автор: Ірина Пустиннікова
блогер, журналіст, фотограф, етнограф із Кам’янця-Подільського
Цього тижня в місті Кам’янець-Подільський на Хмельниччині відбулося щорічне свято повітряних куль.
Дійство складалося з двох частин. З ранку середи і до ранку п’ятниці (5-7 жовтня) проходив чемпіонат України з повітроплавання. До 2014 року його приймав Крим, у 2014-му – не проводився, а з 2015 року поселився у Кам’янці.
З вечора п’ятниці почалася фієста “Золота омега”.
На чемпіонат прибуло 16 екіпажів з усієї країни. П’єдестал – винятково кияни. Перше місце – Роман Савчук, об’єктивно найсильніший на даний момент український балуніст. Другим став киянин-кам’янчанин-житомирець Валентин Щенявський (але виступав за Київ), третім – Ігор Гардашнік, наймолодший пілот змагань.
Фієста – це вже не спортивні польоти, а туристичні, розважальні. Там не треба вибирати вітер, щоб підлетіти до мішені якнайближче, там все просто: пролетіти треба над Кам’янець-Подільською фортецею і Старим містом, щоб пасажири раділи. На фієсті зараз літає 15 куль.
далі – текст і фото: Ірини Пустиннікова, блог Kamienczanka (LJ)
Красивий, щасливий, довгий день. Сьогодні, 6 жовтня, 16 повітроплавців дввічі иходили на старт, вранці і ввечері. Пощастило бути на обох стартах, а вранці ще й політати з кам’янецьким пілотом Юрієм Мошинським.
Сьогодні зі мною знову були і квадрокоптер, і фотоапарат.
І поки, здається, фотоапарат перемагає. Він в випадках спортивних подій універсальніший, зручніший.
Читайте також:
Волонтери зафіксували з безпілотників російські бази в Криму. ВІДЕО
Хоча коптер теж має свої плюси. Спільні старти з висоти пташиного лету сприймаються непогано. Там якась правильна пропорція відстороненості і документальності, фотик більш емоційний. Хоча це все може бути лише моїми додумками.
А ще поблизу куль літали вони. Знаєте ці надорганізми із птахів, коли тисячі крилатих малюків створюють щось більше, дивне таке, неначе хтось переливає в небі чорні краплі дивної рідини? Побачити б це зблизька, а не за кілометри.
О 6.45, коли будильник задзвонив, дуже хотілося, щоб на дворі був дощ, шквальний вітер і ще хоч якийсь резон залишитися під теплою ковдрою. Сонце, штиль – та приморозок на траві. У ковдри не було шансу. Ми поїхали на старт.
Тим більше, він був загальний – всі 16 українських куль, які беруть участь у чемпіонаті, разом.
А місце яке для старту вибрали! Скільки я вже тих стартів бачила, а таке гарне місце трапилося вперше. І дуже віддалене від трас: в околицях села Острівчани. Довга-довга дорога полями і затуманеними ярами, діагоналі сонячних променів через листя дерев, флегматичні корови на горбах, переполохані гуси в ставку – подільська ідилія.
Мене прикріпили до Юрія Мошинського – класно, ще ніколи з ним не літала.
Кошик витягнули, пальник поставили – тепер треба чекати, поки спортивний директор змагань не замінить червоний прапорець на переносній щоглі на зелений. До того часу надуватися не можна: на чемпіонаті час – теж один з вагомих факторів.
Після брифінгу пілоти ще раз дивляться на карту, список завдань на політ – і повертаються до своїх повітряних оболонок. Зараз почнеться.
А далі все відбувається дуже швидко.
Тут навіть я на кадрі є – в лівому кутку, біля кошика. Там не роздивитися, але це все одно я :о)
Кам’янчани неначе тримаються осторонь інших учасників, ставлять кулі на деякій відстані від загалу – і це офігенний шанс побачити той самий загал у дуже вигідних ракурсах.
Юрій за пальником. Біля куль весь той вранішній мороз де і подівся. Вдягнула теплу куртку, взяла з собою шапку – а в небі було тепло.
Відірвалися від землі. Тінь від нашої кулі насувається на інші повітряні оболонки.
І з перших же секунд у небі спочатку верещиш від щастя, а далі просто не знаєш, куди дивитися, бо гарно – ВСЮДИ. На горизонті взагалі таке, ТАКЕ…
Таке, наприклад. Це зміїться на своїх останніх кілометрах перед Дністром рідний мій Смотрич:
Шутнівці, потім довга стріла Цвіклівців, далі Устя – і вже на чернівецькому березі Вороновиця. Висота – 450 метрів. Видно – здається, на 450 кілометрів навколо. Ну добре, на 45. Все одно. Таким цікавим Смотрич я ще не бачила.
А в цей самий час з другого боку кошика показують не менш цікаве і ще більш яскраве (бо не відділене від мене і фотоапарату кілометрами повітря і ранкового туману):
І не забуваємо, що в кошика чотири боки. І з третього вже видно щось таке:
Саме заради таких видів у кошик так мріють потрапити фотографи – хоч професійні, хоч аматори.
…Сьогодні страх робив кілька спроб мене заатакувати. Але коли навколо такеееее!.. Про страх начисто забуваєш. Відчуваєш лише дикий, велетенський захват і щастя.
Бо небо змінює все – і нас теж трішечки. Туди весь час тягне: як не літаком, то коптером, як не коптером, то на кулі.
Ні, не все у небі так райдужно. Згори ще більше видно, яким потворним, штучним, ненормальним стало Старе місто. І ці неадекватні червоні дахи, і примітивні коробки готелів, всіх цих дарчукових какопатр, і дурнувата кована сова на не менш дурнуватому колі. Потворство не приховати, і це дуже сумно.
Напередодні стало відомо, що наш історико-архітектурний заповідник все так само буде очолювати Василь Фенцур. В Старого міста не лишилося шансів на життя. Буде собі котеджне містечко людей з товстими пальцями і шкірою, над яким подекуди стирчатимуть шпилі костельних дзвіниць…
Добре, давайте знову про кулі.
На чемпіонаті пілоти виконують завдання. Наприклад, під час ранкового польоту потрібно було поцілити міткою в три мішені: одна в селі Смотрич і дві – на Зіньківцях. Ось це мішень з командою обсерверів.
Сергій Скалько, один з героїв сьогоднішнього ранку.
Це мішень, у центр якої потрібно влучити.
Владислав Клименко так влучно потрапив відразу у дві мішені – зіньковецькі. Бачите, яка у нього куля? Схожа на витягнуту краплю. Спортивна. Вони меншого об’єму, більш маневрені.
Для того, щоб влучити в мішені, пілотам доводиться маневрувати, хитрити, думати, де яка тяга, який вітер – і як найкраще підлетіти до потрібної точки.
Часом вони спускаються зовсім низько. З Юрком Мошинським ми теж кілька разів летіли низенько-низенько полем. А на фото над-яскрава куля Андрія Отроха (помаранчева)…
Спочатку нашим небесним сусідом був інший кам’янецький пілот і молодий татусь Сергій Гнап (синя куля).
А це кадри вже з вечірніх стартів. Готується до польоту куля київського пілота Пархоменка.
Жовтень вже справді жовтий. З неба всі ті осінні фарби ще більш помітні.
У мене давно була мрія, пов’язана з повітроплаванням. Нє, ну я розумію, що майже у кожного є така мрія – і ця мрія це покататися на кулі. Але я мала значно конкретнішу.
Ще на зорі ХХІ століття, в самі перші роки, коли Кам’янець знайомився з кулями, я побачила на фотографії недобудований залізничний міст у Панівцях з неба. І я дуже хотіла теж побачити ті красені-пілони з висоти.
Хочеш – маєш. Дуже класно, дуже втішена.
Ну і подібні кадри теж тішать – хоча я вже й звикла, що в будь-який момент можу піти політати над Старим містом з коптером. Але там ніякого азарту, бо все залежить від тебе. А от коли ти пасажир повітряної кууууууууулі…
Для людини з фотокамерою майже все, що ти бачиш під час польоту, – фотобомба. І так і має бути.
Політ – це суцільне задоволення, і він не може бути дешевим.
Цьогорічна ціна польоту на повітряній кулі на фестивалі “Золота омега” – 2200 гривень з людини.
Це дешевше за польоти на Київщині, та й на Кам’янеччині поза фестивалем.
Треба пам’ятати, що над кожним польотом працює ціла команда людей: і пілот, і його асистенти, котрі допомагають надувати кулю та складати її після приземлення, і водій позашляховика (сідають кулі часто в полях, туди на звичній машині дістатися важко).
Далі, напевно. будуть просто картинки без довгих коментарів…
Галерея:
О, цю прокоментую. Це місце щороку лапає тисячі промінчиків ненависті від кам’янчан. Довжоцький спиртзавод хоч і має довгу історію (збудований як завод “Монополь” ще за царату), зараз перетворився на головне джерело смороду в місті. Весною цвітуть і тхнуть його бардополя, восени річечка Дібруха несе у Смотрич каламутні аж білі води, від яких разить тухлою капустою. Скільки разів вже намагалися цю оазу смороду прикрити, та влада вужем в’ється і торочить щось про 200 робочих місць.
А що не крутий фестиваль чи День міста у Кам’янці – так то бардополя грають першу скрипку, то Дібруха відлякує туристів. У містян давно є прикмета: запахло бардополями – буде дощ. Завжди справджується.
Зате як класно з боку Острівчан виглядають Шутнівці. Треба буде там якось політати…
Дивіться також фотозвіти Ірини Пустиннікової:
Маланка-фест у Чернівцях: коники, бедлам, нацисти й повішений Путін
Свято Маланки в селі Белелуя на Снятинщині. ФОТОРЕПОРТАЖ KAMIENCZANKA
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!