“Війна. А лікувати душі солдатам на третій рік так і не навчилися”

 

Олександр Калій
харківський медик, ветеран АТО, доброволець, позивний “Док”

(FB)

Ось сиджу і думаю. До військкомату в Харкові прийшла дівчина. 22 роки. Медик, яка за власним бажанням пішла воювати в АТО. На очах у неї під час обстрілу розірвало трьох хлопців. І бац, нервова система не витримала. У дівчини стався епеліптичний напад. Потім ще один. Поклали в госпіталь, і там був третій напад. На кар’єрі медика хрест, на кар’єрі військового – тим більше хрест. Комісували, і все. Стаття. На роботу мало хто її тепер візьме, та й жити з такою болячкою теж трабли.

І це одна дівчинка. А скільки хлопців, яким поламали життя не тільки фізично, а й психічно.

Де робота психологів із хлопцями, які повернулися з війни?

Скільки хлопців закінчують життя самогубством? Я знаю мінімум випадків 15. А це ж чийсь батько, син, брат.

Скільки сімей розпалося через те, що дружини не змогли прийняти його такого, з поламаною психікою.

Бачити, як гинуть друзі, з якими лише годину тому пив каву, обговорював питання по життю, по бізнесу, зможе перенести не кожен.

Прошу всіх, придивляйтеся до хлопців, які приходять з війни. Якщо він замкнувся, почав пити, сторониться інших – бийте на сполох. Витягуйте їх із цього.

А то в нас будуть тривати втрати не тільки там, а й тут.

Війна. А лікувати душі солдатам на третій рік так і не навчилися.

Читайте також:
Павло Славинський. Коваль-психолог прийшов з війни

Лавровий хист. Життя після Котла

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *