За що на Гострій Могилі загинув Коля Яжук. Шахту Ахметова не можна обстрілювати, попри присутність там бойовиків

 

Тарас Степура
армійський волонтер (“Булат – допомога армії”)

(FB)

У ніч 23 жовтня 2014 року, на опорному пункті «Гостра Могила», висота 331, запресувавшись у спальні мішки, солодко сопіли Сергій Батрук та славний правосєк «Дельта».
Я та Коля Яжук – танкіст із 300-го полку «Десни» – говорили про війну.

Коля, добровільно залишився на другу ротацію. Хтось мав передати досвід та стати опорою для новобранців. На висоті соплі не жував. Накази про режим тиші сприймав диференційовано. Якщо дійсно тиша – добре. А запрацював АГС з боку ворога – екіпаж по місцях, танчик на позицію, отримайте осколково-фугасний. Щось не ясно? Слідом іще парочку.

Колабраціоністи засихали та жалілися у Спільний центр з контролю та координації. Ті телефонували у штаб сектору, штаб нагинав командира 169-ї РТГр, командир набирав висоту 331.

Збудженням керівництва Коля не переймався. Ця найвища точка Дебальцівського виступу – справжній Край Землі. На «Могилі Гострій» тилу не було. Розтяжки – на 360 градусів, і яка б не луснула, у відповідь відпрацьовував кулемет, збиваючи сухі голови соняшнику.

До найближчої «Панами» – 2500 метрів побитого воронками неконтрольованого шляху, де час від часу ворожі ДРГ виставляли фугаси. Кожен метр – випробовування на фарт.
Тож візиту представників командування чекати не слід. Тут не було інспекцій, ВСП чи ОБСЄ.

Але були болючі запитання без відповідей. Одне з них стосувалося шахти «Комсомолець Донбасу» (що належить структурам Ріната Ахметова – “Н”).

З її боку працювала реактивна артилерія окупантів. Та на удари у відповідь існувала чітка заборона: на карті стояла відповідна позначка – чорний хрест.
І, як підтвердження неможливості розглядати шахту як ціль, її башта була розфарбована в український прапор.

Збереження шахти Ахмєтова для керівництва держави було важливіше за життя бійців. Можливість підтримання конкретного грошового потоку – ціною додаткового ризику втрати своїх солдат.

Не знаю, як розподілявся прибуток від роботи шахти. Скільки йшло на зарплати шахтарям і як це впливало на збереження їх свідомості у орбіті українськості. Скільки залишалося колабраціоністам, скільки – в кишенях Ахмєтова і тих, хто лобіював і лобіює його інтереси у Верховній Раді, уряді та адміністрації президента. А скільки доходило до бюджету України.

Довга нічна розмова про дивну війну. Спалахи від полум’я на втомленому обличчі, сумні очі та запитання: «Якщо я тут загину, то чи варто це буде того?».

О п’ятій ранку зафухали розриви «градів». Коля взяв рацію, почав виясняти, куди влучили снаряди, доповідати в штаб, шукати коригувальника. А я вийшов з бліндажа на вулицю. Вологий холодний сильний вітер продував наскрізь і робив поверхню байдужої землі блискучою від тонкого льоду.

До початку сьомої, ще три залпи лягли між «Могилою Гострою» та «Панамою».

Він загинув не на самій висоті. А на шляху до неї, разом з комбатом Ігорем Рвачовим. Вирішили перевірити коротшу дорогу, що мала бути безпечніша. Та стала смертельною.

Стару «таблєтку» розірвав на шматки фугас. Як, згодом, і «Урал» з бійцями, що вирушили до місця вибуху.

І от, слухаючи звинувачення президента на адресу організаторів блокади, я згадую ту кляту шахту, Колю та його запитання: «Якщо я тут загину, то чи варто це буде того?».

ДОВІДКА з “Книги пам’яті”

Яжук Микола Петрович

Дата та місце народження: 19 грудня 1980 р., с. Мартинівка, Жмеринський район, Вінницька область.

Дата та місце загибелі: 16 листопада 2014 р., с. Польове, Шахтарський район, Донецька область.

Звання: підполковник (посмертно).

Посада: оперативний черговий відділення оперативних чергових.

Підрозділ: 169-й навчальний центр Сухопутних військ.

Обставини загибелі: загинув 16 листопада 2014 р. близько 15:00 в районі Дебальцеве внаслідок наїзду автомобіля на фугас на блокпосту «Гостра Могила» поблизу селища Польове (Шахтарський район) Донецької області. Разом із Миколою загинули підполковник В. Рвачов, майор медичної служби В. Вашеняк та солдат О. Іщенко.

Сімейний стан: Залишилася мати, сестра та дружина.

Місце поховання: с. Мартинівка, Жмеринський район, Вінницька область.

Указом президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 р., “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Указом президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Читайте також:
В ОРДО заборонено Фонд Ахметова. Олігарх також втратив підприємства ДТЕК

Головним ресурсом у цій війні є політична ідентичність людей, – Горбач

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *