Ердоган здійснив нереалізовану мрію Кучми, – Глібовицький

 

Євген Глібовицький
керівник компанії pro.mova, громадський діяч, експерт Несторівської групи

(FB)

Мій Стамбул – як виявилось – був атиповим. Це місто радості, безтурботності, щастя і постійного, дуже підприємливого руху вперед.

Може, далося взнаки те, що десяток років я пізнавав Стамбул у контексті Центральної Азії, зупиняючись на день по дорозі туди й назад зі своїх відряджень – це змінює оптику. Але більш імовірно, що таким був час.

Друга половина нульових – пік ліберальності турецького режиму, економіка рвалася вгору, гроші текли рікою, інфраструктура росла на очах, нові міста, аеропорти, курорти, виробництва, зрештою, відчуття, що до євроінтеграції – от-от.

І далі було майже фізичне враження передпокою нового золотого віку Туреччини.

Перший дисонанс внутрішніх відчуттів і зовнішньої картинки стався, коли прочитав Памуковий “Істанбул” із його поясненням стамбульського hüzün – місцевої непозбувної бентеги з присмаком хандри і сталістю в багатьох поколіннях. Внутрішньо мені це лягло, бо щось подібне відчувалося в радянському Львові, я чітко пам’ятаю цю емоцію з дитинства. Декорація – та ж, що і 100 років тому чи буде через наступні 100 років, але ж суть життя не в лаштунках.

Посутньо постійним критиком Ердоганових реформ для мене був The Economist, який дивися глибше за українські джерела: ісламіст Ердоган виявлявся геть не ісламістом, кемалісти загубили свою стежку модерності, а армії складно розриватися між своєю формальною і неформальною місією.

Пару тижнів тому у Стамбулі я дивився, як виглядає сьогоденний hüzün – забиті фанерою вікна зачинених готелів поруч із палацом Топкапи, викорчовані трамвайні рейки на Істіклялі, помітно менш залюднені коридори аеропорту Ататюрка.

Ердоган здійснив нереалізовану мрію Кучми і сьогоднішнім референдумом закріпив новий список пріоритетів для Туреччини.
Буде менше відкритості, навіть туризм в основному зведений до “резервацій” середземноморського узбережжя, без кисню вільна преса чи академічні обміни з ЄС.

Амбівалентність залишиться, бо в ній НАТО, дружба зі США й переваги в діалогах з Росією.
Але Туреччина пішла шляхом, з якого українці зійшли, і це матиме разючий вплив на подальші траєкторії розвитку.

Читайте також:
Усе про референдум у Туреччині: диктатуру Ердогана забезпечили селяни

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *