“Люди іншої армії”. Яку війну ведуть вчорашні добровольці у лавах ЗСУ

 

автор: Олена Максименко

На Чугуївському полігоні в Башкирівці – 54-та окрема механізована бригада, що перед тим несла службу під Дебальцевим, на Світлодарській дузі. Бійці мають півроку перебувати на навчанні і злагодженні.

У бригаді зосереджено чимало колишніх добровольців – екс-бійців “Правого сектору”, “Карпатської січі”, “Батальйону ОУН”, волонтерів тощо.

Загалом їх тут близько семи десятків. Вони легалізувалися в ЗСУ і підписували контракт, оголошуючи умову, що воюватимуть разом. Оскільки усні обіцянки юридичної сили не мають, то командування намагається розвести “несистемних” побратимів по різних підрозділах.

Впродовж останнього місяця вони виборювали право лишитися разом. І, якщо у складі 54-ї їх разом бачити не хочуть, усім разом перевестися до іншої бригади.
Справа дійшла навіть до голодування.

Наразі в конкретній “серії” цієї історії проглядається хепі-енд.
А загалом – це сумна історія про те, як у пострадянській українській армії ведеться вчорашнім “добробатівцям” – найбільш мотивованим до служби і війни контрактникам.

Басейн без води

На офіційне звернення із проханням про коментар та зйомку на Чугуївському полігоні прес-секретар бригади Андрій Іщик відповідає неохоче – мовляв, забагато журналістів заповзялося їздити, нема коли працювати. Просить уточнити об’єкт інтересу. Пишу, що мене цікавлять навчання та екс-бійці добробатів, які служать на контракті.

“А з Бурлаковою ви вже поспілкувалися?” – перепитує прес-секретар. Після ствердної відповіді діалог обривається.

Лєра Бурлакова. Фото з ФБ

Мінометна батарея Лєри Бурлакової, перший бат, є кісткою в горлі для командування. “Я ж казала, що відмовлять, якщо дізнаються, що ми спілкуємось!” – сміється колишня журналістка, а тепер молодший сержант ЗСУ.

Тож замість офіційних відвідин вийшло неформальне спілкування з групкою бійців.

Валерія на війні від самого початку. В 2014 поїхала в Піски у складі добровольчого батальйону “Карпатська січ”.

Коли “Січ” почала оформлюватися на контракт, Бурлакову це не влаштовувало, і вона поїхала “шукати щастя” в інших підрозділах – “Донбас-Україна”, спецпідрозділ “Одін” тощо. Потому пішла в 93-тю бригаду на контракт, була на шахті “Бутівка”. Після чого потрапила в 54 омбр.

Щойно командир мінометного розрахунку отримала зарплату (чи її частину? – “Н”) – 369 гривень. За які гріхи списано решту – ще планує з’ясовувати.

“Я була дуже незадоволена в 93-й навчаннями, коли нас вивели на полігон, – розповідає Лєра. – Там могли відбуватися найдивніші речі, наприклад, навчання по “саперці” у нас виглядали так: “Дивіться! Це танкова міна, вона може рвонути на підході до неї!..” – рівень, на якому це має знати піхота… А тут (у 54-й бригаді) перші два місяці в нас взагалі не було навчань!”

“Наскільки я зрозуміла, бригада перебуває тут у статусі або табірного збору, або бойових навчань суто з метою економії. Бо якщо контрактники перебувають не на навчаннях, вони згідно контракту мають жити хоча б у казармах – я вже не кажу про житло і компенсацію, що теж прописано. Ну і, відповідно, треба десь тримати людей, треба їх позапихати в намети, щоб вони не виходили – в нас все оточене колючим дротом, все дуже «класно»”, – каже молодший сержант Бурлакова.

З мінометом

Стрільби з міномета тут не проводились тривалий час після нещасного випадку, коли загинуло двоє військових внаслідок стрілянини із БМП.
Тепер мінометників із досвідом роботи на фронті (новачків тут немає) навчають за принципом: “навчитеся плавати – наллємо води”.

Перші два місяці виходу бійців із передової в “чугуївський котел” на полігоні не відбувалося взагалі нічого, надалі навчання “частково почалися”, каже Лєра.

“Я періодично чую, що навчання почалися завдяки мені, точніше, що я в цьому винна, – сміється Бурлакова. – Адже я написала, що, якщо навчань нема, ми не маємо там перебувати! В нас є вільне пересування Україною, ми можемо мати якісь вихідні, у нас колись закінчується робочий день. Нас вивели з фронту, і ми в цілодобовому режимі знову сидимо десь, звідки не можемо поїхати, і нічим не займаємося – це дико!”

Мінометниця вважає: якщо немає можливості забезпечити навчання військовим за фахом, можна було б бодай навчити водити техніку – тих, хто досі не вміє. Або провести заняття з тактичної медицини – навички необхідні для фронту, мало хто ними володіє на пристойному рівні, а є ж чимало навчальних центрів, інструктори яких безкоштовно вишколюють військових. До того ж, навчатися новому більшість готова і прагне.

“Насправді, в тій смій американській армії навчаються все життя, – розповідає Алі Сафаров, військовослужбовець ще з шостої хвилі мобілізації, молодший сержант, командир відділення, юрист, фахівець з інформаційного права. – Вони ж не завжди воюють. Займати людей можна завжди”.

Алі Сафаров. Фото з ФБ

“Але з інструкторами в нас дійсно є проблема. Нам дуже допомагали інструктори-волонтери. Наприклад, у «Десні» це були навчання з тактичної медицини, і це настільки відрізнялося від звичайних занять! Тоді ми розуміли, що нас хочуть навчити не для «галочки», не «в конспекті написано – перепишіть конспект, просто щоб відзвітуватися, що ми провели заняття!», а щоб дійсно ця інформація, ці знання врятували комусь життя”, – розповідає Сафаров.

Мобілізований визнає: “У волонтерів дуже чіткий до цього підхід. На жаль, у більшості наших військових інструкторів такого підходу нема. Вони не потребують віддачі, не думають про те, що їхня інформація має когось навчити. До того ж дуже мало інструкторів з реальним бойовим досвідом”.

Читайте також:
На полігоні під Чугуєвом загинули двоє військових

ОК “Схід” покарало бойового замкомбрига 54 омбр,
який розповів волонтерам про нестачу кранів на полігоні в Чугуєві

Проте на папері навчання таки відбуваються – про це розповідає “Ксена” (позивний), начальник сховища складу ПММ, вчорашній “правосек”.

“Оцінки, скажімо, по саперній справі – я сама собі ставлю, адже я сама заповнюю ці журнали! В нашому підрозділі нас це цілком влаштовує. Я всякі порушення бачу – ми це оприлюднюємо! Намагаємося, звісно, на місці добитися якоїсь справедливості – нас відфутболюють відписками, обіцянками, чимсь іще. Тоді ми, наприклад, робимо публікацію, хоча нам заборонено! Це привертає увагу журналістів, громадськості. Є кричущі порушення – ми викладали про них у «Фейсбуці» по них зараз іде слідство, прокуратура займається, і внутрішнє розслідування проводить сама бригада”, – розповідає військова.

“Хоча, на мою думку, ці розслідування направлені на те, щоб десь приховати злочини керівництва і трохи остудити наші «гарячі голови» – не пускати в «ували» (звільнення), у відпустки, недоплачувати, не давати якісь папірці, губити їх, навмисне чи ні”, – каже Ксена.

За її словами, останнім часом спостерігається покращення. По-перше, змінилось командування. По-друге, до слів бійців таки почали прислухатися. По-третє, вони самі почали ретельніше вчитуватися в документи і вивчати власні права.

Агенти розголосу

Командування на рапорти не реагує, кажуть вчорашні добровольці, тож доводиться вдаватися до методів більш рішучих, як-от розголос. Хоча за резонансні дописи в соцмережах застосовують санкції.

“У нас навіть немає фахівців, які здатні нас навчати чомусь новому! – обурюється Бурлакова. – Я, принаймні, так вважаю. Може, вони десь ховаються? Але в піхоти те саме – їх збирав заступник комбата, який розповідав, які бувають класи бронежилетів. Цікавішою була хіба лекція, чому не можна нічого писати у «Фейсбуці» – «це неприпустимо абсолютно!»”

“Комбриг бачить, що щось трапилося, що злочин, що доповідали командирам, що прокуратура вже береться розслідувати – але комбриг на таке реагувати не буде!” – розповідає Бурлакова про офіційно заборонені дописи військових у соцмережах.

Відомо не про один випадок репресій через одкровення військовослужбовців у соціальних мережах, що стосуються “небойових” буднів.

Так, Анна Штейн, боєць цієї ж бригади, за коментар у “Фейсбуці” про те, що проводить на кухні по чотири добових наряди, мала неприємності: за цей коментар командирам “подзвонили з Києва”, і незадоволене керівництво погрожувало її посадити.

Інший випадок наробив більше шуму завдяки популярним блогерам: історія з формою для бійців, що її намагався отримати ротний 41-го батальйону 27-ї бригади Іван Черевко.
Впродовж п’яти місяців він намагався “вибити” нову форму для підлеглих. Начальник речового складу відмовив, тож далі було звернення до командира. “Ваня – армійська людина, процедуру знає і маячні не робить. Він звертався з рапортами чітко за ієрархією, дійшов до комбрига”, – написав у «Фейсбуці» Мартин Брест, чий допис, власне, і спричинив резонанс.
Уже після цього ротний написав пост у ФБ, за що його відчитали перед строєм, провели службове розслідування та відтяли від зарплати 1400 грн.

“А я чому намагаюся все оприлюднювати, звертатися до якихось правоохоронних органів або розповідати журналістам? Тому що в мене є дуже багато прикладів, коли якийсь факт був обговорений із керівництвом бригади поступово, від маленького до великого, але на нього теж жодним чином не відреагували, – розповідає Валерія Бурлакова. – Вони роблять вигляд, що глибоко занепокоєні, але на тому все закінчується”.

“Це стосується тортур – коли в нас офіцери були примотані скотчем до стовпів, із поборами [з бійців] на «помитися», з грошима, які нібито йшли на ремонт, але не доходили… Власне, що завгодно можна розказати командуванню, воно зробить великі очі… і все. Принаймні я не бачила жодної дієвої реакції ніколи”, – каже журналістка-мінометниця.

Читайте також:
“Правосеків” кидали на штурм під Світлодарськом,
щоб зменшити офіційні втрати, – Бурлакова

“В кадровій армії є таке поняття – «не виносити сміття з хати», – говорить Алі Сафаров. – Кадрова армія була закритою системою до початку мобілізації, і в ній просто не було людей, які розуміють, що відкрита інформація – це якраз шлях до того, щоб система працювала ефективніше. І вони дуже знервовано ставляться до будь-якого розкриття інформації”.

Юрист із цивільного життя, Сафаров розповідає про правову колізію за його участю в армії: “Відповідно до указу про мобілізацію, шоста хвиля мала бути звільнена протягом вересня-жовтня [2016 року]. Так сталося, що 31 жовтня я все ще перебував під Маріуполем, через організаційні недоліки роботи нашого командування батальйону. Неможливо було провести ротацію, і невідомо, скільки це ще мало тривати. Я написав заяву до військової прокуратури. Тобто рапорти не доходять, повідомлення через командування не доходять, і я написав заяву про те, що командування порушує закон, зокрема указ про демобілізацію, тож «прошу припинити протиправні дії щодо мене особисто». Це спрацювало дуже сильно – аж занадто сильно! – до того ж ще й розголос у «Фейсбуці» розпочався. В мене через це погіршилися відносили з певними людьми, з якими я служив весь цей час. Просто за статутом командир в/ч може створити «адські» умови для будь-якої людини в своїй частині, і жодна комісія в цьому не зможе знайти порушень. Як юрист, я чітко розумію, що кадровий офіцер, який має багаторічний довід виживання в гарнізонах, це може зробити. Я міг собі це дозволити, бо не збирався повертатися до армії в такому розумінні, як повертаються «контрактники»”.

Зброя соцмереж

Стан справ на полігоні, який намагаються змінити екс-“добробатівці”, відмовляється коментувати не лише командування бригади.
Дати оцінку ситуації відкрито не наважується жоден з інших офіцерів або ж юристів (окрім Алі Сафарова).

Фото: ФБ Лера Бурлакова

Один із юристів погоджується на неофіційний коментар. За його словами, після виводу з зони АТО має відбуватися доукомплектація, бойове злагодження та навчання підрозділів. Має бути складено навчальний план, якого повинні дотримуватися. Якщо ж це полігон – то навчання для здобуття конкретних тактичних навичок.

Без дозволу командування, запевняє фахівець, боєць справді не має права на спілкування зі ЗМІ. А відповідно до наказу Генерального штабу, бійці не мають права відкривати сторінки в соціальних мережах і писати там.

У разі, коли не працює система рапортів, юрист радить телефонувати на “гарячу лінію” Міністерства оборони. Запевняє – це працює.

“Командування не має права заборонити своїм військовослужбовцям з кимсь спілкуватися, – запевняє натомість Алі Сафаров. – Закон «Про військову службу і загальний військовий обов’язок», закон «Про збройні сили України», положення статутів передбачають, що військовослужбовець користується всіма правами, які передбачені законодавством для звичайного громадянина, зокрема правом на свободу слова, яке передбачено Конституцією України. І єдине питання, що через свої службові обов’язки військовослужбовець має доступ до таємної інформації, тож саме таємну інформацію він не може розповсюджувати. Окрім того, в статуті внутрішньої служби Збройних сил України передбачено, що командир частини визначає порядок користування мобільними пристроями, комп’ютерами тощо. Але «порядок користування» не означає існування сторінки у «Фейсбуці», спілкування з журналістами й решта. Тобто заборона командиром спілкування з журналістами як така буде порушенням з боку командира прав військовослужбовців”.

Військовослужбовці прирівнюються до держслужбовців щодо вислуги років на державній службі, щодо прав та обов’язків, каже Сафаров.

“Інше питання, що він спілкується з журналістами не як уповноважена від Збройних сил особа, а як фізична особа, яка з чимось зіткнулася і є власником якоїсь інформації, – говорить Алі. – В тому числі, інформації про Збройні сили України. Держслужбовці так само мають право спілкуватися [зі ЗМІ], просто не мають права виступати від імені своєї установи/організації, якщо для них це не передбачено особливим положенням або спеціальними повноваженнями”.

На відміну від більшості юристів і військових, молодший сержант Сафаров переконаний, що грамотне використання соцмереж та ЗМІ якраз може стати інструментом вдосконалення армійської системи. Ключове слово – “грамотне”.

“Коли не працюють важелі, передбачені законом, у нас починає працювати «Фейсбук», – коментує військовий.

Водночас він визнає: інформація в соцмережах поширюється не завжди достовірно, часто дописи занадто емоційні, “але насправді людина або не розібралася, або не використала всіх законних моментів”.

“Знаю випадки, коли про матеріально-технічне забезпечення починали писати в «Фейсбуці». Я кажу – добре, але чи зробили перший елементарний крок – написати заявку начальникові речової служби щодо того, що вам щось потрібно? І виявляється, що нічого людина не зробила, а починає одразу писати в мережу. А це якраз підриває довіру до якихось серйозних ситуацій, що дуже небажано. В першу чергу треба зробити все одно все, як передбачено. Якщо воно не працює, тоді вже можна звертатися до широкого загалу”, – підкреслює Алі Сафаров.

Піти не можна залишитись

Бійці нарікають на полігонні умови. Певна річ, на передовій пристосовуються до будь-яких обставин, проте саме “на нулі”, де вони самі облаштовують свій побут, усе на порядок краще. На полігоні ж військові живуть у наметах по 20 душ, сплять на матрацах “штабелями”, не маючи столика чи тумбочки біля спального місця.

Вбиральні переповнені. В літньому душі на всіх води не вистачає. О 21:00 – шикування (хоча офіційно робочий день закінчується о 18:00 і після того бійці мають вільний час).

Відсутність навчань, дозвілля та мінімального особистого простору, зверхнє ставлення командування та відсутність сенсу в перебуванні на полігоні протягом кількох місяців убивають мотивацію контрактників нанівець та неминуче штовхають до пляшки.

А ще їжа в столовці “пластилінова”. Кажуть, командирам і офіцерам готують на окремій кухні.

“У нас є теоретично кінотеатр, тут показують «В бой ідут одні старікі»! – розповідає молодший сержант Бурлакова. – Періодично приїздять якісь люди з концертами – не буду казати, як це виглядає, бо не хочеться їх ображати, але на останньому головною розвагою був чувак, який напився і танцював – всі ходили на нього подивитися”.

Якщо Бурлакова прагне вирватися з полігону на передову, то багатьох інших свідомих контрактників тягне в інший бік – звільнитися.

Боєць Галина, яка до підписання контракту була волонтером, згадує армійську атмосферу 2014-2015 років: “Армія дуже відрізнялась! Було якесь побратимство, було єдинство, командир був на рівних зі своїми солдатами, їли з одної миски, жили в однакових самих умовах, переживали бої – все було разом! А тепер те, що мені раніше розказували друзі про строкову службу, я відчуваю на полігоні, будучи контрактником. Ці всі жахи – «я офіцер, ти ніхто», звертання з матами – ніхто навіть не дивиться, дівчина ти чи не дівчина…”

Пішла чутка: якщо перед шикуванням сильно напитися і зробити так тричі, то з армії звільнять. Та “магія” не спрацювала. Звільнитися непросто навіть за станом здоров’я.

Так, боєць “Шева”, дивом виживши після сильного ДТП, втратив пам’ять. Проте змушений був продовжувати служити, перебуваючи на Світлодарській дузі.

“Потім він на полігоні був, я його бачила, – говорить Лєра Бурлакова. – Ця людина намагалася списатися, наскільки це можливо, але це дуже тривалий процес”.

“У нас Котовенко – «Кот» – у нього штучна артерія, дуже важко йому ходити, він зараз на черговій операції, їздив по бригаді, збирав документи, щоб списатися. Дівчинка в 93-й бригаді – Яна – на шахті [“Бутівка”] медиком працювала, на восьмому місяці [вагітності] приїздила на передову – збирати папери, щоб іти в декрет! І мусила там, знову-таки, сидіти. «Падре» зараз хоче списатися – у нього ПТСР – подивимося, що в нього вийде”.

“Я все таки ще маю надію, що я можу звільнитися [достроково] – у мене просто не вистачає сил і нервів! – говорить Галина. – Тут не можна щось змінити! Офіцер захоче – він тебе покарає будь-яким чином: підтасовуються докази якісь, ведуться якісь фіктивні службові розслідування… Можна будь-яке звинувачення підстроїти! Наш медик Микола Чопенко – його командир, щоб покарати, подав в СЗЧ (самовільне залишення частини – “Н”). З нього вираховують. Він знаходиться на полігоні, він є тут! Але зарплату не отримав, бо командир захотів його так покарати! Людина тут, але по документах її нема!”

За її словами, зараз ситуацією задоволені лише так звані “заробітчани” ЗСУ, яким у війську потрібні виключно гроші.

Ввімкнути режим діалогу

“На жаль, у нас фактично існують дві армії, можна сказати, як дві України”, – коментує Алі Сафаров, маючи на увазі “фронтову” й “тилову”.

“Тут «шкодуєш» слово не підходить… – коментує позивний “Бугай”, головний сержант роти, свій перехід із ДУК “Правий сектор” у 54-ту бригаду. – Навіть не знаю, що сказати – «вліп ти, очкарік!» Конкретна халепа через всю ту ганьбу, яка коїться в Збройних силах… Знову ж – приїздить комісія, доводиться ледь не бордюри фарбувати й зіллячко начіпляти на дерева!”

Позивний “Бугай”

Але Бугаю пощастило більше, ніж Бурлаковій: навчання в його підрозділі проводяться на належному рівні.

“Є заступник командира батальйону – є навчання. Коли два дні його не було, були не навчання, пішли просто в ліс посиділи – і на тому все закінчилося”, – каже екс-“правосек”.

За його словами, “Відьмак” навчає шикарно, він майстер своєї справи – тактика, вогнева… розуміється на тому. Він вміє вкласти в бійця. Але, на жаль, він один, на всіх розірватися він не може…”

Сержант Бугай переконаний, що якщо зараз дати можливість розірвати контракт, в армії лишиться відсотків 20-25 людей, причому тих, які особливого відношення до війни не мають.

“Сама модель ЗСУ є настільки недолугою, що просто “добробати” на два-три рівня вищі. Якби “добробатам” дати забезпечення – то була б дійсно армія, здатна виконувати будь-які завдання”, – вважає друг Бугай.

Валерія Бурлакова запевняє – в армії, що в 93-й бригаді, що в 54-й, першою реакцією на будь-які негаразди є заперечення – “такого не було”. Добитися діалогу практично неможливо.

Бійці мали зустріч із командуванням через низку критичних дописів у “Фейсбуці”.
Лєра згадує: “Комбриг повністю розраховував, що зустріч пройде у форматі монологу. Він почав мій пост показувати і казати, «я не розумію мотивів людини, яка…» Я кажу: «Я тут, я можу пояснити свої мотиви!» Він: «Питання потім!» – «В мене не питання, хочу пояснити свої мотиви!» Зрештою, це таки перетворилося на певний діалог…”

Групу бунтарів-добровольців із 54 омбр намагалися розділити й розкидати по шістьох різних бригадах.
Щоб лишитися всім разом, перевестися до іншої бригади та повернутися на фронт, невдоволені навіть оголосили голодування, заявивши про це в соцмережах.

14 липня їхня мрія здійснилась – Бурлакову і компанію перевели до 46-го батальйону “Донбас-Україна”. Невдовзі вони знову воюватимуть разом – єдиним, злагодженим організмом.

“Домоглися свого”

Коментар Генштабу

Попри те, що на інформаційний запит у ГШ зобов’язувалися відповідати впродовж п’яти робочих днів, листа з позицією Генштабу ЗСУ стосовно проблем із навчаннями на полігонах “Новинарні” доводиться чекати 16 днів.

Зрештою, в офіційно наданій відповіді зазначено:

“Підготовка військовослужбовців та підрозділів після виведення на відновлення боєздатності здійснюється у відповідності до алгоритму відновлення боєздатності військових частин (підрозділів) затвердженого начальником Генерального штабу Збройних Сил України.

Алгоритмом відновлення боєздатності передбачено заходи як індивідуальної так і колективної підготовки (від відділення до бригади включно).

