Походи по втраченому Криму. Навіть після окупації АРК Юлія Красиленко продовжує свій унікальний проект на стику ботаніки й етнографії

Київський біолог Юлія Красиленко ще до початку окупації Криму Росією взялася за унікальну роботу на стику ботаніки та етнографії: укладання словника кримськотатарських назв рослин півострова. Після анексії дослідниця не припинила їздити до АРК, а вирішила будь-що довести свою працю до кінця.

У процесі збирання гербаріїв до наукового аспекту роботи додався також мистецький: Юлія виконала низку художніх творів, у яких поєднані кримська флора, хна, кримська земля та графіка.

Новинарня” говорить із науковим співробітником відділу клітинної біології та біотехнології ІХБГ НАН України, кандидатом біологічних наук Юлією Красиленко про її роботу і подорожі втраченою територією, про життя на перетині кордонів, стилів і професій, про старожилів, проблеми заповідників та адекватних кримчан, заради яких варто боротися за наш Крим.

cпілкувалася: Олена Максименко

У заростях кипарису

Кропити аркуші кавою

Займатися саме флорою Криму було моєю мрією ще з першого курсу, як я вступила в Могилянку. Я хотіла на практику або в аспірантуру до Інституту ботаніки, стати такою собі “expedition-style дівчинкою” – ходити з гербарною папкою, з “джіпіесом”, орієнтуватися в горах, розуміти всі ці речі. Ця хвороблива мрія нікуди не ділася й по завершенню навчання. Я почала спочатку допомагати редагувати статті спеціалістам різних профілів, що вивчали природу Криму, а потім зрозуміла, що хочу їх писати сама. Тоді ж почала збирати гербарії, передавати їх в українські гербарні колекції.

Якось “в полях“ трапилась мені рослинка, фігурно вигнута, я поклала її на листочок, пришила і зрозуміла, що все – я з нею не розстануся! Це був чебрець, який химерно звивався. А потім замислилася, говорячи з кимсь по телефону, і почала малювати на цьому гербарії, писати рядки чи Макса Волошина, чи ще чиїсь, і побачила, що вийшло несподівано цікаво. А потім пішло-поїхало… В акварельний папір я втирала хну, та ще й землю з Криму, ту саму Terra Rossa, кропила аркуші концентрованою кавою та “чифіром”…

Thymus pulegioides L. subsp. pannonicus (All.) Kerguélen чебрець широколистий – Юлія Красиленко

Ruscus aculeatus L. мишачий терен колючий іглиця колюча, або понтійська – Юлія Красиленко

Artemisia caucasica – Юлія Красиленко

Старожили кримських степів

Основна частина матеріалу для словника кримськотатарських назв рослин уже назбирана, десь, мабуть, дві третини. Він ґрунтується на п’ятьох джерелах: офіційні словники кримськотатарської мови авторства Сейрана Меметовича Усеїнова, урумські та ромейські словники, матеріали з етнографічних експедицій одного знайомого кримськотатарського лікаря, який просто закоханий в свою землю, у свій народ і давно займається етнографічними пошуками.

Зокрема, він часто відвідує старожилів, бабусь-дідусів, яким вже десь за 90, себто вони десь 1920-30-х років народження. Ті, що пам’ятають ще назви і слова, які позначають рослини. Він або показує їм рослину, або виводить їх на подвір’я і каже: “А згадайте-но рослини!” – і вони згадують. Або ж показує фотки.

Юлія Красиленко з упорядником словників кримськотатарської мови Сейраном Усеїновим

Старожили живуть по селах, переважно на Південному березі, а деякі в степовій зоні. Чимало літніх татар проводять час із дітьми, з онуками – у них зазвичай великі родини, і старше покоління користується неабиякою пошаною. Їх називають “баба” – поважний чоловік похилого віку.

Мені дуже в татар подобається це шанобливе ставлення до батьків, до бабусь з дідусями. І вони всі дуже гостинні! Коли приходиш, починають згадувати, що пам’ятають, які назви вживалися ще до депортації. Виходиш на подвір’я – вони кажуть: “Це дувар” (стіна), “Це софра” (столик), “А це буюк-джезве” (велика турка для багатьох гостей), або “це марама” (покривало на волосся).

Ареал моїх досліджень у Криму – околиці Карадагу, Судаку, Феодосії (Кіммерія), іноді Керченський півострів, місця довкола Бахчисараю та Севастополя. Я приїжджаю кудись – і в гори! За найменшої можливості не повертатися у місто я цього не робитиму.

Юлія Красиленко з художником Мамутом Чурлу, який відроджує традиції килимарства з використанням рослин як природних барвників для вовняних ниток

Є в мене чудовий знайомий художник Мамут Чурлу. Він великий комунікатор і об’єднує навколо себе творчу молодь. Він одразу взявся мені допомагати, знайомити, шукати можливостей поспілкуватися – це з його подачі, я б сама не погодилась! “В мене там дідусь живе в селі такому-то, до нього треба їхати”. Або буває так, що в тому самому селі хтось є, ти просто до нього приходиш. А той каже: “А от в мене є ще сусід!…” Я просто зацікавлена в такій роботі, і мені допомагають з такими людьми спілкуватися.

