Чому ми не повинні допомагати російським біженцям від Путіна створювати в Україні “новий Брайтон”

Сергій Костинський
член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

Про Карфаген та його зруйнування (FB)

Після довготривалих і не дуже приємних роздумів, вирішив для себе, що в жодному разі не буду підтримувати, навіть морально, російські проекти в Україні – проекти російських “опозиціонерів”, “лібералів”, “біженців” тощо. Чому?

Перше. Будь-які громадські проекти росіян “в екзилі” прямо чи опосередковано входять в орбіти політичних лідерів, які позиціонують себе в якості альтернативи Путіну.

На мій погляд, який, звичайно, може бути помилковим, суттєва риса цих лідерів, наприклад, Навального та Ходорковського, полягає в тому, що вони є реалістами, які розуміють для себе, що отримати владу в цій країні можливо лише в одному випадку – якщо хтось з них стане легальним наступником Путіна.

Вони, гадаю, очікують, що з часом складеться такий рівень політичної напруженості в Росії та кризи у відносинах із Заходом, коли Путін буде вимушений гасити її неформатними кадровими рішеннями.

Що він буде змушений поступитися владою на користь неформатних “опозиційних” лідерів, які гарантують йому перезавантаження відносин з США, укладання нового соціального договору з російським суспільством, збереження статус-кво щодо посилення впливу Росії в регіоні та територіальних надбань і, звичайно, особисту недоторканність.

І Навальний, і Ходорковський, не очікуючи на запрошення до перемовин, вже публічно надали йому всі необхідні гарантії. І ці гарантії – не тільки для Путіна, а й для російського суспільства, квінтесенцією якого Путін і є.

Для нас це означає лише одне: наступники Путіна, в разі реалізації подібного чи будь-якого іншого сценарію, будуть ініціювати вихід Росії із Донбасу, але точно не повернуть нам Крим.

Що “нова Росія” намагатиметься і надалі затягувати нас назад, у свою орбіту, але вже шляхом м’якого впливу. Що відозмінена концепція “русского мира” буде й у майбутньому застосовуватися до нашої країни напряму і через європейських партнерів. Що ця країна і надалі буде намагатися залишити за собою домінантну позицію в регіоні за рахунок сусідів.

Оскільки саме в цьому і полягає довгостроковий запит російського суспільства, який так влучно вхопив свого часу Путін та його оточення.

Тобто будь-яка громадськість, яка орієнтована на внутрішньополітичні процеси в Росії, вже, по своїй суті, працює проти України.

З часом, після досягнення своєї мети там, в Росії, “консерви” стануть інструментами російського впливу тут, в Україні.

На жаль, вони стануть “якорями”, якими нова влада Росії буде підтягувати нас до себе, толерувати та змушувати йти на компроміси, в тому числі – моральні.

* * *

Друге. Деякі іноземні стейкхолдери України живуть та працюють у хибному дискурсі – дискурсі, який має назву “русский мир”.

В ньому Росія відіграє роль та сприймається як регіональний лідер, суб’єкт регіональних політичних процесів, а Україна є об’єктом російського впливу.

Можу помилятися, але доволі часто, спілкуючись з іноземними чиновниками, експертами, помічаю, що вони та їхні дії в Україні опосередковано сфокусовані на внутрішніх питаннях Росії.

Тобто ми досі сприймаємося лише як інструмент, майданчик впливу на російські внутрішньополітичні та громадські процеси. І наша суб’єктність в цій системі, в довгостроковому періоді, зводиться до мінімуму.

Потім, коли цей вплив на Росію завершиться перемогою сил, альтернативних путінській системі, деякі наші союзники об’єктивно почнуть відігравати роль стейкхолдерів саме Росії.

Вони стануть тією зовнішньою силою, яка також буде змушувати нас обнулити стосунки з “новою Росією”, піти їй на поступки, знову почати сприймати себе в якості “молодшого брата”.

Це – хибна історія.

І наше завдання полягає в тому, щоб поступово вводити наших партнерів у новий конструктивний дискурс, в якому є лише два суб’єкти: “західний світ” та “Україна”. І жодної Росії в якості третьої сторони конструктивної взаємодії.

Один із найбільш простих кроків, які можемо в цьому напрямку робити ми, – не легітимізувати проекти російських громадян в Україні, що підтримуються нашими союзниками, але які зосереджені на російському порядку денному.

Треба розуміти, що росіянам потрібна Росія, а нам – ні. В нас є Україна, і ми маємо власні амбіції в східноєвропейському регіоні.

* * *

Третє. Наближається час, коли частина російського суспільства, через економічний та політичний колапс в РФ, буде змушена шукати притулку саме в Україні. Чому в Україні?

Через значне розповсюдження російської мови (не треба вчити національну мову), умовну культурну близькість, сприйняття України як частини Росії…

І це з часом створить для нас серйозні виклики.

Одним із таких викликів стане те, що буде створено ризики для збереження та відтворення української етнічної ідентичності, української мови, проукраїнського проєвропейського дискурсу.

Біженці стануть сильною частиною впливу російської ментальності, російської політичної культури на процеси в нашій країні. Згодом вони також стануть впливовим електоральним чинником.

Чому так? Тому що росіяни дуже сильно відмінні від нас. І, що важливо, вони абсолютно цього не розуміють.

На жаль, вони досі вважають нас частиною себе, частиною свого культурного ареалу. І в їхній ментальності, які і сотні років тому, домінують месійність, ескпансіонізм та віра в ефективність агресивних екстенсивних методів освоєння реальності. Також у них є великі проблеми щодо культурної адаптації в нових умовах.

* * *

Тому ставлю собі питання: чи є сенс допомагати створювати в Україні “новий Брайтон”? Середовище, яке орієнтовано на Росію, а не Україну?
Середовище, яке в майбутньому не буде або не зможе інтегруватися в українське суспільство на умовах українського суспільства?
Яке не буде лояльним до української держави та державності взагалі? Яке не буде лояльним до українського внутрішньополітичного курсу та українських зовнішньополітичних амбіцій?

Єдиний висновок, який спадає на думку, полягає в тому, що росіяни повинні відкривати себе в якості українців. Що вони мають відкривати для себе Україну, перероджуватись у якості неофітів української європейської ідеї.

Це можливо лише через отримання власного, приватного, не завжди приємного, досвіду інтеграції в українське суспільство. Без жодних проросійських інституційних посередників.

І ми в жодному разі не маємо надавати їм інструментів для того, щоб будувати тут, на нашій території, альтернативну Росію.

P.S. Прошу зважити на те, що не є істиною в останній інстанції і що викладене в пості – лише приватна думка, плід довготривалих рефлексій на тему величезної кількості текстів в “ліберальних” російських ЗМІ.

Читайте також:
Убитого росіянина Вороненкова поховали в Києві,
відспівавши українською в храмі УПЦ КП. ФОТО, ВІДЕО