Станом на сьогоднішній день вжиті заходи забезпечили готовність бригад до виконання завдань за призначенням з урахуванням досвіду АТО. Первинна підготовка військовослужбовців та в подальшому вдосконалення рівня індивідуальної підготовки військовослужбовців здійснюється в навчальних центрах Збройних Сил України, де широко використовується інститут інструкторів, які забезпечують якісну підготовку (перепідготовку) військовослужбовців.

Проблемні питання з організації підготовки в окремих напрямках підготовки відсутні”.

На питання про те, які інструменти впливу мають бійці у випадку, якщо не проводяться навчання і не працюють рапорти, прес-служба Генерального штабу відповіла наступне:

“Ставити так питання не зовсім коректно. Річ у тім, що система підготовки підрозділів, відновлення їх боєздатності, кадрові переміщення та деякі інші обставини перебігу діяльності військових частин не завжди співпадають з уявною їх доцільністю в свідомості рядових бійців.

Будучи переконаними в своїй правоті, такі військовослужбовці дуже чуттєво сприймають відмови, в тому числі і ті, які лежать в площині діючого законодавства. Командири, в свою чергу, не завжди займаються належною роз’яснювальною (комунікаційною) роботою і доводять до свідомості повний і всебічний перелік обставин, які є підґрунтям тих чи інших рішень та подій.

Вихід завжди є в налагодженні комунікацій між командиром та підлеглим”.

Присутність вчорашніх добровольців у армійських лавах Генштаб оцінює двозначно:

“Позитивні аспекти військовослужбовців, що виявили бажання продовжувати службу за контрактом:
ідейно налаштовані; мають бойовий досвід; високий дух бойового братерства.
Негативні:
військова служба жорстко регламентована законом, тому в окремих випадках реагують неоднозначно”.

Перехідний вік

Немає лиха без добра – якби не війна і “свіжа кров”, влита до старої системи, армія лишалася б законсервована ще кілька десятиліть. А так – з боями і нервами, але певний прогрес спостерігається. Перш за все, у свідомості.

Поволі, зі скрипом, але армія змінюється відповідно до вимог часу.

“Українська ж армія ніколи не збиралася воювати! – розмірковує Алі Сафаров. – Якщо десь брали участь у миротворчих операціях, то для того, щоб заробляти достатньо серйозні гроші – по поверненні в Україну можна було купити квартиру, і саме це було мотивацією”.

За його словами, армійські оклади і зарплатня були дрібними, і більшість кадрових військових, щоб виживати, займалися в тій чи іншій мірі незаконними операціями, починаючи з того, що на якісь роботи солдатів строкової служби залучали, намагалися щось “крутити”, використовуючи службові повноваження. “Це було настільки розповсюдженою системою, що якщо ти намагався служити тільки для захисту країни, на тебе дивилися як на дивака”, – каже Алі.

“А коли почалася війна, оце все одразу перелаштувати не вдалося. До того ж у нас навіть серед кадрових офіцерів дуже довго не було розуміння, що це справжня війна саме з Росією, – міркує молодший сержант”.

“Але в армію все-таки прийшло дуже багато людей мотивованих, з досвідом роботи в бізнесі, роботи, спрямованої на результат. Як сказав один полковник, «ці мобілізовані зіпсували кадрову армію – або «аватари», або дві вищі освіти – невідомо, що гірше»”, – розповідає Сафаров.

“Я сподіваюся, що в нас прийдуть зміни – через волонтерів, через активних військовослужбовців, через демобілізованих активних військовослужбовців, які не втрачають зв’язок із армією. Все змінюється, а армія – це зріз суспільства. Треба, щоб змінювалося суспільство в цілому”, – констатує контрактник.

Читайте також:
Як журналістка-мінометниця Лєра Бурлакова
стала “директором Збройних сил”

Загинув боєць ОУН. Бурлакова: “Я сиджу і курю. У твоїй куртці.
Вона в крові. Але пахне тобою”

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *