна і що чекає учасників війни в мирному житті, які соціальні гарантії вони отримають.

Офіційно вважається, що в районі Золотого перемир’я. За вересень зафіксовано лише три перестрілки в цьому районі – за офіційними даними. Дурні черги й постріли не завжди фіксуються. Хоча артилерію дійсно не чути.

Але навряд чи ОБСЄ може вважати цю зону мирною. Патрулів ОБСЄ між позиціями немає. Те, що тут рідко стріляють, пояснюється лише складністю проведення операцій у цьому районі.

Миру тут немає – тут є підвищена бойова готовність і великі дистанції бою. Обидві сторони ведуть спостереження та розвідку. У будь-який момент війна в цьому районі може знову набрати обертів.

Читайте також:
Бутусов зі Станиці Луганської:
У разі відведення ЗСУ доведеться залишати школу й поліцейську дільницю