Процес над генералом Назаровим показав: армії потрібно повернути військовий суд, – Кулик

Роман Кулик
журналіст, громадський активіст, демобілізований, служив на посаді заступника командира батальйону по роботі з особовим складом 55 оабр ЗСУ, т.в.о. командира роти, лейтенант запасу

(FB)

Отже, перший прецедент – вирок генерал-майору ЗСУ за “недбале ставлення до військової служби” у зоні проведення АТО. Це надважлива справа, бо так чи інакше вона задасть тон судовій практиці у подібних процесах щодо військових. Величезний пласт морально-етичних дилем, не оглядаючись на фігуру власне генерал-майора Назарова.

Армії потрібен військовий суд. Бодай навіть всього два на всю країну – загальний і апеляційний.

Відроджувати поховану реформою 2010 року розгалужену систему гарнізонних судів немає сенсу. Це не зверхність, не воєнщина чи елітарність. Просто військових мають судити військові в силу кількох нюансів.

Перший – чисто прагматичний. Будучи замом по виховній роботі у батальйоні, я брав участь в кількох судових процесах за участю наших бійців. І повну картину протягом засідання бачив лише військовий прокурор та, можливо, я. Суддя, при всій своїй підкованості, завжди не доганяв певні нюанси чи деталі справи, що відносились суто до армійського побуту й ремесла. Це спотворювало картинку, тому судді переважно дослухались до прокурорів, боячись зробити помилку через брак компетенції і нерозуміння контексту.

Були й інші судді – не фанклуб бойовиків, але й не любителі ЗСУ. Ці навіть не намагались в’їхати, а рубали шашкою.

У зв’язку з тим, що всі справи розглядаються за місцем вчинення правопорушення, вирок завжди виносили судді, чию лояльність до України я би ще десять разів перевірив.

Тому два військові суди з ветеранів з юросвітою у Києві – оптимальний варіант, що зняв би питання ангажованості.

Другий нюанс, який частково означив вище – брак компетенції. Цивільні суди просто не можуть якісно оцінити обставини справи. Найближча аналогія – згадався фільм “Саллі” (“Диво на Гудзоні”).

Комісія логічно оцінила всі факти посадки літака на Гудзоні й дійшла висновку, що Салленбергер/Скайльс неправильно оцінили ситуацію й даремно втопили літак. Вони проігнорували людський фактор. Але при моделюванні посадки літака із затримкою на час, що знадобився Салленбергеру для ухвалення рішення, результати виправдали пілотів.

Так і тут – цивільні суди не можуть врахувати всі особливості, факти, контекст, обставини ситуації, постійно заглядаючи у військові Статути.

А по справі генерал-майора Назарова остаточно не визначився, чи заслужив 7 років і чи є всі 100% його вини за смерть 49 бійців. Прочитайте, і ланцюг наказів все пояснить.

По суті, суд зробив Назарова крайнім, бо на одному з наказів стоїть його підпис, а родичі загиблих вимагають покарання винних.

І так можна пересаджати весь ГШ.

Але повірте, вкрай популярна думка, що всі генерали – паркетні, або їх варто пересаджати за Іловайськ і ДАП – це повна х*рня. З паркетними генералами ми б не протримались і року. Щоб це зрозуміти, мені знадобилось майже півтора року в армії.

Головне питання – чи вирок справить вплив на поведінку офіцерства? Однозначно.

На фоні неоднозначного й відверто мутного в очах більшої частини армії законодавства та юридичного статусу АТО теза “нас всіх пересажають як військових злочинців, коли все закінчиться” набере ще більшої популярності.

Сподіваюсь, молодих офіцерів це так не злякає, але старше покоління однозначно підсуєтиться. Камінь у бік цементування радянської парадигми паперової армії та системи перестраховок для прикриття власної дупи.

Але головне – за подібними історіями не забувати, хто насправді винен у загибелі цих 49 бійців. Це російські бойовики, російська зброя і російський президент. А вже в десяту чергу наші генерали.

Читайте також:
Справа збитого Іл-76: до суду спрямовано заочний обвинувальний акт
щодо Плотницького

СБУ оприлюднила аудіозаписи розмов бойовиків “ЛНР” у справі
про збитий літак ЗСУ 2014 року