Курс – “людобуйство”. Як польські політики закреслюють дружбу з Україною

 

«Шкода, що перевагу було надано односторонній політичній оцінці подій, а не фаховим міжнародним чи хоча б українсько-польським експертним дослідженням та відповідним правовим висновкам того, що сталося».
Так прокоментував ухвалення польським Сеймом резолюції про визнання Волинської трагедії геноцидом Надзвичайний і Повноважний посол України в Республіці Польща Андрій Дещиця.

І цю думку в тій чи іншій формі поділяє й висловлює більшість українських істориків, дипломатів, політиків. Ба навіть значна частина польських.
Щоправда, в цьому випадку йдеться переважно про «поділяє», бо висловлюватися в такому ключі у Польщі нині непопулярно.

автор: Леся Волошка

«Простягнута рука зависла у повітрі»

Шкодую щодо рішення польського Сейму. Знаю, багато хто захоче використати його для політичних спекуляцій.

Однак, маємо повернутися до заповіді Івана Павла ІІ – пробачаємо і просимо пробачення. Лише спільними кроками можемо прийти до християнського примирення і єднання. Лише разом зможемо з’ясувати всі факти трагічних сторінок спільної історії.

І вірю, що ми продовжимо рухатися саме цим шляхом.

Президент України Петро Порошенко

«Рішення польського парламенту стало неприємним, але закономірним результатом наростаючої антиукраїнської істерії та небажання розібратися з важкою історією в Польщі, яку провокують політичні сили зокрема представлені в парламенті», – вважає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Він наголошує, що резолюція Сейму «не має нічого спільного із вшануванням пам’яті загиблих, а є лише інструменталізацією минулого конфлікту для здобуття політичних дивідендів сьогодні».

«Мені не соромно за українців у цій дискусії – і громадські, й політичні діячі працювали практично в унісон для того, щоб пам’ять про минулий конфлікт не стала джерелом нового. Запропонована вкотре українцями формула “пробачаємо і просимо вибачення” – насправді єдино можливий формат загоєння ран минулого. Але цього разу простягнута українцями рука зависла в повітрі», – констатує В’ятрович.

Героїв не диктують

В історії будь-яких сусідніх народів можна знайти дуже неприємні сторінки. І що тіснішими є зв’язки між цими народами, то більш разючими є перепади від палкої дружби до кривавої ворожнечі.

Якщо ж на цей історичний графік накладається питання національно-визвольної боротьби – крива «любов-ненависть» набуває ще більш вигадливих форм. Адже в такій боротьбі завжди присутні постаті, які є національними героями для одного народу – і запеклими ворогами («відступниками», злочинцями, катами тощо) для іншої.

У травні цього року в Україну приїздила делегація Польсько-української групи дружби Сейму і Сенату Республіки Польща на чолі з депутатом від правлячої нині партії «Право і справедливість» Міхалом Дворчиком.

Міхал Дворчик і заступник голови Комітету ВР у закордонних справах Борис Тарасюк

Міхал Дворчик і заступник голови Комітету ВР у закордонних справах Борис Тарасюк

Під час зустрічей з українськими політиками та журналістами польські депутати постійно наголошували на підтримці України, «незважаючи на складні сторінки спільної історії».

Сам Дворчик, зокрема, наводив у приклад події 1920 року, коли українська й польська армії спільно під командуванням українського генерала Марка Безручка дали відсіч більшовицьким окупантам під Варшавою, «і саме це зберегло польську незалежність у ХХ столітті».

Водночас голова «дружньої» делегації наголошував на тому, що «вшанування деяких героїв, яке зараз відбувається в Україні, є неприйнятним».

Під «неприйнятними» для Польщі українськими героями пан Дворчик мав на увазі передусім бійців та командирів Української повстанської армії. Адже в сучасному польському дискурсі УПА тісно прив’язана до «Волинської різанини», тепер уже офіційно визнаної Польською державою геноцидом (пол. – “людобуйством”).

«Вшановуйте тих героїв, на чиїх руках немає крові цивільного населення», – наголосив голова польської делегації під час зустрічі з журналістами українських видань, організованої посольством Республіки Польща в Україні.

На перший погляд, із такою тезою складно не погодитися – вбивство безневинних цивільних завжди є вбивством, незалежно від обставин.

Але якщо погодитися з тим, що одна держава має право диктувати героїв іншій, про будь-які порозуміння можна забути назавжди.

Що було першим – злочин чи відплата?

Адже гнівно засуджуючи «злочини УПА», у Польщі чомусь не згадують про не менш криваві дії з боку Армії Крайової (якій Сейм у згаданій резолюції висловив окрему пошану, нарівні з Кресовою самообороною і Селянськими батальйонами, – за те, що «стали на захист поляків та українців, котрі, часто ризикуючи своїм життям, рятували польських сусідів»).

Чи можна, скажімо, вважати геноцидом українців події в селі Сагринь та околицях, де бійці АК жорстоко винищили близько тисячі українців – переважно жінок, дітей та людей похилого віку?

Пам'ятний знак українським мешканцям села Сагринь (нині – територія Польщі), замордованим 10 березня 1944 року бійцями Армії Крайової та Батальйонів хлопських. Заплановане офіційне відкриття цього меморіалу за участю президентів Польщі та України так і не відбулося. Фото Wikimedia

Пам’ятний знак українським мешканцям села Сагринь (нині – територія Польщі), замордованим 10 березня 1944 року бійцями Армії Крайової та Батальйонів хлопських. Заплановане офіційне відкриття цього меморіалу за участю президентів Польщі та України так і не відбулося. Фото Wikimedia

І таких акцій в активі АК немало – тепер у Польщі їх прийнято називати «відплатними» («кров за кров»). А що вони траплялися й до 1943 року, тобто ще до «Волинської різанини», то й на це знайшовся термін – «попереджувально(!)-відплатні».

Очевидно, що за логікою Міхала Дворчика та його однодумців для України є абсолютно неприйнятним вшанування Армії Крайової у Польщі, де на її честь названо сотні вулиць, площ та скверів, відбуваються офіційні святкування тощо.

То що, почнемо мірятися героями? Чи залишимо кожному народу право вшановувати власних героїв, хай навіть на сторінках наших власних історичних довідників вони можуть виступати в далеко не героїчній іпостасі?

Питання в тому, що для нас важливіше в конкретний момент історії: взаємоповага, підтримка і мир, чи розбрат, чвари й війна.

Мирімося, мирімося… і більше не сварімося?

Формула «пробачаємо і просимо вибачення», про яку нагадав президент України, означає взаємне визнання одне перед одним минулих провин. Які відтак залишаються в минулому й дозволяють писати подальшу історію на нових сторінках, а не поверх старого письма на закривавлених архівних аркушах.

І донедавна цю, як на наш погляд, дуже правильну та взаємно чесну формулу у двосторонніх взаєминах намагалися проголошувати як Київ, так і Варшава.

У 1997 році президенти України та Польщі Леонід Кучма й Александр Квасневський підписали спільну заяву «До порозуміння і єднання», а в 2003-му, коли в сусідній державі почалася перша хвиля антиукраїнської істерії у зв’язку з роковинами подій 1943-го – спільну заяву «Про примирення в 60-ту річницю трагічних подій на Волині».
У ній президенти висловили глибокий жаль з приводу трагічних моментів спільного минулого українського і польського народів.

Того ж року Кучма і Квасневський відкрили меморіал жертвам українсько-польського конфлікту в селі Павлівка, де українські повстанці справді винищили багато поляків.

Президенти України та Польщі Леонід Кучма й Александр Квасневський відкривають меморіал жертвам українсько-польського конфлікту на Волині у селі Павлівка, 11 липня 2003 року

Президенти України та Польщі Леонід Кучма й Александр Квасневський відкривають меморіал жертвам українсько-польського конфлікту на Волині у селі Павлівка, 11 липня 2003 року

У липні 2003-го український і польський парламенти ухвалили спільну (унікальний випадок) заяву у зв’язку з роковинами Волинської трагедії.
У ній ті події названо «трагедією для обох наших народів» і зазначається, що «трагедію поляків, яких вбивали і виганяли з місць їхнього проживання збройні формування українців, супроводжували рівно ж страждання українського мирного населення – жертв польських збройних акцій».

Незважаючи на перепони й незадоволення радикальних польських (та й деяких українських) сил, кроки до примирення тривали навіть після приходу до влади нібито «більш націоналістичних» президентів – Леха Качинського в Польщі та Віктора Ющенка в Україні.

У травні 2006 року вони разом відкрили меморіал 366 українцям, жорстоко вбитим 1945-го бійцями Армії Крайової у нині польському селі Павлокома.

«Ми вибрали дорогу взаєморозуміння… Україна й Польща демонструють нову політику солідарності», – сказав тоді Ющенко.

І здавалося, що так воно і є.

«Геноцид» головного мозку

Проте з наближенням 70-ї річниці подій на Волині Польща знову почала «нагріватися».

Варто зазначити, що на той час і з боку України під правлінням Віктора Януковича й «регіональної» більшості у Верховній Раді відбувалися вкрай дивні, з точки зору державницької логіки, дії.

У квітні 2010 року, скажімо, в Українському домі (установі, підконтрольній Державному управлінню справами й, відповідно, адміністрації президента) відкрилася виставка «Волинська різня. Польські і єврейські жертви ОУН-УПА».

Ініціювали її організація «Русскоязичная Украіна» на чолі з екс-нардепом Вадимом Колесніченком (нині він чудово почувається в міськраді Севастополя) та радикально праве польське «Товариство увічнення пам’яті жертв злочинів українських націоналістів».

Олег Царьов на Громадському ТБ про «Волинскую рєзню». Відео:

А в липні 2013 року сталася взагалі безпрецедентна подія – 148 депутатів українського (!) парламенту звернулися до польського Сейму з проханням визнати антипольські акції УПА актом геноциду.
Як нескладно здогадатися, звернення підписали представники Партії регіонів та нині вже забороненої в Україні Комуністичної партії.

Втім стараннями поміркованих політиків польський парламент у постанові з нагоди 70-х роковин «Волинської різанини» все ж повторив трохи менш радикальне формулювання, яке вже фігурувало в аналогічній резолюції 2009 року: дії українських націоналістів проти поляків назвали «етнічними чистками з ознаками геноциду».

На той час активний діалог між польськими та українськими істориками, які, на відміну від політиків, прагнули передусім встановити правду, фактично припинився.

Натомість тему «Волинської різні» активно підхопили російські ЗМІ, які й сьогодні наввипередки кинулися смакувати рішення Сейму про «геноцид».

Ненависть не вмирає

Після Революції Гідності цей діалог активно відновився, зокрема й завдяки зусиллям Українського інституту національної пам’яті на чолі з Володимиром В’ятровичем.
Фахівці УІНП та відповідного польського Інституту знову почали збиратися й дискутувати, вивчати архіви «протилежної сторони», а наприкінці 2015 року розпочав роботу польсько-український форум істориків, головна мета якого – розібратися в найбільш конфліктних питаннях спільної історії, передусім 1939-1947 років.

Але політика, на жаль, виявилася сильнішою за науку.

Не допомогли ні кроки назустріч від президента Петра Порошенка, який у 2014 році під час виступу перед обома палатами парламенту Республіки Польща попросив у поляків пробачення за Волинську трагедію, а нещодавно під час візиту до Варшави на саміт НАТО поклав квіти до меморіалу її жертвам (обидва кроки були різко розкритиковані радикальнішими українськими націоналістами й навіть деякими дипломатами).

Ні листи із закликами до взаємного прощення від провідних діячів української та польської інтелігенції.

Ні підготовлена Інститутом національної пам’яті пропозиція українського парламенту польським колегам встановити спільний день вшанування пам’яті польських і українських жертв та встановити в Києві й Варшаві «симетричні» меморіали пам’яті жертв із написом “Тут похована ненависть”.

Поляки поховати ненависть не захотіли.

Балканізація проти здорового глузду

«Ухвала Сейму значною мірою перекреслює дотеперішні напрацювання польсько-українського діалогу, – наголошує Володимир В’ятрович, додаючи: – Але це не означає, що від цього він стає менш потрібним».

«На жаль, цим рішенням Сейму не завершиться антиукраїнська хвиля, яка вже кілька місяців наростає у Польщі – на осінь там запланована прем’єра пропагандистського фільму “Волинь”, який лише посилить однобоке уявлення про польсько-український конфлікт в минулій війні. Сумно, що польському політикуму забракло розумних і відважних (жодного «проти» і лише 10 утрималося), здатних зупинити нікому не потрібні політичні суперечки довкола минулого, що відбуваються на тлі наростаючої воєнної загрози зі Сходу», – зауважив голова УІНП.

Читайте також:
Гурт Ot Vinta не пустили в Польщу, щоб не було бійки перед роковинами
“геноциду з боку українських націоналістів”, – міністр

Нагадаємо, резолюцію про геноцид підтримали 442 депутати Сейму, “проти” не проголосував ніхто.
«Утрималися» 10 депутатів: Марчін Свенціцький, Януш Ціхонь і Мар’ян Зембаля від «Громадянської платформи» та Ева Лідер, Катажина Любнауер, Єжи Мейштович, Кшиштоф Мєшковський, Моніка Роса, Йоанна Шойрінг-Вельгус і Адам Шлапка – від партії «Сучасна» (Nowoczesna).

«Чи ми хочемо довести до балканізації польсько-українських взаємин? Не ми, політики, повинні визначати геноцид, тільки суд у Гаазі. А чим важчі слова вживаємо, тим менш важливою стає трагедія», — наголошував під час обговорення проекту резолюції у Сеймі Кшиштоф Мєшковський, якого цитує українсько-польський портал «Простір».

Але такі тези розуміння не знайшли – Мєшковського засвистали й «затюкали».
На відміну від закликів радикальних представників (наприклад, Юзефа Бринкуса з партії «Кукіз’15») виключити з резолюції слово «братовбивчий».

«Ви прирівнюєте ката до жертви!» — наголошував Бринкус.

Чого вартий той факт, що ухвалення резолюції зал Сейму зустрів оплесками й бурхливими оваціями.

Відео дискусії в Сеймі Польщі щодо визнання Волинської трагедії геноцидом:

«Вставання з колін» на втіху Кремлю

Зрозуміло, що розлад у відносинах України та Польщі, яку донедавна називали нашим «адвокатом у Європі», дуже вигідний Росії. І можна не сумніватися: рука Кремля доклалася до розпалювання ворожих настроїв поляків до українців, які в їхніх очах тепер мають виступати насамперед «кривавими бандерівцівцями», а не народом, що своєю кров’ю стримує агресора на шляху в тому числі й до Польщі.

Також не викликає жодних сумнівів те, що Москва використає всю цю ситуацію по максимуму (шукайте фільм «Волинь» у програмі всіх центральних каналів російського ТБ…).
Ще б пак – адже тепер теза про українців як «фашистів-убивць-беззахисного-цивільного-населення» «затверджена» не лише в Росії!

Бо ж навряд чи когось введуть в оману постійні акцентування ініціаторами польської резолюції на тому, що «про колективну відповідальність не йдеться», й засуджують вони «не український народ, а лише українських націоналістів».

Однак пропагандистський вплив РФ у цьому випадку, на жаль, є лише додатковим, але аж ніяк не визначальним чинником розпалювання антиукраїнської істерії в польському суспільстві.

Хоч би як хотілося вірити в інше, та головні диригенти дійства під назвою «Волинська-різня-геноцид» сидять у Польщі, а не в Москві.

«В українсько-польських стосунках тема Волинської трагедії завжди була чутливою, а крайні праві популісти здавна вважали українців “основним ворогом”. Ці радикальні праві середовища завжди були присутніми в політичному житті, проте зараз вони потрапили до головного політичного нурту, опинилися в Сеймі, Сенаті, їх чути в головних ЗМІ», – каже в інтерв’ю сайту «Апостроф» голова Об’єднання українців Польщі Петро Тима.

Одним з елементів антиукраїнської пропаганди в Польщі стало фото нібито замучених УПА польських дітей. Фото задушених і прив’язаних до дерева малюків, широко розтиражоване польськими ЗМІ, мало стати основою монумента жертвам ОУН-УПА у Варшаві.

Фото з лекції Володимира В'ятровича "Таблоїдизація історії"

Фото з лекції Володимира В’ятровича “Таблоїдизація історії”

Уже було розроблено й відповідний макет, але тут журналісти газети “Жечпосполита”, дослідивши історію цієї світлини, з’ясували, що вона не має жодного відношення ні до УПА, ні 1940-х років. Це знімок із підручника психіатрії, на якому зображені діти, замордовані власною матір’ю в грудні 1923 року.

Попри це, на військовому цвинтарі у Перемишлі пам’ятник “закатованих упівцями полякам” із таким сюжетом таки поставили.

жертви-УПА-монумент-Перемишль

Пам’ятник жертвам УПА на військовому цвинтарі в Перемишлі

За його словами, праві політики активно використовують маніпуляції й підтасовки, не гребуючи й «накручуванням» кількості жертв.

Від певного часу у «волинському» дискурсі фігурує винятково цифра «понад 100 тисяч» знищених українськими повстанцями мешканців польських сіл, хоча вона не лише не підтверджена жодними архівними джерелами, а й, виходячи з наявних у фахівців даних, фізично неможлива.

Фото: Andrzej Szrajner

Фото: Andrzej Szrajner

На думку історика В’ятровича, таке штучне роздування в рази лише принижує пам’ять загиблих у результаті взаємних «зачисток» жертв українсько-польського конфлікту 1940-х.

Натомість праві сили в Польщі стверджують, що період після 1989 року був періодом «фальшування історичного минулого». І лише тепер, їхніми зусиллями, розпочався процес «вставання з колін» та повернення до «справжньої історії».

Читайте також:
У Польщі затримали 23 радикалів, які спровокували сутички
з українськими релігійними демонстрантами

У Польщі “якісно” сплюндрували могили вояків УПА. Є реакція УІНП

«У Польщі відбувається відхід від європейської парадигми, де традиція і культура не мають бути етноцентричними. Зараз у різних сферах у Польщі починає домінувати цей етноцентризм, вибілювання зловживань з боку національних героїв, викидання з пантеону національних героїв тих людей, як не підходять до нової схеми», – наголошує Петро Тима.

За його словами, йдеться не лише про, скажімо, комуністів, а про таких ліберально налаштованих діячів, як покійний Яцек Куронь.

«Під удар» потрапив навіть перший президент Польщі, екс-лідер «Солідарності» Лех Валенса, проти якого нібито знайшлися документи щодо його співпраці зі спецслужбами.

«Трагедія в тому, що Польща так і не позбулася імперського стилю»

«Трагедія ситуації, що склалася – в недопущенні самої думки про рівність польського і українського народів, про рівність їхнього права на боротьбу за свободу. Польща, будучи розділеною протягом 150 років, змогла вибороти свою незалежність – але не змогла позбутися імперського стилю», – наголошує український політолог Остап Кривдик у статті для сайту PolUkr.

«26 листопада 2015 року польський сенатор, професор Ян Жарин проголосив початок “історичної офензиви”. Його порівняння “бандерівців” із газом Зарин-5, яким вбивали євреїв у концтаборах – яскравий приклад безапеляційного брутального заперечення права українців на боротьбу, спроба спростити й уніфікувати весь український резистанс, раз і назавжди з позиції переможця засудивши його і нав’язавши таку оцінку міжнародній спільноті», – зазначає Кривдик.

Після ухвалення резолюції Сейму трактування сенатора Жарина вже точно не можна назвати маргінальними.

«Законодавчі пропозиції про визнання подій на Волині геноцидом іще до того, як проведене повне розслідування і встановлення остаточного числа жертв, без залучення українських партнерів – це поспішний політичний акт. Це спроба зловити кон’юнктуру, все ще підігріту передвиборчими дебатами, зафіксувати найгостріше з можливих формулювань, щоб потім з висоти закону судити минуле», – наголошує політолог.

«Політичне рішення про геноцид поляків є висловом жалю не за загиблими людьми, а за втраченими територіями. В роки Другої світової значно більше поляків, в тому числі із так званих “кресів” загинули від рук нацистів та комуністів, але жодних резолюцій щодо визнання цих вбивств геноцидом польський парламент не розглядав. Натомість звинувачення сформульовані проти українців.
Чи не тому, що найбільша частина так званих “кресів” нині є українською територією?» – додає голова УІНП Володимир В’ятрович.

Що далі?

«Звичайно, що на таке рішення польського парламенту буде відповідь українських політиків та парламентаріїв, які на свій розсуд і кожен по-своєму слушно будуть доказувати, що був геноцид і українців з боку поляків. Тому, напевно, нас чекає період взаємних звинувачень та заяв.
І дай нам Боже всім мудрості, щоб це залишилося лише в площині політичних дебатів», – прогнозує посол Андрій Дещиця.

Попри літо й відпустки, певна реакція від українських законодавців уже є.

Ухвалення Сенатом і Сеймом Республіки Польща антиукраїнських постанов перекреслює весь конструктивний політичний і дипломатичний доробок та зусилля двох держав і народів, спрямовані на взаємне прощення та примирення і вшанування пам’яті невинно убієнних українців та поляків”, – відзначається в заяві Комітету Верховної Ради в закордонних справах, яку оприлюднила у «Фейсбуці» його голова Ганна Гопко.

Комітет також висловлює жаль, що Сейм Польщі проігнорував пропозицію Верховної Ради України спільно вшанувати жертви Волинських подій шляхом ухвалення спільної заяви, проект якої був заздалегідь переданий польським парламентаріям і залишився без будь-якої реакції.

І звертається до польських колег «із наполегливим проханням припинити політизацію трагічних сторінок спільної українсько-польської історії та зосередити зусилля на конструктивній побудові взаємин між Україною та Республікою Польща для зміцнення партнерства в демократичній Європі на підставі європейських цінностей».

Також стало відомо, що народний депутат Борис Тарасюк («Батьківщина») на знак протесту проти рішення Сейму склав повноваження голови групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща.

«На жаль, ми не бачимо готовності до співпраці і спілкування з подібною комісією польського Сейму, голова якої (тобто Міхал Дворчик. – “Н”) якраз і виступив ініціатором нинішнього антиукраїнського рішення», – наголосив Тарасюк.

«Воюючи з минулим, польські націоналістичні політики, головним чином провладна партія “Право і справедливість”, заклали вибухівку під стосунки між Україною і Польщею. За спекуляціями на почуттях поляків, родичі яких загинули на так званих східних кресах Польщі, що є сьогодні українською територією, стоять приховані територіальні зазіхання політиків, викривлення української історії і приниження тисяч українців, які загинули під час цієї різні”, – додав досвідчений політик і дипломат.

* * *

…Напередодні голосування за «волинську» резолюцію польський Сейм обрав нового голову Інституту національної пам’яті Польщі – Лукаша Камінського змінить на цій посаді Ярослав Шарек.

Голова відповідного українського інституту Володимир В’ятрович уже висловив сподівання, що попри зміни в керівництві ІНПП та в польській політиці загалом започаткований минулого року діалог істориків у форматі Українсько-польського форуму «буде продовжений і зможе не тільки допомогти зрозуміти минулий конфлікт, але й уникнути помилок наших предків».

«Певен, що докладна праця істориків, у тому числі й з нововідкритими в Україні архівними матеріалами, з кожним разом лише доводитиме абсурдність цього політичного рішення (щодо визнання Волинської трагедії геноцидом. – “Н”) зокрема і писання історії в парламентах загалом», – наголосив В’ятрович.

Але принаймні один тривожний дзвіночок уже дзенькнув. Відповідаючи на запитання депутата від опозиційної «Громадянської платформи» під час обговорення його кандидатур в Сеймі, Ярослав Шарек заперечив участь поляків у вбивствах єврейського населення в Єдвабному.

«Виконавцями цього злочину були німці, які використали у механізмі власного терору під примусом групку поляків», – заявив тепер уже голова ІНП, хоча погроми польським населенням євреїв у Єдвабному є доведеним історичним фактом, за який тодішній президент Польщі Александр Квасневський у 2001 році попросив прощення у єврейського народу.

«Це скандал – закидати кандидатові те, що він здійснює польську історичну політику, а не політику, замовлену Німеччиною або єврейськими колами», – парирували представники правих, зокрема член «Кукіз’15» Роберт Вінницький.

Ярослава Шарека затвердили на чолі ІНП 256 голосами при 116 «проти», 13 депутатів утрималося.

Читайте також:
Напередодні катастрофи. Україно-польські взаємини прямують до кризи через “волинський геноцид”

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.