Зберегти мову й діалекти, видати Словник

Існує чимало діалектів кримськотатарської мови. Але основних три. Це ногайський (степовий), татський (гірський) та ялибойлинський (піденнобережний). І назви рослин у них почасти по-різному пишуться та вимовляються  у словнику ми наводимо ці діалектизми.

Матеріал назбираний, тільки з ним доведеться ще дуже багато порпатися. Тому що, якби це буле якась книжечка-брошурка, це одне. Але ж це Словник, на нього будуть орієнтуватися, тому до роботи ми хочемо запросити ботанічного рецензента, доктора біологічних наук, профессора Якова Петровича Дідуха, автора численних монографій, зокрема “Рослинний покрив гірського Криму” (1992) та “Біотопи гірського Криму” (2016).
Також потрібна філологічна та лінгвістична експертиза, по неї ми звернемося до Сейрана Меметовича Усеїнова, упорядника багатьох словників. І поки я не переконаюся, що всі експерти його відрецензували, до друку словник не піде.

Юлія Красиленко: Вивчення мікроморфологічних деталей за допомогою збільшувального скла є важливим для точного визначення виду

Довідкову частину Словника побудовано наступним чином: є фотографія рослини крупним планом, загальний планом, де видно ландшафт, в якому росте цей вид, стисла ботанічна довідка наприклад, “рослина має чотиригранне стебло, містить ряд алкалоїдів, походить з Середземномор’я, поширена в гірському Криму та на яйлах. Деяка інформація буде подана піктографічно, маленькими символами, чи рослина одно- або багаторічна, їстівна або отруйна. Це потрібно, аби інформація легше та швидше читалася.

Фактично, мої експедиції мають науковий та мистецький аспекти. Крім того, сподіваюся, що ці пошуки допоможуть зберегти і поширити мову кримських татар.

Молоде покоління кримських татар дуже свідоме. З ними настільки приємно спілкуватися! Вони цим горять! Саме дітки і говорять кримськотатарською. Дитинку до п’яти-шести років виховують молоді батьки, вони намагаються розмовляти з нею рідною мовою, щоб не забувати традицію, а якщо є хтось старший – бабусі-дідусі, – то вони їх вчать. Причому, передають або свій діалект, або взагалі щось таке вузькородинне.

Звісно, асиміляція і російськомовність має місце. Але потяг передавати знання молодому поколінню також є! І діти спілкуються, і нашого віку люди також спілкуються, і студенти. Мова не мертва!

Шавлія під Карадагом. Світанок. Фото Поліни Забіжко

Кордон без “ї”

Найбільшою перешкодою в поїздках в окупований Крим була внутрішня ненависть. При перетині кордону я думала, що помру від того негативу, який відчувала. Хотілося люто проклинати, коли йшла через “нейтральну територію”, що з’єднує два так звані “кордони”.
Звісно, я ж усвідомлюю, що там (з російського боку – “Н”) сидять люди. Але водночас в те, що це люди, я не вірю. Мені тяжко саме морально…

Супутниця в експедиціях – фотограф, автор бренду Pine Top Craft Поліна Забіжко

Приїздиш на Каланчак, там наш КП. З нашого боку нічого не облаштовано, бо для нас це не кордон, ми його не визнаємо.
Спочатку ти йдеш через нейтральну смугу, де повно сміття. Там треба волочитися десь кілометр. І вітер там гуляє, вночі або взимку там досить холодно… А потім на “потойбічному” КП ти проходиш через їхню систему, тебе обшукують металошукачем, потім тобі дають міграційну карту.

Я [російським прикордонникам] пишу весь час “Україна” через “ї”, вони систематично виправляють на “Украина”.
Пишу ім’я – “Юлія” – вони кажуть: “Чому ви пишете “і” з крапкою, такої літери нема!”. Я кажу: “В кого нема, а в кого є!”

Говорю з ними українською. Це, до речі, поширене явище – може їхати [на відпочинок у Крим] родина з Франківщини, вони і між собою спілкуються українською, і до них.

А далі починається така клітка, як в курнику. Найгидкіший момент – проходити через цей курник, коли ти йдеш від їхнього КП до місця, де вони документи перевіряють. Там мене ненависть просто захльостує, і я тоді бажаю іноді того, що живим істотам краще взагалі не бажати…

Пересохле озеро Бараколь, околиці Наніково – місце зростання числених галофітів і кураю – Юлія Красиленко

Природа в окупації

Важко бачити, як змінюється стан природи. В чомусь навіть відбулося покращення, але тільки тому, що зменшилося рекреаційне навантаження.

Зменшення кількості туристів це, з одного боку, для природи добре. Але наявність полігонів військових із випробуванням військової техніки на Керченському півострові…

Пастернак, вид з Узун-Сирту – Юлія Красиленко

Є декілька кліпів, які показують понівечений берег біля озера Кояш. Заповідники зараз відкриті. Вони називаються “особливо охоронювані природні території”, і люди можуть їх вільно відвідувати.

У нас же ж були і “абсолютно заповідна зона”, і “зона помірної заповідності”, і “зона екскурсійна”. А тепер заповідники за офіційним статусом відкриті – за загальним російським законодавством…

Зарості вселенця Opuntia phaeacantha Engelm. у Карадазькому природному заповіднику – Юлія Красиленко

Але вони не враховують місцеву специфіку і місцеву красу! Звісно, там заборонено багаття палити, збирати рослини, але насправді там ходять люди – а отже, є рекреаційне навантаження.

Лісники охороняють заповідники за інерцією. Вони бережуть кордони, але якщо їх спитати, на основі якого законодавчого акту ви охороняєте, вони скажуть – а ми не знаємо…

Lepidium draba L. бухта Чалки – Юлія Красиленко

Capparis herbacea Willd – Юлія Красиленко

Непокоїть мовчання людей

Люди залякані. Такого веселого щебету в місцевих маршрутках, як було “за наших часів”, я не пам’ятаю. Немає тої невимушеності, розкутості. Дуже мало зараз можна зустріти людей, таких, як ми зустрічали, скажімо, в Лисячій бухті…

Мій останній похід в Лиску, аби сфоткати тюльпан двоквітковий, запам’ятався тим, що бухта порожня, на вході все залито бетоном, поруйновано всі чайхани.. Трапився один дуже класний растаман з Казахстану − один-єдиний! − дуже привітний, сказав те традиційне “доброго ранку”, хоча був день. Стійке враження, що він з іншої планети звалився, і не знає, що відбувається…

На пагорбах Кіммерії, Південно-Східний Крим. Фото Поліни Забіжко

Те, що мене дуже непокоїть і що я постійно спостерігаю, – це мовчання людей. В повітрі відчувається страх.
Але я дуже рада, що не припинила їздити в Крим, розмовляти і шукати якоїсь правди.
Бувають такі дивні зустрічі… Наприклад, коли Скрябін розбився, це ж було минулого року, в одному татарському кафе сиділа пітерська пара, і почала грати його музика. Вони розмовляли голосно, з пітерським акцентом, це було зрозуміло. Раптом жінка підводиться, піднімає келих і каже: “Давайте вшануємо Кузьму хвилиною мовчання! Я не хочу, щоб Крим був територією війни і непорозуміння, знайте, що не всі вважають, що “Крим-наш”, є багато свідомих людей!” – Це вона російською говорила). Є й такі, їх небагато…

Читайте також:
В окупованому Криму з’явилася “вулиця Героїв Небесної сотні”
під синьо-жовтим прапором

Люди там не голодні, продукти є, але якість цих продуктів відповідно до наших дійсно дуже погана. З ліками і лікарнями там скрутно.

Минулого року там в мене трапилась проблема, треба було, аби мене терміново оглянув лікар. Мене спитали: “Є російська прописка?” – “Ні”. – “Паспорта нема?” – “Ні” – “Тоді що ви тут хочете?”

Іноземець, який потрапив туди і потребує невідкладної допомоги, її не отримає! Перш ніж надавати допомогу, вони питають не “як ви почуваєтесь?”, а чи є прописка або ж їхній “аусвайс”.

Юлія Красиленко: підготовка ботанічної етикетки. Дорога на Узун-Сирт. Фото Поліни Забіжко

Особисто до мене місцеві ніколи не проявляли агресію. Єдине що, я за “хохлушку” дуже ображаюсь.

Звісно, мені не подобається їхня тема, типу, “ми ж брати, ви такі молодші діти, нерозумні, типу, ви там начудили на Майдані, але ми вас все одно любимо” – оце от поплескування по плечу, це ще гірше! Терпіти цього не можу!
Але особисто до мене за українську мову, чи за те, що я їжджу з материкової України, ненависті немає.

Там є така підпільна штука, коли, наприклад, весь час приходиш до однієї крамниці, тобі кажуть: “А давайте ми вам хороший сир продамо!” Кажу: “Окей, а який?” – “Український, звісно!”

Продавці – це такі люди, що не те що тримають нейтралітет, а намагаються не загострювати протистояння, бо втрачають клієнтуру. Це в них загальнокримська позиція. Мені це теж не подобається. Тому що – “годують – добре”, “не годують – погано”… В більшості з них патріотизм досить поміркований.

Каперці під Карадагом. . Фото Поліни Забіжко

Inula над озером Бараколь, Кіммерія, Південно-Східний Крим – Юлія Красиленко

Читайте також:
Спалені легені Донбасу. Яких збитків завдає війна заповідним землям

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна