Спалені легені Донбасу. Яких збитків завдає війна заповідним землям

Мінні поля в заповіднику “Крейдова флора”. Фото: Олена Максименко, Новинарня

Червонокнижну «Крейдову флору» побили «гради», у «Трьохізбенському степу» досі воюють, «Меотиду» вкрали й розорили сепаратисти, а «Святі гори» хоч і горіли, та заробляють на себе

автор: Олена Максименко
фото автора

Війна пройшлася по всіх галузях суспільного життя, не оминувши природозахисну. Побивання за долю неприглядної червонокнижної квітки чи ділянки лісу на тлі загибелі людей може видатись неадекватністю. Проте зелені зони та заповідні території на промисловому Донбасі мають значно більшу цінність для людей, ніж деінде. З пораненими легенями організм довго не живе.
Тож екологи б’ють на сполох: внаслідок бойових дій і навчань вигорає ліс та степ, від снарядів отруюються ґрунти.

«На жаль, триває війна на Сході, і питання збереження природи не стоїть на порядку денному взагалі, – каже в коментарі «Новинарні» співробітник Національного парку «Голосіївський» Андрій Хрутьба.Хоча постає питання – а що ми захищаємо в цій війні?.. І культурну спадщину, і природну – про ці речі треба говорити!»

За словами еколога, якщо подивитися на гугл-картах, можна побачити, що заповідні землі на Сході наполовину розорені. Від воєнних дій, пожеж, та й від того, що співробітники парків і заповідників мають проблеми з фінансуванням, звільняються з роботи, змушені покидати свої контори (передусім на окупованій території).

«Колеги одне одного підтримують, – свідчить Хрутьба. – Немає такого, що їхні проблеми нас не стосуються. Інші парки організовують заходи на підтримку, збирають і передають кошти. Адже з будь-ким може таке статися».

Хоча деякі дії колег викликають лише осуд. За словами пана Андрія, Луганський заповідник, що межує з Росією, був і лишається коридором, через який возять контрабанду…

Вирви, трупи і краса в «Крейдовій флорі»

заповідник “Крейдова флора”. Фото: Олена Максименко, Новинарня

Білого кольору схили виглядають фантасмагорично й заворожують уяву. Закритий для відвідування сторонніми заповідник «Крейдова флора» площею майже 1,15 тис. га є осередком цінної рослинності, що може існувати лише на вапнякових покровах.

Чебрець крейдяний, шоломниця крейдяна, дзвінець крейдяний – багато рослин мають цей додаток у назві й занесені до Червоної книги. Тут найбільша популяція сосни крейдяної, що росте тільки в Україні (крім «Крейдової флори» – ще в сусідньому національному природному парку «Святі гори») та в Росії.

Науковий співробітник, в. о. завідувача відділення Українського степового природного заповідника НАН України «Крейдова флора» Сергій Лиманський працює тут «від першого кілка» – з 1988 року, тож ставиться до білих схилів як до свого дітища. Сам він досліджує крейдяну сосну, проте війна не дає довести наукову роботу до пуття. Заповідник сильно постраждав і в часи Другої Світової війни, а три роки тому знову опинився в епіцентрі бойових протистоянь.

Сергій Лиманський. Фото: Олена Максименко, Новинарня

Це Лиманський район Донецької області (дивовижний збіг із прізвищем мого провідника!). Із зупинки в селі Крива Лука мене забирають на старовинному мотоциклі, сам же заввідділу приїздить на розмову із сусіднього села на велосипеді.

Хоча перебування в заповіднику без супроводу його працівників заборонене, жодних кордонів, обмежень чи інформаційних табличок немає – немісцеві люди можуть легко порушити заборону незумисне.

«Воронок ми нарахували 505, але їх більше, ми ще не всі виявили! – проводить екскурсію пан Сергій. – 120-й, 122-й калібр, зрідка був 82-ий, а в основному – “гради”».

Працівники заповідника знаходять нерозірвані снаряди, міни, розтяжки.

Одного разу знайшли напіврозкладені скелети невідомих бійців. «Я звернувся до голови сільради, щоб викликали тоді ще міліцію, – згадує науковець. – Міліція приїхала – перше питання: “Де їхня зброя?” У нас один знайшов автомат, подзвонив – приїхало СБУ чи хто там… і почали: “А що ще знайшов?” – “Нічого!” Виписали 700 гривень штрафу, буцімто щось приховав. Тих загиблих забрали як попало – кістки частково залишились валятися… Навіть не зареєстрували. Та навіть якщо бойовики – треба ж людьми бути, інакше будемо, як вони».

Ходити по території без супроводу небезпечно – земля ховає чимало смертоносних «секретів». Та якщо на підході до Кривої Луки територія рясніє табличками «заміновано» і червоними стовпчиками, то в заповіднику лишається покладатись тільки на власну обережність і провідника.

Близько 200 дерев у «Крейдовій флорі» були зрізані військовими для укриттів. Довжина деяких окопів сягає 200 м. Лиманський каже: щоб засипати окопи, потрібна техніка, а ще – обстежити землю навколо них на наявність вибухонебезпечних предметів.

«З початку квітня 2014-го на нашу територію прийшли бойовики, – розповідає науковець. –Спочатку були незначні блокпости, потім вони почали посилюватись. Там, де зараз меморіал воїнам, було укріплення: ЗУ (зенітні установки), бліндажі, доти – в лісі обабіч дороги. Там були чеченці – приблизно до 50 осіб, крім того, “казаки”.

Це тривало до початку червня. Потім ЗСУ вийшли в обхід Слов’янська. Тут ще бойовики стояли, а вже з того боку, де Сєвєрський поворот, зайшли наші, поставили артилерію… І, починаючи з 7 червня, нашу територію із сіл почали обстрілювати артилерією регулярно.

Таке продовжувалося до 19 червня, коли з пів на п’яту почалася потужна артпідготовка, далі – наступ. Він захлинався два чи три рази – дуже потужними були укріплення. Багато людей загинуло – на жаль, навіть не знаю, скільки. Загинуло багато місцевих також…»

Звіт про збитки, завдані заповіднику бойовими діями 2014 року

Того дня Збройні сили України зайшли в сусіднє село Озерне, що на протилежному березі Сіверського Дінця, а бойовики змістилися в крейдяний кар’єр, підірвавши міст з боку Закітного. Українські війська взяли Криву Луку й окопалися. При цьому перестрілки тривали аж до 25 липня.

«25-27 липня наші війська вийшли, залишили тільки блокпости. Ми стали тилом. А з 19 квітня до початку червня ми, можна сказати, жили в окупації», – згадує Сергій Лиманський.

Крім того, за його словами, на території заповідника певний час тривали військові навчання.

Флора – справді крейдова!

Загалом у штаті заповідника «Крейдова флора» – дев’ять осіб. Немає ні офісу, ні транспорту. Хоча за проектом мала бути садиба в Кривій Луці – двоповерхова контора з музеєм і кімнатами для приїжджих.

Відсутність рекреаційної діяльності у заповіднику означає відсутність прибутку. Тож немає й такої необхідної протипожежної техніки – а сосна більше, ніж інші дерева, вразлива до вогню. Для працівників заповідника ніхто не проводив жодного існтруктажу з техніки безпеки абощо.

На допомогу приходять громадські організації: Олексій Василюк із міжнародної благодійної організації «Екологія–Право–Людина» презентував два ранцеві оприскувачі-вогнегасники, а Петро Тєстов та Андрй Тупіков – інформаційні аншлаги (вкзівники), що будуть оновлюватися стандартним текстом на тканинній основі.

Екскурсійна діяльність у «Крейдовій флорі» можлива як напрямок освітньої роботи, але тільки за попередньою домовленістю працівниками заповідника. «А останнім часом тут відбувається зелений туризм, – нарікає Лиманський. – Ним займаються в основному приватні підприємства, що прагнуть перетворити заповідник на місце відпочинку і джерело прибутків. У нас триває така “тиха війна”. Я пояснюю, вони не слухають…»

Фотогалерея з “Крейдової флори”. Фото Олени Максименко:

заповідник Крейдова флора _ Донецька область _ (12) заповідник Крейдова флора _ Донецька область _ (13) заповідник Крейдова флора _ Донецька область _ (3) заповідник Крейдова флора _ Донецька область _ (4) заповідник Крейдова флора _ Донецька область _ (1)
<
>

«Другу сторону» цієї «тихої війни» вдається зустріти на зворотньому шляху, в очікуванні автобуса. Олена – переселенка з Донецька, активна й життєрадісна, разом із подругою намагається розвивати місцеву туристичну галузь. Вона в свою чергу нарікає на впертість працівника заповідника – мовляв, можна було б послабити деякі заборони заповідної території – і заповідник мав би прибуток.

Олена мріє побудувати тут хостел для туристів, проводить вечори кіно для місцевого населення, веде групу у «Фейсбуці» – «Крива Лука – туристичне село». Але поки що із науковцями спільної мови знайти не вдалося.

Як виживають «Святі гори»

Директор НПП “Святі гори” Сергій Приймачук

Національний природний парк «Святі гори» на півночі Донеччини площею понад 40 тис. га (у Слов’янському, Лиманському й Бахмутському районах) фактично є продовженням «Крейдової флори». Тут також росте крейдяна сосна, проте, на відміну від заповідника, тут активно впроваджується рекреаційна діяльність – є гостьові кімнати для приїжджих, дитячі табори, альтанки для відпочинку тощо.

Штат НПП налічує 90 осіб. Директор парку Сергій Приймачук на своїй посаді вже другий термін.

«Перша каденція в мене була з 2007 по 2010 рік, – згадує він. – Тоді до влади прийшов Янукович, він прибрав мене з цієї посади, тому що я завжди, десь із 1999 року, боровся з цим режимом. Я співавтор книги “Донецька мафія”, за моїми матеріалами Ар’єв створив однойменний фільм».

Сергію Івановичу виповнилося 65 саме в день мого приїзду. Про нього говорять як про людину, що відстояла Святогірськ, не допустивши туди бойовиків.

«У нас була розвідувально-диверсійна група, яка створювалася стихійно, – розповідає директор. – Потім уже ми працювали під керівництвом СБУ спільно з Національною гвардією, з МВС. Я не дав зайняти Святогірськ “тітушкам”. І потім уся наша діяльність стосувалася виявлення диверсантів: у національному парку діяли колишні співробітники, які виявляли диверсійні групи сепаратистів та громили їхні колони, починаючи від Харківської області по трасі, робили засідки, проводили різні операції. Наша група з підрозділом «морських котиків» звільняла Дзержинськ (тепер Торецьк – “Н”), заводила війська у Слов’янськ, у Краматорськ – ми зайшли в ніч на 5 липня. І коли лінія фронту посунулася далі, мені надійшла пропозиція знову очолити національно-природний парк. Адже за віком я не міг далі брати участь у бойових діях. Мене “легалізували”, і я керую цим парком дотепер».

Пан Сергій має статус «почесного громадянина міста Святогірськ» та загальну пошану серед городян. Запевняє: увесь штат працівників патріотично налаштований, усі «адепти руського міра» були звільнені, НПП збережено.

Проте дещо в його розповіді таки не збігається з висновками екологів.

«Парк від бойових дій не постраждав. Єдина ділянка, що потрапила під удари “градів” – у Лиманському районі, в районі Ямполя. Але вогонь не отримав поширення, тому що літо було дуже мокре, йшли дощі», – каже Приймачук.

Натомість громадський активіст Олексій Василюк наводить такі карти пожеж у НПП «Святі гори» 2014 року:

Еколог Василюк зазначає, що саме на території парку точилися перші бої цієї війни.

«Мені довелося побувати у “Святих горах”, коли сили АТО вже відтіснили бойовиків південніше, до нинішньої лінії розмежування, – писав Василюк у статті для «Українського тижня». – Враження були більш ніж приголомшливими: ліс перетворено на безкінечне мереживо критих окопів та бліндажів, збудованих із того самого лісу… Багато дерев понівечено вибухами. Найбільше згарище, яке утворилося внаслідок обстрілів, займає площу трохи меншу ніж 1 тис. га. При цьому велика частина лісів замінована, а в землі чимало снарядів, які не вибухнули».

У чому ж причина, що керівництво парку не визнає завданих збитків?.. Чи не в небажанні розлякати потенційних туристів? Адже від держави чекати на підтримку смішно, парк існує винятково за рахунок гостей.

«Ми намагаємося заробляти на рекреації, – каже Сергій Приймачук. – Значно зменшилася кількість людей, що їздили сюди на відпочинок – і з інших областей, і з інших країн, тож цей вид прибутків дуже тяжко відновлювати. Доходи від переробки лісопродукції у нас невеликі – рубки проводяться тільки санітарно-вибіркові. Зелених дерев ми не пиляємо, лише ті, що вже вмерли. Значна частина НПП є заповідною зоною, що заборонена для відвідування. Хочемо, аби основною статтею прибутку стало проведення екскурсій…»

«Я знаю ситуацію, коли “Святим горам” просто не надійшло фінансування на якісь екоосвітні речі, тому що просто побоялися відправляти туди гроші, – розповідає Андрій Хрутьба. – Не затвердили в міністерстві. Це було два роки тому, і ніхто не знав, як воно далі буде».

Павлина Журова, НПП “Святі гори”

Заступник директора з рекреації, пропаганди й екологічної освіті НПП «Святі гори» Павлина Журова проводить екскурсію «екологічною стежкою».

«Ось альтанки – раніше тут було багато людей! – показує вона. – А зараз, звичайно, люди бояться їздити, особливо з дітьми. Це і з транспортним сполученням пов’язано. Раніше тут було більш ніж 40 дитячих таборів, до початку цих подій працювало 22 табори, тепер – від сили п’ять або сім. Але потроху починає відновлюватися!» – Павлина Тимофіївна залишається оптимісткою.

Керівники НПП хваляться: тут мешкає понад 200 видів птахів – та показують одне із див парку – дуб віком 640 років, що й досі плодоносить.

Працівники насадили молодих липок – хочуть, аби тут виросла «алея молодят», щоб заохотити молодь відвідувати ці місця в день весілля.

Також на території «Святих гір» є «Мотузковий парк» для дітей, щоправда, ціни там дещо кусючі як на пересічних громадян. Поруч – літні кав’ярні. Парку вдається поєднувати туризм із науковою діяльністю.

Напівспалений «Трьохізбенський степ» і рослини-окупанти

«Трьохізбенський степ», відділення Луганського природного заповідника, як і «Крейдова флора», є заповідником закритого типу. Керівник філіалу Роман Долженко не шкодує емоцій, описуючи збитки. Каже, що через бойові дії люди стали їздити в об’їзд, якраз через заповідні землі.

Дорога в заповідник “Трьохізбенський степ”

«Це піщаний степ, майже не займаний антропогенним впливом, – розповідає пан Роман. – Раніше на цій території був військовий танковий полігон, проводилися стрільби. Звісно, це справило вплив, але при цьому ділянка степу збереглася незайманою. А навколо такі самі неторкані ділянки, засаджені хвойним лісом. Територія унікальна тим, що збереглися рослини, характерні для степу. Тут проходять шляхи міграцій копитних тварин. Тут балки, яри, тварини – лосі, кабани… Два-три стада козуль, стадо оленів у нас на території перебуває постійно».

Від вогню в ході бойових дій, за словами керівника, постраждало близько 50% заповідної території, її центрально-південна частина.

«У 2014-му бойовики стояли за селом біля мосту через Сіверський Донець, там у них був блокпост, – згадує Долженко. – А коли почався наступ, вони підірвали міст і перейшли на той бік Дінця. Почалися обстріли і з того, і з того боку. Прилітали «гради» на нашу територію. Для САУ викопали “землянки”, постійно їздили по території… Почалася пожежа – вересень-жовтень – від прильотів «градів»… Потім вони вийшли з нашої території».

Проте клопоти екологів на цьому не скінчилися.

«У 2015 році – я так і не знайшов відповідального за це рішення, – на нашій території в південно-західній частині організували стрільбище. Навчальний полігон. Стріляли і з танків, і з гранатометів, і з мінометів, і з автоматів. Це гектарів шість-сім – снаряди, нерозірвані міни, воронки…» – бідкається пан Роман.

За його словами, снаряди, розриваючись, порушують ґрунтовий покров, і цим користуються інші нетипові рослини, які починають захоплювати територію: «Це погано, колі змінюється видовий склад, відбувається порушення ґрунту».

Заповідник досить молодий – існує з 2009 року. Красиві знаки з інформацією, що було замовили, були спиляні крадіями за два місяці. А нещодавно на розтяжці підірвалося двоє мисливців на металобрухт – щоправда, обоє вижили. Тож наразі усі сили працівників кинуті на розмінування заповідника.

На відміну від «Крейдової флори» і «Святих гір», околиці Трьохізбенки досі лишаються неспокійною точкою на карті АТО, тож роботи працівникам «Степу» додається.

Читайте також:
У національному парку “Меотида” військові зруйнували найкрасивішу скелю. ВІДЕО

Вкрадена «Меотида»

Одного дня 2014 року в Новоазовську адміністрація Національного природного парку «Меотида» вийшла на роботу, та в офіс не потрапила – там були люди в камуфляжі. «Віджим» приміщення відбувся безгучно і майже ввічливо. Після того адміністрація знайшла притулок у покинутій амбулаторії Мангушського (раніше – Першотравневого) району. Проте наукові надбання було втрачено.

«На жаль, в окупації лишилася повністю матеріально-технічна база, звідти я особисто змогла вивести бухгалтерію, тому що бухгалтер Оксана Паладіна змогла її відстояти. Але все інше залишилося там», – розповідає в.о. директора НПП «Меотида» Надія Долгова.

Переїхати в амбулаторію, до слова, допомагав той самий Олексій Василюк та інші активісти.

Новий офіс НПП “Меотида” в Мангуші. Фото: ФБ Віктор Єпішин

«Дві тисячі з гаком гектарів території парку лишилося на [окупованій] території Новоазовського району, це Крива коса і Кривокоський лиман. А вся інша земля – на території, підконтрольній Україні. Загальна площа парку – понад 20,7 тисяч гектарів, із них майже 7 тисяч – заповідні території. Ще 14 тисяч га – це долучена акваторія Азовського моря», – пояснює Долгова.

Реготун чорноголовий. Фото uabirds.org.jpg

Крім Новоазовського району, НПП «Меотида» розлігся на землях Мангушського та Нікольського районів Донеччини. За словами пані Надії, на окупованій території від заповідника майже нічого не лишилося. Розігнані пташині колонії, гнізда пеліканів розорені.

«Розорені гнізда чорноголового реготуна, а в нас була найкрупніша колонія в Європі – понад 60 тисяч гнізд! На жаль, на сьогодні цього всього на Кривій косі вже немає. Розбита та і конференц-зала, інші будівлі й споруди. Реальні висновки щодо збитків ми зможемо робити, коли закінчиться війна», – каже Надія Долгова.

Але наукова робота та дослідження на підконтрольній території тривають. Подається клопотання про розширення території парку, оскільки поруч знайдено галявини із червонокнижними квітами – гладіолусами та орхідеями. На території парку осідають і починають гніздитися нові колонії рідкісних птахів.

«Переживаємо труднощі, адже в нас немає ні транспорту, ані технічних засобів, ані хороших комп’ютерів, аби можна було зберігати інформацію. Найголовніше, звісно, це фото- і відеотехніка, котра нам потрібна для роботи; лабораторії немає на сьогоднішній день. На жаль, усі старі працівники парку, що працювали раніше, позвільнялися. Лишилася тільки одна людина, що переїхала разом із парком», – констатує перша заступниця директора, що зараз очолює НПП.

Працівники парку зуміли порозумітися й потоваришувати із прикордонниками, чиї загони базуються на території НПП.

«Ми проводимо виставки, популяризуємо наш парк, з нами охоче співпрацюють школи, села, районні адміністрації – ми досить добре знайшли спільну мову. Вони нам допомагають», – каже пані Долгова.

«Ми проводимо конференції, і люди вже не бояться люди приїжджати, навпаки, цікавляться – у березні ми провели першу всеукраїнську конференцію по степах Приазов’я. Люди були з усієї України, лишилися задоволені, хочуть наступну конференцію. Ми підписали угоду з литовським національним парком щодо подальшої взаємодії», – хвалиться керівник.

Збитки та нові загрози

Земля, як і люди, ще довго після закінчення війни буде підраховувати збитки і зализувати рани. Деякі з яких, імовірно, не загояться ніколи.

Екологи констатують: найбільшим бичем для заповідних територій Донбасу стали пожежі.

«Уже в перші дні [війни] було зафіксовано три тисячі пожеж на природніх територіях, але насправді їх було набагато більше, – розповідає «Новинарні», представник міжнародної благодійної організації «Екологія–Право–Людина» (ЕПЛ) Олексій Василюк.Буквально в перші дні “ДНРрівці” й “ЛНРівці” забрали весь комунальний транспорт на потреби “молодих республік”. Вся пожежна техніка опинилася там, і, відповідно, гасити природні території стало неможливо».

Окрім обстрілів та самозагорянь, що трапляються у посушливий період, мають місце й підпали в тактичних цілях.

Олексій Василюк. Фото: ФБ Дмитро Демченко

«ЕПЛ» випустила книгу «Льодовиковий період у заповідній справі: 2014-2015 рр.», де ретельно досліджуються наслідки бойових дій для природи. За даними цих досліджень, загальна площа пожеж в зоні АТО становила 297005,96 га, це приблизно 14% від усієї зони операції.

Олексій пояснює, що вигорання лісу тягне за собою кардинальні зміни клімату на тих територіях,а це неабияк ускладнить життя в регіоні.

Пожежі пошкодили багато об’єктів природно-заповідного фонду, зокрема відділення ЛПЗ «Провальський степ», «Трьохізбенський степ», регіональні ландшафтні парки «Донецький кряж» та «Зуївський», НПП «Святі гори», заказники «Альошкін бугор», «Балка плоська», «Білоріченський», «Волнухинський», «Еремусовий схил», «Знамянський яр», «Обушок», «Нагольний кряж», «Нагольчанський», «Новозванівський», «Піщаний», «Урочище Мурзине», «Балка Скелева», «Міус», «Перевальський», «Ведмежанський», «Першозванівський», «Красна», «Новоганнівський», «Борсуча балка», «Урочище Скелевате» та «Кошарський».

Другою проблемою дослідники «ЕПЛ» називають незаконне природокористування природно-заповідного фонду в зоні АТО. Передусім ідеться про кар’єри для видобутку вугілля, орієнтовані на незаконний експорт у Росію. Режим окупації та відсутність контролю посилили ці процеси – від цього промислу постраждали заповідники «Білоріченський», «Перевальський» та «Іллірійський», що ставить під загрозу збереження найбільшої в Україні степової території – Донецького кряжу.

Наступний блок проблем – це отруєння землі.

«Один вибух «граду» – після нього в ґрунті лишається близько 400 грамів сірки, – говорить Василюк. – Крім сірки – важкі метали, кадмій і купа інших речовин, які нічого корисного для здоров’я принести не можуть. Сірчана кислота потрапляє в ґрунт і ґрунтові води, далі – в колодязі…»

«В місцях, де були потужні бої й десятки тисяч вибухів, типу Савур-Могили, Дебальцевого, Донецького аеропорту, Іловайська – в ґрунт пішла величезна кількість важких металів. Це означає, що місця, де точилися бої, реально дуже сильно отруєні. Ми усіляко намагалися подавати інформацію туди, не знаю, наскільки до нас прислухаються – використовувати землю в радіусі хоча б метрів 30-ти навколо воронки для вирощування не можна», – зазначає еколог.

За словами дослідника, після війни в колишній Югославії через отруєння ґрунту вивели з обробітку сумарно три мільйони гектарів –  майже третину ріллі, яка в них була. На Донбасі про таке наразі не йдеться.

Водночас наступає ще одна невидима загроза – хімічна.

«Фактор забруднення – це, з одного боку, вибухи. А з іншого боку – індустріальна частина Донбасу, підприємства хімічної промисловості, вони мають сховища технічних відходів, які не піддаються переробці. Очисні споруди вже не працюють, ніхто не знає, що з цих сховищ розбито вибухами, що не розбито. Жодного інформації з «того боку», звісно ж, не афішують. Там, де повивозили заводи – технічні відходи ж не вивозили до Росії! А люди там живуть», – наголошує Олексій Василюк.

Читайте також:
Донбас може стати зоною екологічного лиха.
На відновлення потрібно щонайменше $30 мільйонів

Ще одна «больова точка» – затоплення шахт.

Більшість із них пов’язані між собою дренажними системами, тож Василюк припускає, що затоплення навіть однієї з шахт призведе до виведення з ладу багатьох. Ці процеси ведуть до певного просідання землі – до рівня ґрунтовних вод.

«Отож, – переконаний еколог, – момент, коли шахти остаточно затопляться, стане моментом, коли ця вода просто вийде на поверхню і перетворить значну частину Донбасу на болото. Це все може призвести до того, що людям доведеться виїжджати».

Трьохізбенський степ

Два роки тому дослідики цього сценарію окреслювали термін якраз від двох до п’яти років. За словами Василюка, два тижні тому цю проблему озвучила перша заступниця голови Верховної Ради Ірина Геращенко. Якщо заговорили на державному рівні – можливо, «перші дзвіночки» допоможуть у вирішенні.

«Найгірше інше, – говорить Олексій, – Якщо це все потрапить у Сіверський Донець і Кальміус, це загрожує загибеллю екосистеми Азовського моря. Там дуже специфічна екосистема: море дуже мілке, дуже тепле й прісне, і те, що живе там, може жити лише там. Ми можемо знищити життя цілого моря, і цей процес буде незворотній, катастрофа континентального масштабу».

«Те, що ліси на Донбасі погоріли – так, це дуже погано для людей, але природа це відновить. Воронки – пройде скількись часу, і все одно степова рослинність відновиться на цих територіях. Але ця проблема (загроза екосистемі Азову – «Н»), боюся, прогресуватиме далі», – каже активіст-еколог.

Читайте також:
Хуг: Донеччині внаслідок бойових дій загрожує фенольне забруднення


Над матеріалом працювали: Олена Максименко, Дмитро Лиховій

Фото: Олена Максименко, “Новинарня

Матеріал підготовлено в рамках проекту,
що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади
через Міністерство міжнародних справ Канади

canada-branding

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна